Економічні системи в контексті теорії економічного порядку

ТЕМА 5 ЕКОНОМІЧНІ СИСТЕМИ  В КОНТЕКСТІ ТЕОРІЇ ЕКОНОМІЧНОГО ПОРЯДКУ

Адміністративно-командна економічна система (АКЕС) ґрунтується на системі централізованого директивного планування, яка є антиподом економічної свободи. Економічні системи командного типу існували переважно в країнах, де при владі були ортодоксально ліві політичні сили. В політичному плані панування адміністративно-командної економічної системи передбачає відсутність громадянського суспільства та правової держави.

Характерні риси АКЕС:

• панування суспільної (державної) власності на економічні ресурси, приватна власність майже повністю виключається;
• регулятивна роль належить централізованому державному директивному плануванні (планово-державний механізм);
• товарно-грошові відносини не скасовані, проте ринок і ціна втрачають свої звичні функції;
• вирішальною умовою формування командної системи у товарній економіці є пригнічення економічної свободи виробника та запровадження над ним повного контролю з боку держави;
• відсутність конкуренції, гальмування зростання якості продукції, продуктивності праці і введення інновацій;
• основні економічні рішення приймаються централізовано у вигляді планів соціально-економічного розвитку.

Планово-державний  механізм - це жорстко централізоване, тотальне державне управління соціально-економічним розвитком країни на основі директивного плану.

Переваги механізму:

• концентрує ресурси, зусилля і можливості для швидкого вирішення певної проблеми;
• забезпечує швидкі структурні зрушення;
• надає можливість передбачити й усунути негативні екстерналії;
• надає можливість підтримувати й розвивати соціальну інфраструктуру;
• гарантує певний соціальний захист населення (зайнятість, освіту, визначений мінімальний рівень доходів тощо).

Недоліки механізму:

• пригнічує економічну свободу, виключає приватну ініціативу, конкуренцію;
• обумовлює монополізм держави, диктат виробника, який веде до затратності економіки, породжує хронічний дефіцит товарів тощо;
• не стимулює НТП та інновації в економіці;
• породжує бюрократизм, «філософію утриманства», корупцію, паразитизм, тіньову економіку;
• неефективне та нераціональне використання ресурсів;
• ресурсомістке виробництво;
• низький життєвий рівень населення.

Директивне планування ґрунтується на наступних принципах:

• єдність економіки та політики з домінуванням останньої.
• принцип демократичного централізму, основна ідея якого полягала в тому, що всі головні рішення розвитку економіки ухвалює невелика група людей.

Найуспішнішими для  планово-державного механізму в СРСР були 50-ті роки, однак благотворний ефект повернення до елементарних принципів ціноутворення і матеріального стимулювання був нетривким і до початку 60-х років фактично знівельований. У 60-х роках утвердилися екстенсивні тенденції у розвитку економіки, які призвели до формування «економіки дефіциту». Були спроби проведення реформ, однак вони мали «косметичний характер». 70-ті роки ХХ ст. отримали назву «застійних» за те, що темпи економічного зростання не відповідали наявному виробничому потенціалу. Країна не нарощувала, а знижувала темпи руху, економіка вступила у період стагнації.

Ринкова економічна система є найгнучкішою економічною системою, яка під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників має властивість трансформуватися і видозмінюватися. В класичному вигляді вона сформувалася в XVIII ст. і історично першим етапом її розвитку був класичний капіталізм. Цей вид ринкової економіки існував у нині розвинених країнах з XVII ст. до перших десятиріч XX ст.

Класичний капіталізм характеризується такими ознаками:

• наявність приватної власності на економічні ресурси;
• вільна конкуренція, що забезпечує безперешкодний вхід на ринок і перетікання капіталу з однієї галузі економіки в іншу;
• свобода вибору у широкому розумінні;
• стихійний характер встановлення цін під впливом попиту і пропонування;
• еквівалентний обмін за вартістю;
• орієнтацією підприємців на максимізацію прибутку;
• не передбачав державне регулювання економіки.

При класичному капіталізмі  збалансованість економіки досягається  за допомогою ринкового механізму.

