Фискальная политика

ВСТУП 
 

     Знайти  розумне співвідношення між державним  регулюванням і ринковим саморегулюванням – одне з ключових завдань, яке сьогодні постало перед Українською державою.

     Перехід до ринку, економічні реформи не можуть бути для України самоціллю. Це саме стосується приватизації державного майна та інших ринкових заходів. Це лише інструменти, які поряд з посиленням державного впливуна економіку мають забеспечити досягнення важливих суспільних цілей. Такими цілями є підвищення рівня життя широких верств населення, зміцнення здоров'я нації, формування розвинутої матеріальної та духовної культури народу, досягнення соціального миру і стабільності, гармонії у взаєминах людини з природою, екологічної безпеки, забеспечення Українській державі гідного місця у світовому співтоваристві.

     Особливістю для України є те, що становлення ринку та інститутів національної держави збігаються у часі. За цих умов внаслідок слабкості молодої держави є загроза деформування ринкових структур. Тому час вимагає розбудови тих інститутів держави, які компенсують негативні, побічні наслідки функціонування ринку. Це інститути планування, забеспечення економічної безпеки, соціального страхування і пенсійного забеспечення, дотримання гарантій на освіту, охорону здоров'я, прав на працю, захисту інтересів споживачів та ін. Крім того, активної державної підтримки потребують більшість підприємницьких структур, які залишаються слабкими, особливо у виробничій сфері. В країні низька ділова активність, несприятливий інвестиційний клімат та в основному фіскальна податкова система. Без подолання цих явихне буде дієздатного ринку.

     Україна має формувати таку національну  модель ринку і державного регулювання  економіки, яка враховувала б історичні реалії та сучасний зарубіжний досвід.

     Велика  роль в цьому відводиться фіскальній політиці.

     Сучасна фіскальна політика визначає основні  напрями використання фінансових ресурсів держави, методи фінансування і головні  джерела поповнення скарбниці. Залежно  від конкретно-історичних умов в  окремих країнах така політика має  свої особливості. Будь-який уряд завжди проводить фіскальну політику, незалежно від того, усвідомлює він це чи ні. Сьогодні тема фіскальної політики є дуже актуальною, оскільки економіка України переживає далеко не найкращі дні, і від того, як уряд здійснюватиме бюджетно-податкову політику, залежить доля кожної людини, що живе в нашій країні і доля всієї країни в цілому.

     У зв'язку із вищезазначеним постає необхідність визначення поняття фіскальної політики і її складових, позначення принципів, механізмів і інструментів дії фіскальної політики на господарську систему суспільства, а також висвітлення фіскальної політики як методу державного регулювання економіки. Проведений аналіз сучасної фіскальної політики України дозволить визначити об'єктивні причини її реформування та можливі шляхи удосконалення.

     Мета  нашої курсової роботи - дослідити і вивчити суть фіскальної політики,прослідкувати її вплив на економічне життя країни. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                   РОЗДІЛ 1

                    СУТЬ ТА ВИДИ ФІСКАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ 
 

     Фіскальна політика – це регулювання доходів і витрат держави. Заходи фіскальної політики визначаються поставленою метою (боротьба з інфляцією, сгладжування циклічних коливань економіки, зниження рівня безробіття). Держава регулює сукупний попит і реальний національний доход за допомогою державних витрат, трансфертних виплат і оподатковування.

     Складовими  частинами фіскальної політики держави  є:

     - дискреційна політика, що розглядає регулювання державою своїх витрат і оподаткування. Ріст/зниження державних витрат збільшує/зменшує сукупний попит. Зайнятість зростає/падає – випуск продукту зростає/падає. Ріст/зниження податків зменшує/збільшує прибуток, що веде до зниження/збільшення сукупного попиту, зайнятості, і випуск продукту падає/зростає;

         - недискреційна політика (політика автоматичних стабілізаторів), що регулює доходи і витрати незалежно від оперативних дій держави.

     Дискреційна фіскальна (бюджетно-податкова) політика передбачає проведення заходів уряду, що спрямовані на забезпечення повної зайнятості та виробництва неінфляційного ВВП шляхом зміни державних видатків, системи оподаткування та підходів до формування державного бюджету в цілому.

     Державні  видатки являють собою витрати, що пов'язані з діяльністю держави. За допомогою держави впроваджується споживання так званих суспільних благ. Крім цього, деякі державні видатки є прямими трансфертними платежами приватному сектору (соціальна допомога, пенсії, страхування по безробіттю), які не збільшують приватного споживання, але змінюють його структуру. Таким чином, державні видатки визначають відносні розміри приватного і державного секторів економіки, тобто відносні розміри приватного і суспільного споживання ВВП.

     Сукупні державні видатки (GР – Government purchases) поділяються на чотири категорії, їх можна розрахувати такою формулою:

     GР  = Сg + Тr + і Ч Dg + Ig,

     де  Сg – споживання в державному секторі (заробітна плата робітникам державного сектора, платежі за товари, що купуються для поточного споживання); Тr – трансферти приватному сектору; іЧ Dg – проценти з державного боргу; Ig – державні інвестиції. Три перші категорії витрат утворюють поточні видатки держави (Сg, Тr, іЧDg), остання категорія – державні капітальні видатки (Ig).

     Дискреційна фіскальна політика поділяється на:

     стимулюючу, що збільшує сукупний попит за допомогою зростання державних витрат і зниження податків;

       обмежувальну, що стримує сукупний попит за допомогою зниження державних витрат і підвищення податків.

     Обмежувальна  політика застосовується для боротьби з інфляцією, а стимулююча – для згладжування циклічності розвитку економіки і забезпечення економічного росту. Стимулююча політика може породжувати інфляцію. Фіскальна (податково-бюджетна) політика тісно взаємодіє з грошово-кредитною політикою з метою стабілізації економіки.

