Економічна ефективність виробництва соняшнику та шляхи її підвищення

1

Кабінет Міністрів України

Національний аграрний університет

Кафедра аграрної економіки

Курсовий проект

на тему:

Економічна ефективність виробництва соняшнику та шляхи її підвищення

Виконав : студент 3-го курсу

7 групи ФАМ

Київ – 2008
Зміст

Вступ                                                                                                                                            3

Розділ 1. Наукові основи економічної ефективності виробництва соняшнику                                                                                                                                                         

1.1. Суть економічної ефективності сільськогосподарського виробництва.                                                                                                                              5

1.2. Показники  економічної  ефективності  виробництва соняшнику і методика їх визначення                                                                      10

Розділ 2 Рівень розвитку виробництва соняшнику та його економічна ефективність у підприємстві                                                                                                               

2.1. Виробничі ресурси господарства та їх використання    15

2.2. Динаміка посівної площі, урожайності та валового збору соняшнику.                                                                                                                                                          26

2.3. Економічна ефективність виробництва соняшнику

рослинництва.                                                                                                                              28

Розділ 3. Проект підвищення економічної ефективності виробництва соняшнику                                                                                                                             

3.1. Інтенсифікація виробництва соняшнику                                                        34             

3.2. Впровадження комплексної механізації виробничих

процесів                                                                                                                                            38

3.3. Впровадження прогресивних форм організації виробництва й оплати праці                                                                                                                                            40             

Висновки і пропозиції                                                                                                                              43

Список використаної літератури                                                                                                  45

Вступ

В успішному розвитку багатьох галузей економіки України, насамперед сільського господарства, важливо роль відіграє збільшення обсягів виробництва соняшнику. Олійні культури мають велику питому вагу в структурі посівних площ і валових зборів сільськогосподарських культур. Це пояснюється їх винятковим значенням та різнобічним використанням.

Соняшник та продукти його переробки є невідємною частиною харчування лю­дей. Соняшник використовується людиною у вигляді олії, кондитерських виробів.

Соняшник - один з головних і незамінних кормів при виробництві тварин­ницької продукції. Він має високу поживну цінність порів­няно з іншими видами кормів, характеризується високим вмістом кормових одиниць, перетравного протеїну, макро- та мікроелемен­тів.

Продукція вирощування олійних культур є сировиною для пе­реробної промисловості. Наприклад, у результаті переробки соняшнику одержують олію, макуху, шрот, лузгу та іншу продукцію, лузгу використовують для виробництва пластмаси і домішок до вугілля тощо.

Соняшник - важливий експортний продукт, що має забезпечувати значні надходження валютних коштів. При зберіганні соняшник прак­тично не втрачає своїх якостей і тому придатний для створення державних резервів продуктів харчування та кормів.

Загальна потреба країни в соняшнику визначається кількістю насіння, що йде на харчування, переробку, корми, посадковий матеріал, експорт та ство­рення державних резервів. У цьому обсязі найбільшу питому вагу має соняшник, що споживається населенням як продукт харчування. За даними 2007 року, в Україні, на душу населення припадає 13 кг соняшникової олії, що є порівняно низьким показником по відношенню до країн ЄС, так як там він становить 26 кг.

Виходячи з науково обґрунтованих норм споживання олії, зростаючих потреб тварин­ництва у концентрованих кормах, зменшення залежності країни від імпорту та виходу в перспективі на світовий ринок олійних культур в ролі одного з експортерів, необхідно збільшити виробництво соняшнику на душу населення.

Цінова ситуація за період, що аналізується, залишається нестабільною, незважаючи    на    щорічні    наміри    з    боку    органів    державної    влади врівноважити її ринковими методами. За 2007 р. порівняно з попереднім роком сільськогосподарськими підприємствами реалізовано соняшнику майже на 100700 тонн менше, за рахунок низької врожайності та зменшення посівних площ.

Простежується з роками зростання собівартості реалізованого соняшнику, причому більш високими темпами порівняно з ростом реалізаційних цін. Відчутно знижується рентабельність та доходність від реалізації збіжжя з кожного гектара соняшнику.

У своїй роботі я досліджуватиму діяльність ФГ “Березівське” На прикладі цього підприємства в своєму курсовому проекті я досліджу економічну ефективність виробництва соняшнику по роках, а також запропоную певні варіанти для її підвищення. Як майбутньому працівнику сільського господарства, мені потрібно вміти аналізувати отримані дані та на їх основі приймати правильні управлінські рішення, що в свою чергу матимуть позитивні результати для діяльності та процвітання підприємства у майбутньому. Написання курсового проекту такого плану, а також використанням прикладу діяльності реального підприємства, дасть мені можливість примінити певні здобуті знання на практиці та спробувати скерувати підприємство у правильний напрямок розвитку.

Розділ 1. Наукові основи підвищення економічної ефективності виробництва соняшнику

1.1 Суть економічної ефективності сільськогосподарського виробництва

Основною метою економічної стратегії розвитку агропромисло­вого комплексу України е неухильне піднесення матеріального рів­ня життя населення. Досягнення цієї мети вимагає насамперед ви­рішення продовольчої проблеми на основі підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва. Тому основне завдання сільського господарства полягає в забезпеченні дальшо­го зростання і сталості виробництва для повнішого задоволення потреб населення в продуктах харчування і промисловості - в си­ровині.

На сучасному етапі проблема підвищення ефективності агро­промислового виробництва є визначальним фактором економічно­го і соціального розвитку суспільства.

Ефективність виробництва як економічна категорія відображає дію об'єктивних економічних законів, яка проявляється в резуль­тативності виробництва. Вона є тією формою, в якій реалізується мета суспільного виробництва. Економічна ефективність показує кінцевий корисний ефект від застосування засобів виробництва і живої праці, а також сукупних їх вкладень. У зв'язку з цим необ­хідно розрізняти такі поняття, як ефект і економічна ефективність. Ефект - це результат тих чи інших заходів, які проводяться в сіль­ськогосподарському виробництві. Він характеризується підвищен­ням урожайності культур та продуктивності худоби і птиці.

Економічна ефективність виробництва визначається відношен­ням одержаних результатів до витрат засобів виробництва і живої праці. Ефективність виробництва - це узагальнююча економічна категорія, якісна характеристика якої відображується у високій результативності використання живої і уречевленої у засобах ви­робництва праці.

Як економічна категорія ефективність виробництва нерозривно пов'язана з необхідністю дедалі повнішого задоволення матеріаль­них і культурних потреб населення України. Тому підвищення ефективності суспільного виробництва характеризується збільшен­ням обсягів сукупного продукту та національного доходу для за­доволення потреб безпосередніх виробників і суспільства в цілому при найменших сукупних витратах на одиницю продукції.

Сільське господарство має свої специфічні особливості. Зокре­ма, в сукупності факторів досягнення високоефективного господа­рювання особливого значення набуває земля як головний засіб виробництва, а в тваринництві - продуктивна худоба. Тому оцінка корисного ефекту в сільськогосподарському виробництві завжди стосується і співвідноситься до земельної площі або продуктивної худоби.

