Сутність інфляції, причини виникнення інфляції, види інфляції

 

 

 

II. Антиінфляційна  політика.

Антиінфляційна політика – комплекс заходів державного регулювання економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією. Історично сформувались два основних шляхи такої політики: дефляційна політика (регулювання попиту) та політика доходів.                                            Дефляційна політика базується на методах обмеження грошового попиту через грошово-кредитний та податковий механізми шляхом зниження державних видатків, підвищення відсоткової ставки за кредит, посилення податкового пресу, обмеження грошової маси тощо. Особливість дії дефляційної політики полягає у тому, що вона, як правило, викликає уповільнення економічного зростання та, навіть, кризові явища. Тому більшість урядів при її проведенні в 60–70-х роках виявляли стриманість в її проведенні або навіть відмовлялись від неї.                        Політика доходів передбачає паралельний контроль над цінами та заробітною платою шляхом повного їх заморожування або встановлення меж їх росту. За соціальними мотивами цей вид антиінфляційної політики застосовується рідко. В той же час досвід використання політики доходів у США при президентові Ніксоні, у Великобританії при лейбористських урядах, а також в скандинавських країнах свідчить про обмеженість її результатів. По-перше, уповільнення зростання цін викликало дефіцит на деякі товари, по-друге, зростання цін стримувалось лише на деякий час, а із скасуванням обмежень знову прискорювалося.                                       Варіанти антиінфляційної політики обираються в залежності від пріоритетів. Якщо ставилося завдання стримування економічного росту, то проводилась дефляційна політика, якщо метою було стимулювання економічного зростання, то перевага віддавалась політиці доходів. У разі, коли кінцевою метою було стримати інфляцію будь-якою ціною, – паралельно використовувались обидва методи антиінфляційної політики. Індексація (повна або часткова) означає компенсацію збитків у результаті знецінення грошей. Спочатку цей метод застосовувався в кінці 40-х – початку 50-х років при інфляції, яка була викликана переходом від військової економіки до нормальних ринкових умов. Знову індексація стала застосовуватися в 70-і роки в зв’язку з розгортанням галопуючої інфляції. У більшості провідних промислово розвинутих країнах вона розповсюджувалась на меншу частину трудового населення (наприклад, в США приблизно на 10 %). Винятком була Італія, профспілки якої домоглися введення в країні повної індексації. [14, 211-215 стр.]               Стримування контрольованого зростання цін проявляється, по-перше, в “заморожуванні” цін на певні товари, по-друге, в стримуванні їх рівня в певних межах. Подібний контроль зберігався у всіх провідних розвинутих країнах. В кінці 70-х – на початку 80-х років у боротьбі з галопуючою інфляцією в промислово розвинутих країнах кейнсіанські рецепти боротьби з інфляцією були замінені консервативними варіантами із застосуванням дефляційних заходів, більш жорстокого стримування грошової маси в межах встановлених орієнтирів. Конкурентне стимулювання виробництва включає заходи як з прямого стимулювання підприємств шляхом значного зниження податків, так і непряме стимулювання заощаджень для населення (зниження податків з населення). Разом з тим стали застосовуватись заходи, які стимулюють ринкову конкуренцію та знижують її вплив на ціни та спіраль “ціни – заробітна плата”. Наприклад, в США адміністрація Рейгана відмовилась від державної підтримки таких малорентабельних галузей, як чорна металургія, що викликало хвилю злиття великих компаній. В результаті різко зросла конкуренція, яка сприяла зменшенню інфляції до “повзучих” розмірів, а також послабленню інфляційної спіралі “ціни – заробітна плата”.                                              Особливою формою боротьби з інфляцією, яку використовували деякі країни (Польща, Ізраїль) при галопуючій інфляції, є “шокова терапія”. Суть її полягає в стимулюванні розвитку ринкових відносин, вільному ціноутворенні, відмові від регулювання цін і, як результат, в зниженні (на початковому етапі) життєвого рівня населення. Але як показала практика при правильному підході шокова терапія виправдовує себе.

    Особливості інфляційних процесів в Україні, Росії та інших країнах СНД передбачають спеціальні підходи до здійснення ефективної антиінфляційної політики. В зв’язку з цим необхідно здійснювати: 
             - розробку та втілення в життя комплексних державних програм розвитку економіки, в першу чергу галузей і підприємств, які сприяють становленню конкурентного, високотехнологічного та наукомісткого виробництва; 
            - проведення послідовної антимонопольної політики та створення широкої мережі економічної інформації для підприємств; 
             - посилення стимулів виробничого накопичення, включаючи субсидії, що здатні підтримати процес накопичення коштів у підприємців та населення; 
           - зміну структури виробничих фондів з метою розширення виробництва товарів народного споживання, тобто створення умов для переливу капіталу з однієї до іншої галузі суспільного виробництва; 
            - стимулювання кредитної та інвестиційної діяльності банків та обмеження покриття дефіциту коштів за рахунок банківського кредиту; 
            - вдосконалення податкової системи; особливу увагу приділяють регулюючій ролі податків; 
            - створення умов для припинення імпорту інфляції. З цією метою забезпечити перетворення закордонних доларових запасів у товари виробничого призначення, які, потрапивши у нашу країну, були б в змозі пожвавити інвестиційний процес; 
            - підвищення ефективності грошово-кредитної політики, яка повинна забезпечити тісний взаємозв’язок усіх елементів ринкового механізму товарно-грошових відносин.                                Таким чином, мета антиінфляційної політики держави полягає в тому, щоб встановити контроль над інфляцією і досягти прийнятних її темпів для народного господарства. [10, 43-50 стр.]

