Джерела фінансування бюджетного дефіциту в Україні

 

ДЕРЖАВНА Служба СТАТИСТИКИ УКРАЇНИ

Національна академія СТАТИСТИКИ, ОБЛІКУ ТА АУДИТУ

 

Кафедра фундаментальних  економічних дисциплін

 

 

 

 

 

КОНТРОЛЬНА  РОБОТА

З дисципліни

“Макроекономіка”

 

 

 

Джерела фінансування бюджетного дефіциту в Україні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ-2012

Вступ

1. Бюджетний дефіцит……………………………………...............................4
2. Методи погашення державного дефіциту....................................................7
3. Джерела покриття дефіциту бюджету........................................................10
4. Висновки.......................................................................................................14
5. Список використаної літератури................................................................17

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Дефіцит державного бюджету  є основним інструментом державної  фінансово – кредитної політики і здатен і здатен справляти значний  вплив на соціально – економічне становище країни, а також бути чинником стримування або прискорення  розвитку.

Проблеми фінансування дефіциту державного бюджету належить до дуже дискусійних. Як науковці так і політики дотримуються різних, нерідко прямо протилежних, точок зору щодо доцільності та результативності проведення даних операцій. Це пов’язано з тим, що дефіцитне бюджетне фінансування здійснює неоднозначний вплив на розвиток країни. Досягнення позитивних результатів нерідко супроводжується виникненням негативних наслідків, які можуть навіть перевищити заплановані покращення. Національна бюджетна політика повинна бути спрямована на нарощення бюджетного потенціалу та збільшення державних видатків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Бюджетний дефіцит

 

Бюджетний дефіцит виникає  в результаті незбалансованості  економіки, зниження доходів і ліквідувати  дефіцит бюджету, якщо не будуть вжиті  дійові заходи щодо різкого зростання видатків, викликаних безгосподарністю. Ринкова економіка не може стабілізації економіки й вирівнювання видатків з доходами, а це потребує жорсткого режиму економії коштів, який повинні провадити всі владні і управлінські структури.

Бюджетний дефіцит –  це перевищення видатків бюджету  над його доходами.

Види державного дефіциту:

Циклічний дефіцит бюджету  – це дефіцит, який є результатом  циклічного падіння виробництва (скорочення національного доходу та обсягу виробництва) внаслідок кон’юнктурних коливань.

Структурний дефіцит  бюджету – це дефіцит, який є результатом  дискреційної політики (встановлення ставок оподаткування, виплати на соціальне  забезпечення, розмір оборонних видатків).

Основні фактори зростання  дефіциту бюджету:

- збільшення оборонних видатків;

- зростання виплат  по державному боргу;

- збільшення трансфертних  платежів;

- зниження податків.

Складають бюджет і його виконують спеціалісти по фінансах.

Фінанси – загальна назва  системи методів, які використовуються для управління доходами і витратами органів державної влади і господарських організацій.

Бюджет, як державний  економічний механізм, ускладнюється  тоді, коли державі гостро не вистачає грошей на розв’язання важливих завдань, тобто, коли державний бюджет складений з дефіцитом.

Дефіцит державного бюджету  складається при такій фінансовій ситуації, яка виникає тоді, коли державі необхідно зробити витрати  на більшу суму, ніж можлива величина його доходів. Бюджетний дефіцит  – перевищення витрат уряду над  його доходами. А накопичена сума дефіцитів і бюджетних лишків являє собою державний борг.

Концепція регулювання  бюджету включає:

 а) бюджет, який  балансується на щорічній основі;

б) бюджет, який циклічно балансується;

 в) фундаментальне  фінансування.

Основна проблема бюджету, який балансується на щорічній основі, полягає в тому, що він має не стільки антициклічний характер, як процеклічний. Досить складно збалансувати бюджет по результатах циклу, якщо піднесення і спади не мають приблизно однокового розмаху.

У минулому зростання державного боргу було зв’язане найчастіше з дефіцитом фінансування війн та економічними спадами. Великі дефіцити 80-х років є передусім результатом скорочення податків.

Твердження про те, що великий державний борг може викликати  рефінансування уряду, фальшиве, тому що, по-перше, борг потрібно лише рефінансувати, а не погашати, по-друге, уряд має право встановлювати податки і створювати гроші.