Економічна  ефективність  сільськогосподарського   виробництва

означає одержання максимальної кількості продукції з 1 га зе­мельної площі, від однієї голови худоби при найменших затратах праці і коштів на виробництво одиниці продукції. Ефективність сільського господарства включає не тільки співвідношення резуль­татів і витрат виробництва, в ній відбивається також якість про­дукції і здатність її задовольняти певні потреби споживача. При цьому підвищення якості сільськогосподарської продукції вимагає додаткових затрат живої і уречевленої праці,

Сільське господарство має великий економічний потенціал, насамперед значний обсяг діючих виробничих фондів. Тому поліп­шення їх використання є одним із найважливіших завдань, вирі­шення якого сприяє підвищенню ефективності сільськогосподар­ського виробництва. Рівень ефективності, що виражається відно­шенням маси вироблених продуктів до трудових затрат, об'єктив­но спрямовується до свого максимуму, оскільки рівень здібностей працівників невпинно зростає, а умови сільськогосподарського ви­робництва під впливом науково-технічного прогресу постійно вдосконалюються.

Підвищення економічної ефективності забезпечує зростання доходів господарств, що є основою розширення і вдосконалення виробництва, підвищення оплати праці та поліпшення культурно-побутових умов працівників галузі. Проблема піднесення ефектив­ності сільськогосподарського виробництва полягає в тому, щоб на кожну одиницю витрат (матеріальних, трудових і фінансових) досягти суттєвого збільшення обсягу виробництва продукції, не­обхідної для задоволення матеріальних і культурних потреб суспільства.

Підвищення ефективності сільського господарства має народ­ногосподарське значення і є вирішальною передумовою прискоре­ного розвитку агропромислового комплексу і дальшого зростання результативності економіки України.

Економічну ефективність виробництва можна вивчати на різ­них рівнях. Тому виділяють; народногосподарську економічну ефективність сільського господарства; економічну ефективність сільськогосподарського виробництва; економічну ефективність окремих галузей сільського господарства; економічну ефективність виробництва колективних і державних сільськогосподарських під­приємств, селянських (фермерських) господарств, міжгосподар­ських підприємств і об'єднань, а також їх внутрішньогосподар­ських підрозділів; економічну ефективність виробництва окремих культур, продуктів, операцій тощо; економічну ефективність агротехнічних заходів,  впровадження   досягнень   науки   і   передової практики.

Для оцінки економічної ефективності виробництва та її виміру застосовують критерій, який зумовлюється дією економічних зако­нів і характеризує ефективність з якісного боку. В науковому ро­зумінні критерій - це властивість і якість ефективності, що відо­бражує найістотнішу його суть і є основним принципом оцінки.

Тому вихідним критерієм народногосподарської ефективності виробництва є обсяг національного доходу з розрахунку на душу населення при найменших затратах живої і уречевленої праці. Збільшення обсягів національного доходу характеризує кінцевий корисний ефект від застосування сукупних вкладень засобів ви­робництва і живої праці.

Основний критерій економічної ефективності відображує го­ловну мету виробництва і може використовуватися на всіх рівнях. Але при вивченні ефективності окремих галузей народного госпо­дарства даний критерій може набувати більш конкретних форм з урахуванням характеру і особливостей виробництва. У зв'язку з цим критерієм економічної ефективності сільськогосподарського виробництва є збільшення маси чистої продукції при найменших затратах живої і уречевленої праці на її одиницю.

Як економічна категорія критерій ефективності відображує основну мету виробництва, суть якої полягає в нерозривній єдно­сті кількісної і якісної оцінки. Ефективність виробництва з кіль­кісного боку характеризується системою економічних показників, між якими повинна бути відповідність щодо змісту та методики обчислення.

Для досягнення максимального збільшення виробництва окре­мих видів сільськогосподарської продукції треба визначити ра­ціональні нормативи витрат відповідних виробничих ресурсів (на­сіння, добрив, кормів та ін.), необхідні витрати на підвищення якості і одержання екологічно чистої продукції, а також на охоро­ну навколишнього середовища. При цьому економічну ефектив­ність сільськогосподарського виробництва необхідно вивчати у від­повідності з вимогами економічних законів, що його регулюють, і виробничими відносинами, в межах яких розвиваються різнома­нітні форми власності і види господарювання.

У даному курсовому проекті я хотів би дослідити ефективність виробництва соняшнику. Соняшник - основна олійна культура. Його посівні площі зосереджені переважно на півдні країни. Найбільші площі під соняшником - у Дніпропетровській, Запорізькій, Кіровоградській, Луганській областях. Найвища врожайність соняшнику - у північних та центральних районах Степу.

Як виробник насіння соняшника Україна посідає 3-4 місце у світі після Аргентини, Росії та країн ЄС і забезпечує 7-12% світового виробництва насіння соняшника.

Насіння соняшника залишається одним з найбільш ліквідних та рентабельних продуктів на внутрішньому ринку. Обсяги виробництва повністю задовольняють попит на внутрішньому ринку. Обсяг виробництва насіння соняшника зростає майже щороку. За даними Державного комітету статистики України, у 2006 році площа посівів соняшника складала 3964 тисячі гектарів і загальний врожай насіння соняшника складав 5324 тисячі тон. Останнім часом середня врожайність насіння соняшника становила близько 1,1 т/га.

1.1. Динаміка економічної ефективності виробництва соняшнику в сільськогосподарських підприємствах України за 2000, 2006 рр.

За даними таблиці 1.1 простежується зростання з роками собівартості реалізованого соняшнику, причому більш високими темпами порівняно з ростом реалізаційних цін. Відповідно відчутно знижуються рентабельність та дохідність від реалізації збіжжя з 1 га соняшнику.

Переважна кількість соняшнику (понад 60 %) реалізується товаровиробниками комерційним та іншим структурам неринкового типу. При цьому простежується тенденція до зростання частки реалізації за цим каналом. У межах 13 % видається орендодавцям у рахунок орендної плати, приблизно стільки ж реалізується на ринку, близько 10 % видається населенню в рахунок оплати праці і тільки менше 1 % реалізується на біржовому ринку.

Виробництво соняшнику постійно перебуває під впливом двох найбільш впливових факторів: природного і економічного. Відсутність ефективної державної підтримки поглиблює дію природного фактора.

Державне регулювання цін на соняшник шляхом запровадження механізму заставних та інтервенційних операцій у зв'язку з відсутністю достатніх фінансових та товарних ресурсів не справляє належного впливу. Так, за 2002-2005 рр. коливання між максимальною і мінімальною реалізаційними цінами в середньому склало 1,7 раза, тоді як у США, де вдаються до регулятивних функцій, воно не перевищує 30 %.

1.2. Показники ефективності виробництва соняшнику та методика їх визначення

Для обґрунтування напрямів та виявлення резервів під­вищення ефективності виробництва соняшнику необхідно здійснити оцінку різних явищ, що відбуваються в цій галузі. Але на основі одного критерію цього зробити не можна. Тому потрібні конкретні показники, що відображу­ють вплив різних факторів на процес виробництва. Лише система показників дає змогу провести комплексний аналіз і зробити правильні висновки щодо напрямів та резервів підвищення економічної ефективності виробництва.

В ефективності виробництва відображається вплив комплексу взаємопов’язаних факторів, що формують її рівень і визначають тенденції розвитку. Для оцінки економічної ефективності сільськогосподарського виробництва використовують відповідний критерій і систему взаємопов’язаних показників, які відбивають вимоги економічних законів і характеризують вплив різних факторів.

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва визначається як народногосподарська ефективність, економічна ефективність галузей і виробництва окремих продуктів, а також господарської діяльності сільськогосподарських підприємств і окремих заходів. Залежно від цього використовують різні економічні показники, що повинні бути органічно взаємопов’язані і відповідати критерію ефективності. Вони не можуть бути єдиними для оцінки рівня народногосподарської ефективності, окремих галузей і видів продукції, агротехнічних і організаційно-економічних заходів, впровадження науки і передової практики.

