Автор: Пользователь скрыл имя, 21 Декабря 2011 в 02:33, реферат
Обираючи тему курсової роботи з предмету політичної економії, перш за все, я звернула увагу на теми, які є дійсно актуальними на сьогодні і дослідження яких є цікавим. Таким критеріям, на мою думку, цілком відповідає тема: «Форми панування фінансової олігархії».
Вступ 3
Сутність фінансової олігархії. Передумови її виникнення………………….5
2. Форми панування фінансової олігархії………………………………………14
3. Сучасні тенденції функціонування фінансової олігархії в Україні і світі……………………………………………………………...…………….……..20
Висновки 29
Список використаних джерел 32
Особиста унія – це практика взаємного представництва фінансовими магнатами в органах управління різноманітних компаній. Досить розповсюдженою є участь одних й тих самих осіб в Радах директорів декількох (іноді 10 і більше) компаній. Очевидно, що в усіх цих компаніях вони реалізують один і той самий інтерес. Це дає можливість опосередкованим чином (не через реальну власність) контролювати гігантські піраміди капіталу, отримуючи користь від їхньої діяльності.
Один з членів родини Меллонів, Річард Меллон, є головою банка «Меллон нейшнл бенк енд траст компані»й одночасно директором «Галф оїл корпорейшн», «Алюмінум компані оф Амеріка», «Дженерал моторс», «Пенсильванія рейлроуд».
Але іноді бувають випадки, коли в керівних органах тих чи інших великих компаній знаходяться особи (або їхні представники), які не володіють не тільки "контрольним", але й навіть хоч трохи значним пакетом акцій. Наприклад, одна з найбільших залізниць США - «Нью Йорк сентрал систем» фактично контролювалася представниками Моргана, Рокфеллера, Меллона. Хоча родина Вандербільтов володіла значним пакетом акцій, її вплив на справи залізниці був ледь помітним. Увесь склад директорів завжди мав за собою лише 0,2% всієї кількості акцій. Вказані групи контролювали залізницю завдяки своєму «авторитету».
З метою розширення свого панування фінансова олігархія використовує також диференціацію акцій, реорганізацію підприємств, систему монопольних цін, перехоплює вигідні державні замовленні, спекулює земельними ділянками тощо.
Разом з тим «особиста унія» банківських монополій з промисловими доповнюється «особистою унією» тих й других товариств з урядом і все більшим зрощенням фінансової олігархи з апаратом держави. [9, c. 243]. Найвищі представники бізнесу час від часу переміщуються на державну службу і навпаки. Не дивлячись на існування обмежуючих законів (у разі переходу на державну службу пакета акцій, як правило, передаються у довірене управління), очевидно, що багаж нових зв'язків після завершення роботи вищими чиновниками слугує закріпленню контролю над великими пірамідами капіталу. Аналогічно й у випадку з державними чиновниками, які з розкритими обіймами приймаються на найпрестижніші та високооплачувані посади в найбільших компаніях. Виникає найтісніший симбіоз фінансового капіталу (верхівки бізнесу) та верхівки держави. Це тільки посилює владу фінансового капіталу й збільшує можливості отримання його представниками (фінансовими олігархами) максимального прибутку.
Панування фінансового капіталу дозволяє фінансовій олігархії використовувати для примноження свого прибутку ряд особливих методів, основні з яких:
Найбільші фінансові групи намагаються монополізувати в своїх руках установницьку діяльність, тому що вона приносить високий установницький прибуток. Його отримання базується на різниці між номінальною ціною акції та її курсовою ціною, або просто курсом акції.
Припустимо, що один капіталіст має капітал в $500 в грошовій формі. У банку при 5% річних цей капітал приносить йому прибуток рівний $25. Інший капіталіст має акцію в $100. Вона йому приносить прибуток у вигляді дивіденду, який дорівнює також $25 за рік. Оскільки капітали акції в $100 та $500 в грошовій формі рівні, то капіталісти можуть обмінюватися своїми капіталами. Один передає $500 і отримує взамін 100-доларову акцію та навпаки. У даному випадку курсова ціна акції (або просто курс) складає $500, і вона розраховується так:
Курс акції =100 * дивіденд/банківський відсоток
Установницький прибуток складається з різниці між сумою, отриманою від продажу акції за ціною курсу, та величиною вкладеного в підприємство капіталу.
