Економічні інтереси

Економічні інтереси

Економічні інтереси близькі  за природою до економічних потреб, але вони не тотожні останнім

Інтереси - це усвідомлені  потреби існування різних суб'єктів  господарювання, це суспільна форма  прояву розвитку економічних потреб.

Економічний інтерес - це користь, вигода, яка досягається в процесі  реалізації економічних відносин. Це мотив та стимул соціальних цілеспрямованих дій економічних суб'єктів з метою отримання певних результатів для задоволення різноманітних потреб (див. рис. 4.2).

Економічні інтереси не тотожні  потребам, їхньому задоволенню. По-перше, економічні інтереси знаходять своє вираження у поставлених цілях  та діях, спрямованих на задоволення  потреб. Потреби і засоби задоволення  їх відбивають причину та форму прояву економічних інтересів. По-друге, економічний  інтерес завжди виражає відповідний  рівень і динаміку задоволення потреб.

Інтереси безпосередньо  пов'язані з психологією, звичаями, культурним рівнем і свідомістю людей. Безумовно, що економіка не може функціонувати і розвиватися поза інтересами людей. Вони прямо впливають на цільові установки і мотивації економічної діяльності господарюючих суб'єктів.

Соціальним суб'єктом вираження економічного інтересу є індивід, сім'я, колектив, клас, суспільство в цілому. Об'єктом економічного інтересу є результат суспільного виробництва (продукт, послуга тощо), який іде на задоволення цієї потреби, з приводу якої і складаються конкретні відносини між людьми.

Кожний суб'єкт економічних  відносин є носієм конкретного інтересу. Скільки суб'єктів економічних відносин, стільки й економічних інтересів.

Економічні інтереси класифікуються за різними критеріями. Найбільш важливою є класифікація інтересів за ознакою суб'єктивності. Відповідно до цього підходу виділяють такі види інтересів: особисті (найманого працівника і роботодавця, учителя, депутата), сімейні інтереси домогосподарств, фірм, окремих демографічних груп, колективні, національні, визначається їх вагомість та роль у системі економічних інтересів, що склались на тому чи іншому етапі розвитку суспільства.

За об'єктами інтересів  виділяють майнові, матеріальні, фінансові, інтелектуальні, духовні, соціальні інтереси.

Узагалі економічні інтереси як усвідомлені потреби відповідають та відображають види і структуру потреб.

Визначальним у системі  інтересів суспільства завжди є  особистий інтерес, навіть якщо людина є членом певного колективу. Різноманітність суб'єктів господарювання та їхніх особистих інтересів визначають і складність їхньої реалізації, складність економічних відносин.

Основні засоби реалізації інтересів  особистих (приватних) є зростання  індивідуальних доходів за рахунок  заробітної плати в умовах найму; колективних, групових - виступає накопиченням колективного багатства, максимізація прибутку, фонду заробітної плати; державних (суспільних) є державна підприємницька діяльність, зростання економічної ефективності суспільного виробництва і національного доходу.

Державний інтерес має такі складові свого прояву:

а) суспільно-економічні інтереси - частина інтересів держави та інших суб'єктів

господарювання збігається (оподаткування в розумних межах, виділення дер-

жавних інвестицій та субвенцій, тарифне стимулювання експорту та ін.);

б) інтереси державної бюрократії - інтереси саморозвитку державної  системи, що є

кооперативним придатком до інтересів держави;

в) інтереси самоконтролю та оптимізації громадянського суспільства - держава не

може бути виразником інтересів  одного класу чи прошарку, в демократичному

суспільстві вона частіше  виступає як інститут консенсусу.

Груповий інтерес - це сума однорідних інституйованих приватних  інтересів, носіями яких можуть бути споживачі, акціонери, фондова біржа тощо.

Особистий інтерес охоплює потреби, що пов'язані з реалізацією приватної власності, прав володіння та користування, управління, отримання доходів.

