Безперервне виробництво

   Безперервне виробництво - вид виробничого процесу, припинення якого неможлива з причин виробничо-технічного характеру (коксові, доменні і мартенівські печі, насосні станції й ін.) або внаслідок необхідності безперервного обслуговування населення (електростанції, транспорт, телефонні станції й ін.).Режим і розподіл робочого часу працівників, зайнятих на безперервних виробництвах , мають ряд особливостей. Так, замість загальних вихідних днів установлюються дні відпочинку для кожної групи працівників по черзі в різні дні тижня по особливих графіках (ст.61 Кзот). У ці графіки для працівників безперервних виробництв включаються також святкові дні.З переходом на 7-вартовий робочий день робота безперервних виробництв продовжується 8-годинними змінами, а як компенсацію за переробку працівники одержують додаткові дні відпочинку. У безперервному виробництві тривалість нічної роботи зрівнюється з денний (ч. 2 ст.48 Кзот). У безупинно діючих організаціях, а також в окремих виробництвах , цехах, ділянках , відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути дотримана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за узгодженням з відповідним виборним профспілковим органом організації ведення підсумованого обліку робочого часу, для того щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин (ст.52 Кзот). Найчастіше застосовується помісячний облік робочого часу. Однак законодавством встановлені і більш тривалі облікові періоди. Максимальна тривалість робочих змін при підсумованому обліку робочого часу звичайно обмежується 10 або 12 годинник. Перерви для відпочинку і харчування надаються працівникам, зайнятим на безупинно діючих виробництвах відповідно до порядку, визначеним адміністрацією за узгодженням з відповідним виборним профспілковим органом організації. Як правило, це робиться в колективному договорі , що укладається, або іншому локальному нормативному акті . В організаціях, де робота не може перериватися в загальний вихідний день у зв'язку з необхідністю обслуговування населення (магазини, підприємства побутового обслуговування, театри, музеї й ін.), щотижневий день відпочинку надається всім працівникам одночасно у визначений день тижня, що не збігає з загальновстановленим днем відпочинку (ст.62 Кзот). Замість скорочення тривалості зміни в передвихідні і передсвяткові дні працівникам, зайнятим на безперервних виробництвах , можуть надаватися додаткові дні відпочинку. На безперервних роботах змінникові забороняється залишати роботу до приходу працівника, що переміняє . У випадку неявки змінника працівник повинний заявити про цьому старшому по роботі, що зобов'язаний негайно вжити заходів до заміни відсутнім іншим працівником. 
 
 
 
 
 
 

Скорочена тривалість роботи напередодні вихідних днів передбачена законом для працівників, які працюють на умовах 6-денного робочого тижня: тривалість роботи в такі дні не може перевищувати 5 год.

Тривалість робочого дня скорочується також на одну годину при роботі в нічний час. Відповідно до законодавства нічним вважається час з 22 години вечора до 6 години ранку. Скорочення не допускається, якщо це зумовлено умовами виробництва (зокрема на безперервних виробництвах; на змінних роботах при шестиденному робочому тижні з одним вихідним), а також для осіб, які мають право на скорочений робочий час з інших підстав (наприклад, п. 2. ч. 1 ст. 51, ч. З ст. 51 КЗпП). Скорочення тривалості робочого часу не застосовується, якщо істотною умовою трудового договору є робота працівника в нічний час.

Трудовим законодавством встановлені обмеження залучення  окремих працівників до роботи у  нічний час. Зокрема, забороняється  використовувати працю жінок. Виняток  становлять галузі народного господарства, де це викликано особливою необхідністю та дозволяється як тимчасовий захід. Обмеження щодо застосування праці жінок у нічний час не поширюється на фермерські господарства та на сімейні підприємства.

У нічний час  забороняється використовувати  працю вагітних жінок; жінок, які  мають дітей віком до трьох років; осіб, молодших 18 років.

Відповідно до ч. З ст. 12 Закону України «Про охорону  праці» залучення інвалідів до робіт  у нічний час можливе лише за їх згодою та за умови, що це не суперечить рекомендаціям медико-соціальної експертної комісії.

