Фондова біржа як елемент ринкової інфраструктури

Обидва типи акцій можуть мати дві основні форми: акція на пред'явника й іменну акцію.  Акція на пред'явника означає, що ім'я її власника не фіксується в жодному документі, який має відношення до випуску, продажу і перепродажу акцій.  У цьому випадку керівники акціонерного товариства не знають, хто й у яких частках є власником цінних паперів.  Емісія іменних акцій означає, що при їхньому розміщенні фіксуються імена інвесторів, відбувається і реєстрація перепродажів.  Емісія іменних цінних паперів дає можливість керівництву акціонерного товариства вже точно знати, хто й у яких частках володіє акціями цього товариства. 

Придбана при емісії акція може бути перепродана на вторинному ринку.  Цінний папір виступає на цьому ринку вже як власне інвестиційний товар, ціна якого регулюється пропозицією і попитом цього товару. 

2.3. Обіг облігацій. 

 Облігація - це боргове зобов'язання, відповідно до котрого позичальник гарантує кредитору виплату певної суми після закінчення певного терміна і виплату щорічного прибутку у вигляді фіксованого або плаваючого відсотка.

Облігації приносять  їхнім власникам прибуток у виді фіксованого відсотка від своєї  номінальної вартості.  Навіть якщо цей відсоток змінюється (облігації  з плаваючою ставкою), ті самі зміни носять строго визначений характер.  Тому облігації називаються цінним папером із фіксованим прибутком.

Облігації мають загальну (або номінальну) ціну, викупну і  ринкову ціну.  Номінальна ціна надрукована на самій облігації і служить у якості бази при подальших перерахунках і при нарахуванні відсотків.  По викупній ціні, яка може збігатися, а може не збігатися з номінальної, що залежить від умов позики, емітент викуповує облігацію після закінчення терміну позики.  Ринкова (курсова) ціна облігацій визначається виходячи з умов самої позики і ситуації, що склалася в момент реалізації на ринку облігацій.

Значення ринкової ціни облігації, виражене у відсотках  до її номіналу, називається курсом облігації.  Звичайно в якості номіналу облігації задається величина 100 або 1000 грошових одиниць. 

Однієї з основних характеристик облігації є термін її дії (дозрівання), після закінчення якого тримач одержує вартість облігації, тобто відбувається її повне погашення.

По строку дії облігації  діляться на :

- короткочасні - від року  до 3 років;

-середньо тривалі - від 3 до 7 років;

-довготривалі - від 7 до 30 років; 

- безстрокові - виплата  відсотків робиться невизначено  довго й у такий спосіб відшкодовується сума, витрачена на купівлю облігації, а інвестори одержують прибуток від наступної виплати відсотків.

Для державних і корпораційних  облігацій насамперед передбачається періодична виплата прибутків у  вигляді відсотків і робиться вона по купонах, (наприклад, облігації  державної ощадної позики).  Купон  являє собою вирізний талон із надрукованої на ньому цифрою купонної ставки.  Факт виплати прибутку відзначають вилученням купона з карти, що додається до облігації.  У залежності від умов позики купонний прибуток може нараховуватися по кварталах, півріччям і один раз у рік. 

Важливою умовою, що характеризує випуск облігацій, є його забезпечення, тобто майново - матеріальна база емітента, що забезпечує повернення вартості облігації у випадку банкрутства останнього. 

Особливим видом облігацій  є конвертовані.  Після закінчення певного терміну ці облігації можуть бути обміняними на звичайні акції по встановленій обмінній шкалі.  Це правило називається конверсійним привілеєм.

Купляючи конвертовані облігації, інвестор переслідує дві  мети: забезпечити безпеку вкладень і стабільного притоку прибутку, властивим облігаціям, можливість множення капіталу, яку дають звичайні акції.  Конвертовані облігації приваблюють тих інвесторів, що зацікавлені в зрості компанії й у той же час прагнуть уникнути будь-якого значного ризику.  Однак за цей привілей інвестор одержує більш низький відсоток.

Випуск занадто великої  кількості конвертованих облігацій  може привести до негативних наслідків.  Коли значна кількість інвесторів поміняють їх на акції, то підприємство може загубити контроль над власністю.  У цьому випадку емітент здійснює певні дії для захисту від розводнения акцій шляхом відповідних обмежень конверсійного привілею інвестора.  Конвертовані облігації за невелику премію можуть бути відкликані.