Великий прибуток фінансова олігархія отримує від монополізації випуску та продажу цінних паперів: акцій, облігацій.
Роблячи послуги різним акціонерним товариствам шляхом випуску та продажу акцій та облігацій, банківські монополії отримують прибуток у вигляді комісійних. Але в окремих випадках, використовуючи «систему участі», банківські монополії можуть заробляти на випуску паперів й іншим шляхом. Випускаючи на ринок, наприклад, облігації своїх дочірніх підприємств, банківські монополії супроводжують цей випуск рекламою про міцність та процвітання підприємства, про забезпечення виплати високих відсотків. На облігації встановлено підвищений, проти банківського, відсоток. Реклама та високий відсоток дозволяють продати акцію за досить солідним курсом. Якщо, наприклад, на облігацію встановлено виплачувати 7,5 % річних, а банк платить 5%, то кожну облігацію банківська монополія може продати за курсом 150 за 100. [17. c. 67]. Подібним чином «заробив» один з найбільших банків Франції - «Генеральне товариство», продаючи облігації дочірнього товариства «Рафінадні заводи в Єгипті» на 50% дорожче від їхньої номінальної вартості. Дивіденди товариства були завищеними. Платити обіцяні відсотки й дивіденди йому було нічим. «Публіка» втратила, а магнати «зібрали» близько сотні мільйонів франків.
Специфічною формою збагачення фінансового капіталу є державні замовлення. Особливо високий прибуток фінансова олігархія отримує від розповсюдження облігацій державних замовлень як внутрішніх, так й іноземних.
Під час замовлень країна, що замовляє, зазвичай отримує не всю суму замовлень, значна частина дістається банкам та іншим посередникам. Великі банки, які є власниками облігацій не тільки зовнішніх, але й внутрішніх замовлень, додатково отримують великі суми відсотку.
Останнім
часом досить розповсюдженою стала
діяльність спеціальних фінансових
організацій, які виступають від імені
багатьох дрібних акціонерів та використовують
акції, які їм належать, для розширення
контролю фінансової олігархії. Ці організації
називаються товариствами, які управляють
власністю за довіреністю. Спочатку цими
операціями займалися спеціальні відділи
банку. Але з ростом їхніх масштабів та
значення було створено самостійні установи.
Діяльність цих установ полягає у наступному:
вони збирають акції у дрібних власників,
беруть їх на зберігання та регулярно
платять власникам акцій належні по цім
акціям дивіденди. Право голосу, яке надається
акціями, переходить до цих товариств.
У результаті маса розпилених акцій, власники
яких не можуть ніяк впливати на політику
акціонерного товариства, концентрується
в руках товариства, яке управляє власністю
за довіреністю.
3. Сучасні тенденції функціонування фінансової олігархії в Україні і світі
Серед
інших методів збагачення фінансової
олігархії, окрім зазначених вище, необхідно
відмітити участь в різних операціях
щодо «оздоровлення» збиткових підприємств,
отримання високих «
Нерідко, розповсюджуючи неправдиві чутки про стан того чи іншого підприємства, біржовики-спекулянти добиваються зниження курсу акцій. Коли курс акцій падає до найнижчої межі, акції у великій кількості скуповуються. Потім спекулянти досягають підвищення курсу. Коли курс достатньо високий, акції знову продаються. У результаті фінансисти кладуть до кишені мільйони. На жаргоні біржовиків така спекуляція називається «стрижка біржових овець». Дрібні власники акцій, не відаючи про справжнє становище справ, зазвичай стають жертвами та масами розоряються.
Статистика
показує, що розміри капіталу, який
знаходиться у власності
Чимало чути нарікань на недосконалих конкурентів, які звичайно запроваджують занадто високі ціни при надто малих обсягах продукції і можуть отримувати надмірні високі прибутки та ін. Однак існує й альтернативний погляд на монополії, які в більшості випадків підвладні представниками фінансової олігархії.
Багато років тому видатний австрійський економіст Йозеф Шумпетер (1883 - 1950) твердив, що джерело інновацій та технічного прогресу треба шукати у гігантських корпораціях та недосконалій конкуренції. Він уважав, що хоча недосконала конкуренція веде до зниження ефективності, оскільки ціни вищі від граничних витрат, інвестиції великих фірм компенсують втрати від занадто високих цін.
