Еволюція умов виробничо-господарської діяльності і систем управління підприємств у процесі їх функціонування та розвитку

  Тема 4.

  Еволюція  умов виробничо-господарської діяльності і систем  управління підприємств у процесі їх функціонування та розвитку

  -1- Еволюція умов ВГДП і вирішуваних ними завдань.

  ВГДП  – це погоджений у часі та просторі поток ресурсів (сировини, матеріалів, обладнання, грошових ресурсів, інформації), а також їх запасів які дозволяють досягати підприємству поставленої мети.

  Еволюція  умов ВГДП характеризується наступними етапами:

  І етап – становлення  виробництва, розвиток масового виробництва  одногалузевої продукції. Даний етап характеризується відносною стабільністю положення підприємства на рику, наявність системи управління на основі контролю та аналізу відхилень фактичних показників від планових. В основі планування лежить бюджетування. Головна увага керівництва зосереджується на ефективній роботі виробничого механізму.

  На  даному етапі до завдань, які стоять перед підприємством можна віднести: виживання на рику, укріплення досягнутих ринкових позицій, розвиток виробництва  та пошук шляхів зниження витрат.

  ІІ етап – масовий збут диверсифікованої продукції. Характеризується етап диверсифікацією продукції, розширенням її асортименту, збільшенням обсягів продажу. У зовнішній діяльності етап можна охарактеризувати як застій зростання та посилення ролі НТП. Система управління що притаманна даному етапу – довгострокове планування на основі екстраполяції.

  До  завдань, які стоять перед підприємством  можна віднести: диверсифікацію продукції, збільшення її обсягів, проведення рекламної  компанії, побудова систем збуту.

  ІІІ етап – індустріалізація або диференціація виробництва. Характеризується етап диверсифікацією виробництва, появою на підприємстві нових галузей діяльності, нових продуктів та нових оргструктур. На даному етапі все більш сильним стає зв'язок підприємства із НТП та зовнішнім середовищем. Система управління на даному етапі – стратегічне управління, засноване на передбаченні змін.

  До  завдань, які постають перед підприємством  на даному етапі можна віднести: дослідження попиту на продукцію, аналіз галузі та конкуренції в ній.

  ІV – постіндустріальний період виробництва. Характеризується нестабільністю оточуючого середовища, динамізмом зовнішніх умов, наявність нових, непередбачуваних змін середовища. Система управління – стратегічне управління, яке ґрунтується на основі гнучких екстрених рішеннях.

  Еволюція  умов ВГД передбачає такі етапи зміни  стратегічних завдань:

  1. Кількість нових завдань, які  є результатом зміни обставин  зростає. але завдання не є  принципово новими, а вже були  вирішені підприємством раніше.

  2. Множина завдань збільшується та ускладнюються прийоми управління що для їх вирішення застосовуються.

  3. Складність і новизна умов  утворюють збільшення навантаження  на вищу ланку керівництва  та вимагає від них підвищення  кваліфікації для вирішення нових  завдань.

  4. Нові завдання виникають все  частіше та можуть бути вирішені  тільки за допомогою розробки  надійної стратегії.

  -2- Еволюція систем управління, етапи їх розвитку і особливості функціонування.

  Під системами управління (СУ) розуміють  організаційні механізми, які дають можливість приймати скоординовані та ефективні рішення. При реалізації СУ забезпечується адекватність системи поведінки підприємства цілям що перед ним стоїть.

  До  основних функцій системи управління належить: планування (визначення майбутніх цілей та можливостей їх досягнення), реалізація (адекватність поведінки підприємства його цілям) та контроль (оцінка відповідності результатів та цілей). Ефективність обраної системи управління визначається її внеском у виконання завдань планування, реалізації та контролю стратегії.

  Еволюція  систем управління відбувалася таким  чином:

  1. Поточне управління на основні  «аналізу відхилень». Управління  орієнтоване на реагування на  ситуацію що склалася.

  2. Управління «від досягнутого». Управління  базується на контролі за ситуацією що склалася всередині підприємства та на ринку. даний вид управління називають управлінням н7а основі екстраполяції.

  3. Управління «за цілями» з орієнтацією  на зовніші умови. Воно базується на зменшенні загроз від зовнішнього середовища та використанні можливостей.

  4. Стратегічне управління – підготовка  майбутнього та до майбутнього.

  -3- Вибір систем управління для певних умов ВГДП.

  Вибір тієї чи іншої системи управління підприємством залежить від складності та новизни вирішуваних підприємством завдань, які характеризуються своєю звичністю і обумовлені зовнішніми умовами і кон’юнктурою ринку.

  Вибір системи управління для розробки своєчасної реакції підприємства на зовнішні зміни залежить від темпів змін та передбачення завдань. Поєднання різних систем управління для конкретного підприємства залежить від нестабільності середовища у якому воно функціонує і намагається діяти у майбутньому.

  По  мірі погіршення умов функціонування підприємств воно може обрати систему  управління за двома напрямками: шляхом розробки більш складних швидко діючих систему правління  і шляхом скорочення діючих стратегічних позицій.

