Світове господарство у 30-х р. ХХ ст.

Якщо внутрішня торгівля нормалізувалася, то зовнішня переживала певні труднощі. На світовому ринку Великобританія зіткнулася з грізними конкурентами – СЩА, Німеччиною та Японією.

Передбачаючи небезпеку виникнення другої світової війни, Великобританія наприкінці 30-х років налагодила випуск високоякісних бойових літаків, кораблів, артилерії, інших видів зброї та боєприпасів до неї.

Розвиток економіки Франції у 30-х роках не був схожий на поступ англійської, німецької, американської. Він виявився особливо повільним, затяжним. Застій у головних галузях був тривалішим порівняно з іншими країнами. Збереглося дрібне виробництво, де працювало 40% робітників та службовців. Це були в основному висококваліфіковані фахівці найрізноманітніших професій (парфумери, ювеліри, дегустатори тощо).

У Франції найсильнішим був процес концентрації фінансово-кредитних установ. До 1939 p. 6 найбільших банків контролювали 86% усіх капіталів країни. Під час першої світової війни та в роки економічної кризи зовнішні економічні зв’язки Франції із зарубіжними країнами були значно послаблені. Проте наприкінці 30-х років становище змінилося. Французький капітал експортували в Центральну і Південно-Східну Європу, значну частину направляли в колонії. З 4, 2 млрд франків іноземних інвестицій 500 млн надійшло у французькі колонії.

Частка Франції у випуску промислової продукції скорочувалася. До першої світової війни вона становила 7 %, у 1937 p. знизилась до 4%.

Похитнулася національна валюта – франк. Його золотий вміст нестримно знижувався. Не останньою причиною такого становища була так звана втеча капіталів з країни. Лише в 1936–1938 pp. з Франції вивезли 100 млрд франків. Внаслідок цього вдвічі скоротився національний золотий запас Французького банку. Зразу ж знизився курс продажу акцій на біржах, здійснювалась емісія облігацій, інших цінних паперів, скоротилися вклади громадян у банки.

У 30-х роках сільське господарство також не модернізувалося. Хоч обсяг його виробництва порівняно з 1913 p. зріс на 10 %, однак цього було замало, щоб забезпечити країну харчовими продуктами. Франція почала ввозити їх з-за кордону.

Німеччина обрала свій шлях розвитку економіки в 30–40-х роках – мілітаристський. 30 січня 1933 p. уряд Німеччини очолив А. Гітлер. Він та його оточення взяли курс на мілітаризацію країни. Такими заходами нацисти обіцяли вивести Німеччину з економічної кризи. У 1936 p. був узаконений чотирирічний план мобілізації економічних ресурсів, масового виробництва озброєння, нагромадження дефіцитних матеріалів. Робилося все можливе для того, щоб за чотири роки армія «була готова до дій». Американо-німецькі заводи з виготовлення синтетичного каучуку і бензину працювали на повну потужність. За кордоном Німеччина закуповувала стратегічну сировину і метали.

Лозунг «гармати замість масла» став наріжним каменем внутрішньої політики фашистської Німеччини. За так зване працевлаштування робітники і службовці мали працювати по 10–14 годин на день, переважно без відпусток. Вони оголошувалися «солдатами праці» на чолі з керівниками (фюрерами), що одержали диктаторські повноваження. За найменший прогул, брак, непослух працівників суворо карали, в тому. числі вивозили до концтаборів.

Врахувавши сумний досвід першої світової війни, коли Німеччина вже в 1916 p. голодувала, гітлерівці провели роботу в аграрному секторі. Земля законодавче була закріплена за поміщиками (юнкерами) та заможними селянами (гросбауерами). Найменший наділ дорівнював 7, 5 га, найбільший – 125 га. Будь-який перерозподіл землі був суворо заборонений. Ферми за спадковим правом передавалися, як правило, найстаршому синові. На господарство накладалися примусові натуральні повинності щодо поставок певної кількості сільськогосподарської продукції.

Нацистська держава не шкодувала щедрих асигнувань тим галузям, які випускали військову техніку, а також металургійній, гірничодобувній, кам’яновугільній. Ці галузі були основою гітлерівського воєнного арсеналу. Німеччина охоче приймала іноземну фінансову допомогу. Так, у 1940 p. її борги іноземним кредиторам становили 15 млрд марок. Відбулася повна картелізація промисловості, причому значна частка акцій належала главарям нацистської партії. Heкоронованим королем німецького фінансово-промислового комплексу став Герінг – перший заступник Гітлера.

