Дипломна робота
Тема: «Фінансова політика підприємства в умовах ринку»

ЗМІСТ
Введення
1.Теоретические частина
1.1.Фінансовая політика підприємства в умовах ринку
1.2.Понятіе і принципи фінансової політики
1.3.Целі, завдання та порядок виконання облікової політики
1.4.Основние етапи фінансової політики підприємства
1.5.Суб'екти та об'єкти фінансової політики
1.6.Оптімізація структури капіталу
1.7.Дівіденди та дивідендна політика
1.8.Темпи зростання організації: фактори їх визначають методику расчета.Прогнозірованіе фінансової стійкості підприємства
1.9.Затрати: їхня поведінка, облік і класифікація для управлінських рішень і планування. Методи планування витрат на виробництво і реалізацію продукції
2. Практична частина
2.1. Організаційно-економічна характеристика підприємства ВАТ «Гагарінський хлібозавод
2.2. Організаційна характеристика підприємства
2.3.Основниепоказателі господарської діяльності ВАТ «Гагарінський хлібозавод»
2.4. Аналіз фінансового стану ВАТ «Гагарінський хлібозавод
3. Елементи облікової політики та вплив на розмір прибутку
3.1. Вибір методу оцінки зносу основних засобів
3.2.Определеніе порядку обліку витрат з ремонту основних засобів.
3.3. Вибір методу оцінки виробничих запасів
3.3.1.Способи оцінки матеріально-виробничих запасів при їх відпуску у виробництво
3.4. Вибір методу оцінки незавершеного виробництва
Висновок
Література

ВСТУП

Фінанси займають особливе місце в економічних відносинах. Їх специфіка проявляється в тому, що вони завжди виступають у грошовій формі, мають розподільний характер і відбивають формування і використання різних видів доходів і нагромаджень суб'єктів господарської діяльності сфери матеріального виробництва, держави й учасників невиробничої сфери.
У сучасних умовах форми фінансових відносин перетерплюють серйозні зміни. Становлення ринку та підприємництва в Росії припускає не тільки роздержавлення економіки, приватизацію підприємств, їх демонополізацію для створення вільного економічного сектора, розвиток конкуренції, лібералізацію цін і зовнішньоекономічних зв'язків підприємств, але і фінансове оздоровлення народного господарства, створення адекватної системи фінансових відносин.
Фінанси підприємств, будучи частиною загальної системи фінансових відносин, відбивають процес утворення, розподілу і використання прибутків на підприємствах різних галузей народного господарства і тісно пов'язані з підприємництвом, оскільки підприємство є формою підприємницької діяльності.
Актуальність даної теми полягає в тому, що в умовах нестабільного економічного середовища, високої інфляції, непередбачуваною податкової та грошово кредитної політики держави багато підприємств змушені проводити політику виживання, тобто обмежуватися вирішенням поточних, сьогохвилинних фінансових проблем. Проте ринкова ситуація вимагає розробки фінансової політики на майбутнє. Подібна реакція на невизначені макроекономічні установки владних структур породжує конфлікт інтересів підприємств і держави, власників і менеджерів, обумовлює протиріччя між ціною зовнішніх запозичень рентабельністю виробництва, прибутковістю власного виробництва та фондового ринку.
Об'єктом дослідження є підприємство ВАТ «Гагарінський хлібозавод». Основними методами дослідження послужили методи табличний, метод відносних показників, порівняння-динаміки та інші.
Метою додаткової роботи є розробка фінансової політики на базі підприємства. Аналізований період охоплює три звітні роки роботи підприємства (з 2005 р. по 2007 р.).
У курсовій роботі використані наступні джерела даних: Федеральний закон «Про бухгалтерський облік», Положення по веденню бухгалтерського обліку та бухгалтерська звітність в РФ, інші нормативні документи, праці вчених, первинні документи, регістри синтетичного та аналітичного обліку, облікова політика підприємства, план рахунків, дані річної бухгалтерської звітності ВАТ «Гагарінський хлібозавод» за 2005 - 2007 рр..

