Економічні потреби та інтереси

ЗМІСТ 

1. Економічні  потреби, їхня сутність та структура.

2. Безмежність потреб. Закон зростання потреб.

3.Економічні інтереси.

Література 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Економічні потреби, їхня сутність та структура. 

     Потреба — об'єктивна необхідність людини у чомусь, що спонукає її до діяльності.

     Потреба виявляється у нестачі певних благ, предметів. Тому людину можна  розглядати й як сукупність її потреб і захоплень. Адже від особливостей особистості людини, рівня її культури, § також типу суспільства, в якому вона живе, залежать кількість та якість потреб, способи їх задоволення та ін.

     Широкою популярністю у світі користується класифікація потреб, здійснена американським  ученим А. Маслоу. Він поділив потреби  на нижчі та вищі. До нижчих потреб відніс дихання, спрагу, голод і тепло, незадоволення яких загрожує життю людини. Після задоволення їх індивід прагне безпеки для себе, своєї сім'ї. До вищих потреб належить прагнення входити до певного кола людей, відчувати їх підтримку. Задоволення цієї потреби спричиняє подальше прагнення завоювати визнання, повагу, підняти свій престиж в очах оточення. Найвищою потребою серед другої групи є прагнення людини реалізувати себе у світі, обраній сфері діяльності, тобто потреби в самореалізації.

     Визначальними серед потреб є економічні. Вони стають внутрішнім мотивом людини, який спонукає її до економічної діяльності з метою забезпечення власного добробуту та добробуту членів сім'ї. Експерти ООН стверджують, що найповніше добробут розкривається за допомогою такого узагальнюючого показника, як індекс розвитку людини. Цей індекс вимірюється показниками середньої тривалості життя, рівня доходу на душу населення та рівня освіченості. За індексом розвитку людини Україна посідала в 1994 р. 45-те місце у світі, а в 1998 р. — 102-ге. 
Класифікація економічних потреб. Економічні потреби надзвичайно різноманітні. У розвинутих країнах світу вчені налічують майже 11 тис. потреб, серед яких переважна більшість — економічні. Існують різні критерії їх класифікації.

     Виходячи  з інтересів розвитку людини, вирізняють насамперед потреби у відтворенні робочої сили (безпосередньо впливають на продуктивність праці людини) і потреби у розвитку особистості. До перших належать потреби в їжі, одязі, житлі, отриманні кваліфікації, транспорті та ін. До других — потреби у наявності вільного часу для занять спортом, музикою, в естетичному вихованні, всебічній поінформованості, занять політичною діяльністю тощо.

     З огляду на людину як біосоціальну істоту розрізняють потреби фізіологічні (потреби у повітрі, "їжі, воді, житлі та ін.) та соціальні (потреби в освіті, охороні здоров'я, розвагах, страхових та банківських установах, відвідуванні театрів тощо).

     За  способом задоволення виділяють  індивідуальні, колективні та суспільні  потреби. Індивідуальні — потреби  в одязі, їжі, житлі та ін. Колективні — потреби, які спільно задовольняються у трудовому колективі (підвищення кваліфікаційного рівня працівників, будівництво спільних баз і будинків відпочинку, колективне управління виробництвом та ін.). Суспільні — потреби у забезпеченні громадського порядку, захисті довкілля тощо. Крім них можуть існувати потреби, які задовольняються індивідуально і колективно (у транспорті, освіті, відпочинку тощо).

     За  ступенем задоволення розрізняють  абсолютні та платоспроможні потреби. Абсолютні економічні потреби визначаються максимально можливим обсягом виробництва за найбільш сприятливих умов, матеріальних благ і послуг, які могли б бути спожиті суспільством. Так, у розвинутих країнах світу залишаються ненавантаженими майже 25% виробничих потужностей, є мільйони безробітних та десятки мільйонів тих, хто живуть в умовах бідності та злиденності. Платоспроможні (фактичні) потреби виступають у формі задоволеного платоспроможного попиту. Вони визначаються співвідношенням цін на предмети споживання і грошових доходів населення.

     Важливим  засобом пізнання структури економічних  потреб є їх класифікація щодо суперечливих сторін людини економічної. Так, потреби  людини-працівника виникають у виробництві  й пов'язані з процесом праці, з можливістю працювати. Серед них — насамперед потреби у якісному вдосконаленні умов праці. Це санітарно-гігієнічні умови (ступінь забруднення повітря, вібрація, освітленість, вологість, рівень температури, наявність кондиціонерів, інтенсивність шуму), фізична небезпека, контакти з іншими людьми. Близькі до цих умов фізичні вимоги, серед яких важливу роль відіграють встановлений темп роботи, тривалість робочого циклу, прив'язаність до робочого місця та ін.

