Аналіз впливу облікової ставки НБУ на кдетитний стан

 

  Зміст

Вступ…………………………………………………………………………….....…2

РОЗДІЛ І. ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ…………...…….…4

   1.1Суть, мета та роль грошово-кредитної політики…………………….…4

1.2Центральний  банк – головний суб’єкт грошово-кредитної політики...10

1.3Норма  обов’язкових банківських резервів  як інструмент грошово-кредитної  політики…………………………………………………………………15

1.4.  Облікова ставка як інструмент грошово-кредитної політики………..19

РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ ВПЛИВУ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ НА СТАН КРЕДИТНОГО РИНКУ УКРАЇНИ………………………………………………..22

2.1.Сучасні  проблеми банківського кредитування. Аналіз проблемних кредитів……………………………………………………………………………22

2.2 Аналіз  норми обов’язкових резервів  у період 2008-2011р…………31

2.3 Аналіз  динаміки облікової ставки у  період 2008-2011рр…………..38

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………….49

 

 

Вступ

 

Реалізація  монетарної ( грошово-кредитної ) політики держави здійснюється за допомогою  багатьох інструментів. Одним з найважливіших  інструментів, що застосовує Центральний  банк, є політика обов’язкових резервних  вимог.

Це надзвичайно  потужний засіб грошово-кредитного регулювання . Навіть, невеликі зміни  норми обов’язкових банківських  резервів призводять до значних змін в обсягах кредитних вкладень комерційних банків і відчутно впливають  на грошову масу.

В Україні  в умовах трансформації економіки  Національний банк поступово освоює методи регулювання грошового ринку, що притаманні ринковій економіці. У  перші роки свого функціонування, коли ринок державних цінних паперів  тільки формувався, процентні ставки Центрального банку у зв’язку  з інфляцією були від’ємними і  не могли мати регулятивного впливу, а редисконтні операції банк не міг  здійснювати, тому що вексельний обіг і досі не розвинутий в Україні, Національному  банку доводилось робити основний акцент у грошово-кредитному регулюванні  на політику резервних вимог.

Мета  даної роботи полягає у необхідності аналізу застосування норми обов’язкових банківських резервів і обікової ставки Національним банком для регулювання  грошово – кредитної сфери, впливу величини резервів на інвестиційну активність, дослідження застосування даного інструменту  в Україні у період з 2008 по 2011 рр.

Об’єктом  даної роботи є норма обов’язкових банківських резервів та норми облікової  ставки у системі інструментів регулювання  грошово – кредитного ринку.

Актуальність  роботи полягає у тому, що норма  обов’язкових банківських резервів в період розвитку банківської системи, грошового ринку та економіки  взагалі використовувалась Національним банком України як основний інструмент грошово – кредитного регулювання. Застосування норми обов’язкових банківських резервів  та норми облікової ставки вимагає докладного аналізу стану грошової, кредитної сфер з метою забезпечення стабільного економічного зростання і погашення негативних явищ ринку.

В першому  розділі даної роботи розглянуто суть та роль грошово-кредитної політики, її необхідність здійснення, суб’єкти та інструменти реалізації.

Докладно  охарактеризовано роль Центрального банку, як головного суб’єкта монетарної політики, його основні завдання і  методи їх здійснення.  Норма обов’язкових резервів та норми облікової ставки розглянуті  як одні з найвагоміших інструментів здійснення грошово –  кредитної політики Центральним  банком, механізм дії та  її вплив  на досягнення стратегічних цілей економіки. В цьому розділі також описаний сучасний порядок формування норм обов’язкових банківських резервів в Україні.

В другому  розділі проаналізовано стан сучасного  кредитного ринку України, динаміку норм обов’язкових банківських резервів та норми облікової ставки в Україні, політику Національного банку України та умови в яких вона здійснювалась за період з 2008 по 2011 рр.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І. ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ : СУТЬ, МЕТА, СУБ’ЄКТИ, ІНСТРУМЕНТИ, ЗНАЧЕННЯ

 

1.1Суть, мета та роль грошово-кредитної політики

 

Під грошово-кредитною політикою розуміють  комплекс взаємозв'язаних, скоординованих на досягнення певних цілей заходів щодо регулювання грошового ринку, які проводить держава через свій центральний банк. Часто її називають монетарною, чи грошовою, політикою. [1,28]

Найбільш прийнятним є  визначення, яке відносить до грошово-кредитної  політики ті заходи та дії регулятивного  характеру, які здійснюються безпосередньо центральним банком чи за його участю та реалізуються через грошовий ринок у всіх його різновидах, включаючи валютний. За такого підходу грошово-кредитна політика набуває чітких, економічно обумовлених меж, внутрішньо єдиної інституційної основи, тобто охоплює грошовий ринок і банківську систему. У такому трактуванні грошово-кредитна політика виступає як системний, організаційно оформлений регулятивний механізм зі своїми специфічними цілями, інструментами та роллю в економічній системі. Саме у цьому розумінні ми використовуватимемо в подальшому поняття монетарної політики.