При оцінці економічної ефективності сільськогосподарського виробництва на підприємствах необхідно правильно визначити систему взаємопов’язаних показників, які повинні більш ефективно відбивати її рівень. Для цього широко використовуються як натуральні, так і вартісні показники.

Натуральні показники виходу продукції з урахуванням її якості є вихідними при визначенні економічної ефективності сільськогосподарського виробництва. В умовах вільної підприємницької діяльності і ринкових відносин підвищується роль вартісних показників, які повніше враховують розвиток товарно-грошових відносин і сприяють зміцненню товарної форми економічних зв’язків та господарського розрахунку.

Розвиток зернового господарства відбуваються на основі підвищення економічної ефективності виробництва зерна. За цих умов забезпечується збільшення валової і товарної продукції зернових культур, зміцнюється матеріально-технічна база галузі. Економічна ефективність виробництва зерна характеризується системою таких показників :

                  урожайність;

                  затрати праці на 1 ц соняшнику або виробництво соняшнику в розрахунку на 1 люд.-год. ;

                  собівартість 1 ц соняшнику;

                  ціна реалізації 1 ц соняшнику;

                  прибуток в розрахунку на 1 ц соняшнику; на 1 люд.-год.; на 1 га посівної площі;

                  рівень рентабельності.

За кількісним співвідношенням валового збору соняшнику до витрат на його виробництво або урожайність до витрат на 1 га посіву визначають рівень економічної ефективності виробництва соняшнику. Слід відзначити, що різні технічні культури потребують неоднакових матеріально-грошових і трудових витрат, що в кінцевому рахунку разом з їх урожайністю визначає рівень економічної ефективності виробництва.

Для визначення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва необхідно не лише обчислити одержаний при цьому результат, а й співставити його з витратами засобів виробництва і живої праці. Виробництво продукції супроводжується затратами живої і уречевленої праці. Продуктивність праці вимірюється лише затратами живої праці. Продуктивність праці розраховується як співвідношення виробленої продукції до затрат праці, що вимірюється в людино-годинах, людино-днях або середньорічних працівниках.

У сільському господарстві широко застосовують також і зворотний показник продуктивності праці - трудомісткість одиниці продукції, який характеризує затрати робочого часу на виробництво одиниці продукції. Зниження трудомісткості свідчить про підвищення продуктивності праці.

Важливим показником  економічної ефективності виробництва соняшнику є собівартість продукції. Вона відображає якість роботи господарств і значною мірою визначає рівень його доходності. Протягом останніх років собівартість 1 ц соняшнику постійно зростає.

Ціна - важлива категорія ринкової економіки. У сільському господарстві вона є основою визначення таких економічних показників, як обсяг валової продукції, продуктивність праці, валовий і чистий доходи, прибуток, рентабельність, окупність затрат і самофінансування виробництва. Ціна реалізації соняшнику залежить від його якості.

Прибуток господарств - це реалізована частина їхнього чистого доходу. Тому маса прибутку сільськогосподарських підприємств не повністю відображає їх вклад у створення чистого доходу суспільства. У сільському господарстві величина прибутку підприємства залужить вад кількості і якості реалізованої продукції, її структури, рівня собівартості і фактичних цін реалізації. Прибуток на 1 ц соняшнику визначається як різниця виручки реалізації 1 ц соняшнику і собівартості 1 ц реалізованої продукції.

В умовах ринкової економіки кожний суб’єкт підприєм­ницької діяльності намагається максимізувати прибуток, найбільш ефективно використати всі виробничі ресурси й домогтися найвищої рентабельності. Рентабельність - най­важливіша економічна категорія, якої намагаються досяг­ти всі, хто займається підприємництвом.

Рентабельний - це той, що дає прибуток, доход, доціль­ний з погляду господарювання. Отже, рентабельність у буквальному розумінні цього слова означає прибутковість. Як уже згадувалося, в процесі підприємницької діяльності підприємства мають відшкодувати свої витрати виручкою від реалізації продукції й одержати прибуток. Тому рента­бельність являє собою важливий показник економічної ефек­тивності сільськогосподарського виробництва, який свідчить про те, що підприємство від своєї діяльності одержує при­буток.

Характеризуючи рентабельність виробництва окремих видів продукції, галузей і господарств в цілому не достатньо визначити величину прибутку. Необхідно співставити її з виробничими витратами за допомогою таких показників, як рівень рентабельності і норма прибутку.

Рівень рентабельності визначається відношенням прибутку до повної собівартості реалізованої продукції і виражається у відсотках. Він показує величину прибутку на 1 грн. витрат виробництва і характеризує ефективність їх використання у поточному році.

Розділ 2. Рівень виробництва соняшнику та його економічна ефективність

2.1.             Виробничі ресурси господарства та їх використання

Підприємство ФГ “Березівське”, виробничу діяльність якого я аналізуватиму у даному курсовому проекті, розміщене в Олександрійському районі, Кіровоградської області.

Характеризуючи природні умови підприємства, потрібно згадати, що  Кіровоградська область розташована в центральній частині України.

Клімат області помірно-континентальний (область лежить у помірному кліматичному поясі). Середня температура січня - -6°С, а липня - +18°С. Середньорічна кількість опадів становить 560-600мм, а на півдні – 650мм і більше. Територія області в холодну пору вкрита покривом снігу, який є нетривким.

Найпоширенішими типами ґрунтів Кіровоградської області є дерново-підзолисті, опідзолені, сірі опідзолені ґрунти, 60% дерново-підзолистих ґрунтів області інтенсивно використовуються в сільськогосподарському виробництві. Найбільше поширення в межах області мають сірі опідзолені ґрунти (вони характеризуються підвищеною кислотністю, низьким вмістом нітратів та гумусу). В зв’язку з недостатньою кількістю внесення органічних добрив за останні роки помічено тенденцію до зменшення вмісту гумусу на 0,07%.

Сільськогосподарські підприємства області усіх форм власності спеціалізуються на вирощуванні зернових, картоплі, цукрових буряків, льону-довгунця та виробництві м’яса і молока. Середньорічна чисельність працівників зайнятих в сільськогосподарському виробництві складає 65 тис. чол. Підприємство ФГ “Березівське” займається діяльністю як у сфері рослинництва, так і у сфері тваринництва, тому володіє значними площами сільськогосподарських угідь. Земля - це основний засіб виробництва у сільському господарстві. Сільськогосподарські угіддя підприємств включають ріллю, сінокоси, пасовища.

Склад і структура сільськогосподарських угідь ФГ “Березівське”, Олександрійського району, Кіровоградської області

Таблиця 2.1.1.

За даними Таблиці 2.1.1. можна зробити висновок, що у структурі сільськогосподарських угідь спостерігаються значні коливання. Площа сільськогосподарських угідь у 2006 році порівняно з 2004 збільшилася на 273,91 %, або на 1837 га за рахунок оренди земельних площ. За даними  Таблиці 2.1.1, проведемо аналіз землезабезпеченості на підприємстві. Землезабезпеченість - це площа землі (сільськогосподарських угідь чи ріллі), яка припадає на 1 середньорічного працівника.

Землезабезпеченість ФГ “Березівське”, Олександрійського району, Кіровоградської області

Таблиця 2.1.2.