     Умови праці повинні стимулювати робітника  до ефективної, високопродуктивної праці, до творчого пошуку в процесі виробництва. З розгортанням НТР, розвитком автоматизованого виробництва серед потреб людини вирішальну роль відіграватимуть потреби у вільній і творчій праці. У цей етап вступили розвинуті країни світу. Свідченням цього є те, що в країнах ЄС більше половини населення віддає перевагу не зростанню заробітної плати, а скороченню робочого часу. Україна із застарілим технологічним способом виробництва відстає на кілька десятиліть у формуванні таких потреб і створенні умов для їх реалізації. 
Потреби людини-власника — потреби в отриманні гідної для сучасного суспільства величини заробітної плати, у привласненні частини прибутку через механізм володіння акціями підприємства, в отриманні частини доходу від вкладених в ощадні банки заощаджень. Крім того, потреби людини-власника передбачають, що вона забезпечена окремою пристойною квартирою, товарами тривалого користування (автомобілем, телевізором, відеомагнітофоном та ін.), а по можливості — і дачною ділянкою. 
У структурі потреб сучасного працівника розрізняють також потреби у товарах повсякденного попиту та тривалого користування, потреби в послугах та духовні потреби. До середини 50-х років, тобто до початку формування технологічного способу виробництва, який базується на автоматизованій праці, у розвинутих країнах переважали потреби першого виду, на їх задоволення витрачалася більша частина сімейного бюджету. З 50-х років починають переважати потреби у послугах (у побутовому обслуговуванні, спорті, відпочинку, освіті, медицині тощо). Тому переважна частина працівників у цих країнах зайнята створенням саме таких послуг, а з їх сімейного бюджету на них витрачається більша частина коштів. Це означає переважання рис людини соціальної. 

2.    Безмежність потреб. Закон зростання  потреб. 

    Одне  з фундаментальних положень політичної економії полягає в тому, що особисті потреби людини є безмежними, а виробничі ресурси, які необхідні для задоволення цих потреб, — обмеженими.

    Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів суспільного розвитку — закону зростання потреб і закону розвитку факторів виробництва. Ці закони взаємопов’язані і характеризують дві сторони соціально-економічного прогресу:

    1) неухильний розвиток людини з її зростаючими потребами;

    2) підвищення ефективності виробничих ресурсів за послідовного нарощування обсягу відтворюваних ресурсів та їх якісних показників (продуктивності, корисності тощо).

    Виробничі фактори, безперервно розвиваючись, не лише створюють умови для задоволення потреб, які склалися, а й стають підґрунтям для виникнення нових потреб. Поява нових благ спочатку має обмежений характер, а згодом вони стають суспільною потребою. Оскільки зразу виробництво неспроможне задовольнити нові потреби в нових благах, то між попитом на них і пропонуванням виникає суперечність. Остання може бути використана для розвитку виробництва шляхом економічного стимулювання (підвищення рівня цін, додатковим прибутком і т. ін.).

    За  ступенем реалізації потреби в матеріальних благах і послугах можна класифікувати як дійсні, платоспроможні і перспективні.

    Дійсні  потреби в основному відповідають рівню розвитку виробництва відповідних благ і можуть бути задоволені.

    Платоспроможні  потреби людина може задовольнити відповідно до власних доходів і рівня цін.

    Перспективні  потреби — це такі потреби в матеріальних благах і послугах, які породжені сучасним рівнем розвитку економіки і виробництво яких лише починає освоюватися.

    Задоволення потреб — це функція виробництва. У зв’язку з цим існує діалектичний взаємозв’язок між виробництвом і потребами людей, тобто між об’єктивними і суб’єктивними факторами. Об’єктивні фактори формування і розвитку потреб складаються у самому виробництві. Так, щоб добувати термоядерну енергію потрібно спочатку створити відповідні засоби і предмети праці, підготувати кадри високоосвічених спеціалістів. Виробництво, виготовляючи корисні товари та послуги, створює і потребу в них, породжує здатність людини до їх споживання.

    Проте формування потреб започатковує людина, тобто суб’єктивний фактор. Людина є їх творцем — новатором, дослідником, підприємцем. Перш ніж щось виробляти, людина усвідомлює це, розробляє критерії продукта як корисної споживної вартості, його цільове призначення, вартість виробництва, вирішує з чого, як і для кого виробляти. Тим самим процес цілеспрямованого виробництва забезпечується задоволенням різноманітних потреб людини і суспільства.