Ринковий механізм - форма організації суспільного виробництва, яка базується на принципах вільного ціноутворення, конкуренції, вільного і стихійного переливу капіталу між галузями, вільної взаємодії між попитом і пропонуванням. Це найоптимальніший спосіб регулювання економічних відноси між людьми, оскільки вони виступають у цих відносинах рівноправними, вільними від будь-якого тиску, вони не здатні впливати на об'єктивні закономірності розвитку ринку (принципи економічної свободи і демократії).

Переваги механізму:

• автоматичний регулятор економіки;
• забезпечує збалансованість попиту і пропозиції;
• оперативно реагує на кон’юнктуру ринку;
• стимулює підприємницьку активність, постійний пошук;
• сприяє ефективному розподілу ресурсів у галузях і сферах економіки;
• сприяє підвищенню ефективності господарювання.

Вади механізму:

• ринок не може попередити монопольні тенденції в економіці та швидко реагувати на їх зміни;
• ринок повільно реагує на потребу в докорінній структурній перебудові економіки, яка вимагає великих витрат і не дає швидких результатів;
• циклічні коливання за умов дії лише ринкового механізму носять довготривалий характер і економіка важко піддається вирівнюванню, що спричиняє такі явища як безробіття та інфляція ;
• ринок досить часто призводить до нерівномірного розподілу доходів та жорсткої стратифікації суспільства;
• виявляє руйнівну дію на навколишнє середовище (негативні екстерналії);
• не забезпечує задоволення соціально-економічних потреб суспільства.

Ці проблеми закладені в самій природі  ринкового механізму, що діє в  умовах відособлених між собою товаровиробників і споживачів. До того ж, їх плани досить часто не співпадають зі стратегією загальнонаціонального соціально-економічного розвитку.

На початку XX ст. господарський механізм класичного капіталізму вже не відповідав все новим потребам. Наявність вад ринкового саморегулювання обумовило посилення ролі держави в економіці, яка доповнює ринок, а не заміняє його. В більшості розвинених країн класичний капіталізм поступово трансформувався в змішану економіку. У такій ситуації об’єктивно закономірним є втручання держави, яке передбачає, пом’якшує, усуває негативні вияви ринкової економіки через відповідний інструментарій державного регулювання.

Змішана економіка – це економіка, що функціонує на базі ринкового механізму і державного регулювання господарства. Такі зміни в ролі держави обумовлені, перш за все, необхідністю розвитку виробничої і соціальної інфраструктур, науково-технічним прогресом.

Змішана економіка функціонує на основі поєднання наступних механізмів:

• ринковий механізм;
• важелі державного регулювання економіки;
• корпоративне управління;
• інститут соціального партнерства (трипартизм), який виконує функцію узгодження загальнодержавних і групових інтересів у соціально-економічній сфері (доходів, зайнятості, умов праці тощо) шляхом переговорів, консультацій і досягнення домовленостей за участю представників держави (в особі її органів чи уповноважених), роботодавців (їхніх спілок, асоціацій, гільдій) і робітників (в особі профспілок).

Міра державного «втручання» в  економіку в різних країнах неоднакова, вона залежить від інституційних  чинників (якісний показник).

Кількісний показник, який характеризує ступінь державного втручання в економіку – це частка ВВП, що перерозподіляється через бюджет. За останні півтора століття частка державних видатків у ВВП країни постійно зростала внаслідок зростання видатків на соціальні потреби.

3. Основні моделі національних економік

Змішана система регулювання  притаманна країнам з розвиненою ринковою економікою. Маючи спільні  риси, вона характеризується певними  національними особливостями. Національна економіка є комплексним феноменом, який поєднує взаємопов’язані загальні риси, притаманні всім економічним системам, особливі ознаки, характерні для економік певної групи країн, та унікальні риси, властиві виключно цій економіці.

Виділяють дві групи країн за способом регулювання економічних процесів – країни економічного лібералізму та країни економічного дирижизму.

Економічний лібералізм - система соціально-економічних відносин, у якій домінують ринкові регулятори, а роль держави зведена до мінімуму.

Економічний дирижизм передбачає значний вплив держави на соціально-економічний розвиток країни.