1. Теоретична частина
1.1 Фінансова політика підприємства в умовах ринку
Фінансова політика підприємства в умовах ринку - це фінансова політика підприємства, яка є складовою частиною його економічної політики. Якщо фінанси являють собою базисну категорію, що історично склалася в умовах зародження і розвитку товарно-грошових відносин, то фінансова політика виражається сукупністю заходів, що проводяться власником, адміністрацією, трудовим колективом (залежно від форм власності і господарювання підприємства) з метою вишукування і використання фінансів для здійснення основних функцій і завдань.
Заходи такого роду включають вироблення науково обгрунтованих концепцій організації фінансової діяльності, визначення ключових напрямів використання фінансових фондів на довго-, середньо-і короткостроковий періоди, а також практичне втілення розробленої стратегії.
Концепції організації фінансової діяльності підприємства будуються на основі дослідження попиту на продукцію та послуги, оцінки різних (фінансових, матеріальних, трудових, інтелектуальних, інформаційних) ресурсів підприємства і прогнозування результатів господарської діяльності.
Напрями використання фінансових фондів підприємства визначаються виходячи з поставлених цілей, положення підприємства на ринку, виробленої концепції організації фінансової діяльності. Головною метою фінансової політики підприємства є найбільш повне й ефективне використання і нарощування його фінансового потенціалу.
Фінансова політика виражає цілеспрямоване використання фінансів для досягнення стратегічних і тактичних завдань, визначених установчими документами (статутом) підприємства. Наприклад, посилення позицій на ринку товарів (послуг), досягнення прийнятного обсягу продажів, прибутку і рентабельності активів і власного капіталу, збереження платоспроможності та ліквідності балансу.
В умовах нестабільного економічного середовища, високої інфляції, кризи неплатежів, непередбачуваною податкової та грошово-кредитної політики держави багато підприємств змушені проводити лінію на виживання. Вона виражається у вирішенні поточних фінансових проблем як реакції на невизначені макроекономічні установки державних владних структур. Така політика в управлінні фінансами породжує ряд протиріч між інтересами підприємств та фіскальними інтересами держави; ціною зовнішніх запозичень і рентабельністю виробництв; прибутковістю власного капіталу і фондового ринку; інтересами виробництва та фінансової служби тощо
Зміст фінансової політики багатогранно і включає такі основні ланки:
- Розробку оптимальної концепції управління фінансовими (грошовими) потоками підприємства, що забезпечує поєднання високої прибутковості і захисту від комерційних ризиків;
- Виявлення основних напрямів використання фінансових ресурсів на поточний період (декаду, місяць, квартал) і на найближчу перспективу (рік і більш тривалий період). При цьому враховуються можливості розвитку виробничо-торговельної діяльності. Стан макроекономічної кон'юнктури (оподаткування, облікова ставка банківського відсотка, норми амортизаційних відрахувань по основних фондах та ін);
- Здійснення практичних дій, спрямованих на досягнення поставлених цілей (фінансовий аналіз та контроль, вибір спосіб фінансування підприємства, оцінка реальних інвестиційних проектів і фінансових активів тощо).
Єдність трьох ключових ланок визначає зміст фінансово політики, стратегічними завданнями якої є:
- Максимізація прибутку як джерела економічного зростання;
- Оптимізація структури та вартості капіталу, забезпечення фінансової стійкості та ділової активності підприємства;
- Досягнення фінансової відкритості підприємства для інвесторів і кредиторів;
- Використання ринкових механізмів залучення капіталу за допомогою фінансового лізингу, проектного фінансування;
- Розробка ефективного механізму управління фінансами (фінансового менеджменту) на основі діагностики фінансового стану з урахуванням постановки стратегічних цілей діяльності підприємства, адекватних ринковим умовам, і пошуку шляхів їх досягнення.
При розробці ефективної системи управління фінансами постійно виникають проблеми гармонізації розвитку інтересів підприємства, наявності достатнього обсягу грошових ресурсів і збереження високої платоспроможності.
Виходячи з тривалості періоду і характеру вирішуваних завдань, фінансова політика класифікується на фінансову стратегію і тактику.
Фінансова стратегія розробляється у відповідності з глобальними завданнями соціально-економічної стратегії підприємства. Вона являє собою довгострокову фінансову політику. У процесі її розробки прогнозуються основні тенденції розвитку фінансів, формується концепція використання, намічаються принципи фінансових відносин з державою (податкова політика) і партнерами (постачальниками, покупцями, кредиторами, інвесторами, страховиками та ін.)
Стратегія передбачає вибір альтернативних шляхів розвитку підприємства. При цьому використовуються прогнози, досвід та інтуїція фахівців (менеджерів) для мобілізації фінансових ресурсів на досягнення поставлених цілей. З позиції стратегії формуються конкретні цілі і завдання виробничої та фінансової діяльності і приймаються оперативні управлінські рішення.
Одним з найважливіших напрямків розробки фінансової стратегії підприємства належать:
- Аналіз і оцінка фінансово-економічного стану;
- Розробка облікової і податкової політики;
- Вироблення кредитної політики;
- Управління основним капіталом і амортизаційна політика;
- Управління оборотними активами і кредиторською заборгованістю;
- Управління позиковими коштами;
- Управління поточними витратами, збутом продукції та прибутком;
цінова політика;
- Вибір дивідендної та інвестиційної політики;
- Оцінка досягнень підприємства та його ринкової вартості.
Однак вибір тієї чи іншої стратегії не гарантує отримання прогнозованого ефекту (доходу) через вплив зовнішніх факторів, зокрема стану фінансового ринку, податкової, митної, бюджетної та грошово-кредитної політики держави.
Складовою частиною фінансової стратегії є перспективне фінансове планування, орієнтоване на досягнення основних параметрів діяльності підприємства: обсяг і собівартість продажів, прибуток, рентабельність, фінансова стійкість і платоспроможність.
Фінансова тактика спрямована на рішення більш приватних завдань конкретного етапу розвитку підприємства шляхом своєчасної зміни способів організації фінансових зв'язків, перерозподілу грошових ресурсів між видами витрат і структурними підрозділами. При відносно стабільної фінансової стратегії фінансова тактика повинна відрізнятися гнучкістю, що викликається зміною ринкової кон'юнктури (попиту і пропозиції на ресурси, товари, послуги і капітал). Стратегія і тактика фінансової політики тісно взаємопов'язані. Правильно вибрана стратегія створює сприятливі можливості для вирішення тактичних завдань.
Фінансову політику на підприємствах повинні здійснювати професіонали - головні фінансові менеджери (директора), які володіють всією інформацією про стратегію і тактику організації.
Для прийняття управлінських рішень вони використовують інформацію, наведену в бухгалтерській і статистичній звітності в оперативному фінансовому обліку, яка служить головним джерелом даних для визначення показників, що застосовуються у фінансовому аналізі та внутрішньофірмового планування грошових потоків.
Внутрішньофірмове фінансове планування включає розробку наступних оперативних документів (на місяць, квартал, рік):
- Бюджету доходів і витрат по підприємству в цілому і по його філіям, якщо вони є;
- Бюджету по балансовому листу (прогнозу балансу активів і пасивів за найважливіших статей);
- Капітального бюджету.
Фінансовий аналіз включає наступні ланки:
- Оцінку фінансових можливостей для визначення стратегічних цілей;
- Розподіл і оцінку ефективності руху грошових потоків за сферами діяльності (поточна, інвестиційна та фінансова) виходячи зі стратегії виробництва і продажів;
- Визначення додаткової потреби у фінансових ресурсах та каналів їх надходження (банківський кредит, лізинг, товарний кредит і т.д.);
- Трансформацію грошових ресурсів у форму, яка наочно показує фінансові можливості підприємства, що відбивається у звітності;
- Оцінку ефективності прийнятих фінансових та інвестиційних рішень через показники фінансової стійкості, платоспроможності, прибутковості ділової та ринкової активності організації.
Фінансову політику підприємства не можна розглядати у відриві від фінансової політики держави - сукупності заходів, спрямованих на акумулювання фінансів з метою вирішення загальнонаціональних соціально-економічних і політичних завдань. Зовнішня, макроекономічне середовище організації завжди сильніше впливає на господарську діяльність, ніж внутрішня, мікроекономічна середовище. Тому від пріоритетів державної фінансової політики, її обгрунтованості та реальності в значній мірі залежить фінансова політика підприємства.
Державна фінансова політика може створювати більш-менш сприятливі умови для господарського процесу.
В до перебудовний період у Росії фінансова політика підприємства не могла суттєво вплинути на результати його господарської діяльності. Фінансова самостійність господарського суб'єкта нерідко була настільки мала, що основою фінансового успіху підприємства були чинники, що безпосередньо не пов'язані з його виробничою діяльністю.
Після переходу до ринку підприємства отримали значну автономність і самостійність, при всьому тому діяльність їх як і раніше багато в чому визначається державною фінансовою політикою і залежить від неї. У цьому сенсі фінансову політику підприємства слід розглядати як динамічну категорію. Вона змістовно змінюється під впливом змін фінансової політики, що проводиться федеральними, республіканськими (обласними, крайовими) та місцевими органами державного управління.
Положеннями про бухгалтерський облік та звітність в РФ в практику вітчизняного бухгалтерського обліку введено термін «облікова політика підприємства». Використання зазначеного терміну швидко входить в практику і теорію бухгалтерського обліку також до нормативних (інструктивні) матеріали, що регулюють організацію обліку на підприємстві.
Відповідно до наказу Міністерства фінансів РФ основи формування (вибору і обгрунтування) і розкриття (розголошення) облікової політики єдині і обов'язкові:
- В частині формування - для всіх підприємств незалежно від форми власності;
- В частині розкриття - для підприємств публікують свою бухгалтерську звітність повністю або частково відповідно до законодавства РФ, заснованим документом або за власною ініціативою.
Діапазон практичного застосування облікової політики дуже широкий. Особливо в частині розкриття для зовнішніх користувачів даних бухгалтерського обліку через фінансову звітність. Підприємства піддаються перевіркам вищестоящих організацій, податкових органів, аудиторських фірм і ін користувачів фінансово-бухгалтерської інформації.
Загальновизнано, що бухгалтерський облік на підприємстві повинен здійснюватися по певних правилах. Проблема полягає у встановленні такої сукупності правил, реалізація яких забезпечила максимальний ефект від ведення обліку. При цьому під ефектом у даному випадку розуміється своєчасне формування фінансової та управлінської інформації, її вірогідність і корисність для широкого кола зацікавлених користувачів.

