Зайнятість

Одним із проявів  інтернаціоналізації та демократизації господарського і соціально-культурного  життя людства, а також наслідків  гострих міжнаціональних протиріч є великомасштабні внутрішньодержавні та міждержавні переміщення населення  і трудових ресурсів у різних формах.

Міжнародний поділ  праці як вищий ступінь розвитку суспільного територіального поділу праці між країнами, що передбачає стійку концентрацію виробництва певної продукції в окремих країнах, передбачає наявність у різних країнах  трудових ресурсів різного обсягу та кваліфікаційного складу.

     Міждержавна міграція населення та трудових ресурсів виникає за наявності значного контрасту в рівнях економічного та соціального розвитку і темпах природного демографічного приросту країн, які приймають і віддають робочу силу. Географічними центрами імміграції є найбільш розвинуті країни, такі як США, Канада, Австралія, більшість західноєвропейських країн, а також країни з високими доходами від продажу нафти та швидким економічним зростанням (Саудівська Аравія, Бахрейн, Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати та ін.).

     1) Міграція населення – переміщення людей через межі певних територій зі зміною місця проживання назавжди або тимчасово.

     2) Мігранти – особи, що переміщуються.

     3) Міграційний потік – загальна кількість мігрантів (або міграцій), яка характеризується спільністю районів вибуття і прибуття протягом певного періоду часу – один з показників напрямку міграції.

     4) Внутрішня міграція – зміна місця проживання осіб у межах національних кордонів країни.

     5) Зовнішня міграція – переміщення населення з однієї країни в іншу.

     Зовнішня міграція населення включає два взаємопов’язані процеси:

     а) еміграцію, тобто виїзд з однієї країни в іншу.

     б) імміграцію, тобто в’їзд в іншу країну.

     . Міжнародна організація праці  розробила класифікацію видів  сучасної міжнародної міграції  населення. Вона охоплює такі структурні елементи:

     а) переселенці – тобто ті, що переїздять на постійне місце проживання. Ця група орієнтована на переїзд до промислово розвинених країн.

     б) ті, хто працюють за контрактом. Для них чітко обумовлюється термін перебування в приймаючій країні. До цієї групи належать:

     – сезонні працівники, які приїздять на період збирання врожаю;

     – некваліфіковані або мало кваліфіковані працівники;

     – фронтальєри – мігранти, які щоденно перетинають національний кордон, щоб працювати в сусідній країні;

     в) професіонали, для яких характерним є високий рівень підготовки, тобто наявність відповідної освіти та досвіду практичної роботи. Саме для цієї класифікаційної групи характерним є термін «відтік розумів» – міграція висококваліфікованих кадрів.

     г) нелегальні іммігранти. Цим терміном характеризуються особи, які нелегально в’їхали до країни; особи, які в’їхали легально, але вчасно не виїхали, тобто мають прострочену візу; а також особи, які в’їхали за туристською візою, але займаються трудовою діяльністю;

     д) біженці – особи, що змушені емігрувати з своєї країни внаслідок будь-якої загрози (політичні, релігійні, національні переслідування).За станом на 1995 рік їх чисельність у світі оцінювалась на рівні 18 млн.

     Головна причина міжнародної міграції робочої сили полягає в диференціації економічних умов життя. Міграція трудових ресурсів відбувається в напрямку тих країн та регіонів, де очікувані заробітки найвищі.

     Звичайно державне регулювання здійснюється через прийняття фінансованих з бюджету програм, спрямованих на обмеження припливу іноземної робочої с (імміграції) або на стимулювання мігрантів до повернення на батьківщину (рееміграції).

Регулювання імміграції полягає в тім, що держава не перешкоджає в'їздові тих категорій працівників, що потрібні в даній країні, обмежуючи в'їзд всім іншим.

     Всезростаючі обсяги еміграції з України викликані:

     - високим рівнем безробіття в країні, у тому числі прихованого;

     - різницею в умовах життя і рівні заробітної плати в Україні та країнах Заходу;

     - відсутністю перспектив професійного зростання для багатьох обдарованих людей;

     - економічною нестабільністю в країні та невизначеністю шляхів виходу з неї;

     - відсутністю безпеки громадян тощо.

     Серед країн, в які спрямовані потоки трудової міграції з України – Росія, Польща, Чехія, Італія, Греція, Кіпр, а останнім часом – і Німеччина, Португалія, Іспанія та інші розвинені країни Західної Європи. Потік трудової міграції у цьому напрямку обумовлений перш за все близькістю кордонів та певною лояльністю місцевих законів до працівників-емігрантів. Введення візових режимів в окремих країнах (зокрема – Росія, Чехія тощо), де переважно працювали робітники з України, сприяє розширенню географії міграції робочої сили. Все більше українців емігрує для роботи у США, Канаду, країни Близького Сходу тощо. Міграція робочої сили для України на даний час має переважно негативні наслідки. Мігрують, як правило, висококваліфіковані спеціалісти, але лише невеликий відсоток їх має гарантовану роботу і відповідні соціальні та трудові гарантії