Теорія економічних порядків Ойкена

Державна служба статистики

Національна академія статистики, обліку та аудиту

Реферат

з дисципліни «Соціальна економіка»  на тему:

«Теорія економічних порядки Вальтера Ойкена»

Виконала: студентка

групи ОАд 07.01/1

Мусієнко Марія

Перевірила:

Гулевич О.Ю.

Київ – 2012р.

Вальтер Ойкен (1891-1950) - глава Фрайбургськой Школи Німецького неолібералізму і засновник щорічника "Ордо", який відіграв роль теоретичної трибуни неолібералізму. "Ордо" — узагальнююче поняття, яке означає "порядок" економічної системи, "природний устрій" вільного ринкового господарства, саме від нього німецька школа неолібералізму отримала назву ордолібералізму. Філософія ордолібералізму орієнтована на політичну культуру й етичні ідеали, характерні для середніх верств, а саме: повагу до власності, принципи змагальності у суспільному й економічному житті, готовність до ризику, дотримання громадянами моральних і правових норм, чесність, відданість професії, ощадливість, передбачливість, повагу до законів і державної влади — тобто усього набору загальнолюдських цінностей.

У своїй фундаментальній  праці «Основи національної економіки» (1940) він висунув надзвичайно важливі положення про взаємозалежність порядків (політичного, економічного, соціального та правового).

У роботі "Основні принципи економічної політики" В. Ойкен пише: "Політика конкурентного порядку обмежує економічну владу шляхом розмежувань, зокрема, сфери повсякденного господарювання та політико-державної діяльності.

В скарбницю соціально-економічної науки ім'я Ойкена увійшло завдяки аналізу соціально-економічних устроїв, названих "порядками". Центральна категорія усієї конструкції Ойкена - теорія "господарчого порядку", який би гарантував людині права, свободи, гідність в суспільстві, вільному від тоталітаризму. Отже, "господарчий порядок" - це не тільки соціально-економічна конструкція, але особливий світогляд, особлива ідеологія вільної та відповідальної поведінки людини, яка визнає закони і правила, зумовлені реальним життям.

Створення фундаментальної "теорії порядків", яка дозволила вченому обґрунтувати соціально-економічний устрій майбутнього суспільства, побудованого на принципах свободи та гідного людини економічного, соціального та морального добробуту. На цій теорії був започаткований Ойкеном напрямок, який має назву ордолібералізм (від Ordnung - порядок), тобто це теорія економічного порядкстала у, яка стала методологічною основною "соціального ринкового господарства", встановленого в Німеччині в повоєнний період. Розроблені німецьким економістом положення і підходи корисно враховувати при розробці економічної політики держави.

Добрий господарський порядок не утворюється самий по собі, він повинен встановлюватися. Оформлення порядку є задачею економічної політики держави. Держава організує ринок, проводячи політику порядку, що можна звести до гасла “свобода і порядок”. Головну проблему Ойкен вбачав у приборканні монополій, усуванні жорсткої системи державного регулювання. Він обґрунтовує політику «середнього шляху», економічну політику експериментів

В. Ойкен зазначав, що ордоліберали не "винаходять" конкурентний устрій, а відшукують його елементи у конкретній дійсності. Серед обмеженої кількості структурних форм устрою вони вибирають найбільш життєздатні, передусім потужну тенденцію до формування умов досконалої конкуренції. Встановлення устрою, таким чином, здійснюється не всупереч історичному процесу, а навпаки, принципи ладу формуються на основі урахування наявних тенденцій історичного розвитку.
Уявлення про модифікацію функцій ринку в сучасних економічних системах, як зазначалося, об´єднують німецький ордолібералізм з англо-американськими школами неолібералізму. Водночас між ними є кілька суттєвих відмінностей, що випливають з особливостей становлення ідей неолібералізму в Німеччині та інших країнах, висвітлення яких знайшло відображення у вітчизняній науковій літературі1. Представники англомовного неолібералізму далекі від усвідомлення необхідності втручання держави в економіку з метою підтримання конкурентного ладу та формування інституційних засад економічного розвитку. Саме тому для означення англомовного неолібералізму найчастіше вживаються терміни "неокласичний лібералізм", "економічний неоконсерватизм", "нова класика" (див. гл. 12.3), а для німецького — "ордолібералізм".