Підготовлюючи пресловутий «дранг нах обтен», завоювання світу, Німеччина в 1939 p. стала ініціатором другої світової війни. Вже в 1938–1941 pp. вона окупувала майже всю Європу. Господарство континенту, переведене на військові рейки, зумовило тимчасову перевагу нацистів над СРСР і його союзниками. Проте в ході жорстоких боїв німецька армія була вщент розгромлена. Таким чином, фашистська військова економіка зазнала нищівного краху.

Японія, як і Німеччина, виходила з економічної кризи 1929–1933 pp. шляхом мілітаризації. Після встановлення окупаційної влади в Маньчжурії вона розпочала загарбання китайських територій. У 1937 p. їй вдалося захопити деякі провінції на півночі, а згодом – і в інших частинах Китаю. Війна набула затяжного характеру. На неї Японія витрачала понад 80 % державного бюджету, що покривався за рахунок емісії паперових грошей. Щоб випустити десятки тисяч літаків, танків, гармат, суден, інших видів зброї, потрібен був метал. Тільки за 1931–1938 pp. його виплавили більше у 10 разів. Зростали потужності інших галузей, що працювали на війну: хімічної – у 2 рази, електротехнічної – у 3, виробництва зброї – у 5 разів. Автомобілебудівна галузь забезпечувала армію вантажівками.

Закон про загальну мобілізацію нації фактично довів робітників і службовців до становища кріпаків. Профспілки було розігнано, робочий день подовжено до 14–16 год, заробітну плату зведено до мінімуму. Налагоджене в 30-х роках виробництво високоякісних годинників, радіоприймачів, велосипедів, парасольок, швейних машин також працювало на війну. В обмін на ці конкурентоспроможні товари Японія імпортувала необхідну сировину, стратегічні матеріали, ліцензії.

З великим напруженням працював в умовах війни аграрний сектор. Основна маса землі належала самураям. Лише 30% її перебувало у власності безпосередніх виробників – селян, які мали низький рівень життя. За оренду вони віддавали поміщикам половину врожаю. Проте завдяки надзвичайній працьовитості японських селян країна забезпечувалася, хоч і недостатньо, продуктами харчування.

Складний і суперечливий шлях господарського розвитку пройшли країни світу в 30-х роках ХХ ст. Відбудова економіки, її піднесення чергувалися з кризами, в тому числі світовою. Безперечним лідером стали США, які не мали собі рівних в аграрному секторі, промисловості, фінансовій сфері. Не завжди стабільно, а іноді драматично розвивалося господарство Німеччини, Франції та Японії. Трагічною сторінкою в історії людства була друга світова війна, що завдала нечуваних страждань сотням мільйонів жителів землі.

Список використаної літератури

1.      Історія економіки та економічної думки: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц./ С.В.Степаненко, В.М.Фещенко, С.Н.Антонюк, Н.О.Тимочко та ін.- К.: КНЕУ, 2008, - 248 с.

2.      Історія економічних учень у запитаннях і відповідях: Навч. посіб. — 2-ге вид., стер. Рекомендовано МОН / Мазурок П.П. — К., 2006. — 477 с.

3.      Історія економічних учень: Підручник: У 2-х ч. — 3-тє вид., випр. і доп. Затверджено МОН / За ред. В.Д. Базилевича. — К., 2006. — 1157 с.

4.      Ковальчук В.М., Лазарович М.В., Сарай М.І. Історія економіки та економічної думки: Навчальний посібник. - К. : Знання, 2008. - 647 с.

5.      Лазарович М.В. Економічна історія : Навчальний посібник. - К. : Знання, 2008. - 431 с.

6.      Леоненко П.М., Юхименко П.І. Історія економічних учень:Підручник. – 2 – е вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2008. – 639 с.

7.      Лісовицький В.М. Історія економічних вчень: навч. пос. - 3-е вид., випр. та доп. - К. : ЦУЛ, 2009. - 240 с.

8.      Проскурин П.В. История экономики и экономических учений. Экономическая история индивидуальной цивилизации : Учебное пособие. - Изд. 3-е, допол. и перераб. - К. : Интерпресс ЛТД, 2008. - 437 с.