Розмір відсотка по облігаціях визначається низкою факторів: терміном, на який вони випущені; їх надійністю; рівнем інфляції; банківським відсотком.   У умовах інфляції відсоток по короткострокових облігаціях часто виявляється вище, чим по довгостроковим.  Вирішальну роль у визначенні процентної ставки по облігації грають два основних фактори: рівень інфляції і ступінь ризику придбання облігації.  Чим менш надійні облігації, тим вище відсоток.  Тому процентна ставка встановлюється у залежності від рівня надійності облігацій.

За що цінуються облігації?   На відміну від акцій облігації є цінними паперами з фіксованим і, головне, гарантованим із боку фірми прибутком.  На відміну від власників акцій  тримачі облігацій не є співвласниками акціонерного підприємства, а усього лише його кредитором.  Ця обставина, як вважається, у цілому знижує ризикованість цього роду інвестицій, тому що тримач облігацій має право першочерговості в одержанні прибутків або поверненні своїх основних коштів у випадку зменшення прибули підприємства, також у випадку банкрутства.

У той же час прибутки по облігаціях відносно нижче, вони строго фіксовані, тобто на відміну від дивідендів по акціях не зростуть навіть при сверхудалої діяльності підприємства.

Ринкові, біржові ціни на облігації різних організацій  і випусків, так само як і на акції, схильні коливанням, викликаним безліччю факторів.  Насамперед ці коливання зв'язані зі зміною ринкових процентних ставок на кредити.  Якщо позикові гроші на фінансових ринках раптом за якимись причинами дешевшають, тобто кредитні ставки в банках зменшуються, і як слід - нові тиражі облігацій пропонують меншу щорічну норму прибутку, то в цьому випадку ранні випуски облігацій із фіксованим прибутком, установленим на минулих, більш вигідних умовах, стають значно привабливими для всіх інвесторів.  Облігації ці відчувають підвищений попит, а ринкова ціна починає зростати, додатково збагачивая їх власника, поки не досягне деякої рівноваги.  Зворотне відбувається у випадку подорожчання кредитів і появи на ринках облігацій із більш вигідними умовами, що забезпечують більший щорічний прибуток.

Незважаючи на всі  ці небезпеки, облігації вважаються в цілому, більш безпечним видом інвестицій, чим акції й інші види цінних паперів.  Для багатьох інвесторів представляється психологічно більш комфортним мати фіксований щорічний прибуток, а наприкінці обговореного терміна повернення усієї вкладеної колись суми.

3. Розвиток  фондових бірж в Україні. 

У Україні прийнятий  і діє ряд нормативних актів, що заклали основу для функціонування цінних паперів.  Одним із головних нормативних актів, що регулюють взаємовідносини між всіма учасниками, є Закон України “ Про цінні папери і фондову біржу”.  Відповідно до цього Закону фондова біржа створюється лише як акціонерне товариство.  Її засновниками можуть бути лише крамарі цінними паперами і їх повинно бути не менше 20.  Засновники повинні внести в статутний фонд біржі певну суму.

Акціонерами фондової біржі  в нашій країні можуть стати як підприємці, великі банки, так і будь-який громадянин, що вклав свої заощадження  в акції.

Фондова біржа України грунтується на безприбуткових засадах і повинна діяти на принципах ліквідності, тобто вільного перетворення цінних паперів у гроші без фінансових утрат для власника, стабільність ринку, широкої гласності і довіри.  Це дозволить їй виконувати роль: засобу залучення грошових сум для інвестицій у виробничу і соціальну сфери; перерозподілу капіталів між різними галузями і підприємствами; засобу централізації капіталів, стабілізації заощаджень представників різних шарів населення, створення умов для розвитку в країні підприємницької діяльності.

Організацію українського ринку цінних паперів і створення  необхідних умов для його функціонування прийняла на себе Українська фондова  біржа (УФБ).  Серед її акціонерів (усього їх біля 30) такі великі республіканські банки, як Укрінбанк, Агропомбанк, Укрсоцбанк, Агропромбанк “Україна”, Ощадний банк України, регіональні банки в Одесі, Дніпропетровську, Харкові, Донецьку, Ужгороді, Криму.

Виходячи із важливої регулюючої ролі фондової біржі в  економічному житті країни встановлено, що вона є суб'єктом особливої державної реєстрації.  Її реєструє Кабінет Міністрів України, тоді як товарну - виконком місцевої Ради (як і всіх суб'єктів підприємницької діяльності на загальних засадах).  Особливістю державного регулювання роботи біржі є те, що міністерство Фінансів призначає своїх представників, уповноважених стежити за дотриманням положень статуту і правил фондової біржі, які мають право приймати участь в роботі її керівних органів.  Така практика має місце в країнах із розвиненою економікою: наприклад, в Англії, США функціонують державні комісії з нагляду за фондовими біржами.  Уряд має намір йти на визнання правонаступництва у відношенні цінних паперів і здійснювати компенсацію втрат від їх знецінювання.