1.2 Поняття та принципи фінансової політики

Будь-яка держава для здійснення своїх функцій і досягнення визначених державних соціально-економічних завдань використовує фінанси. Важливу роль у реалізації поставлених цілей відіграє фінансова політика. Через фінансову політику, що є складовою частиною економічної політики держави, здійснюється вплив фінансів на економічний і соціальний розвиток суспільства.
Таким чином, фінансова політика - це особлива сфера діяльності держави, спрямована на мобілізацію фінансових ресурсів, їх раціональний розподіл і ефективне використання для здійснення державою її функцій.
Держава є головним суб'єктом проведеної фінансової політики. Воно розробляє стратегію основних напрямів фінансового розвитку на перспективу, визначає тактику дій на майбутній період, визначає засоби і шляхи досягнення стратегічних завдань.

Фінансова стратегія - довготривалий курс фінансової політики, розрахований на тривалу перспективу і передбачає вирішення, як правило, великомасштабних завдань.
Фінансова політика - це методи вирішення фінансових завдань на найважливіших ділянках фінансової стратегії. Стратегія і тактика фінансової політики взаємопов'язані.
Підприємства, будучи господарюючими суб'єктами, мають власними фінансовими ресурсами і має право визначати свою фінансову політику.
Фінансова політика підприємства - це сукупність методів управління фінансовими ресурсами підприємства, спрямованих на формування, раціональне та ефективне використання фінансових ресурсів.
Підприємства повинні на ділі стати справді стійкими у фінансовому відношенні, ефективно діють за законами ринку господарюючими структурами.
Метою розробки фінансової політики підприємства є побудова ефективної системи управління фінансами, спрямованої на досягнення стратегічних і тактичних цілей підприємства.
Стратегічними завданнями при розробці фінансової політики на підприємстві є:
- Оптимізація структури капіталу та забезпечення фінансової стійкості підприємства;
- Максимізація прибутку;
- Досягнення прозорості (не секретності) фінансово-економічної діяльності підприємства;
- Забезпечення інвестиційної привабливості підприємства;
- Використання підприємством ринкових механізмів залучення фінансових коштів (комерційні кредити, бюджетні кредити на поворотній основі, випуск цінних паперів і ін)
Тактичні фінансові завдання індивідуальні для кожного підприємства. Вони випливають із стратегічних завдань, податкової політики, можливостей використання прибутку підприємства на розвиток виробництва і т. п.
Одним з основних напрямків розвитку фінансової політики підприємства є розробка облікової політики підприємства.

1.3 Цілі, завдання та порядок виконання облікової політики

Облікова політика являє собою сукупність способів ведення бухгалтерського обліку, обраних організацією для використання. Методи обліку різних активів і зобов'язань встановлено положеннями з бухгалтерського обліку, і організація повинна самостійно вирішити, які з них вона буде застосовувати. Якщо для будь-яких конкретних ситуацій способи ведення бухгалтерського обліку не встановлені, організація може розробити їх самостійно.
Визначаючи облікову політику, необхідно враховувати такі основні вимоги:
- Вимога повноти: в бухгалтерському обліку повинні відображатися всі господарські операції;
- Вимога своєчасності: кожну операцію необхідно враховувати в тому періоді, в якому вона здійснена (незалежно від часу фактичного отримання або виплати грошей);
- Вимога обачності: організація скоріше визнає витрати і зобов'язання, ніж можливі доходи;
- Вимога пріоритету змісту перед формою при обліку операцій слід виходити не стільки з їх правової форми, скільки з економічного змісту;
- Вимога несуперечності: дані аналітичного і синтетичного обліку повинні бути тотожні;
- Вимога раціональності витрати на ведення бухгалтерського обліку повинні відповідати умовам господарської діяльності та величиною організації.
Облікова політика організації складається головним бухгалтером і затверджується керівником організації. Положення облікової політики організації повинні застосовуватися всіма її відокремленими підрозділами (філіями, представництвами).
Тільки, що створена організація повинна оформити облікову політику до здачі першої бухгалтерської звітності, але не пізніше 90 днів з дня державної реєстрації підприємства. Отже, скласти облікову політику потрібно ще до реєстрації підприємства, а затвердити в зазначені терміни.
При формуванні облікової політики передбачається:
- Що активи і зобов'язання організації існують окремо від активів і зобов'язань її засновників та інших організацій (допущення майнової відособленості);
- Що організація планує продовжувати свою діяльність у найближчому майбутньому (допущення безперервності діяльності);
- Що облікова політика організації застосовується послідовно з року в рік (допущення послідовності застосування облікової політики);
- Що факти господарської діяльності організації відносяться до того звітного періоду, в якому вони мали місце, незалежно від часу оплати (допущення тимчасової визначеності факторів господарської діяльності).
Згідно з п. 16 ПБО 1 / 98 вносити зміни в облікову політику можна в наступних випадках:
- Коли змінилося законодавство Російської Федерації або нормативні документи з бухгалтерського обліку;
- Коли організація розробила нові способи ведення бухгалтерського обліку (точніші-менш трудомісткі);
- Коли змінилися умови діяльності організації (відбулася реорганізація, зміна власників, змінилися види діяльності).
Внесення змін до облікової політики оформлюється наказом керівника.
Якщо в організації виникли операції, схема обліку яких не була встановлена, то облікову політику слід доповнити. Всі доповнення затверджуються наказом керівника. Вносити їх можна протягом усього року.
1.4 Основні етапи фінансової політики підприємства
Фінансова політика має наступні етапи:
1.Визначення стратегічних напрямків розвитку
2. Планування:
стратегічне;
оперативне;
бюджетне.
3. Розробка оптимальної концепції управління:
капіталом;
активами;
грошовими потоками;
цінами;
витратами.
4. Контроль:
перевірка виконання планів;
порівняльний аналіз;
ревізії;
аудит.
Етапи фінансової політики ділять на довгострокові і короткострокові.
Довгострокова фінансова політика визнана приймати рішення, що впливають на діяльність підприємства протягом тривалого проміжку часу, як правило, більше року. Наприклад, закупівля обладнання, яке буде ставитися на фінансові результати протягом декількох років.
Короткострокова політика націлена на прийняття поточних рішень на термін до року. Наприклад, платить і планує продаж готової продукції, синхронізує грошові потоки.
Розробку та реалізацію фінансової політики потрібно постійно контролювати.

