Внески вчених в економічний аналіз

Міжнародне значення мають дослідження М. В. Птухи (1889—1961). Світогляд ученого формувався на українських наукових традиціях під впливом М. І. Туган-Барановського. М. В. Птуха розробив демостатичні таблиці, висунув демостатичні ідеї, які високо оцінила світова статистична наука. Статистика — це, здається, була єдина сфера економічних знань, в якій можна було щось зробити в умовах заідеологізованої економічної науки.

Отже, економічна наука України  на всіх історичних етапах розвивалася  у загальноцивілізаційному руслі, а український народ дав світові оригінальних економістів-мислителів, спадщина яких досі ще достатньо не вивчена і не популяризована.

Підсумки

1. Економічна теорія вивчає ефективне  використання обмежених ресурсів  у виробництві товарів і послуг  для задоволення життєвих потреб.

2. Економічна теорія озброює  демократичне суспільство здатністю  розумно ухвалювати важливі рішення, дає корисні знання для споживачів, працівників та менеджерів підприємств.

3. Сформульовані економістами узагальнення  називають принципами, законами, моделями  і теоріями. Виведення цих понять  є завданням економічної теорії.

4. Економічна теорія використовує  найрізноманітніші методи: індукції  і дедукції, аналізу й синтезу, абстракції і поєднання логічного з історичним, кількісного з якісним тощо.

5. Якщо макроекономіка вивчає  економіку в цілому або значних  її агрегатів, то мікроекономіка — конкретні економічні одиниці або інструменти.

6. Економічна теорія е основою  для формування економічної політики, вирішення складних економічних  проблем та подолання труднощів  економічного розвитку.

7. Економічна теорія перебуває  не в статиці, а в динаміці, тобто безперервному процесі розвитку та вдосконалення.

В історію світової економічної  думки Є. Слуцький увійшов передусім  як автор опублікованої в 1915 р. в Італії праці «До теорії збалансованого бюджету споживача», яка започаткувала якісно новий етап у розвитку теорії попиту, звільнивши її від жорсткої прив’язки до категорії суб’єктивної цінності. Розвиваючи неокласичний підхід до теорії цінності, започаткований А. Маршаллом на основі застосування функціонального аналізу, Слуцький утверджував ідею звільнення цієї теорії від виключно психологічних тверджень і філософських гіпотез. Він визнавав існування суб´єктивної корисності, але відмовився від зв’язку з нею теорії попиту і пропозиції, прагнув об’єктивізувати корисність, сформулювати її як суто емпіричне поняття.

Він запропонував визначати параметри функції  корисності на основі характеристик  функцій попиту і пропозиції, передусім  коефіцієнта еластичності попиту за цінами і доходом, акцентував на поведінці  споживача та його реакції на зміни  цін і доходів і, таким чином, звів аналіз функції корисності до виявлення закономірностей її змін. Є. Слуцький чіткіше поставив питання про корисність сукупностей благ, що входять до бюджету споживача.

В економічній літературі утвердився погляд Є. Слуцького на корисність будь-якого поєднання благ як на величину, що має властивість набувати тим більшого значення, чим кращим є таке поєднання для певного  індивіда. Він першим запровадив поняття  рівноважного стану бюджету споживача (корисність бюджету має однакову або найбільшу величину серед усіх найближчих до нього станів), а також його стійкості (стан рівноваги бюджету є стійким, якщо будь-яке відхилення від нього прагне зменшити корисність, і нестійким у протилежному випадку). Оскільки практично можуть існувати лише стійкі бюджети, з’ясування умов такої стійкості Слуцький вважав важливим завданням у теорії індивідуальних бюджетів, що відображає реальну поведінку споживачів.

Є. Слуцький увів в аналіз низку передумов (безперервність функції корисності та її похідних, незмінність її типу протягом визначеного періоду та незалежність зміни корисності від способу переходу від одного поєднання благ до іншого), відмовився від закону Г. Госсена про насиченість потреб і запровадив поняття благ насичуваних (гранична корисність яких зменшується зі збільшенням їхньої кількості) і ненасичуваних (гранична корисність яких за тих самих умов збільшується).

Характерною особливістю  завдання є те, що розглядаються  лише співвідношення цін і доходу. Поведінка функції корисності аналізується, по-перше, за змін в індивідуальному попиті як функції доходу (ефект доходу, що зі збільшенням доходу може бути як позитивним - для відносно необхідних благ, попит на які зростає, так і негативним - для благ відносно не необхідних, як правило, низькоякісних, попит на які скорочується) і, по-друге, за зміни попиту як функції ціни, коли зміна ціни на певне благо зумовлює подвійний ефект. Зниження ціни товару х за незмінності цін усіх інших товарів та незмінного реального доходу визначає, з одного боку, попит на цей товар (ефект доходу як наслідок зростання реального доходу споживача), і, з іншого, попит на всі інші товари в результаті зміни відносних цін на них і виникнення тенденції до заміни їх товаром х, ціна на який знизилася. Слуцький вивів математичний вираз, що показує, як зміна ціни товару х впливає на попит індивіда на інший товар. В сучасній економічній літературі ця залежність названа «ефектом заміщення» - термін Дж. Хікса, який уперше відокремив його від «ефекту доходу».