В Україні головним суб'єктом  грошово-кредитної політики є Національний банк. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної політики беруть участь інші органи державного регулювання економіки — міністерство фінансів, міністерство економіки, безпосередньо уряд, Верховна Рада. Органи виконавчої та законодавчої влади визначають основні макроекономічні показники, які слугують орієнтирами для формування цілей грошово-кредитної політики (обсяг ВВП, розмір бюджетного дефіциту, платіжний та торговий баланси, рівень зайнятості та ін.). Верховна Рада, крім того, регулярно заслуховує доповіді Голови НБУ та одержує інформацію банку про стан грошово-кредитного ринку в Україні.

Для з'ясування ролі монетарної політики в ринковій економіці важливе значення має усвідомлення завдань, які ставляться монетарними владними структурами і вирішуються монетарними методами. Ці завдання прийнято називати цілями монетарної політики. Вони поділяються на три групи: стратегічні, проміжні і тактичні.

Стратегічними звичайно є цілі, що визначені як ключові в загальноекономічній політиці держави. Ними можуть бути: зростання виробництва, зростання зайнятості, стабілізація цін, збалансування платіжного балансу. Кожна з цих цілей настільки важлива для суспільства, що владні структури можуть ставити перед собою завдання одночасно реалізувати їх усі чи більшу їхню частину. Держава в цілому має у своєму розпорядженні широкий спектр регулятивних інструментів для розв'язання таких завдань.

Проте з допомогою заходів  лише монетарної політики одночасно  досягти всіх указаних цілей неможливо через обмеженість та специфіку її інструментарію. Тому в межах монетарної політики зазначені стратегічні цілі виявляються несумісними. Зокрема, стабілізація цін вимагає застосування монетарних заходів, які призводять до погіршення кон'юнктури, спаду виробництва та зайнятості. І навпаки, для зростання виробництва необхідно вживати заходи, які призведуть до пожвавлення кон'юнктури і можуть спричинити зростання цін.

Тому центральний банк вибирає залежно від конкретної економічної ситуації одну із стратегічних цілей. Нею, як правило, є стабілізація цін (чи погашення інфляції), оскільки якраз вона найбільше відповідає головному призначенню центрального банку - підтримувати стабільність національних грошей. І через розв'язання цього завдання центральний банк сприяє досягненню інших стратегічних цілей. Проте щоразу виникає складна проблема узгодження стратегічних цілей монетарної та загальноекономічної політики. [1,24-26]

Проміжні цілі монетарної політики полягають у таких змінах певних економічних процесів, які сприятимуть досягненню стратегічних цілей. Оскільки в ринкових умовах економічне зростання, зайнятість, динаміка цін, стан платіжного балансу та інші макроекономічні показники визначаються передусім станом ринкової кон'юнктури, проміжними цілями монетарної політики є зміна останнього в напрямі, який визначається стратегічною ціллю. Зокрема, якщо ціллю загальноекономічної політики є економічне зростання при скороченні безробіття, то проміжною ціллю може бути пожвавлення ринкової кон'юнктури.

Деякі економісти до проміжних  цілей відносять вибір не тільки напряму зміни ринкової кон'юнктури, а й економічних перемінних, регулюванням яких досягається вплив на стратегічні цілі. Такими перемінними можуть бути: маса грошей в обігу, процентна ставка, валютний курс, швидкість обігу грошей, номінальний обсяг виробництва, рівень цін .

Характерною особливістю  проміжних цілей є те, що встановлюються вони на тривалі часові інтервали, упродовж яких можуть бути реалізовані і виявити свою ефективність. Так, пожвавлення кон'юнктури ринку через зростання маси грошей чи зниження процентних ставок у короткостроковому періоді може спричинити зростання попиту і цін. І лише за умови, що ці заходи активізують інвестиції, зростання виробництва, буде забезпечене збільшення пропозиції, яке зупинить зростання цін і стабілізує їх. Проте для цього потрібен тривалий проміжок часу.