Закон передбачає також особливі умови припинення діяльності фондової біржі.  Одним із них є виникнення ситуації, коли в біржі залишається 10 членів і протягом 6 місяців у її склад не будуть прийняті нові члени.  У такий спосіб законодавець намагається не допустити виникнення монополістів у сфері фондового ринку.

На УФБ відповідно до чинного законодавства можуть випускатися і бути в обігу  як державні, так і недержавні цінні  папери, складаються касові угоди  й угоди на певний строк.

Перші торги на УФБ відбулися 6 лютого 1992 р. В даний час, крім основної біржі, функціонують 25 її філій по всієї Україні.  13 грудня 1993 р. відбулися перші електронні торги.

Практика функціонування фондового ринку показує, що ринок  недержавних цінних паперів розвивається більш високими темпами. На 1 липня 1993 р. в Україні були зареєстровані 218 недержавних емітентів, якими було випущено цінних паперів на загальну суму 41,1 млрд. крб.  Більшість цих цінних паперів - акції.  Їх випущено на суму 40,9 млрд. крб., а облігацій - тільки на 2,2 млрд. крб.  У той же час наявна тенденція зросту обсягів угод по реалізації кредитних ресурсів у порівнянні з продажем акцій і інших цінних паперів.  На біржі робляться і такі операції, як реалізація експортних квот, валютні торги і т.д.  Це говорить про те, що біржа знаходиться на “голодному пайці” (у країні не створений ринок цінних паперів на первинному рівні), немає товару фондової біржі - цінних паперів, а жити усім, хто там працює, потрібно.

Концепція становлення  фондового ринку України.  Операції, здійснювані на українському фондовому ринку, показують, з одного боку, те, що його зародження відбулося, а з іншого, - що він може і законсервуватися, не стати тим інститутом, що є ядром сучасних ринкових відносин, якщо не відбудеться дійсне роздержавлення і приватизація, не будуть створені акціонерні товариства, самостійні підприємства, не з'являться цінні папери, що будуть відображати реальний капітал - засоби виробництва, землю, товар.  Лише в цьому випадку можна сподіватися на створення умов для ринкової середи, переміщення капіталу від інвестора до виробника, переливу його з однієї галузі до іншої.

Економічні і соціальні  реформи в нашій країні знаходяться  в прямої залежності від формування ефективної моделі фондового ринку.  У зв'язку з цим заслуговують на увагу ті пропозиції по коректуванню ринку капіталів в Україні, що містяться в Концепції, розробленою Українською фондовою біржею.

УФБ вважає за необхідне  створення централізованого фондового ринку України, що повинний складатися з трьох головних елементів: єдиної національної фондової біржі, єдиного клірингового банки, єдиного Центрального депозитарію.

Перший інститут - фондова  біржа є місцем котування, здійснення операцій із цінними паперами і укладання угод.  Фондова біржа сприяє встановленню єдиної ціни на цінні папери, оскільки їхня вартість визначається ринковим шляхом у процесі торгів.  Це дає можливість протидіяти спекуляціям цінними паперами внаслідок створення їхнього штучного курсу в різних регіонах, а також унеможливлює продаж фіктивних паперів.

Інший інститут - кліринговий  банк спеціалізується на розрахунках  по операціях із цінними паперами.  В Франції наприклад, його функції  виконує Французький Національний банк.  Вимагає розв'язання питання, хто буде займатися цим у нашій країні.

Третій інститут - Центральний  депозитарій, що уже створений при УФБ, займається збереженням, обліком і переміщенням цінних паперів.  Така структура сприяє введенню єдиної наскрізної нумерації цінних паперів, уніфікації правил здійснення операцій по проведенню платежів і доставці цінних паперів.

Однак у розвинених країнах  застосовується більш прогресивна  форма обігу цінних паперів - у  вигляді комп'ютерних записів  на рахунок.  Безпаперова форма  цінних паперів гарантує високий рівень їхньої безпеки - неможливість підробки, викрадення і протизаконних операцій, заощаджує значні витрати на їхній випуск і доставку (транспортування), а також гарантує, що кількість цінних паперів на руках в інвесторів дорівнюється кількості випущених цінних паперів.