Економічний потенціал національної економіки: структура та особливості

Національна економіка - Мельник А.Ф.

4.1. Економічний потенціал  національної економіки: структура  та особливості

У широкому розумінні потенціал (від  лат. роtentia - сила) визначає можливості, джерела, наявні запаси і засоби, які можуть бути введені в дію, використані для вирішення певного завдання та досягнення поставленої мети. У вужчому розумінні поняття "потенціал" прийнято вживати як синонім "можливостей" у будь-якій сфері, "ступеня потужності" у будь-якому аспекті. У науковій літературі потенціал розглядається у двох аспектах: ресурсному та з погляду можливостей досягати певного результату. З позицій ресурсного підходу науковці трактують потенціал як сукупність різних видів ресурсів, необхідних для функціонування або розвитку системи. Так, Л.І. Абалкін зазначає, що поняття "потенціал" і "ресурси" не слід протиставляти. Потенціал е "узагальненою характеристикою ресурсу", прив'язаного до місця та часу.

Стосовно національної економіки  потенціал визначається як сукупність економічних можливостей держави, які можуть бути використані для забезпечення всіх її матеріальних потреб. Тобто економічний потенціал є узагальненою кількісно-якісною оцінкою наявних ресурсів, якими володіє країна і які використовуються (або можуть бути мобілізовані для використання) для забезпечення її економічного і соціального розвитку. Економічний потенціал країни характеризує здатність і можливості суспільства виробляти товари й послуги та забезпечувати розширене відтворення з метою задоволення економічних потреб суспільства і підвищення якості життя населення.

Величина економічного потенціалу свідчить про ступінь незалежності національної економіки, якість життя  населення, роль і значення країни у  світовій господарській системі. Разом  з тим рівень його використання залежить від виробничих можливостей всіх галузей національної економіки, економічного устрою країни, зовнішньоекономічної ситуації, економічної політики уряду, чинного господарського механізму. Недосконалість останнього, зокрема, може призвести до нераціонального, малоефективного та витратного використання економічного потенціалу. Роль кожної держави в сучасному світі визначається насамперед економічною могутністю, яка є наслідком реалізації економічного потенціалу.

Властивостями економічного потенціалу є: цілісність, складність, комунікативність, ієрархічність, здатність до розвитку. Джерелами розвитку економічного потенціалу є: зростання інвестиційної й інноваційної активності; розвиток конкуренції; впровадження ефективних форм і методів управління, зниження рівня ресурсомісткості виробництва.

Для аналізу рівня розвитку економічного потенціалу країни необхідна оцінка його обсягу, стану та динаміки. Під оцінкою економічного потенціалу слід розуміти визначення його обсягу у вартісному вираженні, а також розрахунок ефективності використання економічних ресурсів та ступеня досягнення цілей економічного розвитку. Слід зазначити, що на сьогодні ще не розроблені ні вітчизняні, ні міжнародні стандарти оцінювання величини економічного потенціалу, не сформувалося єдиної думки щодо методологічних принципів, підходів, показників та способів його вимірювання. В наукових джерелах для оцінки економічного потенціалу пропонують використовувати два основних способи: кількісний і якісний.

Кількісна характеристика економічного потенціалу включає два загальних підходи. Перший полягає у вартісній оцінці ресурсів, якими володіє національна економіка (залучених у виробництво та потенційних), а другий передбачає визначення можливого економічного результату від використання всіх ресурсів, які залучаються у виробничий процес у певному періоді.Найбільш універсальним показником кількісної оцінки економічного потенціалу є валовий внутрішній продукт.

В основу якісної оцінки економічного потенціалу закладаються параметри, які характеризують динаміку та тенденції розвитку національної економіки, ступінь використання ресурсів виробництва, закономірності розвитку та зміни структурних макроекономічних пропорцій.

Оцінка ефективності використання економічного потенціалу здійснюється у двох вимірах: цільовому та ресурсному. Цільова ефективність характеризує суспільне виробництво з позицій рівня розвитку і ступеня задоволення потреб суспільства. Ресурсна відображає ефективність організації суспільного виробництва з позицій найбільш раціонального використання обмежених ресурсів, комбінування факторів виробництва, впровадження ресурсозберігаючих технологій. Цільова та ресурсна ефективність є взаємопов'язаними категоріями.