Тактичні цілі — це оперативні завдання банківської системи щодо регулювання ключових економічних перемінних, передусім грошової маси, процентної ставки та валютного курсу, для досягнення проміжних цілей. Стосовно кожного з цих показників може ставитися одне з трьох завдань: зростання, стабілізація, зниження. Конкретний напрям зміни економічної перемінної визначається проміжною ціллю монетарної політики та характером показника. Наприклад, для пожвавлення ринкової кон'юнктури як проміжної цілі необхідно, щоб на рівні тактичних цілей грошова маса зростала, а процентні ставки знижувалися. За показник грошової маси вибираються базові гроші, оскільки саме цей показник перебуває у повному розпорядженні центрального банку. Характерними ознаками тактичних цілей є їхня короткостроковість, реалізація їх оперативними заходами виключно центрального банку, багатоаспектність, єдність та певна суперечливість. [1,26-27]

Місце монетарної політики в загальнодержавній економічній  політиці. Хоча регулятивні заходи монетарної політики здійснюються безпосередньо в грошово-кредитній сфері, її ефект не обмежується цією сферою, а проявляється також у реальній економіці завдяки впливу монетарних змін на виробництво, інвестиції, зайнятість тощо. Тому монетарна політика по суті є складовою загальної економічної політики держави. У своєму впливі на реальну економіку вона взаємодіє з фіскальною, ціновою, інвестиційною, структурною політикою. За механізмом дії та характером впливу на реальну економіку вона найбільш чітко вписується в кон'юнктурну політику (рис. 1.1). [1,28]

 

 

 

 

 

 

Рисунок 1.1 - Зв’язок  монетарної політики з загальноекономічною політикою держави

 

Інституційна основа монетарної політики. Успішне грошово-кредитне регулювання ринкової економіки потребує наявності в країні відповідної інституційної основи. Ключовими складовими цієї основи є банківська система та грошовий ринок.

Формування монетарної політики як дуже важливого і складного  механізму економічного регулювання ставить ряд вимог до банківської системи щодо рівня розвитку її інфраструктури та якості функціонування.

Основними з таких вимог  є:

• дворівнева побудова банківської системи, за якої одному з банків надається статус центрального з монопольним правом емісії грошей. На центральний банк покладаються функції вироблення та реалізації монетарної політики;
• законодавче та фактичне забезпечення незалежності центрального банку від державних органів виконавчої та законодавчої влади, достатньої для проведення ним самостійної монетарної політики;
• законодавче закріплення за центральним банком статусу резервної структури банківської системи в цілому з наданням йому права регулювати резервні фонди всіх банків другого рівня;
• законодавче надання центральному банку статусу кредитора в останній інстанції для банків другого рівня та статусу фінансового агента уряду;
• широкий розвиток мережі банків другого рівня, достатньої для повного забезпечення попиту економічних суб'єктів на позичкові кошти;
• створення системи державного регулювання та нагляду за роботою банків другого рівня, що гарантує функціональну поведінку останніх у межах, визначених монетарною політикою центрального банку;
• забезпечення високого рівня довіри до банківської системи загалом через досягнення стабільності кожного окремого банку.

Грошовий ринок як другий елемент інституційної основи монетарної політики створює те середовище, в якому формуються і реалізуються методи та інструменти монетарної політики. Чим це середовище сприятливіше, тим ефективнішою буде дія останніх. Навіть здатність банків здійснювати грошово-кредитне регулювання значною мірою залежить від розвитку грошового ринку, оскільки вони є головними посередниками на ньому.

Проведення ефективної монетарної політики ставить перед  грошовим ринком такі вимоги:

• досягнення високого рівня його структуризації, за якого успішно функціонують усі складові цього ринку — кредитний ринок із сегментами ринку грошей та ринку капіталу, міжбанківський ринок, ринки державних і корпоративних цінних паперів, валютний ринок;
• достатній рівень лібералізації всіх секторів грошового ринку для забезпечення вільного переміщення грошей, вільного доступу на ринки всіх економічних суб'єктів, формування реального співвідношення попиту і пропозиції в кожному із секторів та забезпечення реального 
  зв'язку між відповідними ціновими індикаторами — ставкою банківського процента, доходу з цінних паперів, обмінного курсу валют;
• вільний доступ усіх комерційних банків на будь-який сектор 
  грошового ринку;
• наявність широких зовнішньоекономічних зв'язків, забезпечення конвертації національної валюти, проведення реальної курсової політики.