Держава в економічному кругообігу

Зміст

1. Держава  в  економічному  кругообігу 
2. Модель  економічного  кругообігу  в  умовах  змішаної економіки;
3. Відносини  держави  з  іншими  суб’єктами  економічного  кругообігу
4. Вплив  держави на  економічний  кругообіг

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Держава  в  економічному  кругообігу  (модель  економічного  кругообігу  в умовах  змішаної економіки; відносини держави з іншими  суб’єктами  економічного  кругообігу; вплив держави на  економічний кругообіг).

 

Усі потоки, які  відображають  економічні  відносини  між  домогосподарствами  і  підприємствами, залишаються   такими, як і в  умовах  чистого ринку.

Податки  є  основним  джерелом  доходів  державного  бюджету  і  стягуються  із  суб’єктів  приватної  економіки:  податок  з  доходів  фізичних  осіб, податок  на  прибуток   підприємств, продуктові  (непрямі)  податки  тощо.

Сума  податкови  х  платежів  до  державного  бюджету — це  валові  податки. Але  поряд із  цим  уряд має справу  зі  зворотними  платежами  приватному  сектору  економіки,  які приймають  форму трансфертних  платежів. До  них  належать  пенсії,  стипендії, виплати безробітним, дотації, субсидії  тощо. Валові  податки  за мінусом  трансфертних  платежів назвемо  чистими  податками:

Т = АТ – ТR,        (11.1)

де Т — чисті  податки; АТ — валові  податки; ТR — трансфертні платежі.

У наведеній  моделі  економічного  кругообігу  доходи  уряду  дано  за допомогою  чистих податків, оскільки   лише  вони  характеризують дійсну величину коштів, які надходять у  розпорядження уряду від приватного сектору економіки. Іншими словами, чисті податки — це наявний дохід уряду. Державні видатки в моделі економічного кругообігу виступають у формі державних закупівель. Вони охоплюють платежі уряду за товари та послуги, які закуповуються у приватних підприємств на відповідних ринках (вертикальні стрілки) і надаються об’єктам приватного сектору економіки (нижні горизонтальні стрілки). До товарів, які закуповує уряд, можна віднести військову техніку, будівлі, офісні меблі, канцелярські товари, комп’ютери. Серед послуг основними є послуги органів державного управління, армії, міліції, освіти, охорони здоров’я тощо.

Розглянемо позики, які отримує  уряд. Практика показує, що уряд не завжди спроможний збалансувати свій бюджет за рахунок доходів, які надходять  від приватного сектору економіки. Внаслідок цього виникає бюджетний дефіцит, який може фінансуватися за рахунок позик. Ці позики здійснюються переважно за рахунок продажу державних облігацій (облігацій внутрішньої державної позики — ОВДП).

Передусім позики можуть надаватися уряду приватним сектором економіки — безпосередньо домогосподарствами або фінансовими посередниками через механізм фінансових ринків. В особливих випадках уряд може запозичувати грошові кошти у центрального банку за рахунок грошової емісії.

Але інколи бюджетні доходи можуть перевищувати урядові видатки. За таких умов ці стрілки матимуть у зворотний напрям. Це має означати, що уряд повертає борги за отриманими в минулому позиками в більшій мірі, ніж отримує нові позики. Отже, державні закупівлі, як і державні видатки в цілому, залежать не лише від доходів уряду, а й від обсягів чистого державного запозичення.

 

Із наведеної моделі економічного кругообігу можна побачити, яку роль виконує держава в системі  макроекономічного регулювання. По-перше, вона виконує перерозподільчу функцію в економіці. Змінюючи рівень податків і трансфертів, держава перерозподіляє доходи між приватним сектором економіки і виробництвом суспільних благ. Крім того, стягуючи податки із заможних домогосподарств, держава за допомогою трансфертних платежів, що надаються незаможним домогосподарствам, зменшує розрив у доходах між окремими домогосподарствами. Отже, виконуючи перерозподільчу функцію, вона реалізує певну соціальну політику.

По-друге, потоки, що пов’язують уряд із суб’єктами приватного сектору економіки, подають інформацію про методи, за допомогою яких держава може виконувати стабілізаційну функцію в економіці. Наприклад, в умовах надмірного безробіття уряд може збільшити державні закупівлі. За незмінних податків і трансфертів цей захід збільшить сукупний попит і обсяг виробництва, що зменшить рівень безробіття. Аналогічно, за незмінного рівня державних закупівель зниження урядом податків або збільшення трансфертних платежів викличе збільшення наявного доходу приватного сектору економіки, що стимулюватиме зростання сукупного попиту та обсягів виробництва. В умовах високої інфляції уряд може вдаватися до протилежних заходів: зменшити державні закупівлі, підвищити податки або скоротити трансфертні платежі.