1.5 Суб'єкти і об'єкти фінансової політики
Фінансова політика - основа процесу управління фінансами підприємства. Її головні напрямки визначають засновники, власники, акціонери підприємства.
Реалізує фінансову політику на підприємствах по-різному. Це залежить від організаційно-правової форми господарюючого суб'єкта, сфери діяльності, а також масштабів підприємства.
Суб'єктами управління на малих підприємствах можуть виступати керівник і бухгалтер, оскільки малий бізнес не передбачає глибокого поділу управлінських функцій.
На середніх підприємствах поточну фінансову діяльність можуть здійснювати усередині інших підрозділів бухгалтерія, планово-економічний відділ.
У великих компаніях є можливість розширити організаційну структуру, кадровий склад і досить чітко диференціювати повноваження і відповідальність між інформаційними органами, фінансовими органами, контрольними органами.
Відповідальним за постановку проблем фінансового характеру, аналіз доцільності вибору того чи іншого способу їх рішення виступає, як правило, фінансовий директор.
На великих підприємствах структура розробки і реалізації фінансової політики може бути централізованою або децентралізованою.
Основні об'єкти управління мають наступні напрямки:
1. Управління капіталом:
визначення загальної потреби в капіталі;
оптимізація структури капіталу;
мінімізація ціни наситила;
забезпечення ефективного використання капіталу.
2. Дивідендна політика:
визначення оптимальних пропорцій між поточним споживанням прибутку та його капіталізацією.
3. Управління активами:
визначення потреби в активах;
оптимізація складу активів з позицій їх ефективного використання;
забезпечення ліквідності активів;
прискорення циклу обороту активів;
вибір ефективних форм і джерел фінансування активів.
4. Управління поточними витратами.
5. Управління грошовими потоками по інвестиційної та фінансової діяльності.
1.6 Оптимізація структури капіталу
Одну з головних завдань управління капіталом - максимізацію рівня рентабельності власного капіталу при заданому рівні фінансового ризику - реалізують різними методами. Основний механізм її вирішення - розрахунок ефективності використання позикового капіталу, вимірюваної ефектом фінансового важеля.
Фінансовий важіль характеризує використання підприємством позикових засобів, яке впливає на зміну коефіцієнта рентабельності власного капіталу. Знаючи вплив фінансового важеля на рівень прибутковості власного капіталу і рівень фінансового ризику, можна цілеспрямовано управляти як вартістю, так і структурою капіталу підприємства. Деякі об'єктивні і суб'єктивні чинники дозволяють цілеспрямовано формувати структуру капіталу, забезпечуючи умови найбільш ефективного його використання на кожному конкретному підприємстві.
Основні фактори:
галузеві особливості операційної діяльності підприємства;
стадія життєвого циклу підприємства;
кон'юнктура товарного ринку;
рівень рентабельності операційної діяльності;
коефіцієнт операційного важеля;
рівень оподаткування прибутку;
фінансовий менталітет власників і менеджерів підприємства;
рівень концентрації власного капіталу.
Вартість капіталу залежить від суми знову залучених коштів. Якщо протягом певного проміжку часу будуть залучати все більший обсяг капіталу, то вартість капіталу зросте.
Причина збільшення: попит на цінні папери; позикові кошти.
Для визначення оптимального бюджету капіталовкладень необхідно з'ясувати прибутковість інвестиційних можливостей підприємства. Підприємству слід прийняти всі незалежні проекти з прибутковістю, що перевищує ціну капіталу, що залучається для їх фінансування.
Фактори, що характеризують можливість залучення позикового капіталу:
вартість залучення додаткового позикового капіталу:
доступність кредитів на фінансовому ринку;
рівень кредитоспроможності підприємства, що визначаються його фінансовим станом;
фактичний розмір одержуваного прибутку і коефіцієнт рентабельності власного капіталу.

1.7 Дивіденди і дивідендна політика
Виплата дивідендних доходів - важливий розділ в області фінансової політики. Дивідендна політика - процес оптимізації пропорцій між споживанням і капіталізацією прибутку з метою максимізації ринкової вартості підприємства.
Ключові питання дивідендної політики:
чи повинно підприємство виплачувати гроші акціонерам чи вкладати ці гроші на розвиток?
яку частину прибутку має виплатити підприємство у вигляді поточних дивідендів?
чи повинно підприємство підтримувати стабільне зростання дивідендів?
чи впливає дивідендна політика на ринкову вартість підприємства?
Термін дивідендна політика пов'язаний з розподілом прибутку в акціонерних товариствах. Порядок і розмір виплати дивідендів встановлює збори акціонерів. Дивіденди не завжди виплачують у грошовій формі. Іноді їх виплачують у формі акцій чи інших цінних паперів.
Досягти максимального добробуту власника не можливе без розробленої дивідендної політики.
Основні види дивідендної політики.
На практиці оптимальна частка дивідендів - це функція чотирьох чинників:
- Перевага інвесторами дивідендів приросту капіталу і значимість дивідендів для власників.
- Інвестиційні можливості підприємства.
- Цільова структура капіталу.
- Можливість залучення позикового капіталу.
Фактори, що характеризують інвестиційні можливості підприємства:
- Стадія життєвого циклу, коли підприємство більше коштів інвестує в свій розвиток;
- Необхідність розширення своїх інвестиційних програм на розширення відтворення основних фондів і нематеріальних активів;
- Ступінь готовності окремих інвестиційних проектів з високим рівнем ефективності.
Цільова структура капіталу повинна підтримувати баланс між певним співвідношенням власного і позикового капіталу, який формується фінансовим керівництвом і власниками підприємства, і досягнутим рівнем фінансового важеля.
Фактори, що характеризують можливість залучення позикового капіталу:
вартість залучення додаткового капіталу;
доступність кредитів на фінансовому ринку;
рівень кредитоспроможності підприємства;
фактичний розмір одержуваного прибутку і коефіцієнт рентабельності власного капіталу.
Сукупність цих факторів формує тип дивідендної політики.
- Залишкова політика дивідендних виплат.
- Політика стабільного розміру дивідендних виплат.
- Політика мінімального стабільного розміру дивідендів з надбавкою в окремі періоди.
- Політика стабільного рівня дивідендів.
- Політика постійного зростання розміру дивідендів.