Є. Слуцький сформулював  найважливішу умову рівноваги - рівність граничних норм заміщення співвідношенню цін відповідних благ, а також запропонував математичне трактування комплементарності товарів. Апарат кривих байдужості, використаний Р. Алленом та Дж. Хіксом, дав змогу належним чином оформити ординалістську теорію цін, описати процес формування ринкового попиту на різноманітні товари за заданої структури цін. По суті, Є. Слуцький, а відтак і Дж. Хікс розширили сферу мікроекономічного аналізу, передусім відмовившись від припущення А. Маршалла про незмінність граничної корисності грошей. Теорія Слуцького розвинулася як окреме відгалуження економетрики на Заході. Його ідеї, поглиблені також у працях Х. Хаутаккера, К. Ерроу, Ж. Дебре та інших, широко використовуються в сучасній математичній теорії попиту.

Всесвітнє визнання принесла Слуцькому і праця «Сложение  случайных причин как источник циклических  процессов», опублікована в 1936р. в журн. «Вопросы конъюнктуры» (том 3, вип. 1) та передрукована 1937 р. в перекладі на англійську мову в США в журн. «Econometrica» (Vol. 5). Працюючи над математичним забезпеченням розробок Кон’юнктурного інституту, Слуцький: почав шукати пояснення коливань економічної кон’юнктури не у факторах, що впливають на ділову активність (підхід, започаткований М. Туганом Барановським), а у випадкових (стохастичних) процесах, що пов’язані з масовими явищами й за характером подібні до випадкових похибок, які вивчає теорія ймовірностей. За безладним, хаотичним протіканням економічних, соціальних, метеорологічних та інших явищ Слуцький зумів побачити важливі кількісні закономірності, що можуть бути описані мовою теорії ймовірностей. Він критично переглянув методи дослідження кон’юнктурних коливань, які існували на той час, передусім щодо аналізу часових рядів, що широко використовувалися для визначення загальної довготривалої тенденції розвитку циклічних і сезонних коливань. Ці методи, виходили з припущення незалежності відповідних випадкових коливань одне від одного. Вчений вважав їх такими, що не могли ні пояснити, які з встановлених періодичних коливань закономірні, а які - випадкові, ні віднайти джерело, «причинний механізм» їх правильності.

Є. Слуцький виходив із того, що, як загальне правило, випадкові  компоненти емпіричних рядів не є  незалежними, а, навпаки, є коре- льованими, й нерідко тісно корельованими між собою. Він відмовився від гіпотези нашарування правильних хвиль, що лише ускладнюються випадковими компонентами. Вчений поставив завдання «знайти можливе джерело у поєднанні випадкових причин» для пояснення, по- перше, хвилеподібних процесів (він виходив із факту існування хвиль різних порядків: довгі хвилі, що охоплюють десятиліття, цикли приблизно від 5 до 10 років і короткі хвилі) і, по-друге, - «привабливої правильності хвиль» - приблизної правильності періодів. Є. Слуцький не лише отримав такі хвилі додаванням випадкових коливань, що не залежать одне від одного і в яких немає нічого періодичного, а й довів їх «приблизну правильність».

Суть відкриття Слуцького  полягала в тому, що він зумів  пов’язати хвилеподібні коливання  економічної кон’юнктури з випадковими  коливаннями, показав, як перші можуть зумовлюватися другими, якщо дія  випадкових факторів поширюється на певний відрізок часу (t) таким чином, що дія одних факторів може перекривати дію інших і підсумовуватися в наочних результатах, створюючи зв’язність ряду. При цьому самі коливання набувають зовнішнього вигляду періодичності таким чином, що протягом деякого відрізку часу виникають псевдоперіодичні хвилі зі змінною амплітудою, але з постійним періодом; відтак ця періодичність розладнується і змінюється новою серією псевдохвиль з іншим періодом і т.д.

Це дало Слуцькому підставу для висновку, що між процесами, побудованими з суворо періодичних компонент, та процесами випадковими, в яких зв’язок між членами слабшає із зростанням відстані в часі, існує близька спорідненість та ймовірність безперервного переходу від процесів одного до процесів іншого роду. Він з’ясував, що статистично гіпотезу накладання кінцевої кількості закономірно періодичних коливань неможливо відрізнити від гіпотези випадкової функції х(t) з дуже великою зоною зв’язності. Цей сенсаційний висновок засвідчив необхідність перегляду спроб статистичного доведення періодичних закономірностей в економіці, геофізиці, метеорології та ін. Незалежно від Слуцького до подібних висновків дійшов і англійський вчений Дж. Е. Юл, який досліджував сонячну активність і праця якого була опублікована того ж 1927 р. Тому феномен, відкритий вченими, - можливість перетворення динамічною системою випадкових вхідних сигналів у послідовно корельовані вихідні сигнали - був названий «ефектом Слуцького-Юла».