Державний борг не є інструментом перекладання економічного тягаря на майбутнє покоління.

Серйозними проблемами, зв’язаними з державним боргом є такі:

- виплати процентів  по державному боргу збільшують  нерівність у доходах;

- виплати процентів  по боргу вимагають підвищення  боргів, які підривають дію економічних  стимулів;

- виплати процентів  або основної суми боргу іноземцям викликають переведення частини національного продукту за кордон;

- запозичення урядом  на ринку капіталів для рефінансування  боргу або сплати процентів  можуть збільшити ставки процента  і витиснути приватне інвестиційне  фінансування.

Бюджетний дефіцит не означає незбалансованості бюджету – це невідповідність лише постійних власних доходів державного бюджету його видатками. Джерелами його покриття є державні позики або емісія паперових грошей. Бюджетний дефіцит негативно характеризує фінансову діяльність держави. Та ще більшим негативним явищем є відсутність конкретної обгрунтованої політики його покриття.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Методи погашення державного дефіциту

 

В умовах спаду виробництва, як свідчить світовий досвід, необхідне державне втручання в процес реформування економіки. Це втручання повинно забезпечувати розвиток виробництва, впровадження наукомістких та ресурсозберігаючих технологій. Вирішення цих питань є складною проблемою і потребує великого проміжку часу, що пройшли країни з ринковою економікою. Україна цього часу не має, що обумовлює цілу низку невирішених проблем, до яких належать: спад виробництва, тяжкий фінансовий стан підприємств, криза неплатежів, ненадходження податків, доходів бюджету, дефіцит бюджету. Відомо, що зі зростанням частки дефіциту бюджету у валовому внутрішньому продукті та державних витрат зменшуються темпи економічного зростання. Діюча система податків не підвищує фінансову стабільність, не робить пріоритетним розвиток підприємств, не стимулює впровадження нових технологій.

В умовах нестабільної економіки України, коли ринок капіталу формується, очевидною стає залежність складових, так званого кола слаборозвинутості, притаманного країнам, що розвиваються. В ньому кожний елемент спонукає розвиток і дію наступного, тобто: низький рівень накопичення капіталу призводить до перевищення темпів зростання чисельності зайнятих в усіх галузях промисловості по відношенню до росту капіталу. Це стає причиною зниження капіталоозброєності, що веде до падіння рівня продуктивності праці і зниження заробітків населення як одного з головних власників інвестиційних коштів, а також процесу падіння їх спроможності до накопичення заощаджень.

Характерною рисою української системи господарювання є те, що вона дозволяє не тільки працездатному населенню отримувати додаткові заробітки і приховувати їх від оподаткування, а й підприємствам мати приховані прибутки, які згодом осідають у вигляді заощаджень у готівці чи іноземній валюті, тобто перетворюються на нейтральні гроші, які повністю виключені з грошового обігу.

На наш погляд, прийняття дійових заходів щодо відновлення довіри населення до національної грошової одиниці, створення сприятливих умов для розвитку конкурентоспроможної банківської системи повинно залучити нейтральні гроші в економіку держави та інвестиційних процесів і перетворити коло слаборозвинутості у коло стабілізації економіки.

Вагомий вплив на ці процеси має виважена податкова політика. Негативна дія податків на заощадження грошей населення веде до зменшення інвестицій, а вони є однією з центральних проблем економічної політики держави. В короткостроковому періоді зростання заощаджень діє на зайнятість, в довгостроковому – на накопичення капіталу і темпи економічного зростання.

Пригнічуючи виробництво, податки і самі зазнають зворотної дії – їх надходження поступово зменшується, що призводить до значного скорочення надходження податків у дохідну частину бюджетів усіх рівнів і збільшення дефіциту їх бюджетів.

Кожна податкова система відображає рівень розвитку економіки, фінансової науки, різні напрями фінансової політики уряду, а її ефективність досягається у тому випадку, якщо дотримуються наступні основні принципи:

• рівність оподаткування;
• раціональне поєднання фіскальної та стимулюючої функцій податків;
• забезпечення тісного взаємозв’язку між всіма податками.

Так, згідно з Законом України "Про бюджетну систему України" від 29 серпня 1995 р. № 253/95 та Законом України "Про систему оподаткування" від 2 лютого 1994 р. № 3904-ХІІ розроблено класифікацію розподілу податків в Україні. Подібна систематизація необхідна для визначення пріоритетних напрямків реформування податкової політики.