Зі збільшенням площі сільськогосподарських угідь, а в тому числі і ріллі, а також середньорічної чисельності працівників (на 6,5%,або на 4 працівника порівняно з 2004 роком ), як площа сільськогосподарських угідь, так і  ріллі, яка припадає на 1 середньорічного працівника, збільшилися на 123,5% або на 26,53 га. Можна зробити висновок, що значне збільшення площі сільськогосподарських угідь призводить до збільшення землезабезпеченості.

Також слід вивчити наявність та ефективність використання трудових ресурсів на даному підприємстві. Трудові ресурси – це населення у працездатному віці (чоловіки – від 16 до 60 років, жінки – від 16 до 55 років), особи пенсійного віку та підлітки до 16 років, які за станом фізичного та психологічного здоров’я можуть брати участь у процесі виробництва. Але основною робочою силою на підприємстві є чоловіки та жінки працездатного віку, які становлять близько 90% річних затрат праці у виробництві. Підлітки та особи пенсійного віку відіграють допоміжну роль і є додатковою робочою силою. Трудові ресурси характеризують за такими показниками, як:

o  Середньорічна чисельність працівників, чол. (а також окремо в рослинництві та в тваринництві);

o  Загальні затрати праці, тис люд.-год. (а також окремо в рослинництві та в тваринництві);

o  Кількість люд.-год., відпрацьованих одним працівником за рік;

o  Фонд ресурсів праці, тис люд.-год., який використовують для порівняння із реально відпрацьованими люд.-год. і який розраховують шляхом множення нормативної кількості люд.-год. (1885) на кількість працівників.

o  Коефіцієнт використання трудових ресурсів - відношення кількості відпрацьованих протягом року люд.-год. до фонду  ресурсів праці.

Трудові ресурси ФГ “Березівське”, Олександрійського району, Кіровоградської області

Таблиця 2.1.3.

Аналізуючи дану таблицю, можна сказати, що усі показники наявності та використання трудових ресурсів на ФГ “Березівське” збільшилися. Так загальна чисельність працівників у 2006 році порівняно з 2004 роком збільшилися на 6,5%, або на 4 працівники, в рослинництві на 12%, або на 6 працівники, а в тваринництві зменшилась на 16,7%, або на 2 працівника. Відповідно збільшилися і затрати праці - на 70,9%, або на 61 тис. люд.-год. порівняно з 2004 роком: у галузі рослинництва - на 105,1%, або на 62 тис. люд.-год., у галузі тваринництва даний показник зменшився на 4,7%, або на 1 тис. люд.-год. Щодо кількості люд.-год., відпрацьованих 1 працівником, то в загальному по підприємству вони збільшилися на 60,5%, або на 840,17 люд.-год., це відбулося за рахунок галузі рослинництва, де даний показник збільшився на 83,1%, або на 980,7 люд.-год., і галузі тваринництва ,де даний показник збільшився на 15,5%, або на 350 люд.-год. Щодо коефіцієнту використання трудових ресурсів, то порівняно з 2004 роком він зріс на 0,44%, порівняно з 2005 роком на 0,04%.

Сільськогосподарське виробництво неможливе за наявності лише землі та трудових ресурсів. У процесі виробництва використовуються засоби виробництва (засоби та предмети праці). Засоби виробництва, виражені у грошовій формі, становлять виробничі фонди сільськогосподарських підприємств. Виробничі фонди поділяються на основні та оборотні.                                          Основні фонди - це ті засоби виробництва, які беруть участь у процесі виробництва багато разів, зберігаючи натурально-речову форму, а свою вартість на створюваний продукт переносять частинами. Земля, яка у сільському господарстві є головним засобом виробництва, ще не має грошової оцінки, тому до складу основних фондів не включається. Оборотні фонди - це та частина засобів виробництва, які повністю споживаються протягом одного виробничого циклу, втрачають натурально-речову форму і повністю переносять свою вартість на готовий продукт.

Для забезпечення безперервності технологічного і вироб­ничого процесу в кожному господарстві, яке нормально працює, крім основних і оборотних фондів, є ще й фонди обігу.

Фонди обігу - це кошти підприємств, вкладені у запаси готової продукції, призначеної для реалізації, кошти, що знаходяться у касі підприємства, на банківських рахунках і в дорозі (вартість відвантаженої покупцям готової продукції), а також суми незакінчених розрахунків за реалізовану продукцію. Фонди обігу та оборотні фонди разом становлять оборотні засоби підприємств. Вони переважають оборотні фонди на величину фондів обігу.

Економічна ефективність використання основних вироб­ничих фондів у сільському господарстві характеризується системою показників. Основ­ними з них є показники, які характеризують технічне оснащення підприємства: фондозабезпеченність, фондоозброєність, та показники, які характеризують ефективність використання основних виробничих фондів: фондовіддача,  фондомісткість продукції та норма прибутку.

Фондозабезпеченість - це вартість основних виробничих фондів, яка припадає на 100га сільськогосподарських угідь. ЇЇ розраховують за формулою: Фз=Вос.ф/П*100, де Фз - фондозабезпеченність, грн; Вос.ф-вартість основних фондів сільськогосподарського призначен­ня, грн.; П - площа сільськогосподарських угідь.

Фондоозброєність - характеризує ступінь озброєності працівників  основними фондами і обчислюється, як відношення вартості основних фондів до середньорічної чисельності працівників. Фоз=Вос.ф/К

Фондовіддача - це вартість валової продукції з розра­хунку на 1 грн основних виробничих фондів сільськогоспо­дарського призначення. ЇЇ визначають за формулою: Фвід= Вв.п.: Во.ф, де Фвід - фондовіддача, грн.; Вв.п - вартість валової продукції, грн.; Во.ф - середньорічна вартість основ­них виробничих фондів сільськогосподарського призначен­ня, грн.

Фондомісткість - це вартість основних виробничих фон­дів сільськогосподарського призначення з розрахунку на 1 грн. Валової продукції. Цей показник визначає розмір основних виробничих фондів, необхідний підприємству для виробництва валової продукції вартістю 1 грн. За даних умов. Обернений показник до фондовіддачі.

Для загальної і більш повної характеристики економічної ефективності використання основних та оборотних фондів застосовують показник норма прибутку. Його визначають як відношення прибутку до середньорічної вартості основних виробничих і оборотних фондів: Нп= [П : (Фос + Фоб)]*100, де Нп - норма прибутку, %; П - прибуток, грн.; Фос: і Фоб - середньорічна вартість відповідно основних і оборотних фондів, грн.

Основні виробничі фонди та їх використання на ФГ “Березівське”, Олександрійського району, Кіровоградської області

              Таблиця 2.1.4.

З таблиці 2.1.4. видно, що дещо збільшилася вартість основних фондів (на 16,1%, або 114,15 тис. грн). У порівнянні з 2004 роком збільшився показник фондоозброєності на 9,06%, або на 1036,49. грн. та зменшився показник фондозабезпеченості на 51,2%, або на 27253,16. грн. В зв’язку із збільшенням вартості валової продукції майже в 3 рази (на 3413,9 тис. грн.),  показник фондовіддачі теж збільшився на 133,1% (на 0,2 грн.), а показник фондомісткості збільшився на 35,7% (3,76 грн.), що є дуже позитивною тенденцію і показує, що фонди на підприємстві використовуються ефективно.

Отже підприємство станом на 2006 рік значно покращило показники ефективності використання основних та оборотних виробничих фондів.