Змішаній економіці властиві різні моделі, в яких поєднується загальне та особливе. Можна виділити ряд сучасних моделей національної економіки:

• ліберальна (американська ринкова модель);
• регульована ринкова економіка (західноєвропейська модель: Німеччина, Франція);
• скандинавська модель;
• соціально орієнтована ринкова модель (Швеція);
• японська модель;
• олігархічна модель (інтереси держави підпорядковуються інтересам панівних олігархічних груп, кланів, сімей). Корпоративний лобізм - це форма взаємодії влади та крупного бізнесу, що проявляється як прагнення останнього реалізувати власні інтереси позаринковими способами. Такий тип узгодження інтересів між державою та великим бізнесом призводить до появи олігархічної моделі економіки, яка може забезпечити поточну стабільність, проте не може стати основою для стратегії економічного зростання. Лобіювання є невід’ємною частиною процесу прийняття нормативно-правових актів. Водночас процес лобіювання несе у собі цілком очевидні корупційні ризики. Через те, що лобізм в Україні не є узаконеною формою взаємовідносин влади і бізнесу та через відсутність формальних обмежень, він складно піддається регулюванню з боку суспільних та державних інститутів влади.
• моделі нових індустріальних країн (Тайвань, Південна Корея, Гонконг, Сінгапур; Аргентина, Бразилія, Мексика);
• модель наздоганяючи ринкових економік (країни, які намагаються протягом короткого часу трансформувати національні економіки до умов розвинутих країн).

Американська (англо-американська) модель – модель керованого вільного підприємництва. Географія моделі: США, Канада, Велика Британія, Ірландія, Австралії та Нової Зеландії. Її характерними особливостями є мала питома вага державної власності, мінімальна регулююча роль держави в економіці, різка диференціація на багатих і бідних та інше

Сьогоднішня економіка  континентальної Європи – це соціал-демократична ринкова система, що регулюється згідно з її культурними традиціями та поєднує в собі елементи індивідуалізму й корпоративістські та державні стратегії соціального захисту. Індивідуалізм робить мешканців незалежними, матеріалістами (крайня форма прояву – анархізм). Колективізм же робить їх залежними, вони прагнуть мати впевненість у завтрашньому дні, а тому готові підкорятися владній групі, до якої належать. Корпоративізм – набір інститутів, які дозволяють громадянам мати в приватній власності засоби виробництва, прагнути корисності та прибутку на ринках за умови підкорення контролю з боку колективу та виконання свої обов’язків перед ними.

Німецька  модель (неоліберальна) отримала назву «соціальне ринкове господарство». Ця модель цікава тим, що вона наочно демонструє як країна, перебуваючи під владою диктатури та маючи мілітаризовану зруйновану економіку, змогла всього за кілька років перетворитися у демократичну державу з орієнтованою на споживача динамічною економікою. Характерною особливістю німецької моделі є сильна державна дія на економіку, яка виявляється переважно при вирішенні соціальних проблем.

Французька  модель не має яскравих особливостей. Ця модель – середнє між американською і німецькою. У французькій моделі високою є регулююча роль держави. Франція – єдина країна в Європі, що зуміла реалізувати концепцію економічного розвитку на основі запровадження індикативного планування. Для французької моделі характерні значні масштаби прямої підприємницької діяльності держави, широке втручання держави в процес накопичення капіталу.

Швецію, Норвегію, Данію і Фінляндію часто об'єднують  в одну модель – скандинавську. Скандинавська модель, яку називають «економікою узгоджень», має особливі риси. Концепція «економіки узгоджень» розроблялась для країн Скандинавії на базі спеціальних економічних досліджень з урахуванням національної специфіки цих країн та загальноцивілізаційних тенденцій розвитку. Ця концепція виходить з факту появи синергічного ефекту від раціонального поєднання ринкового саморегулювання, державного втручання та корпоративної координації сучасної економіки («раціональна змішаність»), що проявляється у появі механізмів переговорного характеру узгодження. Вони, на думку західних вчених, зможуть вирішити проблему стабільності економічних систем на макрорівні та мікрорівні, оптимально поєднавши цілі суб'єктів національної економіки для досягнення спільної кінцевої мети функціонування.