Основним інтересом планової форми економіки є суспільний інтерес, або інтерес суспільства  як асоціації власників засобів  виробництва і асоціації робітників. Цей інтерес відбиває такі істотні  риси соціалізованої економічної системи, як суспільна власність на засоби виробництва і співробітництво. Трансформація суспільної власності в державну, в умовах адміністративно-командної системи, зумовлює перетворення державного інтересу на основний інтерес. Саме реалізація державного інтересу як основного забезпечує відтворення цієї системи.

Сутність економічних  інтересів суспільства завжди суперечливе. Наприклад, інтереси конкретних суб'єктів  економічних відносин (покупця і  продавця, найманого працівника і  підприємця і т.д.) не завжди збігаються. З іншого боку, особистий інтерес найманого працівника не можна реалізувати, якщо не буде реалізовано інтерес підприємства, на якому він працює.

Тому кожне суспільство  постає перед проблемою пошуку ефективного  механізму їх узгодження, співвідношення та пріоритетності.

Основні шляхи поєднання економічних інтересів:

- в умовах командно-адміністративної  системи жорстке субординоване  підпорядкування одних економічних інтересів іншими (державний інтерес à колективний інтерес à особистий інтерес): така або приблизно така субординація (підпорядкування особистого інтересу державному) спотворювала мотиваційну поведінку економічних суб'єктів; пригнічувала стимулювальну роль потреб;

- у сучасній ринковій економіці координоване узгодження різнобічних інтересів усіх економічних суб'єктів на принципах: панування приватного особистого інтересів, панування приватної власності та ринкової форми організації суспільного виробництва, ринкове стихійне регулювання інтересів і свідоме регулювання тощо.

Вчені вважають, що поєднання економічних інтересів певної історичної епохи є важливою передумовою підпорядкування їх досягненню кінцевої мети суспільного виробництва і підвищення ефективності функціонування всієї економічної системи.

Рис. 4.2. Економічні інтереси

 

 

 

 

 

Економічні  потреби

Потреби як визначальний чинник доцільної поведінки економічних суб'єктів є однією з фундаментальних категорій економічної науки.

Потреба - це нужда в чому-небудь, об'єктивно необхідному для підтримки життєдіяльності і розвитку людини, колективу, нації, суспільства в цілому; внутрішній збудник активності. (рис.4.1).

Потреби в найбільш загальному вигляді є усвідомленою індивідом  необхідністю в певних матеріальних і духовних благах та послугах. Характер походження потреб досить складний, але в їх основі лежить дві визначальні причини.

Перша причина має фізіологічний  характер (людина -це жива істота, яка потребує певних засобів існування).

Друга причина є результатом  суспільних умов (зміст потреб залежить від рівня розвитку економіки, продуктивних сил, панівних відносин власності, взаємозв'язків з іншими країнами світу, стану економічної безпеки, національних, історичних особливостей розвитку економіки тощо.

Спектр потреб надзвичайно  широкий, проте в течії розглядаються  тільки ті потреби, які пов'язані зі сферою господарської діяльності. Вони дістали назву економічних потреб.

Економічні потреби - це частка суспільних потреб, це ідеальний внутрішній мотив людини, що спонукає її до ефективної діяльності з метою забезпечення як власного добробуту, так і добробуту своєї сім'ї.

Економічні потреби тісно пов'язані з виробництвом, обміном і споживанням. Цей взаємозв'язок проявляється таким чином:

а) необхідність задоволення  потреб спонукає до виробництва необхідних життєвих

благ. У свою чергу, виробництво, створюючи нові товари і послуги, стимулює

розвиток потреб людини. Такий  самий діалектичний характер має  і взаємодія по-

треб і обміну;

б) задоволення економічних  потреб здійснюється в процесі споживання. Спожитий продукт або послуга породжує нові потреби.

Існують різноманітні економічні потреби. Вчені-економісти класифікують їх за різними критеріями. Великого значення при цьому надається градації потреб за ступенем їхньої нагальності. В межах цього підходу всі економічні потреби умовно можна розподілити на дві групи: першочергові, необхідні для підтримки життя людини як біологічної системи (їжа, одяг, житло, безпека, здоров'я), та другорядні, не першочергові, що зумовлені як рівнем розвитку суспільства, так і соціальним положенням у ньому самої людини (певний тип житла, рівень освіти, проведення дозвілля та ін.).