Результатом суспільного поділу праці є спеціалізація виробництва. Спеціалізація полягає у переважаючому виробництві певного виду продукції. Її поглиблення дає змогу ефективніше використовувати наявні ресурси, сприяє концентрації виробничих ресурсів на виробництві певної продукції та удосконалює технологію виробництва. Для того, щоб встановити спеціалізацію підприємства, розглядають структуру грошових надходжень від реалізації усієї продукції.

Структура грошових надходжень від реалізації товарної продукції ФГ “Березівське”, Олександрійського району, Кіровоградської області

Таблиця 2.1.5.

Вивчивши структуру грошових надходжень від реалізації продукції, можна зробити висновок, що протягом останніх трьох років ФГ “Березівське” мало зернову спеціалізацію з розвиненим виробництвом соняшнику та цукрових буряків. Так у 2004-2006 роках зернові займали відповідно 39, 47%, 63,65%, 46,26%. Значну частку зайняла реалізація промислової продукції (32,54%, 14,51%, 11,6% відповідно).

Для вивчення економічної ефективності використаєм такі показники, як вартість валової сільськогосподарської продукції в розрахунку на 1га посіву, 1 середньорічного працівника; прибуток або збиток в розрахунку на 1га посіву, 1 середньорічного працівника; валовий дохід в розрахунку на 1га посіву, 1 середньорічного працівника; а також рівень рентабельності.

Вартість валової продукції визначається шляхом множення валового виробництва кожного виду продукції, виробленого в галузі рослинництва, на співставні ціни 2005 року. Поділивши даний показник на загальну площу посіву, середньорічну кількість працівників, кількість відпрацьованих людино-годин та виробничу собівартість продукції, отримаємо усі вище перераховані показники.

Прибуток або збиток визначається, як різниця між виручкою від реалізації продукції та повною собівартістю продукції. Рівень рентабельності визначається як відношення прибутку до повної собівартості продукції. Рівень рентабельності відображує ефективність виробничих витрат на підприємстві.

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва ФГ “Березівське”, Олександрійського району, Кіровоградської області

Таблиця 2.1.6.

Аналізуючи показники економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, необхідно вказати на те, що більшість з них підвищилася. Вартість валової сільськогосподарської продукції  збільшилася, порівняно з 2004 роком, майже в 3 рази (або на 3413,9 тис. грн.), так у 2004 році вона склала 2000,71 тис. грн., у 2005 – 1663,39 тис. грн., у 2006 – 5414,61 тис. грн., у тому числі вартість валової продукції в розрахунку на  1 працівника збільшилася в 2,5 рази (або на 49769,97  грн.), на 1 га сільськогосподарських угідь вартість валової продукції зросла на 13,75 % (або на 206,58 грн.)

Негативним явищем є також постійне збільшення собівартості  сільськогосподарського виробництва. Порівняно з 2004 роком собівартість зросла в 2,5 рази (або на 2538 тис. грн.).

Позитивним у виробничій діяльності підприємства є збільшення валового доходу : так, порівняно з 2004 роком цей показник зріс в 3,5 рази (або на 875896,32 грн.), у тому числі валовий дохід в розрахунку на  1 працівника зріс в 3 рази (або на 12924,42  грн.), на 1 га сільськогосподарських угідь валовий дохід зріс на 45,82% (або на 122,03 грн.)

У 2004 і 2005 роках підприємство було збитковим,збиток дорівнював 34 і 158 тис. грн., і лише в 2006 році підприємство досягло прибутку в розмірі 1054 тис. грн. у тому числі збиток на 1 працівника 0,55 грн. в 2004 переріс в прибуток 15969,7 грн., на 1 га сільськогосподарських угідь становив 332,6 грн.

Найвищий рівень рентабельності спостерігався в 2006 році - 25,19%, у 2005 і 2004 роках підприємство було не рентабильним.

2.2. Динаміка посівної площі, урожайності та валового збору соняшнику

Основною складовою сільськогосподарського виробництва та аграрного ринку в Україні є зернове виробництво і зерновий ринок. Від реалізації зернових культур сільськогосподарські товаровиробники одержують майже третину грошових надходжень (таб. 2.7).

Динаміка виробництва соняшнику в Україні

Таблиця 2.2.1.

Насіння соняшнику для України - стратегічна ринкова продукція. Проте її потенціал за 1990 - 2007 рр. використаний далеко не повною мірою. Про нестабільність зернового виробництва свідчать дані таблиці 2.2.1.

Великі коливання у виробництві соняшнику по роках викликані як зменшенням урожайності (табл. 2.2.1.). Амплітуда таких коливань досягає в окремі роки двократного розміру. Безумовно це відображається на нестабільності аграрного виробництва в цілому.

Структура посівних площ  ФГ “Березівське”, Олександрійського району, Кіровоградської області

Таблиця 2.2.2.

Аналізуючи дану таблицю, можна сказати, що у 2006 році порівняно з 2004 збільшилася площа посіву соняшнику на 170,62% або на 302 га. У структурі посівів соняшник займає значну частку,  яка в 2004 році становила 17,74% ( 177 га ) від загальної площі посівів і зросла до 22,83% ( 479 га )  у 2006 році.

Аналіз посівної площі, урожайності та валового збору соняшнику ФГ “Березівське”, Олександрійського району, Кіровоградської області

Таблиця 2.2.3.

Аналізуючи дану таблицю, можна сказати, що у 2006 році порівняно з 2004 збільшилася площа посіву соняшнику (майже в 3 рази, або на 302 га). У 2006 році під соняшник було відведено 22,83 % усієї посівної площі, у 2005 на соняшник припадало 20,22 %, у 2004 - 17,74 %, отже бачимо, що площа, відведена під соняшник  протягом трьох років постійно зростала.

Аналізуючи врожайність, можна стверджувати, що вона зросла в 2006 році в 2 рази або на 14,06 ц/га порівняно з 2004 роком.

Так як площа посіву під соняшником збільшується, зростає також і врожайність, що є позитивним явищем.

Враховуючи динаміку зміни посівних площ та урожайності культур по господарству, можна проаналізувати динаміку валового збору, який залежить від обох вище згаданих показників.

Вцілому валовий збір соняшнику збільшується. Так у 2004 році він становив 2471 ц, у 2005 році він зменшився до 1888 ц, у 2006 році  зріс до 13420 ц. Тож, валовий збір соняшнику щорічно зростає за рахунок збільшення валового збору та посівної площі.

2.3 Економічна ефективність виробництва соняшнику

Економічна ефективність показує кінцевий корисний ре­зультат від застосування всіх виробничих ресурсів й визна­чається порівнянням одержаних результатів і витрат вироб­ничих ресурсів. У сільському господарстві - це одержання максимального обсягу продукції з 1га землі з найменшими витратами засобів і предметів праці. Підвищення ефективності виробництва означає, що на кожну одиницю витрат і застосованих ресурсів одержують більше продукції і доходу.

Економічна ефективність визначається відношенням результа­ту до понесених витрат на його досягнення і характеризується системою натуральних та вартісних показників.

Система показни­ків економічної ефективності виробництва соняшнику включає такі по­казники, як урожайність, продуктивність праці, собівартість, ціна реалізації, рівень рентабельності. Водночас при визначенні еко­номічної ефективності виробництва продовольчого та фуражного зерна є певні особливості.

Система показників економічної ефек­тивності соняшнику включає:

             урожайність,

             собівартість 1 ц соняшнику,

             затрати праці на 1 ц соняшнику або виробництво соняшнику з розрахунку на 1 люд.-год,

             ціна реалізації 1 ц,

             прибуток з розрахунку на 1 ц,

             рівень рентабельності;

Аналіз динаміки продуктивності праці у виробництві соняшнику на ФГ

“Березівське”, Олександрійського району, Кіровоградської області

Таблиця 2.3.1.