1.8 Темпи зростання організації: фактори, що їх визначають, методика розрахунку. Прогнозування фінансової стійкості підприємства
Зростання підприємства безпосередньо пов'язаний із зовнішнім фінансуванням. Цю взаємозв'язок виражають за допомогою спеціальних коефіцієнтів: внутрішнього росту; стійкого зростання.
Коефіцієнт внутрішнього зростання - це максимальний темп зростання, який підприємство може досягти без зовнішнього фінансування, використовуючи тільки внутрішні джерела фінансування.
Коефіцієнт внутрішнього зростання розраховується як відношення твори чистого прибутку та активів до коефіцієнта капіталізації капіталу.
Коефіцієнт стійкого зростання показує максимальне зростання підприємства за рахунок випуску нових акцій без додатково зовнішнього фінансування. Коефіцієнт стійкого зростання розраховується як відношення твори чистої рентабельності власного капіталу та активів до коефіцієнта капіталізації капіталу.
Здатність підприємства до стійкого зростання безпосередньо залежить від чотирьох факторів:
1. Чистої рентабельності продажів. Зростання чистої рентабельності продажів показує здатність підприємства до збільшення використання внутрішніх джерел фінансування. У цьому випадку коефіцієнт стійкого зростання збільшується.
2. Дивідендної політики. Зменшення відсотка чистого прибутку на виплату дивідендів, збільшує коефіцієнт капіталізації. Це збільшує власний капітал за рахунок внутрішніх джерел і, отже, посилить стійке зростання.
3. Фінансової політики. Зростання відношення позикових коштів до власного капіталу збільшує фінансовий важіль підприємства. Оскільки це дозволяє отримати додаткове фінансування за рахунок позик, коефіцієнт стійкого зростання також збільшується.
4. Оборотності активів .- Збільшення оборотності активів підприємства збільшує обсяг продажів, одержуваний з кожної гривні активів. Це знижує потреби підприємства в нових активах у міру зростання продажів і, отже, збільшує коефіцієнт стійкості зростання. Збільшення оборотності активів еквівалентно зниженню капіталомісткості.
Коефіцієнт стійкості зростання - дуже корисний показник у фінансовому плануванні. Він встановлює точну залежність між чотирма основними факторами, що впливають на результати роботи підприємства:
- Виробничої ефективністю
- Ефективність використання активів
- Дивідендною політикою
- Фінансовою політикою
Коефіцієнт стійкого зростання - використовують для:
- Розрахунку можливостей досягнення узгодженості різних цілей підприємства;
- Визначення здійсненності запланованого темпу зростання.
Якщо обсяг продажів ростуть великими темпами, ніж рекомендує коефіцієнт стійкого зростання, то підприємство повинно збільшити наступні показники:
- Чисту рентабельність продажів
- Оборотність активів
- Фінансовий важіль
- Коефіцієнт реінвестування
- Або випустити нові акції.
Одна з найважливіших завдань довгострокового фінансового планування - прогнозування стабільності діяльності підприємства з позицією довгострокової перспективи. Таке завдання пов'язана перш за все з прогнозною оцінкою загальної фінансової стійкості підприємства, яку характеризують співвідношенням власних і позикових коштів. Найбільш значимі показники, використовувані при прогнозної оцінки фінансової стійкості підприємства:
- Коефіцієнт автономії, він показує частку власного капіталу в пасиві балансу підприємства, тобто ступінь незалежності підприємства від позикових коштів. Зростання даного коефіцієнта говорить про підвищення незалежності підприємства.
- Фінансовий важіль визначається діленням зовнішніх зобов'язань (позиковий капітал) на власний капітал. Нормальним вважається співвідношення 1:2. На практиці оптимальне співвідношення багато в чому залежить від виду бізнесу.
- Коефіцієнт фінансової залежності - визначається відношенням всі зобов'язань до активів. Низьке співвідношення характеризує низький ризик банкрутства і хорошу платоспроможність.
- Коефіцієнт покриття відсотків прибутком - визначається відношенням прибутку до виплати відсотків і податків до виплачених відсотків. Високий коефіцієнт означає хороші можливості повернення кредитів і низьку ймовірність банкрутства.
Показник покриття постійних фінансових витрат більш вузьке. Цей коефіцієнт показує здатність підприємства покривати всі постійні витрати.

1.9 Витрати: їхня поведінка, облік і класифікація для управлінських рішень і планування. Методи планування витрат на виробництво і реалізацію продукції
Витрати - це спожиті ресурси або гроші, які потрібно заплатити за продукцію. Класифікація витрат допомагає отримати комплексне уявлення про їхні властивості і основні характеристики.
У залежності від рівня ділової активності підприємства витрати поділяються на постійні та змінні.
Змінні витрати змінюються пропорційно обсягу виробництва. Приклади змінних витрат: витрати сировини і основних матеріалів (прямі матеріальні витрати), відрядна заробітна плата основних виробничих робітників (прямі трудові витрати), електроенергія, паливо, допоміжні матеріали (загальновиробничі витрати), витрати на тару (комерційні витрати).
Існують також ресурси, для нарощування обсягів яких необхідно більше часу, ніж для зміни змінних витрат. Їх називають постійними витратами. До постійних витрат відносять деякі загальновиробничі витрати, наприклад, витрати на оренду, суму нарахованого зносу, витрати з податку на майно, Ці витрати підприємство несе навіть при повній зупинці виробництва. У комерційних витратах також є постійні витрати, такі як, наприклад, витрати на рекламу. Управлінські (загальновиробничі) витрати в основному представлені постійними витратами. Сума постійних і змінних витрат утворює сумарні (валові) витрати аналізованого періоду.
За способом віднесення на собівартість окремих видів продукції витрати поділяються на прямі і непрямі.
Прямі витрати прямо включають до собівартості продукції. Як правило, їх величина залежить від кількості вироблених виробів. До таких витрат належать: основні матеріали, заробітну плату основних виробничих робітників з нарахуванням ЕСН і інші витрати, які можна прямо віднести на собівартість продукції.
Непрямі витрати виникають і формуються за звітний плановий період незалежно від того, скільки і яких виробів виробляють. До непрямих витрат відносять: допоміжні матеріали, заробітну плату підсобних робітників, менеджерів, майстрів, контролерів та іншого допоміжного персоналу. Витрати можна класифікувати відповідно до того, наскільки вони значущі для конкретного управлінського рішення. Релевантні витрати - це значимі витрати майбутнього періоду, які змінюються в результаті прийняття рішення. Витрати називаються нерелевантними, якщо вони є незначущими, тобто не впливають на прийняте рішення.
Предотвратимой витрати - це витрати, які ще не були здійснені або які можуть бути анульовані без втрат. При прийнятті управлінського рішення враховують тільки предотвратимой витрати.
Безповоротні витрати - це витрати минулого періоду, які виникли внаслідок раніше прийнятого рішення і їх неможливо змінити в майбутньому неповоротні витрати часто виникають при оцінці інвестиційних проектів. Слід розрізняти нерелевантні і неповоротні витрати. Не всі нерелевантні витрати є безповоротними.
Витрати будь-якого підприємства можна розділити на явні і неявні Сума всіх явних витрат - собівартість продукції, а різниця між ринковою ціною і собівартістю - це прибуток. Щоб отримати бухгалтерський прибуток, підприємству досить домогтися підвищення доходів над явними витратами.
Витрати кваліфікуються за місцем виникнення витрат - залежно від організованого поділу та технологічних особливостей підприємства. Витрати ділять на дві групи: регульовані (контрольовані) і нерегульовані (неконтрольовані). Якщо керівник центру витрат здатний впливати на витрати, вони є регульованими, якщо витрати не піддаються управлінню - нерегульованими. Наприклад, в цеху допущений перевитрата сировини і матеріалів. Ці витрати контрольовані для начальника цеху, якщо перевитрата викликаний порушенням технологічного процесу. У разі придбання підприємством матеріалів низької якості, то витрати стануть неконтрольовані.
Розрізняють такі методи планування витрат на виробництво (собівартості):
метод повного включення витрат до собівартості продукції;
метод неповного, обмеженого включення витрат до собівартості за будь-якою ознакою, наприклад, за ознакою залежності витрат від обсягів виробництва.
Згідно з методом повних витрат всі витрати підприємства, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції, повністю включають до собівартості продукції. Таким чином, прямі і непрямі витрати пропорційно розподіляють між реалізованою продукцією і готовою продукцією на складі. У планову калькуляцію (собівартість одиниці продукції, роботи, послуги) за нормами включають прямі і непрямі витрати. Непрямі витрати розподіляються на готові вироби пропорційно за допомогою коефіцієнтів розподілу. Згідно з методом прямих витрат всі витрати поділяються на змінні і постійні. При цьому собівартість планують тільки за змінними витратам, тобто тільки змінні витрати розподіляють на одиницю виробленої продукції. Постійні ж витрати в планову калькуляцію не включають, а періодично списують на фінансові результати, тобто враховують при розрахунку прибутку і збитків за період. За змінних витрат (матеріалів, оплату праці) оцінюють також запаси - залишки готової продукції на складі і залишки незавершеного виробництва.

