Економiка зарубіжних країн

Практично в усіх регіонах створені українські культурно-національні організації. Всі ці регіональні організації входять у «Об'єднання українців в Росії».

Відносини між Росією та  Україною

З часу розпаду Радянського Союзу відносини між двома країнами часто були складними і наразі перебувають у напруженні.

Відносини двох держав за президентства Леоніда Кучми були найбільш сприятливими і певною мірою добросусідськими. Певний час урядам двох країн вдавалося домовлятися із деяких важливих питань двосторонніх відносин: зокрема був розділений Чорноморський флот, означений державний кордон і укладений Великий договір 1997 р., за яким Росія відмовилася від територіальних претензій і визнала існуючі кордони України.

Найгострішим із суперечливих питань останнього часу стало протистояння в районі півострова Тузла (Крим). Також від часу демократичних виборів Україна занепокоєна висловлюваннями і діями деяких російських політиків з питань Криму, російської мови в Україні, визнання Голодомору.

Значне погіршення російсько-українських відносин відбулося під час і особливо після Помаранчевої революції 2004 р. Офіційна Москва не тільки втручалася в президентські перегони восени 2004 р., але й розцінила перемогу демократичних сил, як виклик її впливу на терени України. Це знайшло своє продовження у відвертій пропагандистській війні особливо під час газової кризи 2005 р. З того часу за різних урядів України, стосунки між двома державами залишалися напруженими, зокрема стосовно постачання російських енергоносіїв через територію України та, визнання Голодомору 33-го року геноцидом, можливого вступу України до НАТО та статусу російської мови в Україні. Основним невдоволенням української сторони залишається дуже часте втручання Росії у внутрішні справи України.

Незважаючи на складні міждержавні відносини, на неформальному рівні стосунки між українцями і росіянами залишаються здебільшого позитивними та добросусідськими.

ПРОБЛЕМИ

Складність сучасного економічного розвитку Росії полягає і у виборі особливого шляху. Адже Росія — країна двох частин світу: вона займає схід Європи і північ Азії. У європейській частині проживає 78 % її населення, а в азіатській — 22 %, причому в Європі знаходиться 25 % території, а в Азії — 75 %. У культурному відношенні Росія — держава унікальна. Більше 85 % слов'ян (росіяни, українці, білоруси та ін.) близькі за культурою до християнського європейського світу, а близько 10 % населення (татари, башкири, буряти, калмики та ін.) пов'язані з ісламською і буддійською цивілізацією Сходу. Цю унікальну особливість зазначив ще великий філософ М. Бердяєв, назвавши Росію "Великим Сходом—Заходом".

На межі тисячоліть питання про те, який шлях обрати, знову стало одним із головних у суспільному житті країни. Починаючи з 1991 p., прихильники ринкових реформ і розвитку демократії намагаються вести Росію західним шляхом, не забуваючи при цьому, зрозуміло, і про її особливості. Проте невдачі і кризи, яких зазнала Росія в цей період, посилили популярність і слов'янофільських, і євроазіатських ідей. Очевидно, загальноросійська багатовікова суперечка про вибір між Заходом і Сходом на початку XXI ст. поступово закінчується все-таки на користь Заходу. Росія напевно, ставатиме все більше європейською країною, але зберігаючи при цьому унікальну багатонаціональну самобутність.

Не менш важливим для збереження цієї самобутності є те, що нині Росія стає економічним мостом між Заходом і Сходом. У Євразії знаходиться два із трьох найбільших економічних регіонів планети, які не поступаються один одному за кількістю виробленої продукції, обсягом торгівлі і масштабами банківських операцій. Перший район — Західна Європа з такими технологічно розвинутими країнами, як Німеччина, Велика Британія, Франція, Італія. Другий — Південно-Східна Азія: у ній розміщені найбільш густонаселені держави — Китай, Індія, Філіппіни і Японія. За активністю господарської діяльності з цими регіонами може порівнятися тільки третій район — Північна Америка.

Між двома євроазіатськими регіонами існує великий простір, який уповільнює торгівлю Заходу зі Сходом. Із середини 90-х років, коли Росія стала більше довіряти своїм сусідам, почалась підготовка до перетворення Транссибірської і Байкало-Амурської магістралей у євроазіатський транспортний коридор.

Через Росію проходить найкоротший морський шлях між Атлантичним і Тихим океанами. Нині цим освоєним Північним морським шляхом можна переправляти і російські, і зарубіжні товари. Таким чином, на межі XXI ст. Росія стає не лише залізничним, а й морським мостом між Заходом і Сходом.