Дана таблиця показує очевидну тенденцію у збільшенні затрат праці при виробництві соняшнику. У 2006 р. порівняно з 2004 р. затрати праці збільшилися в 3 рази в зв’язку зі збільшенням валового збору, або на 21 тис. люд.-год. (з 7000 до 28000  люд.-год.). Відбулося зростання продуктивності праці та зменшення трудомісткості продукції. Якщо у 2004 р. продуктивність праці, яка розраховується як відношення вартості валової продукції до затрат праці, становила 31,07 грн. на 1 люд.-год., то у 2006 році даний показник становив 42,19 грн. на 1 люд.-год., тобто, зріс на 21,12 грн. на 1люд.-год., або на 35,8%. Хоча у 2005 році спостерігалася збільшення трудомісткості продукції до 4,24 люд.-год/ц та зниження продуктивності праці до 20,77 грн/люд.-год. У свою чергу, трудомісткість соняшнику у 2004 р. становила 2,83 люд.-год. на 1ц, то у 2006 році даний показник вже становив 2,09 люд.-год. на 1ц, тобто, зменшився на 0,72 люд.-год. на 1ц, або на 26,15%.

Дана тенденція є надзвичайно позитивною. Підприємство повинне постійно намагатися знижувати затрати праці на 1 ц продукції, що у свою чергу призведе до зростання продуктивності праці.

Економічна ефективність виробництва соняшнику на ФГ “Березівське”, Олександрійського району, Кіровоградської області

Таблиця 2.3.2

Аналізуючи економічну ефективність виробництва соняшнику, потрібно зазначити, що кількість реалізованої продукції у 2006 році зросла на 478,61% (або на 11190 ц), порівняно з 2004 роком, так, у 2004 році було реалізовано 2338 ц соняшнику, у 2005 році - 1893 ц, у 2006 - 13528 ц.              Щодо повної собівартості виробництва, то вона значно зросла в 2006 році до 947000 грн. порівняно з 2004 роком. Це на 527% більше, ніж у 2004 році, або на  796000 грн., та на 669,9% більше, ніж у 2005 році, або на 824000 грн. Тобто, значно зросли витрати, пов’язані з реалізацією продукції. Повна собівартість 1 ц зерна незначно зросла в 2006 порівняно з попередніми роками до 70 грн. Це на 5,42 грн. більше, ніж в 2004 році і на 5,02 ніж 2005.

Варто відмітити і позитивні зрушення у показниках економічної ефективності. Так, виручка від продажу зросла на 608,21%, або на 1192100

грн. (з 196000 до 1388100 грн.) порівняно з 2004роком.

Прибуток від реалізації збільшувався стабільно з кожним роком. У 2006 р. прибуток від реалізації соняшнику становив 441100 грн. Це на 880,22% більше, ніж у 2004 році, або на 396100 грн., порівняно з 2005 роком прибуток збільшився на 635,17%, або на 381100 грн. Прибуток в розрахунку на 1ц аналогічно стабільно збільшувався, у 2004 році цей показник становив 19,25 грн. на 1 ц, у 2005 році - 31,70 грн. на 1 ц, у 2006 показник склав 32,61 грн. на 1 ц, що на 69,41% більше, ніж у 2004 році (або на 13,36 грн. на 1 ц).

За рахунок збільшення прибутку рівень рентабельності у 2006 р. зріс до 46,58%, порівняно з 2004р. Таким чином, на кожну гривню витрат підприємство отримувало 46 копійок прибутку. Отже, виробництво соняшнику було дуже рентабельним. Можна зробити висновок, що повна собівартість реалізованої продукції обернено пропорційно впливає на рівень рентабельності підприємства, а прибуток і дохід від реалізації - прямо пропорційно.

Структура виробничої собівартості соняшнику на ФГ “Березівське”, Олександрійського району, Кіровоградської області

Таблиця 2.3.3.

В структурі собівартості 1 ц соняшнику найбільшу частину витрат займає насіння та посадковий матеріал що становить 21,15%, а це відилення від норми на 14,01% в грошовому еквіваленті становить 77,05 грн., потім ідуть витрати на оплату праці вони перевищують норму на 6,69% або на 25,08 грн., більші на 4,34% або 19,13 грн. витрати на мінеральні добрива, також перевищені на 3,63% це становить 10,86 грн. Всі останні статті витрат не перевищують нормативних. Також слід зазначити що витрати по виробництву соняшнику на ФГ “Березівське” хоч дещо і перевищують нормативні та загалом витрати на 1 ц соняшнику менші нормативних, це являється позитивним фактором.
Розділ 3. Проект підвищення ефективності виробництва соняшнику

3.1 Інтенсифікація виробництва соняшнику

Сільське господарство може розвиватися двома шляхами: екстенсивним чи інтенсивним. Інтенсивний шлях передбачає збільшення виробництва продукції на основі застосування досконаліших засобів виробництва, кваліфікованої праці, нових технологій та методів господарювання. В свою чергу це вимагає додаткових вкладень у розвиток сільського господарства.

Інтенсифікація — це форма розширеного відтворення, яка ґрунтується на оптимальному формуванні та раціональному використанні на основі науково-технічного прогресу сукупних затрат уречевленої та живої праці на одиницю земельної площі з метою збільшення обсягу продукції та підвищення ефективності її виробництва.

Суть інтенсифікації полягає не тільки в ефективнішому використанні тварин, а й в удосконаленні всіх інших, факторів виробництва - матеріальних і трудових ресурсів, впровадженні нових організаційних форм господарювання, нових технологій і т. ін.

Матеріальною основою інтенсифікації сільського господарства є науково-технічний прогрес.

Науково-технічний прогрес - це процес розвитку та застосування досягнень науки і техніки у виробництві, що зумовлює вдосконалення техніки, технології та організації виробництва на основі механізації й електрифікації виробничих процесів, використання насіння високоврожайних, стійких проти захворювань сортів сільськогосподарських рослин дає змогу значно підвищити врожайність культур, підвищення професійного рівня працівників.

Науково-технічний прогрес пов'язаний також із розвитком організації виробництва і управлінням ним, оскільки за їх допомогою здійснюється об'єднання земельних, матеріальних та трудових ресурсів в єдиний процес виробництва.

Під впливом науково-технічного прогресу вдосконалюється соціальна підсистема: поліпшуються умови праці, зростає професійний і культурний рівень працівників.

Визначальним фактором розвитку господарст­ва має бути інтенсифікація галузі на основі досягнень науко­во-технічного прогресу та розвитку ринкових відносин. По­ряд із впровадженням інтенсивних технологій значну увагу слід приділяти поліпшенню насінництва, зменшенню втрат урожаю  при  вирощуванні,  зберіганні  та  переробці, впровадженню нових організаційних форм господарювання, посиленню матеріальної заінтересованості працівників.

Суть інтенсивної технології полягає в оптимізації умов вирощу­вання на всіх етапах росту й розвитку рослин, розміщенні культур після кращих попередників, вирощуванні інтенсив­них сортів, застосуванні добрив з розрахунку на запланова­ну урожайність, використанні інтегрованої системи захисту рослин від бур'янів, шкідників та хвороб, захисті ґрунтів від ерозії.

Зараз проаналізуємо рівень інтенсивності по досліджуваному господарству.