2. Практічуская частина

2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства ВАТ «Гагарінський хлібозавод»

Підприємство є юридичною особою з моменту його державної реєстрації. Дане підприємство за своєю організаційно-правовій формі є відкритим акціонерним товариством. Також підприємство є комерційною організацією, основною метою діяльності якого є отримання прибутку. Як юридична особа, підприємство самостійно здійснює оперативний, бухгалтерський і статистичний облік і звітність у встановленому чинним законодавством України порядку.
Виробнича діяльність ВАТ «Гагарінський хлібозавод» грунтується на випуску хліба, хлібобулочних та кондитерських виробів. Виробнича потужність підприємства становить 12 тонн продукції на добу.
На підприємстві є кондитерський цех, який виробляє більше 10 найменувань кондитерських виробів. В даний час підприємство виробляє хліб з житнього та із суміші житнього та пшеничного борошна, пшеничного борошна всіх сортів, булочні та бубличні вироби. Освоєно і користуються попитом такі види продукції, як: хліб «Подовий», хліб «Йодований», житній хліб.
Основними цілями діяльності підприємства є:
- Виробництво та реалізація хлібобулочних виробів через торгуючі організації сіл та міста;
В даний час на підприємстві освоюється випуск нового асортименту, зокрема: печива калорійного, пряників, булочок кондитерських. Вся продукція має великий попит у покупців. Великі труднощі хлібозавод відчуває через несвоєчасної оплати за продукцію. У результаті чого немає можливості закупити сировину, нове обладнання. Хлібозавод відпускає свою продукцію під реалізацію і за договором міни.
Управління справами на підприємстві розподілені між директором, головним бухгалтером та начальником виробництва. Перед кожним працівником ставляться конкретні завдання, за виконання яких вони несуть відповідальність. Політика оплати праці працівників будується на залежності розміру заробітку від обсягів виробництва.
Організація має ієрархічну структуру управління, яка представлена ​​на малюнку 1.
SHAPE \ * MERGEFORMAT

Малюнок 1 - Організаційна структура управління підприємства

2.3 Основні показники господарської діяльності ВАТ «Гагарінський Хлібозавод»

Основною виробничою діяльністю підприємства ВАТ «Гагарінський Хлібозавод» є виробництво хлібобулочних виробів з наступним їх продажем населенню. Показники розвитку підприємства представлені в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1. - Основні показники розвитку підприємства

Як видно з таблиці 1.1. за період з 2005 по 2007 рр.. ТОВ «Гагарінський Хлібозавод» збільшило випуск продукції на 49%. Також за той же період збільшилася чисельність працюючих на 4 особи та зменшилась вартість основних виробничих фондів на 1217623 крб. Вплив даних чинників позначилося на збільшенні виробленої продукції в розрахунку на одного працівника і на 100 руб. вартості фондів. Це пов'язано з тим, що підприємство провело ліквідацію морально застарілого обладнання і замінило його новими зразками з більш високими показниками виходу продукції.
Склад продукції виробленої підприємством ВАТ «Гагарінський хлібозавод» за 2005 - 2007 рр.. показано в таблиці 1.2.

Таблиця 1.2. - Виробництво основних видів продукції в натуральному вигляді

Згідно з даними, наведеними в таблиці 1.2. ВАТ «Гагарінський хлібозавод» спеціалізується на виробництві хліба, хлібобулочних та кондитерських виробів. У зв'язку з тим, що підприємство виробляло заміну та ліквідацію основних фондів, обсяги виробництва продукції зменшилися. У цілому, за період з 2005 по 2007 рр.. показники обсягів виробництва продукції знаходяться на досить високому рівні і мають тенденцію до підвищення.
Оцінка економічної ефективності товарної продукції ТОВ «Хлібозавод» представлена ​​в таблиці 1.3.
Таблиця 1.3. - Економічна ефективність товарної продукції

Аналіз даних у таблиці 1.3. показує, що за період з 2005 по 2007рр. ВАТ «Гагарінський хлібозавод» збільшив обсяг товарної продукції на 49%. Разом з тим на 52% збільшилася собівартість товарної продукції, яка пов'язана зі збільшенням витрат. За аналізований період відзначається робота підприємства з прибутком показники якої мають тенденцію до зниження. Зменшення прибутку вплинуло на зменшення показника рівня рентабельності.
Склад і структура витрат підприємства представлені в таблиці 1.4.
Таблиця 1.4. - Склад і структура собівартості товарної продукції

Згідно з даними, наведеними в таблиці 1.4. у структурі витрат підприємства переважають витрати на основні і допоміжні матеріали. Проте за аналізований період спостерігається їх зниження. По іншим статтям витрат спостерігається збільшення. За період з 2005 по 2007 рр.. зростання витрат на підприємстві ВАТ «Гагарінський хлібозавод» склав 329753 крб., що вплинуло на збільшення виробничої собівартості.

2.4 Аналіз фінансового стану ВАТ «Гагарінський хлібозавод»

Джерелом аналізу фінансового стану організації є бухгалтерський баланс, звіт про прибутки і збитки та додатки до них.
Майно підприємства представлено в таблиці 1.5.
Таблиця 1.5. - Структура майна ВАТ «Гагарінський хлібозавод»

Згідно з даними, наведеними в таблиці 1.5. в структурі майна підприємства переважають необоротні активи, питома вага яких за аналізований період знизився на 23,48%, і підвищилася питома вага оборотних коштів - на 23,48%. За період з 2005 р. по 2007 р. на відбулося зниження вартості майна підприємства на 663963 крб., Пов'язане в основному з ліквідацією фізично і морально застарілих основних засобів проведеної в 2007 році.
Структура джерел коштів підприємства ВАТ «Гагарінський хлібозавод» представлена ​​в таблиці 1.6.
Таблиця 1.6. - Структура джерел коштів підприємства ВАТ «Гагарінський хлібозавод»

Згідно з даними, наведеними в таблиці 1.6. видно, що за період з 2005 р. по 2007 р. відбулося збільшення власних коштів підприємства та зменшення позикових. В даний час найбільшу питому вагу в структурі джерел коштів ВАТ «Гагарінський хлібозавод» займають власні джерела - 76,12%. На підприємстві є також позикові кошти, які являють собою кредиторську заборгованість - 23,88%. Більше половини обсягу кредиторської заборгованості становлять зобов'язання перед постачальниками за товари, роботи і послуги. Таким чином підприємству необхідно звернути особливу увагу на даний фактор.
Розрахунок показників платоспроможності наведено в таблиці 1.7.
Таблиця 1.7. - Розрахунок показників платоспроможності

Згідно з даними, наведеними в таблиці 1.7. за період з 2005 по 2007 рр.. відбулося зниження показників платоспроможності підприємства, пов'язане зі збільшенням питомої ваги запасів і витрат в сумі короткострокових зобов'язань на 30,07%. У зв'язку з цим коефіцієнт абсолютної ліквідності зменшився в 2 рази, а проміжний коефіцієнт покриття і загальний коефіцієнт покриття на 0,2.
Підприємство ВАТ «Гагарінський хлібозавод» вважається платоспроможним, тому що коефіцієнт абсолютної ліквідності, дорівнює 0,52 (при нормі 0,2 - 0,5), а загальний коефіцієнт покриття, дорівнює 1,35 (при нормі> = 2).
Розрахунок та аналіз основних показників фінансової стійкості підприємства ВАТ «Хлібозавод» представлений у таблиці 1.8.
Таблиця 1.8. - Розрахунок показників фінансової стійкості

