Богатое общество, конкурентноспособные экономика, эффективное государство

"ЗАМОЖНЕ СУСПІЛЬСТВО, КОНКУРЕНТНО  СПРОМОЖНА ЕКОНОМІКА, ЕФЕКТИВНА ДЕРЖАВА"  

 РЕФОРМА  СИСТЕМИ ПЕНСІЙНОГО СТРАХУВАННЯ   

 Україна відстає  від країн пострадянського простору  з проведення пенсійних реформ  і створення адекватної до  ринкових умов системи соціального захисту громадян, які втратили працездатність. З початку національної пенсійної реформи в 2004 р. більшість проблем залишаються невирішеними:

-  низький розмір пенсій переважної більшості пенсіонерів і нерівні умови пенсійного забезпечення. Пенсія 55% пенсіонерів не перевищує 800 грн., а їх частка в загальній сумі видатків на виплату пенсій складає усього 38 %. Разом з тим 12% пенсіонерів з порівняно високими пенсіями (понад 1500 грн.) одержують 28% від загального обсягу місячних видатків на виплату пенсій. Тільки 3,2 тис. пенсіонерів одержують дійсно високі пенсії (понад 10000 грн.), з них третину складають особи, які мають видатні заслуги перед Батьківщиною (Герої України); 
-  пенсійні видатки зростають випереджальними темпами порівняно з можливостями економіки щодо їх забезпечення: питома вага пенсійних видатків у ВВП в Україні одна з найвищих у світі й має тенденцію до збільшення (у 2004-2007 рр. - 12-14 %, у 2008 р. - 15,8% ВВП). У кризовому 2009 р. цей показник досяг 18,0% ВВП, при цьому трансферти з держбюджету склали майже 40% доходів Пенсійного фонду. Високі пенсійні зобов'язання відволікають ресурси економіки від цілей розвитку, ставлять під загрозу виконання державою своїх функцій. В основі згаданих вище проблем є такі ключові причини: 
-  пенсійний вік жінок на 5 років нижчий, ніж у чоловіків, що є однією з причин низького розміру їх пенсій, а також суперечить гендерній рівності з трудових і соціальних прав; 
-  низький рівень залучення населення до пенсійного страхування - внески сплачують тільки 3/4 зайнятих або понад половину населення працездатного віку. На 10 платників внесків припадає 9 пенсіонерів. Унаслідок високого рівня тінізації зайнятості й доходів майже третина застрахованих осіб сплачує пенсійні внески із зарплати, що не перевищує мінімальну; 
-  недостатня диверсифікованість механізмів пенсійного забезпечення. В Україні повною мірою функціонує лише солідарний рівень пенсійного страхування, тоді як впровадження II рівня (обов'язкової накопичувальної системи) постійно відкладається, розвиток добровільного пенсійного забезпечення обмежується нерозвиненістю фондового ринку, низьким рівнем доходів і недовірою населення до фінансових інститутів.

Мета та завдання  

 Метою реформи  пенсійної системи є посилення  соціального захисту осіб, які  втратили працездатність, забезпечення гідного рівня їх життя в результаті стійкого розвитку пенсійної системи. 
   Для цього необхідно вирішити такі завдання: 
- стабілізувати солідарну пенсійну систему; 
- запровадити загальнообов'язкове накопичувальне й розвивати добровільне накопичувальне пенсійне страхування; 
- поліпшити адміністрування пенсійної системи. 
 