Показники інтенсифікації ФГ “Березівське”, Олександрійського району, Кіровоградської області

Таблиця 3.1.1.

Проаналізувавши показники інтенсифікації, ми прослідкували такі позитивні зрушення: врожайність соняшнику зросла в 2 рази або на ц/га в 2006 році порівняно з 2004. Це головним чином досягнено за рахунок покращення умов вирощування, внесення мінеральних добрив, використання елітних сортів насіння та системи захисту рослин. Таким чином прибуток на 1га. зріс на 262,21% з 2004 до 2006 року, що в натуральному виразі становить 666,64 грн. Рівень рентабельності виробництва зріс на 56,3%.

Слід також зазначити, що затрати праці на 1 га збільшились на 47,81% Потрібно знизити цей показник за рахунок підвищення продуктивності праці і механізації виробництва.

Визначення рівня беззбитковості підприємства ФГ “Березівське”, Олександрійського району, Кіровоградської області

Таблиця 3.1.2.

Проектний прогноз виробництва соняшнику на 2010 рік ФГ “Березівське”, Олександрійського району, Кіровоградської області

Розмір прибутку до 2010 року збільшиться до 2184240, при умові,  що 1 ц  продукції коштуватиме 300 грн. Товарна продукція у натуральному виразі буде 14370, при урожайності 30 ц/га. Кількість продукції, яка залишатиметься на виробничі потреби становитиме 4311 ц (30%). Змінні витрати на виробництво товарної продукції будуть становити 833460 грн., у тому випадку, якщо зменшити змінні витрати у повній собівартості одиниці виду продукції до 58 грн. Повна собівартість товарної продукції зменшиться до 911460 грн., відповідно, повна собівартість 1 ц товарної продукції  знизиться до 63,43 грн. Таким чином рівень рентабельності стане 239,6%.

Цого можна досягти за рахунок підвищення урожайності за допомогою закупівлі якісного посівного матеріалу і мінеральних добрив це призведе до збільшення собівартості але завдяки зменшення змінних витрат, досягається максимізація прибутку і підвищення рівня рентабельності.

3.2. Впровадження комплексної механізації виробничих процесів

Підвищення економічної ефективності сільського господарства вцілому передбачає збільшення виробництва і підвищення якості сільськогосподарської продукції при одночасному зменшенні затрат праці і матеріальних засобів на одиницю продукції. Розв'язання цієї проблеми нерозривно пов'язане з подальшою всебічною інтенсифікацією сільськогосподарського виробництва, в процесі якої забезпечується підвищення врожайності сільськогосподарських культур та продуктивності худоби і птиці. В сучасних умовах сільське господарство розвивається переважно на основі інтенсифікації, що є основним джерелом підвищення його економічної ефективності.

Шляхи підвищення ефективності виробництва соняшнику, які забезпечують дальше збільшення обсягів виробництва продукції і зменшення витрат на одиницю продукції, передбачають комплекс таких основних заходів: поліпшення використання землі, підвищення її родючості; впровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва; поглиблення спеціалізації і концентрації виробництва на основі міжгосподарської кооперації і агропромислової інтеграції; раціональне використання виробничих фондів і трудових ресурсів; впровадження інтенсивних і ресурсозберігаючих технологій та індустріальних методів виробництва; підвищення якості і збереження виробленої продукції; широке використання прогресивних форм організації виробництва і оплати праці на основі колективного, сімейного і орендного підряду та оренди як прогресивної форми господарювання; розвиток сільськогосподарського виробництва на основі різноманітних форм власності і видів господарювання і створення для них рівних економічних умов, необхідних для самостійної та ініціативної роботи.

У комплексі заходів підвищення економічної ефективності виробництва соняшнику найважливішим є поліпшення використання землі на основі підвищення її родючості. Ці завдання успішно вирішуються шляхом вирощування сільськогосподарських культур за технологією програмованих урожаїв з використанням досягнень науки, передової практики і забезпеченням високої якості праці. У передових господарствах України одержують насіння соняшнику до 40 ц/га,.

Водночас впровадження у виробництво культур і сортів інтенсивного типу може мати й негативні наслідки. Розвиток інтенсифікації землеробства без дотримання відповідних умов призводить до погіршення структури грунту, підвищення темпів деградації земель і загострення екологічної ситуації.

Передовий досвід вітчизняного землеробства, і світова практика свідчать, що науково-технічний прогрес має в своєму розпорядженні ефективні засоби захисту грунтів від руйнування та підвищення їх родючості.

Один із напрямів підвищення економічної ефективності виробництва соняшнику - впровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва. Вирішення цієї проблеми сприяє насамперед підвищенню продуктивності праці в сільськогосподарському виробництві, що є основним якісним фактором економічного і соціального розвитку.

Розвиток та підвищення економічної ефективності зернового господарства - необхідна умова не тільки забезпечення населен­ня продуктами харчування, а й піднесення ефективності виробни­цтва інших видів продукції сільського господарства. Зміцнення матеріально-технічної бази галузі, впровадження інтенсивних тех­нологій виробництва та прогресивних форм організації праці зу­мовили підвищення урожайності соняшнику та збільшення його виробництва. Водночас досягнутий рівень виробництва не забезпечує потреби України в соняшнику.

Істотне збільшення виробництва та  підвищення його економічної ефективності є необхідною умовою не тіль­ки поліпшення забезпечення населення продуктами харчу­вання,   а   й  підвищення  ефективності  виробництва   інших видів продукції сільського господарства. Зміцнення матері­ально-технічної бази останнього, впровадження інтенсивних технологій виробництва, прогресивних форм організації пра­ці,  поліпшення матеріального стимулювання праці мають сприяти підвищенню врожайності.

3.3. Впровадження прогресивних форм організації виробництва й оплати праці

Для підвищення ефективності вирощування соняшнику необхідним є врахування товаровиробниками таких факторів:

• удосконалення регіонального розміщення посівів цієї культури, виходячи з її ботанічних і біологічних особливостей, вимог до умов (насамперед гідротермічного режиму), технологій вирощування, підбору сортів, застосування відповідних засобів захисту тощо в конкретних ареалах та економічних показників - урожайності, собівартості, на основі яких обчислюється сукупний бал ефективності виробництва (процентне відношення індексу урожайності до індексу собівартості);

• неухильне додержання вимог чергування посівів соняшнику в полях сівозміни;

• застосування інтенсивних технологій вирощування і збирання з метою зниження витрат на одиницю продукції, впровадження високоврожайних сортів з високим вмістом олії гібридів;

• залучення необхідних для розвитку галузі коштів та матеріальних ресурсів (техніки, добрив, насіння, гербіцидів, десикантів) шляхом пошуку потенційних інвесторів і кредиторів, зваженого відбору пропозицій з урахуванням різновигідності учасників інвестиційних угод;

• інтегрування в агропромислові та кооперовані формування з метою вирішення проблем виробництва і найраціонального використання урожаю.

Для ефективного функціонування внутрішнього і зовнішнього ринків насіння соняшнику, попередження подальшого економічного занепаду "стратегічної" галузі, крім державного втручання (зокрема щодо регулювання експортно-імпортних операцій), необхідно вжити ряд заходів і на господарському рівні:

• орієнтація на найбільш ефективні канали збуту насіння на основі аналізу маркетингової інформації внутрішнього і зовнішнього ринків;

• активізація участі в біржовій торгівлі.

