Цінні папери

4. Облік цінних паперів

Бухгалтерський облік операцій із цінними паперами організації України здійснюють відповідно до інструкції, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 30.12.97 за №466. 
Інструкція визначає порядок обліку операцій з придбання, продажу, рефінансування, розміщення та випуску цінних паперів. 
За формою випуску цінні папери поділяються на такі види: 
* цінні папери в документарній формі; 
* цінні папери у вигляді електронних записів  
За видами сплати доходу цінні папери поділяють на дві категорії. 
* Цінні папери з визначеним прибутком, які: 
- дають процентний дохід (купонні цінні папери); 
- не дають процентного доходу (цінні папери з нульовим купоном). 
* Цінні папери з невизначеним прибутком (акції та цінні папери, що засвідчують право на паї) [3]. 
Сукупність придбаних (отриманих) цінних паперів, право власності, користування та розпорядження якими належить установі та які згруповано за типами і призначенням, називають портфелем цінних паперів (ЦП).  
Загальний балансовий портфель ЦП розподіляється на:  
* портфель торговельних цінних паперів;  
* портфель цінних паперів на продаж;  
* портфель цінних паперів на інвестиції. 
Віднесення тієї чи іншої групи цінних паперів до відповідного портфеля залежить від намірів та реальних можливостей банку. 
Наміри — це первинні міркування організації в момент придбання ЦП щодо напрямів їх дальшого використання. Відповідно до цього фактора торговельними вважають цінні папери, придбані для отримання прибутку внаслідок короткострокових коливань їхньої ціни. Певна річ, до цієї групи не належать цінні папери, що не обертаються на активному ринку, а також ті, корисність яких дедалі зменшуватиметься. 
Відповідно до Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» в Україні можуть випускатися та обертатися такі види цінних паперів: акції; облігації внутрішніх державних і місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобов'язання; ощадні сертифікати; векселі; приватизаційні папери. 
Облік прав власності на цінні папери, що випущені у формі записів на рахунках у системі електронного обігу цінних паперів, здійснюється в кількісному вираженні на спеціальних рахунках. 
Акція - це безстроковий цінний папір, який засвідчує внесок до статутного капіталу акціонерного товариства та дає право на отримання частини доходу акціонерного товариства у вигляді дивідендів, а також на участь в управлінні товариством. 
Розрізняють привілейовані та прості (звичайні) акції. Від звичайної акції привілейована відрізняється тим, що сума дивідендів за нею фіксована та складає визначений відсоток від номінальної вартості акції, тобто не залежить від поточного прибутку підприємства. Величина дивідендів за звичайними акціями нефіксована та залежить від отриманого прибутку і рішення зборів акціонерів. При ліквідації підприємства власник привілейованої акції має переважне право у відношенні до держателя звичайних акцій на отримання частини майна акціонерного товариства відповідно до своєї частки у майні підприємства, вираженою кількістю акцій. У випадку недостатності прибутку виплата дивідендів за привілейованими акціями здійснюється за рахунок фондів підприємства [7.55]. 
Облігація - це цінний папір, який засвідчує внесення його власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу у передбачений в ньому термін, з виплатою фіксованого відсотку, якщо інше не передбачено умовами випуску [4.62]. 
Облігації можуть випускатися як Урядом та місцевими органами влади, так і окремими підприємствами. 
Облігації можуть бути як іменними, так і на пред'явника, процентними та процентними (цільовими), що вільно обертаються на ринку і з обмеженим обігом. За формою виплати доходу облігації поділяються на: облігації з фіксованою купонною ставкою, з плаваючою купонною ставкою, безкупонні. 
Безкупонні облігації реалізуються фізичними та юридичними особами на добровільних засадах за ціною, яка нижче їх номінальної вартості, ниця між ціною придбання і номінальною вартістю облігацій, яка відшкодовується власнику при погашенні, становить дохід з облігацій. 
Казначейські зобов'язання - вид цінних паперів на пред'явника, що засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету та дають право на отримання фінансового доходу. 
Особливим видом є казначейські векселі - векселі, які видаються рахунок фінансування витрат державного бюджету (за винятком витрат на оплату праці та інших грошових виплат населенню) за згодою відповідного отримувача коштів з державного бюджету. 
Векселедавцем і платником за казначейськими векселями, які випущені для фінансування витрат державного бюджету, виступає Головне управління Державного казначейства, яке щомісячно публікує інформацію про умови випуску та погашення казначейських векселів. 
Казначейські векселі можуть використовуватися з метою: 
* погашення кредиторської заборгованості (за згодою відповідних кредиторів); 
* продажу юридичним особам-резидентам; 
* застави з метою забезпечення зобов'язань перед резидентами згідно із законодавством про заставу; 
* зарахування в оплату податків до державного бюджету за бажанням власника векселя. 
Депозитний сертифікат це свідоцтво банку про терміновий процентний внесок, що засвідчує право вкладника (тільки юридичної особи) на одержання після встановленого терміну суми внеску та відсотків за ним. Він повинен відповідати наступним умовам: обмежений строк інвестиції (граничний - 1 рік); гарантована величина доходу на інвестицію (як правило, у відсотках від суми інвестиції). 
Депозитні сертифікати може випускати тільки банк у письмовій формі, вони не можуть бути розрахунковим або платіжним засобом за товари та послуги, виконання зобов'язань за сертифікатами можливе лише в грошовій формі; вони не випускаються без повної передоплати їх номінальної вартості, суворо формалізовані та передбачають заповнення всіх обов'язкових реквізитів (відсутність хоча б одного робить сертифікат недійсним). 
Депозитні сертифікати часто застосовуються як короткострокові фінансові інвестиції, адже вони гарантують відносно високий дохід і є досить ліквідними коштами. 
Також треба визначити основні показники цінних паперів. 
Акція має номінальну, емісійну та курсову вартість. 
Номінальна вартість — вартість, зазначена на бланку акції, яка визначає розмір капіталу акціонера. 
Емісійна вартість — вартість, за якою здійснюється первинний продаж акцій. 
Курсова вартість — вартість акцій на визначену дату, за якою їх можна купити або продати. 
Випуск акцій акціонерним товариством здійснюється в розмірі його статутного капіталу або на всю вартість майна державного підприємства (в разі перетворення його на акціонерне товариство). 
Порядок реєстрації та випуску акцій та облігацій підприємств регулює Положення про порядок реєстрації випуску акцій відкритих акціонерних товариств та облігацій підприємств, затверджене наказам Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 20. 09. 1996 р. № 210 у редакції від 09. 02. 2000 р. № 18. 
За випуск цінних паперів (акцій) емітент сплачує державне мито до місцевого бюджету в розмірі 0,1% від номінальної вартості емісії. За несплату мита стягується штраф — 10% від нарахованого до сплати мита і пеня - 0,2% за кожний день прострочення. 
Бланк акцій містить такі реквізити: фірмову назву АТ; назва цінного паперу — «Акція»; серію і порядковий номер; дату випуску; вид (проста або привілейована акція); номінальну вартість акції; ім'я власника (для іменної акції); розмір статутного капіталу товариства на день випуску акції, а також кількість акцій, що випускаються; термін виплати дивідендів; підпис уповноваженої особи. 
Акції можуть бути видані одержувачу тільки після повної оплати їх вартості. Однак переважно акції на руки власникам не видаються. Замість них акціонери отримують один або декілька сертифікатів — документів, що засвідчують їх права на певну кількість цінних паперів. Бланк сертифіката містить такі реквізити: назву емітента (товариства, підприємства, що випустило акції); кількість акцій, на які видано сертифікат; ім'я власника сертифіката; найменування агента з реєстрації та реєстраційний номер; підписи осіб, уповноважених АТ засвідчувати сертифікати. 
На субрахунку 421«Емісійний дохід» відображають різницю між продажною та номінальною вартістю первісне розміщених акцій. 
 