  Визначними  для фірми при виборі системи  управління є два фактори: фактори  зовнішнього середовища та настанови  і інтуїція системи менеджменту підприємства.

  При виборі систем управління які відповідають задачам фірми перший крок полягає  у тому, щоб визначити риси які  будуть визначати середовище діяльності фірми у найближчі 5-7 років. Дані риси містяться у галузях: виробничо-ринкові фактори, географічні фактори, внутрішньо фірмове середовище, зовнішнє соціально-політичне середовище.

  На  наступному кроці визначається рівень нестабільності за трьома факторами: звичність, темп змін, передбачуваність майбутнього.

  У якості третього кроку, користуючись значенням  рівня звичності подій що виникають  у середовищі діяльності,  необхідно  обрати певну систему управління: контроль, довгострокове планування чи стратегічне управління. 

  -4- Сутність, призначення і етапи стратегічного планування та стратегічного управління.

  Центральними  категоріями при виборі стратегії  з урахуванням умов ВГДП є стратегічне  планування та стратегічне управління.

  Стратегічне планування – адаптивний процес, за допомогою якого здійснюється регулярна розробка та корекція системи досить формалізованих планів, перегляд систем заходів щодо їх виконання на основі безперервного контролю та оцінки змін, що відбуваються зовні та всередині підприємства.

  Також можна надати інше визначення: стратегічне планування – це систематизовані, більш-менш формалізовані зусилля всього підприємства, спрямовані на розробку та організацію виконання стратегічних планів, проектів та програм..

  процес  стратегічного панування складається  із кількох етапів:

  - встановлення цілей, визначення стратегій (стратегічного набору) та заходів щодо їх реалізації;

  - передбачення послідовності дій  у межах досить тривалого часу  та закріплення їх у планах, проектах та програмах різного  типу, що є інструментом досягнення  цілей і реалізації стратегій;

  - організація виконання планових  завдань;

  - облік, контроль та аналіз їх  виконання.

  Мета стратегічного планування – встановити певний порядок дій для підготовки ефективного функціонування конкурентоспроможного підприємства.

  Принципи стратегічного планування:

• ціле встановлення та ціле орієнтація;
• багатоваріантність, селективність та альтернативність;
• глобальність, системність, комплексність, і збалансованість;
• спадковість та послідовність;
• безперервність;
• обґрунтованість;
• реалістичність, досяжність;
• гнучкість, динамічність;
• ефективність та соціальна орієнтованість;
• кількісна та якісна визначеність;
• довго строковість заходів

  Стратегічне планування є основою для здійснення стратегічного управління

  Стратегічне управління – багатоплановий, формально-поведінковий управлінський процес. який допомагає формулювати та виконувати ефективні стратегії, що сприяють балансуванню відносин між організацією, та зовнішнім середовищем, а також досягненню встановлених цілей.

  Також страт. упр. можна визначити як процес, за допомогою якого менеджери здійснюють довгострокове керування організацією, визначають специфічні цілі діяльності, розробляють стратегії для досягнення цих цілей, враховуючи всі зовнішні та внутрішні умови, а також забезпечують виконання розроблених відповідних планів, постійно розвиваючись та змінюючись.

  Стратегічне управління реалізує себе у системі  повторювальних циклів на основі розв’язання  п’яти його основних завдань (етапів реалізації):

  1. Визначення майбутнього бізнесу  компанії, формування стратегічного бачення напряму розвитку організації – це усвідомлення цільового розвитку і визначення якісної місії.

  2. Перетворення стратегічного сценарію  і місії на конкретні цілі  й завдання для виконання.

  3. Розробка стратегії для досягнення  бажаних цільових результатів.

  4. Ефективна реалізація і виконання  обраної стратегії.

  -5- Методи оцінки майбутнього стану довкілля та його впливу на умови функціонування підприємства.

  В ході розробки та реалізації стратегії  підприємств використовується широке коло методів та методик для оцінки майбутнього стану довкілля та його впливу на умови функціонування підприємства. умовно всі ці методи можна поділити на універсальні (використовуються у більшості галузей науки) та специфічні (притаманні переважно галузях науки, пов’язаних із стратегічними аспектами діяльності підприємств).

  Найбільш  вживаними методами для передбачення змін довкілля є методи прогнозування, які є потужним інструментом стратегічного  планування.

  Мета  будь – якого прогнозу – виявити  процеси та передбачити майбутнє. передбачення майбутнього стану довкілля дає змогу підготуватися як до позитивних, так і до негативних змін у умовах функціонування.

  Методи  прогнозування, які найбільш часто  вживаються у стратегічному плануванні та стратегічному управлінні це:

  1. Методи екстраполяції – базуються  на припущенні про незмінність  або відносну стабільність наявних  тенденцій розвитку

  2. Експертні методи, які найчастіше  використовуються у оцінці впливу  ВГДП. Вимоги: значне коло експертів,  наявність суверенності експертів, відсутність диктаторства.

  3. Методи моделювання – побудова  математичних, економічних, статистичних  моделей.

  Найбільш  ефективним буде використання декількох  методів передбачення.

  У стратегічному управління найбільшого поширення набули методи побудови сценаріїв, які займають проміжне місце між експертними методами та моделюванням