Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Українська  інженерно – педагогічна академія

                  кафедра економіки підприємницької та освітньої діяльності 
 
 
 
 
 
 
 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: «Економіка підприємства»

    На  тему: «Банкрутство підприємства»

 
 
 
 
 

Варіант 14                                                                Студент гр. ДСЕ – М8 - 1

Калоша

Наталія Михайлівна 
 

                                                            Виконавець_______________

Керівник      Чумак

            Лариса Федорівна

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Харків, 2011 р

 

ЗМІСТ 

ВСТУП……………………………………………………………………………

1 ПОНЯТТЯ БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВА……………………………

2 СТАН БАНКРУТСТВА І ВІХІД З НЬОГО………………………………..

    2.1 Процес проходження справи про банкрутство підприємства……….

    2.2 Розробка проекту фінансового оздоровлення підприємства……......

3 РОЗРАХУНКОВО-АНАЛІТИЧНИЙ РОЗДІЛ ............………………......

  3.1 Розрахунок балансової вартості та амортизаційних

      відрахувань основних фондів…………………………………………....

   3.2 Розрахунок планової калькуляції собівартості та ціни продукції......

ВИСНОВКИ………………………………………………………………...

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ……………………………………………………..

 

 ВСТУП 

    До  недавнього часу для більшості суб’єктів  господарювання процеси банкрутства  були мало відомі, тому обрана тема є  актуальною лише в період реформування економіки (після ліквідації планового розподілу використання грошових ресурсів) відчутними стали такі економічні явища як нерентабельність, неплатоспроможність підприємств. Характерними ознаками фінансової кризи підприємства є скорочення попиту на його продукцію, і, як наслідок, зниження обсягів виробництва; зростання заборгованості постачальникам, держбюджету та банкам; затримки з виплатою заробітної плати працівникам. Кількість таких підприємств в економіці України неухильно зростає. Причому тенденції банкрутства поширюються не лише на окремих суб’єктів господарювання, а й на цілі галузі економіки (наприклад, сільське господарство, яке вже впродовж багатьох років перебуває в глибокій фінансовій кризі і де понад 85% господарюючих суб’єктів закінчують свою діяльність щорічно із збитками; в промисловості збитковим є кожне друге підприємство).[8]

    На  сьогоднішній день для більшості  українських підприємств характерним  є більш або менш однакове коло проблем:

• зміна економічного середовища, в якому вони існують;
• втрата традиційних ринків збуту власної продукції;
• зміна системи планування і, як результат – порушення ритмічності виробничої діяльності;
• нестабільність правового поля.

    Крім  того, процес приватизації також призвів  до корінної зміни принципів управління підприємством, зачепив основи його існування. В ході приватизації держава втратила роль адміністратора, передав її акціонерам (новим господарям) та виконавчому органу управління – правлінню на чолі з головою. Саме ж підприємство опинилося в агресивному ринковому середовищі. З одного боку, вчорашні дружні колеги по галузі перетворилися на підступних конкурентів, з іншого – на утворений ринок хлинула більш якісна та часто більш дешева продукції іноземних виробників. По суті, у багатьох підприємств, в наслідок приватизації, так і не з’явився реальний господар, зацікавлений в розвитку підприємства і в стабільній його роботі. Це далеко не повний перелік проблем, які для багатьох українських підприємств стали причиною банкрутства і ліквідації.

    Щоб процеси банкрутства господарюючих суб’єктів завдавали найменшої шкоди економіці держава повинна активно виконувати свою регулюючу роль у формуванні відносин власності. А для цього необхідно мати відповідну зважену законодавчу базу.[9] 
 
 
 

 

    1 ПОНЯТТЯ БАНКРУТСТВА  ПІДПРИЄМСТВА 

1.1 Банкрутство як одна з юридичних підстав ліквідації 
підприємств. Причини та класифікація банкрутства. 

    Банкрутство як одна з юридичних підстав ліквідації 
підприємств регулюється Законом "Про підприємства в Україні" (статті 24 і 34). Порядок і умови визнання суб’єктів підприємницької діяльності банкрутами з метою задоволення претензій кредиторів регулює спеціальний Закон України  "Про банкрутство" від 14 травня 1992 р., нині цей Закон називається "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 01.01.2000р.. Цей закон встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності суб’єкта підприємницької діяльності – боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

    Положення цього Закону застосовується також  і до юридичних осіб, які діють  у формі споживчого товариства, благодійного або чи іншого фонду (тобто не є  суб’єктами підприємницької діяльності).[3]

    Провадження у справах про банкрутство  та ліквідаційний процес регулюється також і законодавством України про організацію та діяльність Арбітражного суду, а провадження у справах про банкрутство банків регулюється, крім того, з урахуванням вимог Закону "Про банки і банківську діяльність".[1]

    Такими є основні законодавчі акти про банкрутство, поняття 
якого містить ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

    Банкрутство – це визнана арбітражним судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як шляхом застосування ліквідаційної процедури (Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 01.01.2000 р.).

    У свою чергу, під неплатоспроможністю  Закон розуміє неспроможність суб’єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов’язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності. З наведеного визначення випливає, що банкрутство має економічний і правовий характер.

