Державний борг України: поточний стан

Державний борг України: поточний стан

Капшукова Анна Іванівна

студентка групи БФ-106

Черкаський  інститут банківської справи

Університету  банківської справи

Національного банку України (м. Київ) 

    Анотація. Розглянуто поняття державного боргу та порядок його формування. Досліджується державний борг України в теоретичному і практичному аспектах.

    Ключові слова: державний борг, внутрішній державний борг, зовнішній державний борг, державні запозичення, державні гарантії, капітальний державний борг, поточний державний борг

    Постановка  проблеми. Державний борг є предметом дослідження і дискусій багатьох учених, управління державним боргом розглядається як з точки зору важливості для фінансової політики держави, так і з точки зору перспектив формування та розвитку національної економіки. Теоретичними і практичними питаннями державного боргу присвячені роботи вітчизняних дослідників: В.А. Андрущенко, О.І. Барановського, З.О. Лютого, О.В. Плотнікова, Н.В. Зражевської, Я.В. Онищук, В.В. Козюка, Ю.К. Алексєєва та інші.

    Наявність державного боргу, його розміри, розміщення і методи погашення прямо чи опосередковано впливають майже на всі сторони економічного життя держави, такі як: дефіцит державного бюджету, розмір грошової маси в обігу, що визначає темпи інфляції, звуження чи розширення сукупного попиту і пропозиції та інші. Це робить державний борг не просто засобом залучення коштів для фінансування державних потреб, але й важливим інструментом фінансової політики держави, невірне використання якого може призвести до істотних ускладнень, чи навіть до фінансової кризи [4].

    Метою доповіді є визначення державного боргу України та аналіз його поточного стану.

    Викладення  основного матеріалу  та обґрунтування  отриманих наукових результатів.

    Державний борг за своєю економічною сутністю визначає економічні відносини держави як позичальника з її кредиторами (резидентами та нерезидентами) з приводу перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту на умовах строковості, платності та повернення. 
За умовами залучення коштів розрізняють внутрішній та зовнішній борг.

    Внутрішній  державний борг – сукупність зобов'язань  держави перед резидентами (заборгованість держави всім громадянам, які тримають внутрішні державні облігації).

    Державний внутрішній борг складається із заборгованості, що виникає щорічно за новими борговими зобов'язаннями уряду. Він формується в результаті випуску державних цінних паперів, отримання кредитів та виникнення інших боргових зобов'язань.

    Зовнішній державний борг – сукупність боргових зобов'язань держави, що виникли в результаті запозичення держави на зовнішньому ринку.

    Державний зовнішній борг складається з:

    • позик на фінансування державного бюджету  та погашення зовнішнього державного боргу;

    • позик на підтримку національної валюти;

    • позик на фінансування інвестиційних та інституціональних проектів;

    • гарантій іноземним контрагентам щодо виконання контрактних зобов'язань  у зв'язку з некомерційними ризиками;

    • державних гарантій, що надаються  Кабінетом Міністрів України  для кредитування проектів, фінансування яких передбачено державним бюджетом України [5].

    Розмір  державного боргу розраховується у  грошовій формі, як непогашена основна  сума прямих боргових зобов'язань держави. Стан державного боргу визначається на останній день звітного періоду  та включає операції за цей день.

    Залишаючись достатньо високим, рівень державного боргу України водночас не є критичним. Згідно з міжнародними стандартами (Маастрихтською угодою) критичними вважаються боргові зобов'язання держави, які  перевищують 60% від ВВП.

    Відповідно до нової бюджетної класифікації України, прийнятої Постановою Верховної Ради України від 12.07.1996 р. № 327/96-ВР "Про структуру бюджетної класифікації України", як внутрішній, так і зовнішній державний борг класифікується за типом кредитора і типом боргового зобов'язання (класифікація державного боргу розглядається у темі "Бюджетна класифікація").

    За  формою залучення коштів державний  борг поділяється на державні запозичення  та гарантії.

    Державні  запозичення – залучення державою в особі Кабінету Міністрів України, через Міністерство фінансів України грошових коштів, іншого майна та майнових прав, яке передбачає прийняття зобов'язань щодо грошових коштів на умовах строковості, платності та повернення.

    Розрізняють: державне внутрішнє запозичення, що здійснюється шляхом укладання угод з резидентами України про позику та випуск державних цінних паперів, що розміщуються на внутрішньому ринку; державне зовнішнє запозичення – державне запозичення, що здійснюється шляхом укладання з 
нерезидентами України угод про позику та випуск державних цінних паперів, що розміщуються на зовнішньому ринку.

    Державне  запозичення може здійснюватись  лише з метою:

    • фінансування дефіциту державного бюджету;

    • підтримки платіжного балансу та поповнення валютних резервів;

    • на інші цілі, встановлені законом України в кожному окремому випадку.

    Державна  гарантія – зобов'язання держави  в особі Кабінету Міністрів 
України, що діє через Міністерство фінансів України, повністю або частково виконати платежі на користь кредитора у випадку невиконання позичальником, іншим німе Україна, зобов'язань щодо повернення грошових коштів на умовах строковості та платності.

    Формою  надання державної гарантії є  державна порука. Основними способами  реалізації державних гарантій та запозичень можуть бути:

    • випуск (емісія) державних цінних паперів;

    • укладення угод про позику та гарантійних  угод;

    • інші способи, передбачені законодавством України.

