Товар і його властивості

ТЕОРІЯ ПОПИТУ І ПРОПОЗИЦІЇ

 

Згідно з цією теорією  реальна цінність товару дорівнює фактичній ціні, яка встановлюється на ринку відповідно до попиту і пропозиції товарів (послуг).

Попит і пропозиція є  реальним відображенням стану ринкової економіки, в якому протистоять  інтереси господарюючих суб'єктів  — покупців і продавців. Способом вирішення цієї суперечності є формування ринкових цін, що веде до встановлення рівноваги між попитом і пропозицією, а отже, і до відтворення стимулів економічних суб'єктів виробляти і купувати товари. Ця ситуація можлива і досягається при таких цінах і обсягах товарів, коли кількість тих, хто хоче купити, відповідає кількості тих, хто продає товари. Саме за таких умов утворюється ціна рівноваги. Вона являє собою ціну такого рівня, при якому пропозиція відповідає попиту.

Економічне становище  товаровиробника залежить від ринкової ціни його товарів. Оскільки ж ринкова  ціна залежить від двох чинників — попиту і пропозиції, у взаємодії та зіткненні яких вона утворюється, слід з'ясувати, що таке попит і пропозиція, яке їхнє місце у цьому процесі.

Попит — це платоспроможна потреба у певному товарі. Інакше кажучи, це сума грошей, яку покупці  можуть і намагаються заплатити за необхідне їм благо.

Попит залежить від доходів  покупців, потреби у товарах (послугах) і цін на останні. Отже, попит підвищується при зростанні доходів, зниженні цін або одночасній дії цих чинників — і навпаки. Ця залежність дістала назву закону попиту.

У цілому величина попиту залежить, як правило, від ціни товару: чим нижча ціна на якесь благо, тим вищий попит на нього. Кількісну  залежність попиту від зміни цін  на товари називають еластичністю попиту, її вимірюють як відношення зростання обсягу попиту до зниження цін (у відсотках).

Пропозиція — це кількість  товарів, які виробники можуть і  хочуть виробити.

Пропозиція також залежить від ціни: чим вона вища, тим вища пропозиція з боку продавців, оскільки останні зацікавлені у виручці від продажу товарів (послуг), що становить його економічний інтерес. Таку залежність називають законом пропозиції. Кількісна залежність пропозиції від зміни цін на товари дістала назву еластичність пропозиції, її вимірюють як відношення (у відсотках) обсягу пропозиції до зростання цін.

Закони попиту і пропозиції відображують економічні інтереси протилежних  суб'єктів ринку — покупців і  продавців. Узгодження цих інтересів  досягається при перетині ліній  попиту і пропозиції. Точка перетину характеризує стан ринку певного товару, при якому вся його маса при цій ціні може бути продана і є відображенням ринкової рівноваги. Якщо ж ціни на певний товар зростуть, виникне надлишок продукції. Тоді продавці змушені будуть знижувати ціни, щоб позбавитися запасів і отримати певний прибуток для подальшого розвитку свого господарства. На зниження цін покупці зреагують додатковим попитом.

За умов, коли ціна реалізації буде нижчою за ціну рівноваги, ви-

11 икне підвищений  попит, що призведе до дефіциту. Це, з одного боку,

Ітриятиме зростанню  цін, а з іншого — стимулюватиме  виробництво

нього товару. Як результат — лінії  попиту і пропозиції перетнуться.

Крім викладених вище теорій, які пропонують певні моделі визначення цінності товару, є й інші. До них належать теорія чинників иробництва та інформативна теорія вартості. Остання набуває псе більшого значення в епоху переходу до постіндустріального суспільства, в якому посилюється перехід від матеріально-речових елементів виробництва до ідеально-духовних, від минулої до живої, інте-нектуальної праці, яка стає домінуючою.

Розглянуті теорії не слід протиставляти, адже кожна з  них відбиває різні сторони економічного життя. Більше того, практика довела, що цінність товару інтегрує в собі різноманітні чинники, в тому числі витрати живої та уречевленої праці, ступінь корисного ефекту, попит і пропозицію тощо.

 

 ЗАКОН ВАРТОСТІ ТА ЙОГО ФУНКЦІЇ

ЗМІСТ ЗАКОНУ ВАРТОСТІ

 

Як нам уже відомо, відносини між товаровиробниками  в процесі обміну з приводу  результатів їхньої діяльності грунтуються на еквівалентній основі. Це явище є загальним, повторюваним і постійно відтворюваним в умовах товарного виробництва, тобто воно є об'єктивним законом. Він знаходить свій вияв у тому, наприклад, що X товару А = Y товару Б, тому що в них втілена однакова кількість суспільне необхідного робочого часу.

Закон, що регулює еквівалентний  обмін товарів відповідно до кількості  втіленого в них суспільна  необхідного робочого часу, називають  законом вартості.

Проте фактичні витрати  робочого часу на певне благо у різних товаровиробників неоднакові. Це пов'язано зі знаряддям праці, яке використовується, інтенсивністю (напруженістю) праці, рівнем уміння та підготовки того, хто виготовляє якусь споживну вартість.

Час, витрачений працівником  на виготовлення певного товару, називають індивідуальним робочим часом.

А мірилом ринкової (суспільної) вартості є не індивідуальний робочий  час, а суспільне необхідний.

Якби на ринку товари обмінювалися за індивідуальним робочим  часом, то це було б стимулом для  працівників, що використовують примітивну техніку, застарілу технологію, не удосконалюють своїх професійних знань, працюють без всілякого напруження. Це б суперечило прогресу розвитку продуктивних сил суспільства, яке б ніколи не досягло сучасного рівня цивілізації.