До питання про реформування податкової політики існують різні підходи. Одні пропонують провести корекції діючих податків. Інші – зовсім змінити модель податків. Поліпшення податкової системи повинно відбуватися з урахуванням рівня соціально-економічного розвитку країни. На наш погляд, в Україні слід було б застосувати варіант ліберальної ринкової економіки з порівняно низькою масштабністю перерозподілу державою валового внутрішнього продукту. За таких умов податки використовуються як засіб створення сприятливих умов для діяльності промислових підприємств, що вимагає низького рівня податкового тиску. Однак в умовах сьогодення не можна забувати про необхідність забезпечення валового внутрішнього продукту достатнім об’ємом коштів з метою використання їх на соціальні цілі.

Отже, постає питання про оптимізацію структури податкової системи, підвищення рівня податкової культури, визначення ефективного розміру податкового навантаження.

Реформуванню підлягають правові норми, які визначають форми, методи, механізми регулювання і встановлення величини і порядку стягнення податків, зборів, інших обов'язкових платежів у бюджети та державні цільові фонди, необхідні державі для виконання своїх функцій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Джерела покриття  дефіциту бюджету

 

Джерелами покриття бюджетного дефіциту можуть бути:

• державні позики;
• емісія грошей.

Державні позики відбивають взаємовідносини між державою як позичальником і юридичними та фізичними особами, урядами інших країн та міжнародними фінансовими організаціями як кредиторами. Державні позики класифікуються за різними ознаками.

Залежно від територіального розміщення вони поділяються на внутрішні і зовнішні. Внутрішні характеризують залучення коштів від юридичних та фізичних осіб на внутрішньому фінансовому ринку даної країни. Зовнішні пов'язані з надходженням ззовні — від кредиторів інших країн, якими можуть бути як іноземні юридичні та фізичні особи, так і уряди чи урядові організації інших країн. Особливе місце займають кредити, які надаються міжнародними організаціями та міжнародними фінансовими інституціями.

За способом мобілізації розрізняють державні позики, які пов'язані з випуском в обіг державних цінних паперів, і такі, що оформляються відповідними угодами. За допомогою випуску цінних паперів здійснюється мобілізація вільних коштів юридичних та фізичних осіб. На підставі угод можуть надаватись міжурядові кредити та кредити від міжнародних фінансових інституцій.

За термінами надання державні позики поділяються на короткострокові, середньострокові та довгострокові. Короткострокові надаються на термін до одного року. Основним інструментом розміщення короткострокових державних зобов'язань є казначейські векселі. Середньострокові (1—5 років) і довгострокові (5—20 років) позики базуються на випуску в обіг облігацій.

В Україні нині для  покриття бюджетного дефіциту випускаються на коротко - і середньостроковій основі облігації внутрішньої державної позики. Значну роль у джерелах покриття бюджетного дефіциту відіграють зовнішні позики.

Емісія грошей, на відміну від державних позик, є незабезпеченим джерелом покриття бюджетного дефіциту. Саме тому вона спричиняє інфляцію — знецінення грошей. Фактично емісія на цілі дефіцитного фінансування не вирішує проблеми браку коштів: грошей стає більше, однак вартість грошової одиниці знижується, тобто сукупна вартість грошей в обігу залишається незмінною і знову-таки недостатньою. Але, оскільки це виявиться тільки після випуску в обіг зайвих грошей, то на період складання і виконання бюджету грошову емісію можна використати для збалансування бюджету. Надалі все залежить від спрямування коштів дефіцитного фінансування. Інвестування в економіку дає можливість створити передумови для повернення грошей, а відтак і відновлення їхньої вартості. Фінансування соціальних видатків означає, що за рахунок зниження вартості грошей у поточному періоді, їх знову не вистачить у наступному, тобто потрібна буде нова емісія. Такий спосіб покриття бюджетного дефіциту веде до того, що інфляція переростає в гіперінфляцію, а остання — в галопуючу інфляцію, адже процес емісії набирає характеру геометричної прогресії. З цих причин використання грошової емісії для фінансування бюджету офіційно, як правило, у тому числі й в Україні, забороняється.