Я поділяю думку Й. Шумпетера з приводу того, що наукові дослідження і розробки інтенсивніше здійснюють у висококонцентрованих, а не конкурентних галузях. Класичним прикладом є «Белл Телефоун Лебз». Цю гігантську дослідницьку організацію підтримувала найбільша в світі монополія AT&T. За чотири десятиліття до розпаду «Белл Систем» лабораторії Белла винайшли або зробили великий внесок у розробку транзисторів і напівпровідників, мікрохвильової та волоконної оптики, запам'ятовувальних пристроїв, супутників та електронної комутації. У 70-х роках 10% усіх американських основних промислових досліджень здійснено «Белл Лебз». Потужні дослідження і розробки вели й інші великі компанії, зокрема «Дженерал моторс», «Дженерал електрик», IBM. [8, c. 266].
Тенденцією
у функціонуванні фінансової олігархії
сьогодні є проникнення в її структуру
та підвищення ролі топ-менеджерів. Toп
- менеджери - це найвищий клас менеджерів,
це перші особи, CEO (Chief Executive Officer) або президенти
великих компаній, спеціалісти своєї справи.
Як зазначає головний редактор журналу
«ТОП-100. Рейтинг кращих компаній України»
Дмитро Баюра: «Результати дослідження
свідчать про те, що незалежно від того,
чим займається компанія і якими ресурсами
вона володіє, визначальним чинником успіху
є топ-менеджер і його команда. В Україні
поки немає розвинутих ринкових умов і
сформованого демократичного громадянського
суспільства. В той же час існують досить
ризиковані умови для роботи компаній.
Тому значення топ-менеджерів зростає
в багато разів, а необхідність самого
дослідження є очевидною».[http//herold master.kiev.ua_top_menedzheri_
За останні 25 років у світі відбулася значна соціальна поляризація. Прибутки знизилися або залишилися у стані стагнації для більшості робітників, у той час як прибутки корпорацій та заробітна плата топ-менеджерів неймовірно збільшилися.
Фінансові олігархи та монополії, якими вони керують, сьогодні стають жертвами гострої конкурентної боротьби.
В
автомобільній промисловості
«Велика трійка» («Дженерал моторс», «Форд» і «Крайслер») в основному продає автомобілі на ринках Північної Америки та Західної Європи, на які сьогодні припадає близько 63% світового продажу автомобілів. Проте зростають темпи продажу в Азії, Латинській Америці, Центральній та Східній Європі, де американська «Велика трійка» загалом значно менш активна, ніж європейські та японські виробники. Водночас сповільнюється зростання обсягів продажу Північній Америці і Західній Європі, де присутність «Великої трійки» найпомітніша. [1, c. 321]. Чи не доведеться американським фірмам знову грати у «Спробуй, наздожени!» зі своїми конкурентами на світових ринках?
Також цікавою для мене стала інформація про критерії, які, власне, і визначають приналежність до сучасних фінансових олігархів.
На
мій погляд, факт приналежності до
фінансової еліти - найвища оцінка багатства
конкретних капіталістів. Достатньо згадати,
з яким нетерпінням очікуються списки
найбагатших людей конкретної країни
або світу. Мабуть, найбільш визнаним у
світі є список, який щорічно публікується
американським журналом «Forbes».
Нижче наведені дані російського видання
цього журналу (11 березня 2009 г.), в якому
опубліковано список найбагатших російських
та українських олігархів. Дані про доходи
російських та українських олігархів
наведені у 1,000,000,000 дол. [ 15].
|
|
9,5 Михайло Прохоров (президент групи Онексім) | 2,6 Віктор Пінчук (Interpipe Group) |
8,
5 Роман Абрамович (продав « |
1,8 Ринат Ахметов (SCM Group) |
7,8 Вагит Алекперов (президент «Лукойла») | 1,2 Ігор Коломойський (Група «Приват») |
6,3 Михайло Фрідман («Альфа груп») | 1,1 Геннадій Боголюбов (Група «Приват») |
5,2 Володимир Лисин (голова НЛМК) | 0,96 Костянтин Жеваго (Ferrexpo) |