Банк как экономико-социальная система

Зміст

Розділ 2 1

Вступ 1

1. Банк як приклад економіко-соціальної система. 1

2. Структура і структурна схема банку. 2

3. Модель безпеки з повним перекриттям. 6

Розділ 2

Вступ

1. Банк як приклад економіко-соціальної система.

Банк  – економіко-соціальна система, яка зосереджує тимчасово вільні грошові кошти (вклади), надає їх у тимчасове користування у вигляді кредитів (позик, позик), є посередником у взаємних платежах і розрахунках між підприємствами, установами або окремими особами, регулює грошовий обіг у країні, включаючи випуск (емісію) нових грошей.

Ми  можемо вважати банки економіко-соціальною системою,бо вони здійснюють професійне управління грошовими ресурсами суспільства і виконують різноманітні регулюючі функції в економіці щодо чинного законодавства під юрисдикцією влади. А отже за визначенням що ми дали у розділі 1 банк є економіко-соціальною системою.

Вони пропонують клієнтам широкий набір послуг, здійснюючи фінансові операції різного типу. До найбільш важливих з них відносяться:

• Надання кредитів різного типу;
• Управління депозитами і грошовими заощадженнями;
• Посередництво у здійсненні платежів та інших грошових розрахунках;
• Управління капіталами у формі управління потоками наявних коштів;
• Послуги зі страхування власності та ризиків;
• Посередництво в емісії цінних паперів;
• Трастові послуги, тобто управління капіталом клієнта на користь і в інтересах власника капіталу;
• Агентські, в тому числі і брокерські, послуги на фондових біржах;
• Консалтинг - надання консультацій з широкого кола проблем економічної діяльності;
• Вирішення проблем і завдань інвестиційного аналізу і планування;
• Аудиторські послуги і моніторинг з гарантією заощадження конфіденційної інформації з прийняттям відповідальності за надійність інвестицій перед власника капіталу;
• Факторинг - купівля банком грошових вимог постачальника до покупця та їх інкасація за певну винагороду;
• Венчурні операції, пов'язані з кредитуванням і фінансуванням науково-технічних розробок, які характеризуються високим ступенем ризику капіталовкладень по перспективам отримання значного прибутку;
• Валютний обмін;
• Обмін векселів - покупка їх до закінчення строку обігу;
• Відповідальне збереження цінностей;
• Організація чекового обороту;
• Фінансове забезпечення виробництва у формі ліцензійних угод;
• Забезпечення платежів за допомогою системи кредитних і дебетних карток та забезпечення цілодобового доступу до депозитних розрахунками за допомогою система касових і банківських автоматів;
• Відстеження кредитної, інвестиційної та емісійної передісторії суб'єктів ринку, захист ринку від можливих зловживань, зниження ризику інвестицій і т.д.

Як соціальний інститут вони є основною ланкою фінансової інфраструктури: банківська система, поряд  з бюджетною, покликана забезпечити  стабільні умови нормального  функціонування держави та підвищення рівня життя населення.

Отже банк є ключовою ланкою економічної системи суспільства, посередником між різними його елементами. Банк акумулює фінансові ресурси у одних економічних агентів (що мають надлишок цих ресурсів) і розподіляє їх іншим (які мають недолік фінансових ресурсів), виконуючи, таким чином, найважливішу роль у народному господарстві - роль джерела коштів для розвитку і зростання перспективних секторів економіки.

Банківській системі притаманні такі властивості, як відкритість, цілісність, організованість, структурованість, стійкість, живучість, адаптивність, безпека. Відкритість банку проявляється в його постійній взаємодії із зовнішнім середовищем, тобто з іншими економічними агентами (державою, корпоративними, приватними клієнтами, конкурентами - іншими банками). Крім економічних агентів, банк взаємодіє зі всілякими політичними, соціально-культурними та іншими об'єктами громадського життя.

  Банк є цілісною системою,бо  кожен її елемент, кожне відділення  впливає на функціонування всієї  системи. Організованість банку полягає в тому що структура данку є незмінною,елементі нижчого рівня підпорядковуються елементам вищого рівня. Банк є впорядкованою системою,бо,як вже було сказано, має чітку структуру розташування елементів і елементі нижчих рівнів підпорядковуються вище стоячим елементам.

Стійкість банківської системи проявляється у тому що вона може протистояти  зовнішнім загрозам будь-якого характеру  використовуючи наявні механізми захисту.

Безпека банківської системи є більш-менш очевидною властивістю,так як очевидно що банк здатен підтримувати свою працездатність на прийнятному рівні.

 

2. Структура і структурна схема банку.

Загалом структура банку, незалежно від того державний він чи комерційний багато в чому однотипна, хоча існують й відмінності як у системі керівних органів, так і в підпорядкованих службах та підрозділах.

