Економическое содердание цені и виді предприятий

1. Поняття та види підприємств

 

     Основною  організаційною формою суб’єкта господарювання в Україні є підприємство. Підприємства можуть створюватися як для здійснення підприємницької діяльності, так  і для некомерційної господарської  діяльності.

     Підприємство  являє собою організаційно відокремлена і економічно самостійна ланка економіки, яке виготовляє продукцію, виконує роботи або надає послуги.

     Згідно  статті 63 ГКУ в Україні залежно від форм власності можуть діяти підприємства таких видів:

     - приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи);

     - підприємство, що діє на основі  колективної власності (підприємство  колективної власності);

     - комунальне підприємство, що діє  на основі комунальної власності  територіальної громади;

     - державне підприємство, засноване  на змішаній формі власності       (на основі об’єднання майна різних форм власності).

     В залежності від приналежності капіталу в статутному фонді підприємства класифікують наступним чином:

     - якщо іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків (10%), воно визнається підприємством із іноземними інвестиціями;

     - якщо іноземна інвестиція становить  сто відсотків (100%), воно вважається  іноземним підприємством;

     - якщо в статутному фонді відсутні  іноземні інвестиції, таке підприємство вважається національним.

     Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють такі підприємства:

• унітарні;
• корпоративні.

      Унітарне  підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначений, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є державні та комунальні підприємства, підприємства, засновані на власності об’єднань громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

      Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об’єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

      Залежно від кількості  працюючих та обсягу валового доходу від  реалізації продукції  за рік підприємства можуть бути внесені до:

• малих;
• середніх;
• великих.

      Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 (п’ятдесяти) осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної    500 000 (п’ятистам тисячам) євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

      Великим підприємствами  визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність  працюючих за звітний (фінансовий) рік  перевищує 1 000 (одну тисячу) осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну 5 000 000 (п’яти мільйонам) євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

      Усі інші підприємства визнаються середніми. 

      З урахуванням існування  ступеня залежності від іншого підприємства виділяють такі підприємства:

      -   головні;

      -   дочірні.

      Залежно від галузевої  приналежності виділяють:

• промислові;
• сільськогосподарські;
• будівельні;
• транспортні;
• торговельні;
• науково-дослідні;
• лізингові;
• банківські;
• страхові;
• туристичні;
• підприємства зв’язку;
• підприємства побутового обслуговування тощо.

      Відповідно  до правового статусу  і форми господарювання розрізняють:

     - одноосібні підприємства – є  власністю однієї особи, що  відповідає за свої зобов’язання усім майном;

     - кооперативні підприємства –  добровільні об’єднання громадян  з метою спільного здійснення  господарської діяльності;

     - орендні підприємства – засновані  на договірних взаєминах щодо  тимчасового володіння і користування майном;

     - господарські товариства (партнерства)  – підприємства або інші суб’єкти  господарювання, створені юридичними  особами та/або громадянами шляхом  об’єднання їх майна і участі  в підприємницькій діяльності  товариства з метою одержання  прибутку.

     До  господарських товариств належать:

• акціонерні товариства;
• товариства з обмеженою відповідальністю;
• товариства з додатковою відповідальністю;
• повні товариства;
• командитні товариства.

      Акціонерним товариством є  господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальністю за зобов’язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства в межах вартості належних їм акцій.

      Акціонерні  товариства можуть бути відкритими або закритими.

      Акції відкритого акціонерного товариства можуть розповсюджуватися шляхом відкритої  підписки та купівлі-продажу на біржах. Акціонери відкритого товариства можуть відчужувати належні їм акції  без згоди інших акціонерів та товариства.

      Акції закритого акціонерного товариства розподіляються між засновниками або  серед заздалегідь кола осіб і  не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися  на біржі. Акціонери закритого товариства мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства.

      Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов’язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

      Товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов’язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

      Повним  товариством є  господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном.

      Командитним товариствам є  господарське товариство, я в кому один або кілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов’язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники).