 

 

 

модель економічного кругообігу в умовах змішаної економіки;

Метод «видатки-випуск» є кейнс. моделлю тов. ринку. В основі цього  методу - тотожність сукупних видатків(СуВ) – видатки, які плануються всіма  покупцями для задоволення своїх  платоспроможних потреб, і ВВП, що можна виразити: СуВ = споживчі витрати(СВ)+валові інвестиції(ВІ)=ВВП.

Співвідношення між СуВ і  ВВП – це співвідношення між планами  покупців і продавців, які, як правило  не збігаються і при цьому виникають  незаплановані зміни в тов. запасах. Коли СуВ<ВВП, виникає перевиробництво з незапланованим збільш. тов. запасів. Коли СуВ>ВВП – недовиробництво з незапланованим зниж. тов. запасів. Не заплановані  зміни в тов. запасах порушують інвест. плани підпрємств, тому виділяють: а) заплановані    інвест. – витрати  на  інвест. тов., які  відповід.  уявленням  підпрємств про  очікувані  зміни у сукупному  попиту(Спо) на вироблені тов. та послуги. б) не заплановані інвест. - витрати., які підпрємства змушені здійснювати в товарні запаси. Ці інвест. виконують балансуючу роль в економіці. ? СуВ ± ВІн=ВВП, де ± ВІн - незаплановані інвест. в товарні запаси, СуВ ± ВІн – фактичні СуВф. З цієї формули ? незалежно від стану екон., СуВф завжди = ВВП.

 

 

 

 

відносини держави з  іншими суб’єктами економічного кругообігу

Суб'єктна структура ринку — це система відносин між багатьма агентами, що відображає їх цілі, рівноправні, взаємоузгоджені інтереси, характер, форми організації та взаємодію щодо виробництва, обміну, розподілу і споживання економічних благ. Економічні суб'єкти активні, вони цілеспрямовано приймають рішення і забезпечують виконання планів, які розробляють. Тому процес економічної діяльності є сукупністю планів і рішень, що виражає активність різних категорій економічних суб'єктів.

Економісти аналізували  економічні суб'єкти разом з дослідженням розвитку структури суспільства. Наприклад, у працях меркантилістів центральним економічним суб'єктом була держава, індивіда сприймали як інструмент для забезпечення багатства держави та посилення її могутності. В економічних дослідженнях ХУШ-ХІХ ст. основним суб'єктом економічної діяльності та ринкових відносин стає індивід, який споживав, заощаджував, виробляв та обмінював, що і знайшло відображення у працях економістів. Економічний аналіз англійських класиків був спрямований на дослідження індивідуальної діяльності, що скеровувалася особистим інтересом. Маржиналісти розробили теорію економічної діяльності на основі індивідуальних уподобань індивіда. Навіть у міжнародному аспекті країна і нація не сприймалися як спільнота, група, що домінує у відносинах обміну; міжнародні економічні відносини розглядали та вивчали з точки зору міжіндивідуальних відносин. Одночасно з індивідуалізмом розвивався лібералізм, основною ідеєю якого було зведене до мінімуму втручання держави у ринкові відносини.

Наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. двоєдина індивідуалістична та ліберальна орієнтація економічної науки почала дедалі більше вступати у протиріччя з реальністю. У результаті розвитку соціальних груп, з одного боку, і посилення втручання держави в економічне життя, з іншого, потрібно було враховувати при здійсненні аналізу появу нових агентів, активних і потужних.

Сучасна економіка значною  мірою є груповою економікою. Тенденції  до створення потужних груп мають  економічні, технічні та психологічні причини. Економічні причини пов'язані з руйнівною діяльністю ринкового механізму та відображають бажання боротися з тими рішеннями, які змушує приймати ринок, а також із прагненням уникнути коливань в економіці. Технічні причини пов'язані з характером розвитку засобів виробництва, а саме, з поліпшенням технічного оснащення підприємств, збільшенням розмірів фірм, що є наслідком запровадження нової техніки, технології. Стає зрозуміло, що виробляти самостійно кожен індивід не може, і процес виробництва набуває колективного характеру. Разом з тим індустріалізація приводить до того, що індивід змушений приєднуватися до будь-якої групи, щоб взяти участь у спільному житті та подолати відчуття відокремленості й обмеженості. Це зумовлює психологічні причини утворення груп як суб'єктів економіки.