Банки в ринкових умовах спеціалізуються на наданні різних видів послуг, ставлять перед собою різні цілі, і, отже, їхні організаційні структури можуть варіюватися. Організаційна структура банку покликана забезпечити роботу банківських службовців, успішне здійснення всіх функцій управління, максимальне задоволення потреб клієнтів і, у кінцевому підсумку досягнення основних стратегічних цілей, що постають перед банком [97, с.99].

Структура комерційних банків, як показує практика їх діяльності, залежить від ряду факторів. Серед яких можна виділити, по-перше, розмір банку і численність його персоналу. Великий банк об’єднує значну кількість співпрацівників, працюючих в них (від 500 до 1000 чоловік). Окремі великі банки такі як: Промінінвестбанк, Приватбанк, "Аваль", Укрсоцбанк, Укрсиббанк та деякі інші мають від 3000 до 6000 тисяч співробітників. Звичайно, в таких банках кількість управлінь (відділів) досить велика. В малому банку може не бути спеціальних відділів і тим більше управлінь, що характерні для великого банку. В малому банку працює обмежена кількість працівників, що можуть бути об’єднані у декілька основних відділів (наприклад, кредитний, операційний і т. ін.).

По-друге серед факторів, що впливають на структуру банку є рівень його універсалізації або спеціалізації. Якщо банк проголошує себе універсальним банком, то він неминуче (рано чи пізно) повинен створити ряд спеціальних підрозділів, здійснюючих різноманітні види банківських послуг. Напроти, спеціалізація банку на певному виді діяльності звільнює його від виконання ряду операцій і відповідного формування окремих підрозділів апарату управління. З іншого боку, спеціалізація банку на виконанні певного виду діяльності вимагає від нього створювати ті відділи та управління, які покликані виконувати цей більш широкий круг операцій, відповідних його роду діяльності.

Структура банку обумовлюється, нарешті, завданням економії затрат, необхідністю завантаження банківського персоналу. Банк є комерційним підприємством, він працює в інтересах отримання прибутку. Він не може набирати зайвий персонал, через те, що це збільшує загальні витрати оплати праці банківських працівників. Банк повинен найняти таку кількість працівників, який було б достатньо для виконання відповідного обсягу роботи забезпечувало б необхідним їх завантаженням.

Кінцевою метою формування структури банку є зручність управління усім комплексом банківської діяльності, підвищення продуктивності праці банківських працівників, розширення спектру наданих клієнтам банківських послуг, досягнення високого прибутку.

Організаційні структури банку дещо умовно можна умовно поділити дві групи-класичні й адаптивні.

До  класичних форм організаційної побудови банків відносяться: функціональні і дивізійні підрозділи і служби [123, с.13].

Найбільше поширення має функціональна модель структури банку. Основним критерієм функціональної структури комерційного банку є економічний зміст та обсяг операцій, що виконує цей банк. Відповідно до цього кожний банк створює підрозділи та служби які виконують певні операції за їхнім функціональним призначенням. Це означає, що структура банку прив’язана до тієї конкретної діяльності, яку він виконує. Функціональні структури – це більш-менш відособлені підрозділи (служби), що реалізують функції відповідно до розподілу всієї діяльності банку на визначені частки чи галузі, що досить легко розмежувати змістовно.

Важлива особливість даної моделі організаційної структури полягає в тому, що вона являє собою ефективний спосіб організації постійно повторюваних однотипних завдань, що не вимагають оперативного рішення. Це найпростіша, легко керована структура функціонального типу, як правило, характерна для малих банків.

Функціонально організовані підрозділи і служби банку, що виконують масиви однотипних завдань, у свою чергу можна розділити на такі дві групи:

1.Основні  (функціональні) підрозділи, що виконують завдання, констатуючи саму природу банківської діяльності, тобто безпосередньо створюють банківські продукти, що надають відповідні послуги клієнтам банку. До них можна віднести, наприклад такі підрозділи (управління, відділи): пасивних операцій; активних операцій; валютних операцій; операцій з цінними паперами; планово-аналітичне; маркетингу; бухгалтерського обліку та звітності та ін.

2.Забезпечуючі  підрозділи. У технічному відношенні вони не беруть участь в основних операціях банку, виконують завдання допоміжного, обслуговуючого характеру, спрямовані на створення умов для надійного й ефективного функціонування підрозділів першої підгрупи. До них належать підрозділи (управління, відділи, служби): юридичне управління; кадрів; безпеки; інформаційного забезпечення; технічного забезпечення; господарське та ін.

Якщо обсяги завдань, розв’язуваних даними (і не названими тут) підрозділами, досить великі, то усередині них можуть створюватися додаткові, більш дрібні підрозділи. Наприклад, підрозділ активних операцій, як правило, представлено декількома, підрозділами, центральним з яких вважається кредитний, але його часто розділяють на більш дрібні підрозділи, що відповідають за коротко – і довгострокове кредитування, за кредитування юридичних і фізичних осіб і т.п.