Згідно з представленими даними в таблиці 1.8. за 2005 - 2007 рр.. збільшилася питома вага дебіторської заборгованості на 0,2%. Це говорить про те, що зменшився повернення боргів підприємству за реалізовану продукцію. Також на підприємстві помітно переважання позикових коштів по відношенню до власних коштів підприємства.
Основні показники рентабельності підприємства ВАТ «Хлібозавод» наведені в таблиці 1.9.
Таблиця 1.9. - Оцінка рентабельності роботи підприємства

Представлені в таблиці 1.9. дані показують, що за період з 2005 р. по 2007 р. на підприємстві ВАТ «Хлібозавод» збільшилася чистий прибуток на 442 руб., а виручка від реалізації - на 2468363 крб., що в свою чергу вплинуло на збільшення показників рентабельності ВАТ «Хлібозавод ». Збільшення показників рентабельності підприємства говорить про те, що вироблена продукція на підприємстві ВАТ «Хлібозавод» користується великим попитом у населення.
Показники ділової активності підприємства ВАТ «Хлібозавод» наведені в таблиці 1.10.
Таблиця 1.10. - Оцінка ділової активності підприємства

Згідно з представленими даними в таблиці 1.10. підприємство за 2005 - 2007 рр.. збільшило виручку від реалізації продукції на 2468363 крб. незважаючи на те, що собівартість продукції збільшилась на 726585 крб., а вартість майна та власних коштів підприємства знизилася на 890639 крб. і 946648 крб. відповідно. Зміни даних показників в аналізованому періоді позначилися на зміні показників ділової активності підприємства. Так загальний коефіцієнт оборотності збільшився на 3,71 рази. Оборотність запасів в оборотах зменшилася на 1,06, що в свою чергу збільшило оборотність запасів в днях (+2 дні). Зміна показників ділової активності підприємства свідчить про її зниження.

3. Елементи облікової політики та вплив на розмір прибутку

Як відомо, кожен бухгалтер сам вирішує, яким способом він буде нараховувати амортизацію, визнавати виручку, розраховувати норматив для відсотків за кредитами. Свій вибір бухгалтер повинен зафіксувати в обліковій політиці. Адже саме там прописуються всі прийоми, які використовуються підприємствами при веденні бухгалтерського і податкового обліку. За складання облікової політики відповідає бухгалтер, а затверджується вона наказом чи розпорядженням керівника.
Облікова політика організації визначається Положенням з бухгалтерського обліку "Облікова політика організації" ПБУ 1 / 98 затвердженим Наказом Мінфіну Росії № 60-н. Згідно з цим положенням кожна організація незалежно від організаційно - правової форми має можливість самостійно вибирати спосіб ведення бухгалтерського обліку - від первинного спостереження, вартісного спостереження та поточної угруповання до підсумкового узагальнення факторів господарської діяльності.
При формуванні облікової політики організації повинні виходити з таких припущень:
- Майнова відособленість;
- Безперервність діяльності;
- Послідовність застосувань облікової політики;
- Тимчасова визначеність господарської діяльності.
Варіанти ведення бухгалтерського обліку, оголошені в обліковій політиці, застосовуються всіма філіями, представництвами та іншими підрозділами організацій незалежно від місця їх розташування.
Кожна організація зобов'язана:
- Встановити перелік конкретних елементів облікової політики;
- По кожному елементу облікової політики вибрати з альтернативних способів обліку той, який суттєво впливає, в кінцевому рахунку на прийняття рішень внутрішніх і зовнішніх користувачів бухгалтерської звітності (п. 11 ПБУ 1 / 98)
До яких відносяться, п'ять основних елементів облікової політики:
- Способи амортизації основних засобів;
- Способи амортизації нематеріальних активів;
- Способи оцінки матеріально-виробничих запасів, товарів, незавершеного виробництва і готової продукції;
- Групування та включення витрат у собівартість реалізованої продукції;
- Інші способи відповідають способам п. 11 ПБУ 1 / 98

3.1 Вибір методу оцінки зносу основних засобів

Основні засоби в процесі виробництва виконують роль засобу праці, яке використовується людиною в якості провідника для впливу на предмет праці та з метою пристосування їх до задоволення своїх потреб (відповідно до ПБО 6 / 01 - затверджено наказом Мінфіну РФ 30 березня 2001 методичними вказівками з бухгалтерського обліку основних засобів).
У ПБУ 6 / 04 передбачена можливість нарахування амортизації основних засобів у бухгалтерському обліку одним з таких способів:
- Лінійний;
- Спосіб зменшує залишку;
- Спосіб списання вартості по сумі чисел років терміну корисного використання;
- Спосіб списання вартості пропорційно обсягу продукції (робіт).
Загальновідомо, що при лінійному (найбільш поширеному) способі вартість об'єктів основних засобів переносяться на собівартість продукції (робіт, послуг) рівномірно протягом усього строку корисного використання об'єкта.
При способі зменшуваного залишку річна сума нарахування амортизаційних відрахувань визначається виходячи із залишкової вартості об'єкта основних засобів на початок звітного року та норми амортизації, обчисленої із строку корисного використання цього об'єкта і коефіцієнта прискорення, встановленого відповідно до законодавства.
Річна сума нарахування амортизації при способі списання вартості по сумі чисел років терміну корисного використання визначається виходячи з первісної вартості об'єкта основних засобів і співвідношення, в чисельнику якого - число років, що залишаються до кінця строку корисного використання об'єкта, в знаменнику - сума чисел років терміну корисного використання .
Спосіб списання вартості основних засобів пропорційно обсягу продукції (робіт) застосуємо на підприємствах добувної продукції. Використовується також в умовах не ритмічного працюючого обладнання.

3.2Определеніе порядку обліку витрат з ремонту основних засобів

У своїй обліковій політиці організація може передбачати або не передбачати створювати ремонтного фонду.
Можливість такого створення передбачена п. 72 Положення ведення бухгалтерського обліку та бухгалтерського звітності в РФ, затверджене наказом Мінфіну РФ від 29 червня 1998 р. № 434.
Якщо підприємство створює ремонтний фонд. Розмір щомісячних відрахувань у резерв в даному випадку може визначаться двома способами:
- 1 / 12 річної суми витрат на ремонт;
- За нормативами, затвердженими підприємством.
Якщо підприємство не створює ремонтний фонд. При несуттєвих витратах на ремонт основних засобів ремонтних фонд, як правило, не створюється.
У цьому випадку витрати на ремонт включаються безпосередньо до собівартості. При цьому можливі два варіанти:
- Витрати на ремонт відносяться на собівартість одноразово;
- Витрати на ремонт спочатку відображаються в обліку як витрати майбутніх періодів, а потім рівномірно списуються на собівартість.