Групи сформувалися в усіх галузях  і сферах економічної діяльності: працівники об'єдналися у профспілки, на противагу їм утворилася група  власників. Виробники об'єдналися у  картелі й інші організаційні  форми у національному і міжнародному масштабах. Ці групи можуть поглинути навіть індивідуального економічного суб'єкта з його особистими потребами. Економічний світогляд суб'єкта пристосовується до світогляду керівників групи, часто він втрачає здатність самостійно приймати рішення. Здебільшого групи стають так званими блоками політико-економічної потужності, які не тільки впливають на суспільство, а й прагнуть змінити цю структуру. Сила таких блоків залежить від їх чисельності у стратегічних підрозділах економіки, ефективності організаційної будови груп і наявності системи швидкого зв'язку між ними. Отже, економічні рішення, що приймаються у країні, більше не є справою мільйонів індивідів, а концентруються у керівних структурах, які приводять у дію керівники груп. Утворюється особливий суб'єкт ринкових відносин — економічні інститути (набір правил), що структурують суспільні відносини особливим чином, знання яких повинні поділяти всі члени суспільства, оскільки ці правила істотно впливають на організацію й економічну поведінку людей. Держава також стає економічним агентом, який діє разом з індивідуальними економічними суб'єктами і групами.

З цієї точки зору економіка ХХ ст. являє собою колективну і змішану  економіку, а країна вступає в  економічні відносини як сукупність індивідів і сімей, фірм, груп, організацій, інститутів, діяльність яких контролює держава, що виступає також як арбітр.

Суб'єкти можна поділити на такі дві  групи:

• прості економічні одиниці або  мікросуб'єкти — елементарні одиниці  у сфері споживання (індивіди, домогосподарства) й елементарні одиниці у сфері виробництва (фірми). Мікросуб'єкт складає для себе план дій, що стосується індивідуальних кількостей продуктів, послуг, в яких він має потребу;

• комплексні економічні одиниці  або макросуб'єкти, що складаються з групи простих економічних одиниць і є кількома центрами, які розпоряджаються благами (промислова галузь як поєднання групи фірм, профспілка як група працівників), та кількома інстанціями, що приймають рішення (різні плани, які іноді суперечать один одному, зіставляються, узгоджуються та приводяться у відповідність з домінуючим планом, наприклад, держави). Разом з цим нині прості економічні одиниці можна розглядати як

комплексні. Наприклад, в авторитарній родині плани ведення домашнього господарства (споживання й отримання доходу) підпорядковані рішенням голови родини. Там, де родинні зв'язки послаблені, кожен член родини має відносну незалежність, тобто може приймати рішення незалежно.

Аналогічними є міркування щодо фірми, тому що сучасна фірма складається з диференційованих відділів, кожен з яких має власні цілі та прагне забезпечити їм пріоритети. Тому у разі існування певного впливу на голову фірми таку господарюючу одиницю можна розглядати як комплексну одиницю, у межах якої також здійснюється узгодження планів.

Але хоч би якими були зміни у  родині та суспільстві, залишаються  голова родини і керівник фірми, тобто  певна влада, що приймає рішення  і без якої родина або фірма  не може існувати. Тому домогосподарство, фірма є певними мікросистемами, що розглядаються як прості економічні одиниці.

 

Сучасна економічна теорія відмовилась  від постулату про однорідність економічних суб'єктів, на якому  ґрунтувалася економічна наука у  ХІХ ст. і який був відображений у схемі, пов'язаній з поняттям "гомо економікус" (людина економічна). Нині економічна наука не лише аналізує різноманітність економічного середовища, за якого існує відмінність мікро- і макроодиниць, а й визнає різноманітність економічних суб'єктів. Це зумовлено такими чинниками:

• відмінністю у ступені раціональності при прийнятті рішень. За цим критерієм  індивідів можна поділити на такі групи: ультрараціоналістичні, які  діють на основі знань економічних  законів, власного досвіду, інтуїції щодо майбутнього; недостатньо раціоналістичні, поведінка яких зумовлена середовищем і які є рабами пануючого менталітету, реклами, пропаганди; люди типу "гомо економікус", які керуються власним інтересом, принципом економії сил, що також можна оцінювати по-різному залежно від часу та місця;

• відмінностями у повноті та широті прозорості, силі уявлення, масштабності мислення;

• неоднаковістю сили і впливу. За економічними параметрами, характером діяльності індивіди поділяються на панівних і тих, які перебувають  під впливом, тобто або є центрами влади, або підпорядковуються іншим.

Отже, суб'єктами сучасної ринкової економіки  є підприємці, працівники, кінцеві  споживачі, власники позичкового капіталу, власники цінних паперів тощо, яких узагальнено поділяють на дві  мікросистеми — домогосподарства і  фірми.

Домашнє господарство є особливим  явищем ринкової економіки. Поняття "домашнє  господарство" близьке  до  поняття  сімейного  господарства  у  звичайному  розумінні: люди, пов'язані  родинними  зв'язками, мають  спільні  доходи  і  спільно  їх використовують, мають  на меті  максимальне  задоволення  власних  потреб. Але  в ринковій  економіці  домашні  господарства  є  особливим   утворенням: вони  не  лише отримують  і  витрачають  доходи,  а  й  є  власниками  та  постачальниками  всіх  ресурсів, необхідних  фірмам  для виробництва  товарів  і  послуг, — землі,  праці,  капіталу, підприємницьких  здібностей.