Умови, підстави та порядок встановлення скороченого  робочого часу можуть бути обумовлені в рамках соціального партнерства  та закріплені у колективному договорі. На рівні підприємства та за рахунок  його коштів скорочений робочий час  може встановлюватися для жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину-інваліда.

Наступним видом  робочого часу є неповний робочий час. На відміну від скороченого, неповний робочий час встановлюється за погодженням між працівником та роботодавцем. Така домовленість між сторонами трудового договору може бути як безпосередньо при прийнятті на роботу, так і згодом, в період роботи; на певний термін і без зазначення такого терміну.

Трудовим законодавством передбачено категорії працівників, яким роботодавець зобов'язаний встановити неповний робочий час на їх прохання. Так, на прохання вагітної жінки; жінки, яка має дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікою, або здійснює догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку, роботодавець зобов'язаний встановлювати їй неповний робочий час (ст. 56 КЗпП). Відмова роботодавця забезпечити таке право може бути оскаржена до органів, уповноважених розглядати трудові спори.

Неповний робочий  час застосовується зазвичай для  працівників, що працюють за сумісництвом.

Розрізняють декілька видів неповного робочого часу:

1)  неповний робочий тиждень (скорочення кількості робочих днів протягом робочого тижня);

2)  неповний робочий день (скорочення тривалості робочого дня без скорочення кількості робочих днів у тижні);

3)  поєднання обох попередніх (наприклад, два робочі дні в тиждень по три години щодень).

Робота на умовах неповного робочого часу не звужує обсягу трудових прав працівників. Вони мають право на відпочинок, право  на допомогу в разі тимчасової непрацездатності тощо. Лише оплата праці в цьому випадку проводиться пропорційно відпрацьованому часу при почасовій формі оплати праці або ж залежно від виробітку — якщо встановлено відрядну форму оплати праці.

У деяких випадках, пов'язаних з винятковістю або надзвичайністю обставин, які складаються на виробництві, може виникати потреба залучення працівника до виконання обов'язків понад встановлену тривалість робочого часу протягом дня (зміни). Таке відхилення від нормального робочого часу в законодавстві отримало назву надурочні роботи.

Надурочний  робочий час  як різновид робочого часу — це час, протягом якого працівник виконує обумовлену трудовим договором роботу понад встановлену норму робочого часу. Надурочними роботами вважаються:

1) роботи понад встановлену тривалість робочого дня (наприклад, при 8-годинному робочому дні — час понад вісім годин при денному обліку робочого часу. Однак, якщо особа працює на умовах неповного робочого часу, то робота понад встановлену для неї тривалість робочого часу, але в межах загальновстанов-леної тривалості на підприємстві, не є надурочною роботою. Не може також вважатися надурочною робота, яка виконується працівником поза основним робочим часом на умовах сумісництва;

2)  роботи понад встановлену графіком тривалість зміни;

3) роботи понад нормальну кількість робочих годин за обліковий період, якщо на підприємстві застосовується підсумований облік робочого часу. При цьому тривалість роботи в один робочий день може становити менше або більше передбаченої за графіком норми робочого часу, однак ці відхилення в сумі не перевищують норми робочого часу, встановленої для певного облікового періоду (крім ненормованого робочого часу).

Законодавством  встановлені обмежуючі чинники  щодо запровадження на підприємстві надурочних робіт. Зокрема, підставою для залучення працівників до надурочних робіт є обов'язкове видання наказу (розпорядження) відповідного роботодавця. Хоча робота, виконана за усним розпорядженням роботодавця (якщо наказу на підприємстві не було видано), також вважатиметься надурочною.

Надурочні роботи, як правило, не допускаються. їх проведення можливе лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством. Стаття 62 КЗпП подає вичерпний перелік  випадків залучення працівників  до надурочних робіт. Такими є:

1)  проведення робіт, необхідних для оборони країни, а також відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків;

2) проведення суспільно необхідних робіт щодо водопостачання, газопостачання, опалення, освітлення, каналізації, транспорту, зв'язку — для усунення випадкових або несподіваних обставин, які порушують правильне їх функціонування;

3)  необхідність закінчити почату роботу, яка внаслідок непередбачених обставин чи випадкової затримки з технічних умов виробництва не могла бути закінчена в нормальний робочий час, коли припинення її може призвести до псування або загибелі державного чи громадського майна, а також у разі необхідності невідкладного ремонту машин, верстатів або іншого устаткування, коли несправність їх викликає зупинення робіт для значної кількості трудящих;

4)  необхідність виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення;

5) продовження роботи при нез'явленні працівника, який заступає, коли робота не допускає перерви; в цих випадках роботодавець зобов'язаний негайно вжити заходів до заміни змінника іншим працівником.