Дослідження Слуцьким псевдоперіодичних хвиль, що виникають у зв’язних рядах, разом із математичним обґрунтуванням, поданим у наступній його праці «О квадратической ошибке коэффициента корреляции в случае однородных связных рядов» (1929), значно розширили межі застосування математичної статистики, оскільки доти теорія кореляції в повному обсязі була розроблена школою англійських статистиків лише у застосуванні до рядів беззв’язних. У методологічному аспекті Слуцький започаткував сучасну спектральну теорію стаціонарних послідовностей і процесів. Однак вважається, що ця теорія є досить формальною порівняно із власним підходом Слуцького, який базувався на описі конкретних фактів, покладених в її основу. Доведення ним оригінальної гіпотези про зв’язок хвилеподібних коливань із випадковими коливаннями, тобто тісного зв’язку довгострокових економічних коливань із різноманітними відхиленнями від нормального перебігу економічного розвитку - мало важливе значення для дослідження причинного механізму циклічних коливань, зокрема їх зв’язку з нагромадженням. Вона значно розширила уявлення про природу циклічності в економіці й стала одним із напрямів наступних наукових досліджень. Праця Слуцького суттєво вплинула на розвиток економетрики в галузі аналізу часових рядів, на дослідження довгих циклічних коливань та розвиток макроекономіки в цілому, передусім в частині створення динамічних моделей (праці С. Кузнеця, Р. А. К. Фріша і ін.).

Ще одна праця, яка принесла світове визнання Є. Слуцькому як засновнику нової галузі науки - праксеології, - «Ein Beitrag zur for- mal-praxeologischen Grundlegung der Oekonomik» («Етюд до проблеми будування формально-праксеологічних засад економіки»), опублікована 1926 р. німецькою та українською мовами в «Записках соціально-економічного відділу» Української Академії наук. Сучасна праксеологія - наука, змістом якої є методи визначення принципів раціональної ефективної людської діяльності за різних комбінацій умов. Термін «праксеологія» увів у науковий обіг французький соціолог А. Аспінас у 1899 р. в статті про основи технології. В економічній науці його вперше використав Слуцький, вказавши як на одне з важливих джерел у розробці праксеологічних ідей праці Е. Гусерля та Б. Ресселя.

Вчений визначав праксеологію як загальну, формальну за своєю  природою теорію, головні формально-онтологічні  поняття та побудови якої («утвори») містяться у відповідних «матеріально-змістовних сутностях» як їхні категоріальні форми і яка завдяки цьому може стати підґрунтям для дослідження «матеріально-змістовних предметностей», що відповідають дійсності. Слуцький запровадив комплекс понять про головні формально-праксеологічні утвори: «система», її «стани», «параметри», «простір станів», «вільний обсяг системи», «диригент системи» і його «чинність», «пасивні зміни», незалежні від «диригента», «оптимум», «ситуація» як стан системи у поєднанні з «перспективою» та ін. Вчений розкрив їх структурну взаємозалежність і зробив висновок про однозначну залежність оптимального стану системи лише від його координат, з одного боку, та, евентуально, від попередньої історії системи - з іншого. В результаті Слуцький дійшов «до формальної схеми причинних процесів, що може зумовити й по-різному змодифіковані схеми випадкових процесів, коли більше не існуватимуть преміси однозначності», а також з урахуванням залежності оптимального стану системи у «вільному обсязі» (всі стани, що їх за певний момент може набути система), ще й від «перспектив» - до формальної схеми цільових процесів, яка також уможливлює різні модифікації, які ускладнює втручання випадку. Слуцький зробив висновок про придатність цих формально-онтологічних схем залежно від вибору системи аксіом як для відомих систем і процесів матеріального світу («формальна фізика»), так і для дій «свідомих творінь» («формальна праксеологія»), в обмеженій царині якої можна говорити і про «формальну економіку».

Заслугою Слуцького є  й те, що цей підхід дав змогу визначити залежність праксеологічних проблем від проблем із галузі загальної теорії комплексів і подій, встановити градацію ступеня загальної та однобічної залежності теорії подій, праксеології та формальної економіки. Остання за Слуцьким, «обґрунтовує економіку, встановлюючи та розвиваючи відносини між головними матеріальними формами, які відіграють конститутивну роль щодо матеріального змісту суті господарських утворень», що є підготовчою роботою «для наступних аналізів, які мають точно зазначити ті царини пізнання, де неетичні та соціальні категорії (такі, як «вартість» (цінність) або «будь-які соціальні категорії», від яких формальна економіка абстрагується) відкриваються як істотно необхідні».