    При наданні державних гарантій виникає  потенційний державний борг, який стає реальним за умови відшкодування  кредитору суми зобов'язань позичальника, за якими держава була гарантом.

    За  валютою залучення державний  борг поділяється на борг у національній та іноземній валюті.

    Внутрішній  борг переважно формується в національній валюті. Для залучення коштів емітуються цінні папери, які розміщуються на внутрішньому фондовому ринку. Державний борг в іноземній валюті виникає в результаті здійснення безпосереднього запозичення коштів в урядів зарубіжних країн, міжнародних фінансово-кредитних організацій, іноземних банків, а також розміщення державних боргових зобов'язань на міжнародних ринках капіталів. 
Залежно від терміну залучення коштів розрізняють: короткостроковий борг (з терміном погашення до одного року), середньостроковий (від одного до п'яти років), довгостроковий (від п'яти років і більше).

    Державний борг можна поділити також на:

    - капітальний, який включає всю  сукупність боргових зобов'язань  держави на певну дату;

    - поточний, що складається з платежів  по зобов'язаннях, які позичальник  повинен погасити у звітному періоді [3].

    Основними причинами виникнення та зростання  державного боргу в Україні є  дефіцит державного бюджету та постійний  дефіцит платіжного балансу країни. Для фінансування дефіциту Державного бюджету України залучаються  кошти міжнародних фінансових організацій.

    Політика управління державним боргом включає такі важливі складові: формування боргової стратегії, націленої на забезпечення сталості та обґрунтованості рівня державного боргу; досягнення збалансованої структури боргу; активне управління ринковою частиною державного боргу; збереження потенціалу рефінансування боргу при зміні кон'юнктури фінансових ринків; виконання цільових орієнтирів щодо вартості обслуговування боргу і допустимого ступеня ризику; утримування заборгованості державного сектора економіки на економічно прийнятному рівні.

    У міжнародній практиці головним критерієм  для оцінки боргової сталості є співвідношення державного боргу до розміру ВВП. Цей показник відображає потенціальні можливості національної економіки  розрахуватися з кредиторами.

    Державний борг України щорічно зростає (таблиця 1).

    Таблиця 1

    Державний борг України за 2007-2009 роки

 

    Джерела: Дані Міністерства фінансів України, Держкомстату України, розрахунки автора станом на 31.01. 

    Проілюструємо цю ситуацію за допомогою графіка 1.

    

    Рис. Державний борг України за 2007-2009 роки 

   В 2008 році порівняно з 2007 роком сума державного боргу України збільшилася на 59395371,1 тис. грн. або на 83,3%.

    Протягом 2009 року сума державного боргу України  збільшилася у гривневому еквіваленті  на 80934542,0 тис. грн. або на 61,9%. Це відбулося за рахунок випуску облігацій внутрішньої державної позики для збільшення статутних капіталів банків і НАК «Нафтогаз України», для поповнення Стабілізаційного фонду, отримання другого траншу позики Міжнародного валютного фонду, отримання першого програмної позики Світового банку на реабілітацію фінансового сектора і зростання курсів іноземних валют до гривні.

    При цьому, державний борг України збільшився на 80 млрд 934 млн 542,0 тис. грн (61,9%), у тому числі: державний зовнішній борг збільшився на 34 млрд 531 млн 012,9 тис. грн (40,1%) в основному за рахунок отримання другого траншу кредиту Міжнародного валютного фонду (на суму 36,9 млрд грн) і зростання курсів іноземних валют до гривні (на суму 3,0 млрд грн). Державний внутрішній борг збільшився на 46 млрд 403 млн 529,2 тис. грн (103,9%) в основному за рахунок випуску облігацій внутрішньої державної позики для збільшення статутних капіталів банків і НАК «Нафтогаз України» (на суму 44 млрд грн).

    Для забезпечення керованості боргових процесів в Україні слід дотримуватися  економічно безпечного дефіциту бюджету  та обмежити зростання умовних зобов'язань держави. З метою забезпечення стабільності державних фінансів України у середньостроковій перспективі та запобігання різкому зростанню боргових зобов'язань Уряду в період економічного спаду необхідно запровадити моніторинг і оперативний облік усіх видів фінансових зобов'язань держави, які потенціально можуть впливати на розмір державного боргу України, а також систему заходів, спрямованих на зменшення обсягу позикового фінансування ризикових і потенціально небезпечних форм.

    Щоб приймати економічно обґрунтовані рішення  при здійсненні фіскальної та боргової політики, необхідно завершити формування єдиної системи обліку заборгованості всіх рівнів державного управління та умовних зобов'язань уряду, запровадити інтегровану систему аналітичного обліку державних (гарантованих державою) і місцевих боргів, а також запозичень корпоративного сектора економіки. МФО рекомендують урядам консолідувати умовні зобов'язання в єдиний портфель фінансових зобов'язань держави, який дозволить включити умовні зобов'язання до загальної системи управління ризиками, хеджування і встановлення цільових орієнтирів щодо розміру боргу. Вони доводять, що Уряд повинен аналізувати інформацію про заборгованість бюджетної сфери, державні гарантії, програми державного страхування, позики місцевих органів влади, зобов'язання державних підприємств, тощо ¹⁶. На відміну від розміру державного боргу, узагальнюючі показники фіскальних ризиків, генерованих різними видами фінансових зобов'язань, будуть більш доречними для оцінки перспектив стабільності державних фінансів.