Необхідні кроки  

 Для стабілізації  солідарної пенсійної системи  необхідно: 
- підвищити мінімальну тривалість страхового стажу для одержання пенсії за віком з поточних 5 до 15 років; 
- вирівняти пенсійний вік для жінок і чоловіків (поступово з кроком 0,5 року протягом 10 років); 
- наблизити пенсійний вік до європейських стандартів (65 років) для учасників II 
рівня пенсійної системи; 
- стимулювати більш пізній вихід на пенсію шляхом підвищення нормативної тривалості стажу з 20/25 років до 30/35 років з одночасним збільшенням коефіцієнта обліку кожного року наднормативного стажу або кожного року відтермінування виходу на пенсію; 
- звільнити солідарну систему від невластивих для неї виплат (дострокові й пільгові пенсії); 
- обмежити максимальний розмір пенсій, що виплачуються з солідарної системи й/або за рахунок коштів державного бюджету; 
- здійснювати виплату пенсій за віком для всіх пенсіонерів, які працюють, у розмірах, визначених Законом про обов'язкове пенсійне страхування; 
-  поступово перерозподіляти частку внеску на пенсійне страхування від роботодавця до працівника; 
- визначення умов участі самозайнятих осіб у соціальному страхуванні, відокремлення внеску на соціальне страхування від єдиного податку; 
-  створення рівних умов індексації пенсій незалежно від закону, за яким призначена пенсія; 
-  скорочення пільг щодо дострокового виходу на пенсію й зі сплати внесків. 
Для введення й розвитку накопичувальних складових пенсійної системи необхідно: 
-  уточнення умов запровадження II рівня (у т.ч. розмір внеску, оцінювання величини одного року стажу в солідарній системі для учасників дворівневої системи тощо); 
- передання Пенсійному фонду України функцій збирання й адміністрування коштів II рівня пенсійної системи, ведення системи єдиних пенсійних рахунків; 
- забезпечення можливості залучення приватних компаній для управління активами й спрямування внесків II рівня до недержавних пенсійних фондів за бажанням і вибором застрахованих осіб; 
-  забезпечення виплат дострокових (підвищених) пенсій для особливих категорій професій, пов'язаних з ризиком для життя, за рахунок запровадження корпоративних (професійних) пенсійних схем; 
-  диверсифікованість схем приватного недержавного пенсійного страхування. 
Для поліпшення адміністрування пенсійної системи необхідними є: 
-   запровадження єдиного соціального внеску; 
- удосконалення регулювання діяльності накопичувальних пенсійних фондів, у т.ч. перехід до пруденційного нагляду на основі оцінювання й аналізу ступеня ризиків; 
- розмежування страхових і невластивих страхуванню видатків, посилення цільового використання страхових коштів; 
- забезпечення регулярної звітності фондів обов'язкового соціального страхування; 
- регулярне інформування громадян про їхні права щодо виплат зі страхових фондів. 
 
 

Етапи реформи

I етап (до кінця 2010 р.):

-  запровадження фіксованого розміру пенсійного внеску для суб'єктів підприємницької діяльності, які працюють за спрощеною системою оподаткування; 
-  розробка системи інформування громадян про страховий стаж і коефіцієнт заробітної плати; 
-  обмеження максимальних пенсій; 
- уточнення умов запровадження II рівня пенсійної системи, здійснення організаційно-підготовчої роботи.

II етап (до кінця 2012 р.):

- створення стимулів  для пізнішого виходу на пенсію  й збільшення мінімальної тривалості  страхового стажу для одержання  пенсії за віком; 
- удосконалення порядку призначення й індексації пенсій; 
- скасування необґрунтованих пільг щодо дострокового виходу на пенсію й зі сплати внесків; 
- початок поступового вирівнювання пенсійного віку жінок і чоловіків; 
- запровадження єдиного соціального внеску; 
- поступовий перерозподіл ставки внеску на пенсійне страхування від роботодавця до працівника; 
- підвищення ефективності нагляду за накопичувальними пенсійними фондами; 
- запровадження накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; 
- запровадження обов'язкових корпоративних пенсійних схем для фінансування дострокових і спеціальних пенсій для особливих категорій професій, пов'язаних з ризиком для життя.

III етап (до кінця 2014 р.):

- диверсифікованість  схем приватного пенсійного страхування,  його економічне стимулювання, запровадження  програм спільного інвестування  тощо.

Індикатори успіху:

- коефіцієнт  заміщення (співвідношення середніх  розмірів пенсій і зарплат) - не  менше 45 %, у т.ч. із солідарної  системи - 40 %; 
- співвідношення середніх розмірів пенсій жінок і чоловіків - не нижче 75 %; 
- ставка відрахувань на пенсійне страхування - не більше 35%; 
- співвідношення обсягу пенсійних видатків із ВВП - не більше 12% до 2014 р.