Створення інтегрованих агропромислових, агропромислово-фінансових формувань (асоціацій, систем, корпорацій та ін.) у складі виробників насіння соняшнику і олієдобувних підприємств, а також в разі доцільності фінансово-кредитних, заготівельно-збутових, науково-виробничих, проектних, консалтингових, страхових структур тощо, в тому числі зарубіжних, є одним з напрямів вирішення окремих проблем олієпродуктового підкомплексу.

Доцільно, щоб всі структурні підрозділи формування працювали на загальний кінцевий результат. Зокрема, обопільна зацікавленість сировинної і переробної сфери в одержанні найвищого результату стимулює виконання сільськогосподарськими виробниками договорів щодо обсягів, технологічної якості, строків постачання насіння. Олієдобувне підприємство забезпечує своєчасну переробку його на найбільш економічно доцільні види продукції, виходячи з технічних і технологічних можливостей (олія нерафінована, рафінована, дезодорована, у великих місткостях, розфасована в пластикову, скляну тару тощо) та задоволення потреб ринку (внутрішнього споживчого; вітчизняних підприємств харчової промисловості; зовнішнього), оскільки при відсутності попиту виробництво втрачає сенс.

Важливим фактором подальшого розвитку олійних культур України е розвиток ринку соняшнику. Виходячи із законів ринко­вої економіки та специфіки сільського господарства, розвиток ринку соняшнику повинен передбачати: надання господарської самостійності виробникам і створення умов для конкуренції учас­никам ринкової торгівлі соняшником; роздержавлен­ня підприємств системи заготівлі, зберігання і переробки соняшнику; зміну порядку формування і розподілу державних ресурсів; перехід на економічні методи держав­ного регулювання ринкових відносин. За таких умов основним за­вданням державного регулювання повинен бути захист інтересів виробників і споживачів соняшнику з метою забезпечення прибутково­сті виробників продукції та захисту інтересів споживачів за до­помогою контролю еквівалентності цін на соняшник і засоби виробни­цтва, що постачаються виробникам, регулювання умов поставок соняшнику на ринок. Метою державного регулювання ринку соняшнику має бути підтримка функціонування ринкового механізму і коригуван­ня його розвитку в потрібному для України напрямі.

Розроблена концепція розвитку виробництва соняшнику в Україні передбачає повне забезпечення населення країни олією і продуктами переробки соняшнику за кількістю та якістю відповідно до науково обґрунтованих норм споживання з урахуванням регіональних особливостей, а також худоби - макухою і шротом згідно із зоотехнічними нормами за кількістю і структу­рою, насіннєвого, страхового фондів, поставок у цент­ралізовані фонди, перспективи виходу країни на світовий ринок як лідируючого експортера соняшнику.

Висновки і пропозиції

В ході виконання курсового проекту я здійснив аналіз економічної ефективності виробництва соняшнику та шляхи її підвищення в ФГ “Березівське”, Олександрійського району, Кіровоградської області.

Далі подані загальні висновки по діяльності досліджуваного підприємства.

1.              На протязі трьох років площа с.-г. угідь даного підприємства збільшилась з 1332 га до 3169, тобто на 1837 га (на 137,91%).

2. Рівень рентабельності збільшив з -0,02 до 25,19 %, за рахунок збільшення прибутку та зростання собівартості з 1646 тис.грн до 4148 тис.грн

3. Собівартість одиниці продукції на прикладі зернових збільшилася  з 64,98 грн. за 1 ц до 70 грн. за 1 ц.

4.Як відомо, до собівартості продукції включають витрати, які групуються за елементами матеріальних витрат. Із структури собівартості продукції рослинництва найбільше витрат припадає на матеріальні затрати, тобто 21,15%, 18,23%, 15,26% насіння та посадковий матеріал, паливні матеріали, мінеральні добрива відповідно.

5.Проаналізуємо, як впливає собівартість на рентабельність виробництва продукції рослинництва на прикладі соняшнику. Якщо подивитися на динаміку собівартості реалізації продукції цукрових буряків, соняшника, сої, зернових та зернобобових зросла.

     6.З таблиці «Результати інтенсифікації та економічної ефективності» ми   бачимо, що вирощування продукції рослинництва є рентабельним для даного підприємства. Економічні результати інтенсифікації показують високу ефективність вирощування даної продукції.

Метою написання даного курсового проекту було дослідження діяльності реального підприємства, аналіз економічної ефективності виробництва на підприємстві, а також надання пропозицій щодо шляхів її підвищеня.

Для зниження собівартості продукції рослинництва я пропоную такі шляхи:

•         Найперспективніший напрям зниження собівартості рослинницької продукції — підвищення врожайності сільськогосподарських культур, що ґрунтується на системі заходів щодо підвищення економічної родючості ґрунтів, тобто раціональне їх використання, продумане внесення добрив

•         Всебічна інтенсифікація виробництва (освоєння сівозмін, використання інтенсивних технологій, раціональне використання мінеральних та органічних добрив, боротьба з вітровою і водною, ерозією ґрунтів, зрошення та осушення земель)

•               Впровадження високоврожайних сортів сільськогосподарських культур

•         Використання ефективних засобів боротьби з шкідниками та хворобами рослин

•         Важливий напрям зниження рівня собівартості — широке використання у сільському господарстві досягнень науково-технічного прогресу

•         Важливе значення для зниження собівартості мають також раціональна внутрішньогосподарська спеціалізація і концентрація виробництва.

Список використаної літератури

1.           Вихруща В.П., Харіна П.С. "Економіка підприємств": - Тернопіль, 1995. 203с.

2.           Горфинкель   В.Я. "Економика предприятия": Учебник для вузов. - М.: ЮНИТЖ 2000. - 742с.

3.           Дсмяненко С.І., "Формування виробничих витрат селянських (фермрських) господарств в умовах ринкової економіки", ~ К.: Урожай, 1994. - 148с.

4.           Здоровцов ОХ, Касьянов Л.І.. Мацибора В.Й. "Економіка сільського осподарства": Підручник - К.: Видавництво УСГА 1993. - 320с.

5.           Карлик А.Е. "Экономика предприятия"; Учебник - Инфа - М., 2003 -- 432с. -(Серия "Висшее образование")

6.           Мацибора В. І. Економіка сільського господарства: Підручник. - К.: Вища шк.., 1994.-415 с.

7.           Мельник Л.Г. "Зкономика предприятия": Учебное пособие ~ Суми: МТД "Универсальная книга", 2002. - 632с.

8.        Руденко А.И. Экономика предприятия: Учебник для экономических вузов, -Издание 2-е, переработанное и дополненное, 1995, ~ 475с.

9.           Руснак П.П., Аидрійчук В.В., Ільєнко А.А. "Економіка підприємства": 1 Іідручник - 2003. - 256с.

10.       Руснак П.П., Жебрака В.В., Рудий М.М "Економіка підприємства": - К.: Урожай, 1998-320с.

11.       Примак Ї.О. "Економіка підприємства": Навчальний посібник - К.: Вікар, 2001, - І87с. - (Вища освіта XXI ст.)

12.       Ярмоленко В„ П. Про формування собівартості сільськогосподарської ггродукціїУ/Економіка АТЖ — К,5 1999, - №»8. - С,64-70,

13.       Ярмоленко В. II. Собівартість - об'єктивна економічна категорія//Бухгалтерія -К.,2000.-№8.-С.8-13.

Вихідні дані:

Спеціалізовані форми бухгалтерської звітності ФГ “Березівське”, Олександрійського району, Кіровоградської області.