Економіка Румунії

     Економіка Румунії

     Перехід країни до ринку виявився значно складнішим та довшим, ніж передбачалося, а результати гіршими, ніж у багатьох інших  державах ЦСЄ. Водночас курс на європейську  інтеграцію Болгарії схвалює більшість  населення країни, хоча побоювання щодо його наслідків також є досить значними, що пов’язане насамперед з високими рівнями конкуренції європейських компаній, можливим банкрутством болгарських підприємств та зростанням рівня безробіття.

     Упродовж 1990—1997 рр. економіка країни реформувалася повільно, що було пов’язано з відсутністю цілісної програми розвитку та значними політичними коливаннями щодо подальшого вибору моделі трансформації свого господарства. 1997 р. можна вважати відправною точкою системних реформ болгарського уряду, якому передувало руйнівне падіння ВВП у 1996 р. (– 10,9 %) та 1997 р. (– 6,9 %), високий та гіпервисокий рівень інфляції, відповідно, 123 % та 1082 %, значний бюджетний дефіцит — 10,4 % та – 2,1 %, а також дефіцит платіжного балансу. Низьким порівняно з іншими країнами ЦСЄ був рівень залучених прямих іноземних інвестицій. Системне реформування, яке розпочалося у 1997 р., зводилося до чотирьох основних заходів:

• приватизація та ліквідація державних підприємств;
• лібералізація політики в галузі сільського господарства, включаючи створення умов для ринку землі;
• реформування державних програм соціального страхування;
• реформи, що спрямовані на посилення контролю за дотриманням угод; розвиток виконавчої дисципліни.

     У вересні 1998 р. МВФ створив довгостроковий пільговий фонд (Exended Fund Facility), який виділив загальні кредити на суму 900 млн дол. для підтримки реформ у Болгарії. Жорстка економічна політика впродовж двох років, максимальне стимулювання малого та середнього бізнесу дала позитивні результати у наступний період. Уже в 1998 р. спостерігався позитивний приріст ВВП (+ 3,5 %), але в 1998-му він трохи уповільнився (+ 2,4 %), проте вже у 2000-му досяг 5,8 % та 4,5 % у 2001 р., коли його абсолютні обсяги сягнули 12,7 млрд дол. Зменшився бюджетний дефіцит (до 12 % у 1998 р.), а рівень інфляції у 1999 р. вже не перевищував 0,7 %, щоправда у наступний період уряду не вдалося приборкати інфляцію і вже у 1999 р. вона зросла та досягла рівня десяти процентів.

     Негативним  наслідком реалізації «монетарних» підходів є високий рівень безробіття в країні. У 1990-ті рр. чітко простежувалася його позитивна динаміка (1990 — 1,8 %, 1995 — 11,1 %, 2000 — 17,9 %). Такій ситуації на ринку робочої сили немалою мірою сприяла архаїчна структура зайнятості, за якою майже 26 % сукупної робочої сили припадало на сільське господарство, 31 % — на промисловість і 43 % — на сферу послуг (1998 р.). Подальші реформи скоригували цей стан, проте навіть і зараз в аграрному секторі національної економіки створюється 12,5 % болгарського ВВП і зайнято близько 10,7 % трудових ресурсів (2002 р.).

     Основними сферами сучасного господарства країни є машинобудування та металообробка, харчова та хімічна промисловість, промисловість будівельних матеріалів, чорна та кольорова (передусім мідна) промисловість, виробництво ядерного палива. В аграрному секторі домінує вирощування овочів, фруктів, тютюну, пшениці, соняшнику, винограду та виробництво вина; у тваринництві представлено практично всі галузі з домінуванням вівчарства та великої рогатої худоби.

     Аналогічним до спеціалізації є експорт країни, основа якого — метали, механізми та обладнання, пластмаси, продовольство, тютюн, одяг. Подібним до цього є імпорт, основою якого є, щоправда, більш високотехнологічна продукція машинобудування. Протягом останніх десяти років Болгарія мала негативне сальдо зовнішньої торгівлі. Так, у 2000 р. імпорт на 20 % переви- 
щував експорт країни. Традиційним для країни є іноземний туризм, який нерідко називають «прихованим експортом». Наприклад, у 2000 р. країну відвідало понад 2 млн іноземних туристів, що принесло 963 млн дол. чистого доходу (8 % ВВП країни).

     Основними торговельними партнерами Болгарії є держави Європейського Союзу, хоча їх частка виглядає меншою за інші країни ЦСЄ (близько 50 %, а не 60 %, як у цих державах). Високою є питома вага експортно-імпортних операцій з Туреччиною, Росією, Україною.

     Упродовж  наступних двох років найважливішою  проблемою країни має стати подальше зближення з ЄС, а відтак основними  напрямами коінтеграції Болгарії до Європейського Союзу у період до 2007 р. мають стати:

• виконання маастрихтських критеріїв, перш за все у вимогах зменшення зовнішнього боргу як відсотка від ВВП; шляхами подолання цієї диспропорції може бути зростання самого ВВП та нарощування експорту;
• подальша структурна реформа, у тому числі підвищення продуктивності праці (особливо в аграрному секторі), зменшення енергомісткості продукції, що випускається, та підвищення загальної технологічності виробництва (в 1997 р. в Болгарії, за даними російського дослідника Д. Зенкіна, на 1 кг умовного палива було вироблено продукції на 0,4 дол., в ЄС — на 4,7 дол.);
• суттєве зростання заробітної плати та рівня доходів (у Болгарії середня плата за годину становить близько 0,7 дол. (1998 р.), а, наприклад, у Німеччині — 30 дол.);
• реформування пенсійної та страхової системи;
• зменшення рівня безробіття, хоча в ЄС не вважають його показник критичним, проте такий напрям є досить важливим для подолання соціальної напруги у суспільстві;
• подальша лібералізація банківської і фінансової системи країни;
• суттєва корекція регіональної політики (станом на 2002 р. майже 51,5 % ПІІ сконцентровано в столиці — Софії, а різниця в доходах населення має тенденцію до значного зростання).

     Сучасний  рівень зовнішньоекономічних відносин Болгарії з Україною не може задовольнити обидві країни насамперед в обсягах зовнішньої торгівлі, хоча Україна ще донедавна посідала п’яте місце в болгарському імпорті (3,4 % у 1997 р.). Уведення візового режиму з Україною теж не сприяє подальшому розвиткові іноземного туризму в країні, в якій рекреанти з країн СНД переважають над усіма іншими. Важливим елементом нормалізації відносин є спрощення візового режиму, відновлення діяльно- 
сті паромної переправи «Іллічівськ (Україна) — Варна (Болгарія)», розвиток взаємовигідних контактів у межах організації чорноморського співробітництва та нарощування обсягів зовнішньої торгівлі.