Суспільне необхідний робочий  час є мірилом вартості товару тому, що являє собою час, який потрібен для виготовлення будь-якої споживної  вартості за існуючих суспільне нормальних умов виробництва і при середньому в цьому суспільстві рівні  вміння та інтенсивності праці.

Суспільне нормальними  умовами є ті, за яких створюється  переважна більшість товарів. Інакше кажучи, ці умови є найбільш типовими в суспільстві. Якщо, скажімо, для пошиву одягу використовуються ручні швейні машини, машини з ніжним приводом та ті, що працюють на електроенергії, то на виготовлення певної споживної вартості при середній умілості та напруженості праці витрати будуть різними. Перша група товаровиробників витрачатиме 12 год і вироблятиме 10 тис. одиниць товару, друга — 10 год і вироблятиме 100 тис. одиниць товару, третя — 8 год і вироблятиме 8 тис. одиниць товару. 10 годин є суспільно нормальними умовами, які визначають вартість цього товару.

Наведений приклад свідчить, що реалізація товарів за їхньою суспільною вартістю призведе ось до чого. Перша група товаровиробників, що мають вищі індивідуальні витрати, на кожній одиниці готової продукції додатково втрачатиме 2 год, а третя група, навпаки, 2 год виграватиме, оскільки їхні індивідуальні витрати менші, ніж суспільні.

Споживні вартості, призначені для обміну на ринку, не тільки різноманітні за своїми властивостями, а й є результатом різної праці за складністю. Одні з них виготовляються працею, що не потребує спеціальної підготовки, використання складних знарядь праці, тобто є результатом простої праці. Інші ж потребують застосування най-новітнішої техніки, а також праці, заснованої на високій професійній їстерності, глибоких спеціальних знаннях, високій загальній кульзі виробника. Інакше кажучи, такі вироби є результатом складної Іаці. Як же відбувається обмін товарів, що є результатами простої | складної праці?

У процесі реалізації товарів у будь-якій країні в певний період її розвитку проста праця є  вихідною базою, до якої прирівнюються  всі І піди складної праці. Іншими словами, складна праця — це помножена проста праця. За одиницю часу складна праця створює більшу нартість, ніж проста. Зведення складної праці до простої здійснюється на ринку одночасно з прирівнюванням індивідуальних витрат до сус-мільно необхідних.

Таким є механізм дії закону вартості в умовах товарного вироб-Іцтва епохи вільної конкуренції.

ФУНКЦІЇ ЗАКОНУ ВАРТОСТІ

 

Закон вартості в умовах розвиненого товарного виробництва діє як закон цін. Зумовлено це тим, що вести прямий облік кожного товару в робочих годинах неможливо. Таким може бути лише опосередкований вимірювач, яким є загальний еквівалент у вигляді грошей. Кожний знає, скільки суспільно необхідної праці втілено в золоті, яке виконує цю роль.

Через механізм цін закон вартості виконує функції регулятора товарного виробництва, рушійної сили розвитку продуктивних сил, диференціації товаровиробників.

Функція закону вартості як стихійного регулятора виробництва полягає в тому, що через механізм цін він сприяє поділу праці за різними галузями відповідно до суспільних потреб. Якщо, наприклад, певного блага виробляється менше, ніж існує суспільна потреба в ньому, то попит на нього зростатиме, і відповідно ціна буде вищою, ніж вартість. Той, хто виробляє подібні товари, отримуватиме більші прибутки, що сприяє переливанню в цю галузь капіталу, суспільної праці. Виробництво товарів розширюватиметься. Проте, як тільки випуск цієї продукції перевищить платоспроможний попит, ціна впаде нижче за суспільну вартість. Розпочинається зворотний процес: згортається виробництво і відбувається перелив капіталу, усіх елементів виробництва у галузі, де суспільна потреба не задовольняється.

Функція закону вартості як рушійної сили полягає в тому, що обмін  товарів за суспільною вартістю стимулює товаровиробників постійно зменшувати індивідуальні витрати виробництва. Хто це робить і досягає менших витрат виробництва, ніж суспільні витрати, той отримує найбільші вигоди і додатковий прибуток. Для того щоб не програти у конкурентній боротьбі або утримати позиції на ринку, товаровиробник має постійно вдосконалювати виробництво, запроваджувати нову техніку і технологію, поліпшувати якість продукції. Все це сприяє розвитку продуктивних сил, зростанню суспільної продуктивності праці.

Закон вартості активно впливає  на соціальну диференціацію товаровиробників, перетворюючи певну частину з них на таких, хто збільшує масштаби виробництва, і на таких, хто розорюється і виштовхується з ринку. Цей процес охоплює різні групи товаровиробників, але особливо дрібних і середніх, посилюючи між ними майнову диференціацію. Терпить банкрутство і розорюється та група товаровиробників, у якої індивідуальні витрати виробництва вищі за суспільні. І, навпаки, товаровиробники, в яких індивідуальні витрати нижчі, ніж суспільні, розширюють виробництво і збагачуються особисто. У товаровиробників, у яких індивідуальна вартість товару збігається з суспільною, відбувається нормальний процес відтворення. Ця група становить у суспільстві більшість і для того, щоб не потрапити до лав банкрутів, мусить постійно удосконалювати засоби виробництва і підвищувати свою кваліфікацію.

Отже, закон вартості сприяє розвитку виробництва. Одночасно він стимулює прогрес виробництва, оскільки економічними методами позбавляє товарне господарство неефективних підприємств. А це, в свою чергу, активно впливає на розвиток суспільних потреб, прискорюючи тим самим науково-технічний і суспільний прогрес.