В роботі "Основні принципи економічної політики" Ойкен формулює "політику порядків", суть якої полягає у створенні умов для розвитку країни: формування конкурентного середовища, обмеження економічної влади монополістичних угруповань, інтеграція у світове господарство, антициклічні заходи, проведення активної грошової політики, збереження інститутів приватної власності.
"Теорія порядків" В.Ойкена розвинула ідеї німецького лібералізму, заклала підвалини та стала методологічною основою "соціального ринкового господарства", втіленого в життя у повоєнній Німеччині. Ці методологічні підходи активно розроблялися його численними прибічниками і послідовниками. Саме в цій праці він запропонував типологію основних форм ринкової економіки і розробив теорію економічного порядку - ордолібералізму. Все різноманіття форм господарської діяльності Ойкен представляв як змішання кількох чистих форм, в основі яких лежить спосіб прийняття господарських планів. Якщо план єдиний для економіки, то це «центрально-кероване господарство»; якщо господарюючі суб'єкти самостійно розробляють плани - це «мінова» (ринкова) економіка. Сукупність правил, що стосуються організації, будови господарства і відбуваються в ньому, а також сукупність установ, відповідальних за керівництво економікою, управління нею та надання економіці певної організаційної форми, вчений назвав економічним порядком.

Ордолібералізм зробив спробу створити власне вчення про народне господарство на базі синтезу ідей нової історичної школи, неокласики та традиційного лібералізму.
Методологічно ордолібералізм найбільш близький до нової історичної школи, для якої характерна трактування процесу суспільного розвитку як повільної, поступової еволюції.
На відміну від неокласики в методологічному інструментарії ордолібералізму маржиналізм не займає самостійного місця. Він враховується як поширений в західних концепціях теоретичний прийом. Економічний порядок - вихідна категорія німецького ордолібералізму. За словами провідного В. Ойкена, «економічний порядок країни складається із сукупності тих реалізованих в кожному випадку форм, в яких підприємства та домашні господарства пов'язані між собою і в яких, отже, протікає економічний процес». Він стверджував також, що «всі проблеми економічної політики зводяться до питання про економічний порядок, і тільки в цих рамках вони мають сенс»
З традиційним лібералізмом ордолібералізм ріднить ідея індивідуальної свободи на основі всебічного зміцнення та заохочення приватної власності на засоби виробництва. Разом з тим неоліберали, на відміну від своїх попередників, оцінювали процеси господарського життя з макроекономічних позицій, а не мікроекономічних. Крім того, ордолібералізм відрізняється від лібералізму епохи капіталізму вільної конкуренції тим, що він виступав за активну державний вплив на економіку. Причому об'єктами цього втручання ордоліберали, на відміну від кейнсіанців, вважали не сам процес відтворення, а інституціональні основи механізму прибутку і конкуренції.
Основу ордолібералізму складають вчення про ладі конкуренції і концепція соціального ринкового господарства. Економічний устрій - сукупність реалізованих на практиці господарських форм, в яких протікає повсякденний конкретний господарський процес. Ойкен вважає, що ключ до аналізу всіх відомих в історії економічних систем можна отримати, виділивши два основних типи економічного ладу. По-перше, центрально-кероване господарство, по-друге, господарство спілкування, або ринкове.

За логікою Ойкена, в основі різноманітних соціально-економічних систем лежить обмежена кількість т.зв. "чистих форм". Усю їхню різноманітність можна звести до двох "ідеальних типів" - "центрально-керованого господарства" та "вільногоринкового (конкурентного) господарства". В основі розмежування названих типів лежать способи управління господарським процесом, форми координації діяльності окремих господарських одиниць. "Ринкове господарство" управляється ринком, це - господарювання на основі обміну ("мінова економіка"), а центрально-кероване виключає "вільний ринковий обмін", управляється центральним керуючим органом. Всі системи відносяться або до вільного ринкового господарства, або до центрально-керованому господарству. Відмінність між ними полягає в методах узгодження господарських планів і рішень.
"Чистих форм" в природі немає. Але кожна економічна система має свої відмінності і особливості, свої форми економічних порядків, тобто форми організації та поділу праці, кредитних відносин, заробітної плати, ціноутворення і т.д. Економічні порядки не створюються за встановленим зверху плану; це суперечить нормальному розвитку економіки. У той же час держава бере певну участь у формуванні економічних порядків.