     Основою фіскальної політики є бюджет. Оскільки бюджет відбиває циклічність розвитку економіки, то дефіцит/профіцит бюджету – нормальне явище. Більш того, збалансований бюджет посилює циклічні коливання економіки. Бюджет потрібний для досягнення економічної стабільності.

     При проведенні фіскальної політики важливу  роль відіграє удосконалення оподатковування, тому що система податків регулює  циклічність коливань економіки. Держава фінансує свої видатки насамперед за рахунок податкових надходжень. Як відомо, податки – це частина доходу, що сплачується фірмами та домогосподарствами у розмірі, встановленому законом. У вузькому понятті до податків належать фіскальні вилучення, що утворюють доход державного бюджету. В широкому розумінні податки – це всі фіскальні вилучення, встановлені державою, в тому числі відрахування до цільових позабюджетних фондів (наприклад, внески до державного пенсійного фонду).

     Дискреційна фіскальна політика змінює ставку податку  – розмір податку на одиницю обкладення.

     Існують такі види податкових ставок:

       прогресивні, тобто розмір податкових ставок збільшується при збільшенні доходу;

       пропорційні, тобто відсоток податкових відрахувань не змінюється від розміру доходу;

       тверді (фіксовані), що установлюються на об'єкти незалежно від їхньої вартості.

     Підвищення  податків знижує пропозицію праці, капіталу і зменшує заощадження. Зниження податків сприяє економічному росту  в довгостроковій перспективі і  зниженню темпів інфляції. Інфляція зменшується  внаслідок того, що стимулювання виробництва дає можливість виробляти додаткові товари, що покривають грошову масу.

     В системі оподаткування розрізняють  прямі і непрямі податки. Прямі податки встановлюються до доходів: прибутковий податок з громадян, податок з прибутків підприємств тощо. Непрямі податки включаються в ціну товару: податок на додану вартість, акцизи, мито.

     Розмір  податку, який законодавчо встановлюється на одиницю оподаткування, називається  податковою ставкою.

     Середня ставка податку  (ATR – Aferage tax rate) – це відношення обсягу податків (Т) до величини доходу(Y), який оподатковується:

     ATR = T/Y.

     Гранична  податкова ставка (MTR – Marginal tax rate) – це відношення приросту виплачуваних податків до приросту доходу, або це частка податків, яка сплачується з гривні додаткових доходів:

     MTR = ,

     де - приріст податків; - приріст доходу.

     

     Рис. 1.1 – Прогресивна податкова система

     Податки впливають на економіку через  використовуваний доход економічних  агентів та зміну відносних цін. У залежності від системи оподаткування  вплив податкової політики на макроекономічні  змінні може проявлятися по-різному. В цілому зниження податків стимулює зростання приватних витрат і сукупної пропозиції. З цією метою інколи застосовують податкові пільги, тобто зменшення податкових ставок або повне звільнення від податків окремих підприємств чи виробництв залежно від їхнього профілю, характеру виробленої продукції і виконаних робіт, використаної робочої сили, зони розміщення. Зростання податків, навпаки, призводить до скорочення приватних витрат та загального обсягу виробництва.

     Прибічники  теорії, зорієнтованої на пропозицію, заявляють про те, що податки являють собою податковий «клинець» між величиною витрат ресурсів і ціною товарів, оскільки рано чи пізно значна частина податків трансформується у витрати підприємців і перекладається на споживачів у формі більш високих цін. Зі зростанням державного втручання в економіку цей податковий «клинець» збільшується, маючи тенденцію зміщувати вліво криву сукупної пропозиції.

     Роль  податків в житті суспільства  характеризує підсумковий показник – податковий тягар (Т – Тах) і визначається як відношення суми податкових зборів до сукупного національного продукту. Він відображає ту частину виробленого суспільством продукту, яка перерозподіляється через бюджетні механізми:

     Т* =

     де Т* – податковий тягар;

     T - сума нарахованих податків за звітний період;

     Y – обсяг реалізованої продукції.

     Іншими  словами, рівень оподаткування (податковий тягар) в економіці вимірюється відношенням загальної суми фіскальних вилучень до суми доходів фірм і домогосподарств (ставка сумарного оподаткування доходів, або середня ставка податку). Ступінь фактичного податкового навантаження на приватний сектор визначається чистими податковими надходженнями, які утворюються різницею між величиною загальних податкових надходжень до державного бюджету і сумою трансфертів держави приватному секторові.

     Залежність  доходів держави від рівня  податків неоднозначна. У довгостроковому  періоді вона описується так званою “кривою Лаффера” (рис.1.2).

     Крива Лаффера – описує залежність доходів держави від рівня податків, згідно з якою обсяг податкових надходжень залежить від середньої ставки податку і величини доходу (ВВП). Якщо ставка оподаткування дорівнює нулеві, то держава не отримує податків. Підвищення ставки податку від 0% до певного рівня m, оптимальним вважається рівень 30-40%, супроводжується збільшенням податкових надходжень до бюджету. Але подальше збільшення податкового навантаження шляхом підвищення сумарної ставки податків пригнічує виробництво і викликає скорочення сукупних доходів і витрат – джерела податків, або податкової бази. Підвищення ставки податку (від t₀ до 100%) супроводжується скороченням податкових надходжень до бюджету. Сумарна ставка оподаткування на рівні 100% означає, що держава намагається вилучити у економічних агентів весь одержаний ними доход. За таких умов відкрита приватна економічна діяльність втрачає сенс і припиняється, економіка стає “тіньовою”, а держава залишається без доходів.