    Закон зростання потреб. Потреби людей не є постійними. Вони — продукт розвитку суспільства. Їх характер, структура і способи задоволення залежить від досягнутого рівня продуктивних сил, ступеня розвитку культури і науки, соціально-економічного ладу. У кожному суспільстві діє закон зростання потреб. Його суть полягає в тому, що в міру розвитку суспільного виробництва, а разом з тим і людини як особистості та продуктивної сили, відбувається поступове зростання її потреб. Цей закон характеризує взаємодію потреб і виробництва у процесі розвитку, коли

    … П′ → В′ → П″ → В″ …,

    тобто зрослі потреби П′ (П′ = П + ΔП) стимулюють зростання виробництва В′, збільшення якого веде до зростання потреб П″, а це є причиною подальшого зростання виробництва В″. Такий процес є безперервним (…), оскільки потреби людини є безмежними.

    Розкривши суть закону зростання потреб, слід показати форми його прояву. Цей  закон знаходить свій прояв у двох головних формах: у зростанні особистих потреб і зростанні виробничих потреб. Особисті потреби задовольняються за рахунок предметів і послуг особистого споживання. Залежно від форм задоволення ці потреби поділяються на індивідуальні та спільні. Перші задовольняються шляхом індивідуального споживання предметів і послуг кожним членом суспільства окремо (їжа, одяг та ін.) або в рамках сім’ї (загальні для сім’ї житло, предмети культурно-побутового призначення та ін.), а інші — шляхом спільного споживання (послуги освіти, охорони здоров’я та ін.).

    Другою  формою прояву даного закону є зростання  виробничих потреб, тобто загальних  потреб членів суспільства в засобах  виробництва, які є матеріальною основою розширення масштабів виробництва  матеріальних благ і послуг для задоволення зростаючих особистих потреб.

    Особливо  інтенсивне зростання та оновлення  потреб відбувається за умов науково-технічної  революції, що породжує потреби, яких раніше не було, у багатьох найновіших предметах споживання і засобах виробництва. Так, в останні десятиліття виникли потреби в кольорових телевізорах, персональних комп’ютерах, відеомагнітофонах і багатьох інших предметах споживання. 

3.  Економічні інтереси. 

    Економічний інтерес - це реальний, зумовлений відносинами  власності та принципом економічної  вигоди мотив і стимул соціальних дій щодо задоволення динамічних систем індивідуальних потреб. Економічний  інтерес є породженням і соціальним проявом потреби. Інтерес виникає, коли задоволення потреби усвідомлюється як конкретна мета (максимізація прибутку, привласнення товару, користування або володіння певним товаром тощо). Отже, економічні інтереси - це усвідомлені потреби існування різних суб'єктів господарювання. Генезис інтересу полягає у відборі свідомістю найважливіших потреб для задоволення, реалізації їх.

    Економічні  інтереси не тотожні потребам, їхньому  задоволенню. По-перше, економічні інтереси знаходять своє вираження у поставлених цілях та діях, спрямованих на задоволення потреб. Потреби і засоби задоволення їх відбивають причину та форму прояву економічних інтересів. По-друге, економічний інтерес завжди виражає відповідний рівень і динаміку задоволення потреб. Наприклад, не може, окрім специфічних випадків (схимники тощо), бути інтересом суб'єкта зниження рівня задоволення потреб.

    Економічні  інтереси - це причина та умова взаємодії  й саморозвитку економічних суб'єктів. Кожне окреме економічне відношення існує спочатку потенційно, у формі очікувань та ще незадоволених домагань людини. Економічні відносини реалізуються як дійсні, коли набувають форми взаємного зв'язку. Потреби-інтереси не тільки відображають існуючі відносини, а й самі є першою "цеглиною" в структурі соціально-економічних відносин.

    У кожному економічному відношенні - між підприємцями і виробниками, між виробниками і споживачами, державою і недержавним сектором економіки (бізнесом), партнерами, у  відносинах між індивідами - мають  місце елементи боротьби г співробітництва. Взаємодія інтересів виступає рушійною пружиною соціально-економічного розвитку. "Найближчий погляд на історію, - писав Ф. Гегель, - переконує нас в тому, що дії людей виникають з їх потреб, пристрастей, їх інтересів..." . 
Економічні інтереси мають такі особливості:

    а) вони є об’єктивними, оскільки об'єктивні  самі економічні відносини;

    б) вони є матеріальними.

    Економічні  інтереси можна класифікувати насамперед за суб'єктами реалізації їх як державні, групові та особисті. В структурі  інтересів виділяють виробничі (пов'язані з організацією виробництва) і невиробничі (пов'язані з задоволенням особистих потреб виробника та його потреб як члена суспільства).