    З економічної точки зору банкрутство  є неспроможністю 
продовження суб'єктом своєї підприємницької діяльності внаслідок її економічної нерентабельності, безприбутковості. Суб’єкт підприємництва має стільки боргів перед кредиторами і зобов'язань перед бюджетом, що коли їх вимоги будуть пред'явлені у визначені для цього строки, то майна суб’єкта - активів у ліквідній формі - не вистачить для їх задоволення.

    Юридичний аспект банкрутства полягає насамперед у тому, 
що у суб'єкта є кредитори, тобто особи, що мають документовані майнові вимоги до нього як до боржника. Це майнові правовідносини банкрутства, здійснення яких у встановленому законом порядку може призвести до ліквідації суб'єкта підприємництва.

    Внаслідок порушення справи про банкрутство  виникає комплекс процесуальних  правовідносин: провадження у справі, визнання боржника банкрутом, оголошення про банкрутство, задоволення претензій кредиторів, припинення справи про банкрутство тощо. Сукупність таких процесуальних правовідносин може розглядатися як ліквідаційний правовий процес щодо суб'єкта підприємництва.[9]

    Суб'єктом  банкрутства вважається боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання визнана господарським судом. Основні причини банкрутства:

    - серйозне порушення фінансової стійкості підприємства, що перешкоджає нормальному здійсненню його господарської діяльності;

    - суттєва незбалансованість обсягів його грошових потоків у рамках тривалого періоду часу;

    - тривала неплатоспроможність підприємства, викликана низькою ліквідністю його активів.

    У законодавчій і фінансовій практиці виділяють декілька видів банкрутства підприємств:

    1. Навмисне банкрутство – навмисне приховання факту стійкої 
фінансової неспроможності шляхом надання недостовірних звітів. 
Ознаки навмисного банкрутства:

    -  надання недостовірних даних про фінансовий стан боржника;

    -  причинний зв'язок між такими даними і збитками, що несе кредитор;

    -  якщо сховане банкрутство є наслідком дії форс-мажорних обставин. 
Максимальні стягнення за навмисне банкрутство застосовуються у випадках, коли сформована ситуація є наслідком різного роду зловживань і некомпетентного ведення фінансово-господарської діяльності.

    2. Фіктивне банкрутство – свідоме оголошення підприємством про свою неспроможність з метою введення в оману кредиторів для одержання від них відстрочки (розстрочки) виконання своїх кредитних зобов'язань або знижки сум кредитної заборгованості. Виявлені факти фіктивного банкрутства переслідуються в кримінальному порядку.

    3. Реальне банкрутство – повна нездатність підприємства відновити в майбутньому періоді свою фінансову стійкість і платоспроможність у силу реальних втрат капіталу. Катастрофічний рівень втрат капіталу не дозволяє підприємству здійснювати ефективну діяльність, і воно стає банкрутом.

    4.    Технічне банкрутство – неплатоспроможність підприємства, викликана суттєвим простроченням його дебіторської заборгованості. Дебіторська заборгованість перевищує розмір кредиторської заборгованості, а сума активів значно перевершує обсяг фінансових зобов'язань.

    1.2 Порядок оголошення підприємства банкрутом

    Ведення справи про банкрутство включає  такі складові:

          1. Процедура встановлення факту неплатоспроможності боржника і незаперечності вимог кредитора.

          2. Виявлення всіх  кредиторів і потенційних санаторів.

          3. Санація (якщо  можливо) або укладання мирової  угоди.

          4. Визнання боржника  банкрутом.

          5. Процедура задоволення  вимог кредиторів за рахунок ліквідації майнових активів боржника.[11]

    Справи  про банкрутство розглядаються  виключно господарськими судами, навіть якщо одна із сторін – це фізична  особа, в тому числі така, що не є  суб’єктом підприємницької діяльності.

    Боржниками  можуть бути лише юридичні особи, що зареєстровані як суб’єкти підприємницької діяльності, а кредиторами – як юридичні, так і фізичні особи.

    Оскільки  провадження у справах про  банкрутство регламентує умови  і процедури визнання юридичних  осіб банкрутами, а не процес вирішення спорів, до нього не застосовуються правила до арбітражного врегулювання спорів, а сторонами у справах про банкрутство є не позивачі, а кредитори і боржник (після постанови господарського суду – банкрут).[8] 
 
 

 

     2 СТАН БАНКРУТСТВА  І ВИХІД З НЬОГО 

    2.1 Процес проходження  справи про банкрутство  підприємства

    Згідно  зі статтею 1 Закону України «Про банкрутство» під банкрутством розуміють пов'язану з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи задовольнити в установлений для цього строк пред'явлені до нього кредиторами вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом. [2] 

    

     
Рис. 2.1 Проходження справи про банкрутство підприємства

 

    На  рис. 2.1 зображено хід арбітражного процесу за порушення справи про банкрутство підприємства-боржника в Україні. Підставою для порушення справи про банкрутство підприємства є письмова заява будь-кого з кредиторів боржника, органів державної податкової служби або контрольно-ревізійної служби до арбітражного суду. Кредитор може звернутися із такою заявою, коли дебітор неспроможний задовольнити протягом одного місяця визнані ним претензійні вимоги. Крім того, боржник може звернутися до арбітражного суду з власної ініціативи за його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності. До заяви боржника додаються список його кредиторів і боржників, бухгалтерський баланс та інша інформація про його фінансове та майнове становище.