Важливою проблемою для сучасної Росії є збереження, на основі унікальної моделі розвитку, єдності країни. Інколи Росію подають як зменшену копію СРСР. Проте Росія поки ще не розпалася, і оптимісти стверджують, що подібного не станеться. В СРСР росіяни становили половину населення, а в Росії їх частка — 83 %. Вони переважають у 17 із 32 національних автономій (республік і національних округів у складі Російської Федерації). Лише у 8 автономіях, у тому числі у Чечні, абсолютна більшість — титульний народ, тобто народ, який дав назву республіці чи округові. Всі вони разом — це 2 % площі і менше 3 % населення Росії, а їх частка в економіці — 1 %. У найбільших республіках — Татарстані, Башкирії, Дагестані, Якутії — титульний народ не становить більшості.

Не менш важливою проблемою розвитку Росії є освоєння нових територій. Ще у 70—80-х роках XX ст. здавалось, що освоєння цих багатих ресурсами районів — найважливіша стратегія розвитку країни, головний шлях збільшення її могутності і багатства. Соціально-економічні зміни на початку XXI ст. сприяли перегляду стратегії розвитку: залишити її освоєння, багатовіковий рух "розширення", і перейти до облаштування "поглиблення", вкладаючи засоби і сили у покращення вже обжитих територій. Адже виникла проблема: хто буде освоювати нові території, якщо чисельність населення Росії у XX ст. зросла всього у 2 рази, а з 1992 р. вона взагалі перестала зростати? Через брак у достатній кількості міндобрив, сучасної техніки значна частина освоєної ріллі дає врожай на рівні деяких слаборозвинутих країн Африки. Чи так необхідно розробляти нові поклади корисних копалин, коли значно вигідніше, як показує досвід розвинутих країн, з меншими втратами добувати ресурси на старих родовищах і економніше їх використовувати? Адже в Росії із нафтових родовищ вилучають не більше 30 % нафти, під час добування і переробки втрачаються 40—50 % металів, більше 40 % деревини, до 30 % урожаю сільськогосподарських культур. Зміна стратегічного курсу дасть змогу Росії вирішити споконвічні проблеми брудних і розбитих доріг, забрудненості територій і зберегти для майбутніх поколінь унікальну природу і запаси ресурсів просторих її регіонів.

Не вирішеною проблемою залишається для Росії і придушення тіньової економіки. Загальна риса тіньової економіки — відсутність контролю з боку держави, від чого страждають і надходження до бюджету, і споживачі, яким можуть підсунути неякісний товари чи послуги. На цьому ґрунті виникає рекет (вимагання), корупція (хабарі, підкупи чиновників тощо).

Не вирішена для Росії і проблема широкого залучення зарубіжних інвестицій. У середині 90-х років її економіка отримувала з-за кордону близько 2 млрд дол. у рік (у 1997 — 5 млрд). Це 2—3 % всіх капіталовкладень і менше, ніж у сотнях інших країн світу. Основною причиною залишаються низька привабливість країни для іноземного капіталу, високі ризики і т. ін. Фірм із іноземним капіталом в Росії нараховувалось на початку XXI ст. 15 тис, або 0,5 % загального числа підприємств із зайнятістю на них такої ж частки працівників. Проте, діючи активніше і ефективніше, вони дають 3 % всієї російської продукції, 7—8 % експорту й імпорту.

У той же час до закордонних банків із Росії щорічно надходило не менше 20 млрд дол. На ці гроші будували не підприємства, а приватні вілли у престижних районах Земної кулі, транжирили на розкішній спосіб життя тощо. Повернення їх для розбудови національної економіки є одним із важливих завдань, яке вирішує нинішній уряд Росії.

Таким чином, внаслідок міжсистемних реформ у Росії формується економіка, яка вже визнана ринковою у США і ЄС, але така, що переобтяжена серйозними проблемами і за кількісними параметрами, насамперед абсолютними обсягами ВВП і ВНП на душу населення, реальними доходами населення тощо ще не вийшла на дотрансформаційний рівень 1990 р.             

Література

1.       ↑ История // Новая российская энциклопедия / под ред. А.Д. Некипелова. — М. : Энциклопедия, 2004. — Т. 1 (Россия).

2.       Грінченко. Словник української мови, т. 2

3.       ↑ Інтерв'ю "Незалежній газеті" з приводу 80 -ти ліття РосЗарубЦентра (рос.)

4.       ↑ Московський журнал "Велике місто" - Прогнози на майбутнє (рос.)

5.       ↑ Радіо Свобода. Українські новини.

6.       ↑ Радіо Свобода. Чи захищає Україна свою національну пам’ять?

7.       ↑ «Блок НАТО разошелся на блокпакеты», Коммерсантъ.

8.       Гірничий енциклопедичний словник, т. 3. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2004.

9.       Газета «Лига Наций», 2000 р.

10.   П.М.Леоненко, П.І.Юхименко. „Економічна історія”.Навчальний посібник,-К.:Знання-Прес, 2004.