Керівництво банку з урахуванням його стратегії, розміру, асортименту послуг, що надаються, та інших факторів повинно саме обирати які підрозділи створювати для використання в роботі, а також визначити принципи й механізми взаємодії між ними.

(Прилуцький О.В. Організаційно-правові засади діяльності комерційних банків в Україні)

Нижче приведена організаційна структура  банку який повинен мати можливість надавати широкий асортимент послуг.

 

 Рис. 1. Організаційна структура банку.

 

 

 До об'єктів, що підлягають захисту від потенційних загроз і протиправних дій, відносяться:

• Персонал банку (керівні працівники, виробничий персонал, що має безпосередній доступ до фінансів, валюті, цінностям, сховищ, обізнані у відомостях, що становлять банківську та комерційну таємницю, працівники зовнішньоекономічних служб та інші;
• Фінансові кошти, валюта, коштовності;
• Інформаційні ресурси з обмеженим доступом, що становлять службову і комерційну таємницю, а також інша конфіденційна інформація на паперовій, магнітній, оптичній основі, інформаційні масиви та бази даних, програмне забезпечення, інформативні фізичні поля різного характеру;
• Засоби і системи інформатизації (автоматизовані системи і обчислювальні мережі різного рівня та призначення, лінії телеграфного, телефонного, факсимільного, радіо-і космічного зв'язку, технічні засоби передачі інформації, засоби розмноження і відображення інформації, допоміжні технічні засоби і системи);
• Матеріальні засоби (будівлі, споруди, сховища, технічне обладнання, транспорт та інші засоби);
• Технічні засоби і системи охорони та захисту матеріальних та інформаційних ресурсів.

 

 Всі об'єкти, щодо яких можуть бути реалізовані загрози або протиправні посягання, мають різну потенційну вразливість з точки зору можливого матеріального або морального збитку. Виходячи з цього вони повинні бути класифіковані за рівнями небезпеки, ступенями ризику. 

Найбільшу небезпеку  мають фінансові та валютні кошти, особливо під час транспортування, інформаційні ресурси і деякі  категорії персоналу.

Рис. 2. Структура банку,об'єкти захисту та загрози. 1- загрози співробітникам, 2-загрози для коштів, 3-інформаційні загрози, 4-загрози будівлям.

3. Модель безпеки з повним перекриттям.

Ідеї ​​керування ризиками багато в чому сходять до моделі безпеки з повним перекриттям, розробленої в 70-х роках [2].

Модель безпеки з повним перекриттям будується виходячи з постулату, що система безпеки повинна мати, принаймні, один засіб для забезпечення безпеки на кожному можливому шляху впливу порушника на систему.

У моделі точно визначається кожна область, яка вимагає захисту, оцінюються засоби забезпечення безпеки з точки зору їхньої ефективності та їх внесок у забезпечення безпеки у всій системі. 
 
Рис. 3. Двочастковий граф "загроза-об'єкт". 
 
 
Рис. 4. Тридольний граф "загроза - засіб захисту - об'єкт". 

Вважається, що несанкціонований доступ до кожного з безлічі захищених об'єктів o пов'язаний з деякою "величиною збитку" для власника системи, і цей збиток може бути визначений кількісно.

З кожним об'єктом, що вимагає захисту, зв'язується деяка множина дій, до яких може вдатися порушник для отримання несанкціонованого доступу до об'єкта. Потенційні дії,що несуть загрозу, по відношенню до всіх об'єктів  формують набір загроз системи Т. Кожен елемент множини загроз характеризується ймовірністю появи.

Множина відносин "об'єкт-загроза" утворюють дводольний граф (рис. 3), в якому ребро (t_i, о_j) існує тоді і тільки тоді, коли t_i є засобом отримання доступу до об'єкта o_j. Слід зазначити, що зв'язок між загрозами і об'єктами не є зв'язком типу "один до одного" - загроза може поширюватися на будь-яке число об'єктів, а об'єкт може бути вразливим з боку більш ніж однієї загрози. Мета захисту полягає в тому, щоб "перекрити" кожне ребро даного графа та спорудити бар'єр для доступу з цього шляху.

Завершує модель третій набір, що описує засоби забезпечення безпеки М, які використовуються для захисту системи. В ідеальному випадку, кожен засіб повинен усувати деяке ребро (t_i, o_j). В дійсності, m_k виконує функцію "бар'єру", забезпечуючи певний рівень опору спробам проникнення. Цей опір - основна характеристика, притаманна всім елементам набору M. Набір М засобів забезпечення безпеки перетворює двочастковий граф в тридольний (рис. 4).