Державний борг та його види

 

Зміст

Вступ

1.  Державний борг та його види.

2. Економічна сутність та причини виникнення державного боргу.

3.  Завдання та методи управління державним боргом.            

4.  Боргова політика України.

Висновки

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Борг є важливим елементом  кругообігу “доходи-витрати”. Коли в  економіці зростають доходи, зростають  і заощадження, які повинні бути використані домашніми господарствами, фірмами та урядом. Створення боргу  – це механізм, за допомогою якого заощадження передаються економічним агентам, що здійснюють витрати. Якщо домогосподарства не схильні до запозичень, то приватна заборгованість зростає недостатньо швидко, аби поглинути зростаючий обсяг заощаджень. Отже, щоб економіка не відійшла від стану повної зайнятості ресурсів, ці заощадження мають бути використані державою шляхом приросту державного боргу.

Державний борг – це загальний розмір, накопиченої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів за вилученням бюджетних надлишків. Державний борг складається з внутрішнього та зовнішнього боргу держави.

Проблема державного боргу набула актуальності у другій половині XX століття, коли деякі держави  стали неспроможні акумулювати  у бюджеті достатні фінансові ресурси для виконання своїх функцій і почали застосовувати боргову політику, позичаючи на внутрішньому та зовнішньому ринках. На сьогодні питання, що стосуються управління державним боргом та фінансування бюджету за рахунок боргових джерел є актуальними і в Україні.

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Державний борг та його види.

Державний борг – це сума заборгованості держави перед внутрішними та зовнішніми кредиторами [1. 232 c]

Внутрішній  державний борг – заборгованість  держави домогосподарствам і фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її урядом.

Зовнішній державний  борг – це заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями.

Основними причинами  створення і збільшення державного боргу є:

• збільшення державних видатків без відповідного зростання державних доходів;
• циклічні спади й автоматичні стабілізатори економіки;
• скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного коригування (зменшення) державних витрат;
• вплив політичних бізнес-циклів – надмірне збільшення видатків напередодні виборів з метою завоювання популярності виборців та збереження влади.

Абсолютний розмір державного боргу є не дуже показовим макроекономічним індикатором, оскільки борг зростає  у міру збільшення ВВП, і на його величину впливає інфляція. Більш змістовними є відносні показники заборгованості, а саме:

• відношення боргу до ВВП;
• відношення суми обслуговування боргу до ВВП.

Відносна величина державного боргу (“борг / ВВП”) залежить від таких  факторів, як рівень реальної процентної ставки, якою визначається розмір виплат по боргу, темп зростання реального ВВП та обсяг первинного бюджетного дефіциту. Зменшення відносної заборгованості в економіці можливе за умови, якщо темпи зростання реального ВВП зменшуватиметься, а частка первинного бюджетного надлишку відносно ВВП збільшуватиметься.

Залежно від характеру  наслідків впливу боргу на економіку, їх поділяють на короткострокові  та довгострокові.

Державний борг формується під впливом як об’єктивних, так і суб’єктивних факторів. До перших з них можна віднести несприятливий інвестиційний клімат, трансформаційний склад виробництва і звуження на цій основі податкової бази, від’ємне сальдо торговельного балансу, переважання застарілої технологічної бази із значною мірою морального старіння і фізичного спрацювання основного капіталу, уповільнені темпи виробничого відтворення. Суб’єктивні фактори пов’язані з ситуативними прорахунками у тактиці впровадження реформ і фактичною відсутністю стратегії щодо розвитку фінансового ринку. До того ж мають місце спроби вирішення поточних проблем “у пожежному порядку”.

Незбалансованість державного бюджету України, дефіцитність торговельного  балансу, прийняття державою боргів підприємств і невиважена політика державного запозичення вкрай загострили проблему державного боргу.

Розв’язання боргової проблеми лише за рахунок видатків бюджету призведе до остаточного руйнування сфер науки, освіти та охорони здоров’я, а також розширить масштаби зубожіння населення.

Крім істотного обмеження бюджетних видатків, Уряд намагається покрити нестачу фінансування перенесенням строків сплати за існуючими борговими зобов’язаннями держави.

 

 

 

 

 

 

 

2.  Економічна сутність та причини виникнення державного боргу.