Економічний потенціал є основою  національної економіки, від якого  безпосередньо залежать її нормальне функціонування, а також темпи й масштаби економічного зростання. Сучасний

стан економіки України характеризується значним руйнуванням основних елементів  економічного потенціалу, що зумовлено  такими причинами1: відсутністю належної державної політики раціонального використання економічних ресурсів, зниженням ресурсомісткості, слабким впровадженням ресурсозберігаючих технологій; неефективним використанням природних ресурсів; несформованістю умов для науково-технічного розвитку країни; використанням застарілих технологій виробництва; високими ризиками інвестиційної діяльності, відсутністю дієвих механізмів ЇЇ активізації та стимулювання.

Основним напрямом підвищення ефективності використання економічного потенціалу країни та його збалансованості є  обмеження впливу стримувальних чинників і активізація впровадження ресурсозберігаючих технологій.

4.3. Національне багатство  як складова економічного потенціалу  країни

Значення національної економіки  у світовій системі господарювання пов'язане з рівнем національного  багатства і конкурентоспроможністю країни на міжнародних ринках. Національне багатство - це сукупність створених та нагромаджених у країні працею всього суспільства матеріальних благ, розвіданих природних ресурсів, досягнутого рівня освіти людей, їхнього досвіду, майстерності, творчих здібностей, які призначені для розширеного відтворення з метою підвищення добробуту нації.

Національне багатство є важливим показником економічної могутності країни та джерелом її соціально-економічного прогресу. В  складі національного багатства  країни виокремлюють його матеріальну і нематеріальну частини. Основними елементами матеріальної форми національного багатства є: створений і накопичений країною виробничий (основний і оборотний) капітал; основний капітал сфери обслуговування (школи, лікарні, культурно-освітні та спортивні об'єкти, житлові будинки); резерви капітальних благ (законсервовані запаси основного капіталу); майно домашніх господарств (індивідуальне житло, засоби праці та предмети тривалого використання - автомобілі, меблі, побутова техніка тощо); залучені в процес виробництва природні ресурси - земля, ліси, розвідані корисні копалини. Якщо раніше розвиток країни визначався ступенем нарощування матеріально-речових елементів, які, по суті, лежать у традиційному розумінні сутності національного багатства, то на сучасному етапі вирішальне значення мають ефективні якісні перетворення та структурні зрушення в його складі. Можливість таких зрушень забезпечується передусім нематеріальною формою багатства і сфер, які забезпечують розвиток людини. Нематеріальну складову національного багатства становлять елементи, що передусім визначають якість робочої сили, - науково-технічний, освітній, культурний та професійний потенціал людини, рівень знань, накопичений досвід, здібності, культурні цінності. До нематеріальних елементів національного багатства належать також досягнення науково-технічної думки, інформаційні ресурси, інтелектуальний рівень та інновації.

Саме включення  людського капіталу до складу національного  багатства було покладено в основу виникнення розширеної концепції національного багатства. У цілому людський капітал є сумою вроджених здібностей людини, загальної та спеціальної освіти, набутого професійного досвіду, знань, творчого потенціалу, морально-психологічного та фізичного здоров'я, що забезпечують можливість давати дохід. Основними сферами діяльності, що формують людський капітал, є науково-освітній комплекс, система охорони здоров'я, професійна діяльність, які безпосередньо забезпечують умови та якість життя.

Світовий  банк на експериментальній основі використовує нові методи оцінки національного багатства, які полягають у включенні до його складу людського капіталу. Хоч ці методи і не досконалі, вони мають особливості. За традиційними обчисленнями, головним компонентом багатства країни вважався фізичний капітал (нагромаджені матеріально-речові фонди). Однак згідно з оцінкою, здійсненою Світовим банком у 192 країнах, частка фізичного капіталу дорівнювала в середньому лише 16 % загального обсягу багатства. Більш вагоме значення має людський капітал, що становить 64 %. Переваги людського капіталу особливо очевидні в країнах з високим рівнем доходів. У деяких з них, таких як Німеччина, Японія і Швейцарія, його частка досягає 80 % у загальному обсязі національного доходу. Основною проблемою тут є визначення величини людського потенціалу, адже в його розвиток вкладаються кошти, які спрямовуються, зокрема, на освіту, охорону здоров'я, відтворення, підвищення професіоналізму і якості праці. Так, у США загальна ціна людського потенціалу визначається з розрахунку 200 тис. дол. на одну особу. Є й інші підходи, за яких величина людського капіталу може визначатися, зважаючи на потенційний дохід, який він може надавати.