3.3 Вибір методу оцінки виробничих запасів

Загальний принцип оцінки матеріально - виробничих запасів визначається в п. 5 ПБУ 5 / 01 «Облік матеріально - виробничих запасів», згідно з яким матеріально - виробничі запаси приймаються до бухгалтерського обліку за фактичною собівартістю. Слід звернути увагу, що ПБУ 5 / 01 розкриває поняття «фактична собівартість» стосовно різних варіантів надходження матеріально - виробничих запасів в організацію.
Так фактичною собівартістю матеріально - виробничих запасів визнають:
- Сума фактичних витрат організації на придбання, за винятком ПДВ і інших відшкодовуваних податків - при придбанні у інших організацій і осіб за плату;
- Сума витрат, пов'язаних з виробництвом запасів - при їх виготовленні самою організацією;
- Грошова оцінка, погоджена засновниками (учасниками) при їх внеску в рахунок внеску до статутного капіталу організації;
- Поточна ринкова вартість безоплатно отриманих матеріально-виробничих запасів на дату прийняття до обліку - при отриманні організацією за договором дарування або безоплатно;
- Вартість активів, переданих чи які підлягають передачі організацією, встановлена ​​виходячи з ціни, за якою у порівнянних обставин зазвичай організація визначає вартість активів, - при виконанні договорів, передбачаються зобов'язань (оплату) не грошовими коштами.

3.3.1 Способи оцінки матеріально - виробничих запасів при їх відпуску у виробництво

У бухгалтерському обліку оцінка матеріально - виробничих запасів (крім товарів, які обліковуються за продажної вартості) при їх відпуску у виробництво та іншому вибутті може виробляється одним із способів:
- За собівартістю кожної одиниці;
- По середній собівартості;
- За собівартістю перших за часом придбання запасів (спосіб ФІФО);
- За собівартістю останніх за часом придбання запасів (спосіб ЛІФО).
В умовах інфляції метод ФІФО веде до заниження собівартості і завищення залишку матеріальних ресурсів за балансом. У тих же умовах метод ЛІФО веде до завищення собівартості і до заниження залишків матеріальних ресурсів за балансом.
Метод ЛІФО дозволяє організації легше адаптуватися до умов інфляції і економити кошти шляхом заниження оподатковуваного прибутку звітного періоду.
Метод ФІФО занижує собівартість продукції звітного періоду а, отже, завищує прибуток. Цим методом можуть користуватися організації, ціна на послуги яких нижче, ніж у конкурентів, а рівень прибутку невисокий.

3.4 Вибір методу оцінки незавершеного виробництва

До незавершеного виробництва відповідно до п.63 Положення ведення бухгалтерського обліку і бухгалтерської звітності до затвердженого наказом Мінфіну РФ від 29.07.98 № 34-н відносяться:
- Продукція (роботи), що не пройшла всіх стадій (фаз, переділів), передбачених технологічним процесом;
- Вироби не укомплектовані, не пройшли випробування і технічне приймання.
Статтею 319 НК РФ виділяють три варіанти оцінки незавершеного виробництва в залежності від виду виробництва.
Для цілей розподілу прямих витрат виділяються наступні види виробництва:
- Пов'язана з обробкою та переробкою сировини;
- Пов'язана з виконанням робіт та (або) наданням послуг;
- Інші види виробництв.
При цьому на всі три варіанти оцінки незавершеного виробництва поширюються такі загальні правила:
- Сума залишку незавершеного виробництва на кінець поточного місяця включається до складу матеріальних витрат наступного місяця;
- По закінченні податкового періоду сума залишків незавершеного виробництва на кінець податкового періоду включається до складу витрат наступного податкового періоду в описаному вище порядку.
Вибір одного з трьох варіантів оцінки незавершеного виробництва обумовлюється безліччю факторів, наприклад наявністю планової собівартості продукції, можливістю ідентифікації замовлень і рядом інших.
Обраний варіант оцінки повинен бути закріплений в обліковій політиці для цілей оподаткування, до нього необхідно розробити регістри податкового обліку.

ВИСНОВОК
Фінансова політика підприємстві в умовах ринку - це цілеспрямоване використання фінансів для досягнення стратегічних і тактичних завдань, наприклад, посилення позицій виробника на ринку товарів; досягнення прийнятного обсягу продажів, прибутку і прибутковості (рентабельності) активів; збільшення власного капіталу; збереження платоспроможності та ліквідності балансу. Головною метою фінансової політики підприємства є найбільш повне й ефективне використання і нарощування його фінансового потенціалу. Фінансова політика виражає цілеспрямоване використання фінансів для досягнення стратегічних і тактичних завдань, визначених установчими документами (статутом) підприємства.
Фінансова політика дає відповіді на питання:
- Як оптимально поєднувати стратегічні цілі фінансового розвитку підприємства?
- Як у конкретних фінансово - економічних умовах досягти поставлених цілей?
- Які механізми найбільш оптимально підходять для досягнення поставлених цілей?
- Чи варто змінювати фінансову структуру підприємства, використовуючи фінансові інструменти?
- Як і якими критеріями можна проконтролювати досягнення поставлених цілей?
Тільки при розробленої фінансової політики можна з найменшими витратами і в найкоротші терміни добитися поставлених цілей.
Тільки при розробленої фінансової політиці можна з найменшими витратами і в найкоротші терміни добитися поставлених цілей.
Метою фінансової політики є розробка такої програми дій на майбутнє, яка дала б можливість підвищити ефективність організації в усіх сферах її діяльності. Фінансова політика повинна чітко формулювати цілі організації, ефективно налагоджувати зв'язки з зовнішнім середовищем, розподіляти ресурси, залучати працівників, розширювати виробництво, збільшувати обсяги продажів і проникати на нові ринки.
Ця курсова робота спрямована на дослідження фінансової політики ВАТ «Гагарінський хлібозавод» в умовах ринку. У курсовій роботі дано пояснення актуальності фінансової політики підприємства, проведений аналіз виробничих можливостей всього підприємства
У третій чолі розроблені заходи щодо фінансової політики, які включають наступні етапи:
- Способи амортизації основних засобів;
- Способи амортизації нематеріальних активів;
- Способи оцінки матеріально-виробничих запасів, товарів, незавершеного виробництва і готової продукції;
- Угруповання і включення витрат у собівартість реалізованої продукції;
- Інші способи, що відповідають способам п. 11 ПБУ 1 / 98

ЛІТЕРАТУРА
1. Булатова А.С. Економіка. Підручник. М.: Бек. 2005.
2. Голубков Є.П. Основи маркетингу: Підручник. - 2-е вид., Перераб. і доп. М.: Видавництво «Финпресс», 2003. - 688 с.
3. Маслова Т.Д., Божук С.Г., Ковалик Л.М. Менеджмент. - СПб.: Пітер, 2003 400 с.: Іл
4. Анікін Б.А. Вищий менеджмент для керівника: уч.пос. - М: ИНФРА-М, 2007.
5. Вершигора Є.Є. Менеджмент: Навчальний посібник. - 2-е вид., Перераб. І доп. ИНФРА-М, 2007. - 283 с. - (Серія «Вища освіта»).
6. Виханский О.С., Наумов А.І. Менеджмент: Підручник, 3-е вид. - М.: Гардарика, 2006. - 528 с.
7. Кабушкин Н.І. Основи менеджменту: Навчальний посібник. - 3-е вид. - Минск: «Нове знання», 2000. - 336 с.
8. Радіонов Б.М. Організація планування управління підприємством Москва, Фінанси і статистика, 2002.
9. Економіка підприємства: Підручник / Під ред.проф. О.І. Волкова. - 3-е изд., Перераб. і доп. - М.: ИНФРА-М. 2000 - 520 с.
10. Яблокова С.А. Стратегічний менеджмент. Конспект лекцій. - М.: «Пріор-издат», 2005. - 80 с.

http://ua-referat.com