У рамках своєї теорії В. Ойкен розробляє концепцію конкурентного порядку. Під конкурентним порядком він має на увазі форму мінового (ринкового) господарства, при якій умови конкуренції активно створюються і підтримуються державою, з тим, щоб досягти максимально можливої ​​ступеня інтенсивності конкуренції і одночасно виключити всі фактори, які можуть надати спотворює вплив на конкурентні умови.
Таким чином, конкурентний порядок у розумінні Ойкена є сформованим господарським порядком. Він відзначає, що конкуренція результатів може прокласти собі шлях тільки тоді, коли держава і суспільство стануть на заваді всім іншим видам конкуренції подібно до того, як кримінальне право і культура людських відносин повинні виключити ведення конкуренції за принципом фізичного знищення.
В. Ойкен виділяє наступні визначальні принципи конкурентного порядку:
- Недоторканність приватної власності
- Стабільність грошового обігу і національної валюти;
- Відкриті ринки;
- Свобода всіх угод і договорів, крім тих, які мають за мету обмеження конкуренції;
- Покладання матеріальної відповідальності на тих, хто не відповідає за дії господарських одиниць (тобто недопущення фіктивних компаній);
- Сталість економічної політики.
Слід зазначити, що представники ордоліберального напрямки представляли інституційне регулювання (створення конкурентного господарського порядку) найкращим антициклічних засобом. Тому вони критикували кейнсіанців, які вважали необхідною гнучку фіскальну і кредитно-грошову антицикличну політику і наполягали на необхідності сталості економічної політики.
Таким чином, конституюють принципи конкурентного порядку націлюють політику на перешкоджання тим факторам, які можуть вести до виникнення форм ринку, не сумісних з конкуренцією (часткової або повної монополії). Крім того, політика держави повинна орієнтуватися і на регулюючі принципи конкурентного порядку. Регулюючі принципи, згідно ордолібералізму, повинні зводитися до компенсації певних недоліків економічної системи, що виникають навіть при повністю реалізований конкурентному порядку (наприклад, зовнішні ефекти, аномалії пропозиції, проблема бідності).
Конкурентний порядок найбільш раціональний, і він не винаходиться, а формується під впливом внутрішніх потенцій. Мистецтво економічної політики полягає в тому, щоб сприяти розвитку найбільш раціональних, відповідних конкретних умов порядків.

Вперше сформульована Ойкеном концепція конкурентного порядку, «ладу конкуренції», включала: непорушність приватної власності, вільне ціноутворення, стабільне грошове звернення, економічну самостійність і відповідальність підприємців, конкуренцію без монополій, принцип відкритих ринків і сталості економічної політики. У цих умовах економічна роль держави не заперечується, але обмежується встановленням правил господарського життя і контролем за їх дотриманням. Тобто держава повинна пристосовуватися до ринкової системи і підтримувати її.

Отже, "ордолібералізм" являє собою напрямок соціально-економічної думки, за якою має бути встановлений господарчий і соціальний "порядок", що поєднує свободу конкуренції і підприємництва з державним встановленням ринкових умов, які сприяють цій свободі. "Фрайбурзький імператив" неолібералів проголошував: "Державне планування господарчих форм - да, державне планування й регулювання господарчого процесу - ні". "Ордоліберали" виділяли два основні напрямки державної економічної політики - формування господарчого ладу (Ordungspolitik) та вплив на процес відтворення (Ablaufspolitik). Зміст першого напрямку становить державне регулювання таких явищ як монополія та конкуренція, співвідношення приватної і державної власності, прямих та опосередкованих форм втручання в економіку, встановлення правових норм господарювання. До другого - відноситься весь комплекс державних заходів, що регулюють економічне зростання. Усі форми державного втручання в економіку мали назву "політики впорядкування" або "політики господарчого порядку" (Ordnungspolitic). Центральне місце в концепції ор-долібералів відводилося створенню "функціонально спроможної системи цін досконалої конкуренції", яку, на їхню думку, "треба зробити важливим критерієм кожного заходу державної політики". Конкуренція характеризувалася як засадничий державний інститут, який треба постійно оберігати від зазіхань монополій.

Список використаної літератури

1.      Єременко В. Соціальна економіка: Видання третє, оновлене. - К.: Інформаційно-видавничий центр Держкомстату, 2006, - 369 с.

2.      Соціальна економіка Навч. посіб. / Кол. авт. О. О. Бєляєв, М. І. Диба, В. І. Кириленко та ін. — К.: КНЕУ, 2005. — 196 с.

3.      Ойкен Вальтер. Основні принципи економічної політики. М. 1995

9