ВИСНОВКИ 
 
Підприємству у процесі його діяльності потрібна готівка для термінових розрахунків з клієнтами, для оплати витрат, виплати заробітної плати працівникам та ін. Готівка є абсолютно ліквідним активом і через це нерідко розкрадається. Тому необхідні постійний контроль за своєчасним і правильним оформленням касових документів та їх обробкою, регулярна інвентаризація каси. 
Готівковий виторг від реалізації товарів (робіт, послуг), підприємства і фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності можуть використовувати в необхідних розмірах для забезпечення своєї статутної та господарської діяльності (в тому числі й на оплату праці та виплату дивідендів чи доходу). 
З цією метою вони можуть використовувати і готівку з каси банку. При цьому підприємства і фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності повинні забезпечувати систематичну й повну сплату податків і внесення обов'язкових платежів до державних цільових фондів у порядку і в строки, визначені чинним законодавством. 
Постановою Верховної Ради України від 22. 09. 1995 р. № 342 схвалено «Концепцію функціонування та розвитку фондового ринку України», головна мета якої — становлення ефективного і справедливого ринку цінних паперів в Україні та його інтегрування у світові фондові ринки. 
Законом України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18. 06. 1991 р. визначено такі види цінних паперів, що можуть випускатися і обертатися в Україні: акції, облігації державних та місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання держави, ощадні сертифікати, векселі. 
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 
 
1. Кредісов А. І. Управління зовнішньоекономічною діяльністю, Київ 1998 р 
2. Лидерт П. Экономика мирохозяйственных связей, Москва, 1992 р. 
3. Международная торговля: финансы и страхование, Киев, 1994 
4. Смирнов А., Красавина Л. Международный кредит: формы и условия, Москва, 1995 р. 
5. Шмитгофф К. Экспорт: право и практика международной торговли, Москва, 1993 р.