Державний борг за своєю  економічною сутністю визначає економічні відносини держави як позичальника з її кредиторами (резидентами та нерезидентами) з приводу перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту на умовах строковості, платності та повернення. 
За умовами залучення коштів розрізняють внутрішній та зовнішній борг. 
Внутрішній державний борг - сукупність зобов'язань держави перед резидентами (заборгованість держави всім громадянам, які тримають внутрішні державні облігації). 
 Державний внутрішній борг складається із заборгованості, що виникає щорічно за новими борговими зобов'язаннями уряду. Він формується в результаті випуску державних цінних паперів, отримання кредитів та виникнення інших боргових зобов'язань. 
 Зовнішній державний борг - сукупність боргових зобов'язань держави, що виникли в результаті запозичення держави на зовнішньому ринку. 
 Державний зовнішній борг складається з: 
• позик на фінансування державного бюджету та погашення зовнішнього державного боргу; 
• позик на підтримку національної валюти; 
• позик на фінансування інвестиційних та інституціональних проектів; 
• гарантій іноземним контрагентам щодо виконання контрактних зобов'язань у зв'язку з некомерційними ризиками; 
• державних гарантій, що надаються Кабінетом Міністрів України для кредитування проектів, фінансування яких передбачено державним бюджетом України. 
Розмір державного боргу розраховується у грошовій формі, як непогашена основна сума прямих боргових зобов'язань держави. Стан державного боргу визначається на останній день звітного періоду та включає операції за цей день.                                    За формою залучення коштів державний борг поділяється на державні запозичення та гарантії. 
 Державні запозичення - залучення державою в особі Кабінету Міністрів України, через Міністерство фінансів України грошових коштів, іншого майна та майнових прав, яке передбачає прийняття зобов'язань щодо грошових коштів на умовах строковості, платності та повернення. 
Розрізняють: державне внутрішнє запозичення, що здійснюється шляхом укладання угод з резидентами України про позику та випуск державних цінних паперів, що розміщуються на внутрішньому ринку; державне зовнішнє запозичення - державне запозичення, що здійснюється шляхом укладання з нерезидентами України угод про позику та випуск державних цінних паперів, що розміщуються на зовнішньому ринку. 
 

Державне запозичення  може здійснюватись лише з метою: 
• фінансування дефіциту державного бюджету; 
• підтримки платіжного балансу та поповнення валютних резервів; 
• на інші цілі, встановлені законом України в кожному окремому випадку.         Державна гарантія - зобов'язання держави в особі Кабінету Міністрів 
України, що діє через Міністерство фінансів України, повністю або частково виконати платежі на користь кредитора у випадку невиконання позичальником, іншим німе Україна, зобов'язань щодо повернення грошових коштів на умовах строковості та платності. 
Формою надання державної гарантії є державна порука. Основними способами реалізації державних гарантій та запозичень можуть бути: 
• випуск (емісія) державних цінних паперів; 
• укладення угод про позику та гарантійних угод; 
• інші способи, передбачені законодавством України. 
При наданні державних гарантій виникає потенційний державний борг, який стає реальним за умови відшкодування кредитору суми зобов'язань позичальника, за якими держава була гарантом. 
За валютою залучення державний борг поділяється на борг у національній та іноземній валюті. 
 Державний борг можна поділити також на: 
- капітальний, який включає всю сукупність боргових зобов'язань держави на певну дату; 
- поточний, що складається з платежів по зобов'язаннях, які позичальник повинен погасити у звітному періоді. 
 Основними причинами виникнення та зростання державного боргу в Україні є дефіцит державного бюджету та постійний дефіцит платіжного балансу країни. Для фінансування дефіциту Державного бюджету України залучаються кошти міжнародних фінансових організацій.

 