Трудовим законодавством передбачено особливий порядок  застосування надурочних робіт та спеціальні правила залучення працівників до них. Зокрема, ст. 64 КЗпП передбачає, що для проведення надурочних робіт необхідно отримати згоду виборного органу первинної профспілкової організації на їх проведення. Порядок надання такої згоди встановлюється самим органом профспілки. Звичайно, згода на проведення надурочних робіт ₍має бути отримана роботодавцем попередньо, тобто до початку виконання надурочних робіт. Однак випадки, коли допускається проведення надурочних робіт, мають непередбачуваний екстраординарний характер, а тому роботодавець не завжди має змогу отримати попередній дозвіл виборного органу первинної профспілкової організації для того, аби за усіма правилами провести виконання таких робіт, які наперед не можна було передбачити. Тому на практиці існує неписане правило, коли перед початком календарного року вищезазначені виборні органи на своїх засіданнях заслуховують клопотання адміністрації роботодавця і дають авансом згоду на проведення у майбутньому надурочних робіт у всіх можливих випадках. І це, незважаючи на усю його парадоксальність, продовжує широко практикуватись при проведенні надурочних робіт. У Росії після вступу в силу нового Трудового кодексу з 1 лютого 2002 p., як і в багатьох інших державах, залучення працівників до надурочних робіт проводиться за письмовою згодою самого працівника, що, очевидно, є найбільш прийнятним.

Закон встановлює максимальні норми залучення  працівників до надурочних робіт. Вони не повинні перевищувати чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік на кожного працівника. Галузевими колективними угодами, колективними договорами, положеннями про робочий час на підприємствах вказана норма може бути зменшена (але не збільшена).

У КЗпП існує-пряма  заборона залучення окремих працівників до надурочних робіт. Це, зокрема, стосується вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років; осіб, молодших 18 років; працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без відриву від виробництва в дні занять. Жінок, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, можуть залучати до надурочних робіт лише за їх згодою. Відповідно до ч. З ст. 12 Закону України «Про охорону праці» залучення інвалідів до надурочних робіт можливе лише за їх згодою та за умови, що це не суперечить рекомендаціям медико-соціальної експертної комісії.

Оплата праці  за роботу в надурочний робочий час  здійснюється в підвищеному розмірі (ст. 106 КЗпП). Компенсація надурочних робіт шляхом надання відгулу  не допускається.

8.2. Режим робочого  часу

Режим робочого часу — це порядок розподілу норми  робочого часу протягом відповідного календарного періоду. Режим робочого часу встановлюється переважно локальними актами, хоча у деяких випадках він  має визначатися і централізованим законодавством.

На кожному  підприємстві режим робочого часу передбачає встановлення: часу початку та закінчення роботи; тривалість перерв для відпочинку і харчування; тривалість і порядок  чергування змін. Режим робочого часу є складовим елементом внутрішнього трудового розпорядку на підприємстві, а тому кожен працівник зобов'язаний його дотримуватися.

Розрізняють режим  робочого часу, який встановлюється для  працівників і режим роботи підприємства. Вони можуть співпадати або ж не співпадати. Трудове право регулює лише режим робочого часу працівників.

Централізоване  трудове законодавство визначає порядок запровадження на підприємстві режиму робочого часу, його найбільш важливі  елементи, а також закріплює гарантії при застосуванні того чи іншого з його видів. Звичайно режим робочого часу на підприємстві закріплюється у колективних договорах, правилах внутрішнього трудового розпорядку, графіках змінності. Він може бути єдиним для всіх працівників підприємства або ж регулюватись у межах окремих підрозділів. Режим робочого часу може бути предметом індивідуально-договірного регулювання та визначатися сторонами при укладенні трудового договору.