      Залежно від мети і характеру діяльності підприємства поділяються на:

• комерційні підприємства – мають за мету отримання прибутку;
• некомерційні – підприємства невиробничої сфери, метою яких не є отримання прибутку (кредитні спілки, благодійні організації тощо).

     Згідно  з п.2 ст.130 ГКУ кредитною спілкою є юридична особа – неприбуткова організація, - заснована громадянами у встановлено законом порядку на засадах добровільного об’єднання грошових внесків з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні інших фінансових послуг.

     Згідно  з п.2 ст.131 благодійною визнається недержавна організація, утворена і діюча за територіальним принципом, яка здійснює доброчинну діяльність в інтересах суспільства або окремих категорій осіб без мети одержання прибутків від цієї діяльності. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а також державні та комунальні підприємства, установи, організації, що повністю або частково фінансуються з бюджету, не можуть бути засновниками або членами благодійної організації. 

2. Економічній зміст і функції цін. Ціноутворення

 

     Ціна  є економічною формою, в якій сфокусовані  економічні відносини ринкової економіки  виробництва (пропозиції) та споживання (попиту)    будь-якого товару. Без її економічного обґрунтування  неможливе нормальне функціонування господарюючих суб’єктів і цілих галузей та забезпечення соціальної справедливості в суспільстві.

     Ціна  – грошова оцінка товару, що відображає його споживчі властивості (корисність), витрати на його виробництво та інші параметри цінового і нецінового порядку; грошове вираження споживчої вартості та вартості товару.

     Ціна  зумовлює всю систему суперечностей  пов’язаних з проблемами ринку, втілює всі суперечності економічних інтересів, їх погодження, гармонійне поєднання. У ній закладені умови виробництва та споживання. Ціна впливає на ефективність і є інструментом, за допомогою якого оцінюють результати діяльності господарюючих суб’єктів та їх матеріального винагородження. Вона є стимулом праці й економії витрат за одночасного підвищення якості створюваних благ і послуг.

     Водночас  ціна є інформаційним сигналом, який господарчі суб’єкти отримують у  процесі купівлі – продажу  товарів стосовно визнання суспільної корисності їх праці. Тобто ціна –  це інформація про зв’язок між вартістю та споживчою вартістю товару. Вона вказує, від чого необхідно відмовитися, щоб отримати бажані товари і послуги, примушує покупців враховувати ціну альтернативних благ, коли приймаються рішення про спосіб використання власного обмеженого доходу.

     Ціна  компенсує виробникам їхні зусилля  і витрати; подає сигнали, які спонукають продавців обирати певні варіанти використання ресурсів, впливає на прибутковість альтернативних благ і послуг.

     Економічний зміст ціни розкривають її функції.

     Функція ціни є зовнішнім проявом її внутрішнього змісту. До функції ціни може бути віднесено тільки те, що характерно для кожної конкретної ціни без виключення. Можна відокремити п’ять функцій ціни.

     1. Облікова функція ціни, або функція  обліку і виміру витрат суспільної  праці, визначає саму сутність  ціни, т.б. являючись грошовим вираженням вартості, ціни показують, у що обходиться суспільству задоволення конкретної потреби у тій чи іншій продукції. Ціна вимірює, скільки витрачено праці, сировини, матеріалів, комплектуючих виробів і т.д. на виготовлення товару, характеризує, з якою ефективністю використовується праця. У кінцевому рахунку ціна показує не тільки величину сукупних витримок виробництва і обертання товарів, але і розмір прибутку.

     Однак, в умовах ринкових відносин цю функцію  ціни неможливо зводити тільки до виміру витримок або ціни, яка припускається виробником товару при виході останнього на ринок. Діло у тому, що ринкова ціна може від впливом ринкових факторів значно відхилятися від витримок. Визнання правильності проведених витрат, їх суспільної значимості відбувається тільки на ринку, при безпосередньому контакті виробника і покупця товару в результаті зіткнення їх інтересів. Інтерес виробника міститься у тому, щоб отримати велику виручку від продажу свого товару, а покупець зацікавлен у мінімальній ціні покупки. Тому кінцева ціна може істотно відрізнятися від ціни, яку хотів би отримати виробник товару.