3. Завдання та методи управління державним боргом 

 Для оптимізації витрат, пов'язаних з фінансуванням дефіциту державного бюджету, держава здійснює управління державним боргом. Під управлінням державним боргом слід розуміти комплекс заходів, що приймаються державою в особі її уповноважених органів щодо визначення місць і умов розміщення і погашення державних позик, а також забезпечення гармонізації інтересів позичальників, інвесторів і кредиторів. 
 Державний борг можна розглядати з двох позицій: з одного боку, державне запозичення сприяє економічному зростанню; з іншого - борг збільшує навантаження на державний бюджет. Тому необхідно знайти оптимальне співвідношення між інвестиціями, економічним зростанням та внутрішнім і зовнішніми запозиченнями. Умови залучення нових позик мають оцінюватися з урахуванням здатності країни обслуговувати внутрішній та зовнішній борг за раніше прийнятими зобов'язаннями. 
Управління державним боргом в цьому контексті може розглядатися в широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні, під управлінням державним боргом мається на увазі формування одного із напрямів фінансової політики держави, пов'язаної з її діяльністю у вигляді позичальника і гаранта. Під управлінням боргом у вузькому розумінні мається на увазі сукупність дій, пов'язаних з підготовкою до випуску, розміщення боргових зобов'язань держави, надання гарантій, а також проведення операцій з обслуговування та погашення боргових зобов'язань. 
У процесі управління державним боргом вирішуються такі завдання: 
1) пошук ефективних умов запозичення коштів з точки зору мінімізації вартості боргу; 
2) недопущення неефективного та нецільового використання запозичених коштів; 
3) забезпечення своєчасної та повної сплати суми основного боргу та нарахованих відсотків; 
4) визначення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми запозиченнями за умови збереження фінансової рівноваги в країні; 
5) забезпечення стабільності валютного курсу та фондового ринку країни.

У процесі управління державним боргом необхідно враховувати  економічну та політичну ситуацію в  країні; рівень інфляції; ділову активність суб'єктів підприємницької діяльності; ступінь ризику країни щодо неповернення боргу. 
Для ефективного управління державним боргом, розв'язання проблеми зниження боргового навантаження та ризику невиконання боргових зобов'язань держави використовують різноманітні методи. Одним із найпоширеніших є рефінансування державного боргу, тобто погашення основної заборгованості і процентів за рахунок засобів, отриманих від розміщення нових позик.  
Новація - домовленість між позичальником і кредитором щодо заміни зобов'язання по певному фінансовому кредиту іншим зобов'язанням. 
Уніфікація позик - об'єднання декількох раніше випущених позик. При цьому облігації та сертифікати раніше випущених позик обмінюються на облігації та сертифікати нової позики. 
Конверсія - одностороння зміна доходності позики, коли держава заявляє про зниження для кредиторів дохідності по позиках, отриманих державою. 
Консолідація - зміна умов обертання позик в частині терміну їх погашення, тобто рішення про перенесення дати виплати по зобов'язаннях на пізніший термін. 
Обмін облігацій за регресивним співвідношенням - кілька раніше випущених облігацій прирівнюються до однієї нової облігації. 
Відстрочення погашення позик - провадиться, коли випуск нових позик використовується на обслуговування раніше випущених позик 
Анулювання боргу - відмова держави від усіх зобов'язань щодо раніше випущених позик. Може бути зумовлене фінансовою неспроможністю держави або політичними мотивами. 
 Однозначного способу розв'язання боргової проблеми не існує. Використання різноманітних методів реструктуризації зовнішньої заборгованості, які застосовуються у світовій практиці, дає можливість країнам-боржникам, з одного боку, значно полегшити свій борговий тягар перед міжнародними фінансовими організаціями, а з другого, у них з'являються можливості отримати нові кредити. Необхідною передумовою забезпечення максимально сприятливих умов врегулювання зовнішнього боргу, при цьому, є створення переконливої програми дій, спрямованої на продовження і прискорення ринкових реформ у державі, поліпшення інвестиційного клімату, зміцнення демократичних інститутів. 