За суб'єктами задоволення  потреби поділяються на суспільні, колективні, особисті. При цьому  важливо, що їх розглядають не як ізольовані елементи, а як певну складну систему, підпорядкованість у якій визначається видом економічної системи, поточними, стратегічними завданнями та іншими чинниками.

Розрізняють також загальнолюдські потреби: у світі, екологічній безпеці, стабільності, розвитку традиційної потреби (для масового задоволення); нові потреби, та ті, що зароджуються. Потреби мають історичний характер і з розвитком суспільства змінюються кількісно і якісно: одні відмирають, а інші зароджуються. Кожен спосіб виробництва формує специфічні суспільні потреби (рабів - рабовласників, феодалів - кріпаків тощо). Як з погляду виникнення, так і реалізації послідовності задоволення потреб у суспільстві, як стверджують західні економісти, існує певна ієрархія - від задоволення потреб первинних, базисних до вторинних, від I рівня - до II і III рівня. Щоб детальніше зрозуміти один із таких підходів, необхідно розглянути ієрархію потреб за А. Маслоу, який запропонував їхню градацію відповідно до їхньої вагомості (рис. 4.2).

Людина прагне задовольнити насамперед першочергові невідкладні  свої потреби. І якщо вони задоволені, то на відповідний термін ці потреби перестають бути рушійним мотивом для людини. У нього виникає бажання задовольнити наступні за вагомістю потреби. Останні задають програму діяльності, а діяльність забезпечує можливість їхнього задоволення. Потреби визначають зміст майбутньої діяльності і необхідний рівень її ефективності: діяльність повинна задовольнити потреби на достатньому рівні. Це теоретичне дослідження, як стверджують економісти, має велике практичне значення , його використовують при розробленні системи мотивації праці.

Досить важливою є класифікація потреб за ступенем їхньої реалізації. За цим критерієм розрізняють:

1) абсолютні потреби (породжені  сучасним рівнем розвитку світової економіки);

2) дійсні потреби (відповідають  рівню розвитку економіки певної країни);

3) платоспроможні потреби,  які людина може задовольнити  відповідно до власних доходів та рівня цін.

В економічних дослідженнях існують і інші, не менш значні, класифікації потреб. Реалізація або задоволення потреб означає певний рівень споживання благ, який залежить від багатьох факторів. Серед них:

- рівень розвитку продуктивних сил суспільного виробництва й економічної ефективності ;

- соціально-економічні відносини і принципи розподілу благ, які забезпечують соціально-економічну ефективність;

- політичний устрій держави,  система організації й управління  виробництвом, політика держави;

- традиції, рівень культури;

- історично визначений  спосіб виробництва, формації, цивілізації.

Проте задоволення одних  потреб завжди спричинює виникнення інших, більш різноманітних. Це відбувається з кількох причин. Перша причина - людина не може одноразово задовольнити свої потреби в споживчих благах. Друга причина - людина завжди прагне до чогось нового, досконалішого, ніж уже має. Третя причина - на потреби ринкової економіки впливає конкуренція виробників, що постійно пропонують нові споживчі блага, реклама тощо.

Таким чином, продуктивні  сили, невпинно розвиваючись, не лише створюють  умови для задоволення потреб, що склалися, а й стають ґрунтом для виникнення нових потреб. Цей процес, як і сам процес суспільного виробництва, відбувається безперервно і свідчить про дію в суспільстві об'єктивного закону зростання потреб.

Закон зростання потреб є  законом суспільного прогресу (див. рис. 4.1). Він характеризує не просто зростання потреб, а й зміну їхньої структури, їхній новий якісний рівень. У сфері економічних відносин потреби проявляються як інтереси, тобто задоволення потреб забезпечуються в процесі реалізації економічних інтересів та є рушійною силою економічного й духовного прогресу людства, що стимулює появу все нових і нових потреб.

Рис. 4.1. Сукупні потреби  суспільства