  Управління державним боргом складається з трьох стадій: 
• залучення державних запозичень; 
• використання коштів; 
• погашення та обслуговування боргу. 
Залучення коштів може здійснюватися шляхом випуску державних цінних паперів та отримання позик. 
Кошти від державних запозичень можуть використовуватись на: 
• підтримку інвестиційних програм та розвиток матеріального виробництва (фінансове розміщення); 
• задоволення поточних потреб бюджету, тобто покриття його дефіциту, в тому числі обслуговування та погашення державного боргу (бюджетне використання); 
• покриття дефіциту платіжного балансу. 
Можливий також змішаний спосіб використання державних запозичень, коли частково кошти спрямовуються на розвиток економіки, розв'язання проблем бюджету та платіжного балансу. 
У залученні та розміщенні коштів беруть участь Міністерство фінансів України та Національний банк України, а функцію погашення та обслуговування державного боргу безпосередньо виконує Державне казначейство України. 
Погашення та обслуговування державного боргу здійснюється шляхом проведення платежів з виконання боргових зобов'язань перед кредитором щодо погашення основної суми боргу, сплати відсотків та супутніх витрат, передбачених умовами випуску державних цінних паперів, угодами про позику, державними гарантіями та іншими документами. 
Погашення боргу - виконання боргових зобов'язань перед кредиторами щодо сплати основної суми боргу, тобто суми позики, визначеної угодою про позики або номінальної вартості державних цінних паперів. 
Обслуговування боргу - це комплекс заходів держави з погашених позик, виплати процентів за ними, уточнення і змін умов погашених позик. Проценти -це дохід, що сплачується на користь кредитора за умовами угоди про позику або про випуск державних цінних паперів. 
Погашення та обслуговування державного боргу може здійснюватися в грошовій формі, а за згодою кредитора - шляхом поставки товарів (послуг), заліку зустрічної вимоги та іншими шляхами відповідно до чинного законодавства України. 
Основними джерелами погашення та обслуговування боргу можуть бути: кошти, отримані державою в процесі приватизації; державні запозичення; кошти бюджету; золотовалютні резерви. 
Розробка стратегії та боргової політики пов'язана з: 
• вивченням макроекономічного становища України з точки зору боргового навантаження та визначення оптимальної середньо- та довгострокової боргової політики; 
• визначенням нових боргових інструментів та підготовкою нормативної бази їх застосування; 
• вдосконаленням структури державного боргу в розрізі інструментів позичання, ринків розміщення, валют позичання, відсоткових ставок та строків погашення; 
• організацією роботи щодо підвищення кредитного рейтингу України. 

 

Суттєвою проблемою державного боргу України є високий рівень валютного ризику, що обумовлено значною  питомою вагою зовнішнього боргу  у загальній заборгованості держави. 
Стратегію щодо залучення коштів від іноземних кредиторів розробляє Міністерство фінансів України, яке є єдиним позичальником від імені уряду, крім кредитів Міжнародного валютного фонду. Обслуговування державного зовнішнього боргу перед МВФ здійснюється за рахунок коштів Національного банку України. 
 Зовнішній державний борг має дві складові. Це: 
• борг органів державної влади і управління, який виникає в результаті залучення державою іноземних кредитів та випуску державних цінних паперів, які розміщуються на міжнародних ринках капіталів. Ця частина державного зовнішнього боргу погашається та обслуговується за рахунок коштів державного бюджету та коштів Національного банку України в частині кредитів, отриманих з метою підтримки платіжного балансу; 
• борг підприємств, гарантований урядом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Боргова політика України.

Боргова політика – це діяльність, спрямована на визначення засад та напрямів формування, використання, погашення та обслуговування ресурсів, залучених за умов боргу. Проведення державної боргової політики має за мету сприяння стабільному економічному розвитку, стимулювання приросту ВВП та досягнення повної зайнятості, стримування інфляційних процесів, забезпечення фінансування соціальних програм, формування достатніх обсягів кредитних ресурсів для розвитку підприємницької діяльності, залучення необхідних обсягів  (і відповідної структури) іноземних інвестицій та ін.         

Слід звернути увагу  на те, що мета державної боргової політики має передбачити врахування державного боргу не тільки як зобов'язань, а  і як активу, спрямовуватися на досягнення оптимальних обсягів і структури державного боргу та забезпечення ефективного використання залучених активів.

На період до 2011 р. в  Україні прогнозується зменшення  частки державного боргу відносно ВВП. Такий підхід має певні позитивні  сторони. Проте, якщо зменшення боргу  супроводжуватиметься зниженням темпів розвитку економіки, стримуванням процесів проведення її структурної перебудови, затримками у впровадженні інновацій, призупиненням приростів інвестиційної діяльності, то такі заходи не можна вважати доцільними.

Заслуговує на увагу підхід до переорієнтації уряду на внутрішні запозичення. Можна погодитися з тим, що такі операції сприятимуть пожвавленню розвитку національного фондового ринку. Проте курс на збільшення державних внутрішніх запозичень може стати основою зменшення обсягу кредитних ресурсів, що буде пропонуватися вітчизняним товаровиробникам. За таких умов центральний банк замість призупинення тенденції до збільшення зовнішнього корпоративного боргу створюватиме умови для його нарощування.