 

 

 

 

 

Розділ III. Особливості інфляційних процесів в Україні за 1992-2010 роки. 

Інфляція зазвичай вимірюється індексом споживчих  цін (ІСЦ), який одночасно свідчить про  зміну життєвого рівня населення. Індекс споживчих цін відображає зміну вартості фіксованого споживчого набору товарів і послуг у поточному періоді щодо попереднього. Споживчий набір товарів і послуг - це набір найбільш представницьких і важливих для споживання домогосподарств товарів і послуг. Таким чином, вимірюючи ціни на одні і ті ж товари і послуги в різних періодах, визначається індекс інфляції.        Індекс споживчих цін (Consumer Price Index, CPI) є одним з ключових показників, які відображають інфляційні процеси в країні. Індекс інфляції використовується як основа для прийняття рішень у галузі управління державними фінансами, аналітики використовують даний показник як базу для аналізу цінових змін на споживчому ринку, державні органи управління вивчають його для ініціювання перегляду розмірів встановлених соціальних гарантій для населення, а також перегляду рівня пенсійного забезпечення.            Індекс споживчих цін (Consumer Price Index, CPI) розраховується   для поточного періоду по відношенню до базового періоду . [4, 615-619 стр.]    Вихідним для ІСЦ є «споживчий кошик» - набір товарів і послуг, що купуються середньостатистичний міським жителем протягом того чи іншого проміжку часу (кварталу, місяця).                  У «споживчий кошик» входять нові товари, а деякі традиційні відступають на задній план.           Вартість кошика за минулий рік, місяць береться за базу, відправну точку при вимірі.             Індекс споживчих цін визначається за формулою:

 

- індекс споживчих цін;

- вартість споживчого  кошика за даний рік;

- вартість споживчого  кошика за минулий рік

Подібний підхід до вимірювання  інфляції має свої недоліки. Збереження твердого набору товарів і послуг у споживчому кошику (зміни в наборі відбуваються зазвичай через 8-10 років) не враховує інколи дуже стрімких змін в реальній структурі споживання.

Індекс споживчих цін є найважливішим  показником, що характеризує інфляційні процеси в економіці. Він використовується для вирішення багатьох питань державної  політики, аналізу цінових процесів в економіці, перегляду розмірів грошових доходів та мінімальних соціальних гарантій населення, рішення правових спорів, перерахунку показників системи національних розрахунків у постійні ціни. [5, 11-13 стр.]

Рис. 3.1.

[3]

Таблиця 3.1.

За даними таблиці  можна проаналізувати рівень ІСЦ протягом 2010 року до жовтня. ІСЦ закономірно змінювався на продукти в залежності від сезону та урожайності.

Найбільш помітно  змінювався ІСЦ на фрукти, овочі, цукор, картоплю. Зі зміною цін на цукор  – змінювались ціни на напої та кондитерські вироби.

Таблиця 3.2.

Індекси споживчих цін на товари і послуги у 2010 році

 

Таблиця 3.3.

Індекси споживчих  цін на товари і послуги у 2010 році

 

 

Таблиця 3.4.

За даними таблиці  можна зробити такий аналіз: на продукти харчування та безалкогольні  напої ІСЦ був найвижчим у 2008 році, а найнижчим – 2002 році. На одяг та взуття ІСЦ був майже однаковим протягом 2002-2009 років. Найвищим був у 2009 році. Житло, воду, електроенергію ІСЦ змінювався різко темпами: найвищий у 2007 році, найнижчий – 2002 році. На предмети домашнього вжитку, побутову техніку ІСЦ був стабільним протягом 2002 – 2008 року, але у 2009 різко підвищився. Охорона здоров’я: найвищий – 2009, найменший – 2002 році. Транспорт: найвищий – 2008р, найнижчий – 2002р. ІСЦ на зв’язок стабільний протягом 8 років. ІСЦ на освіту збільшився у 2009 році. Різні товари та послуги: найнижчий у 2002 році, найвищий – 2009 році.

 

 

Таблиця 3.5.

Індекси цін  виробників промислової продукції  у 2010 році

 

 

Таблиця 3.6.

[16]

 

ВИСНОВКИ

         Інфляція - складне, багатофакторне, соціально-економічне явище. Серед причин його розвитку - внутрішні та зовнішні, економічні та неекономічні.

Провівши аналіз доступної вітчизняної та зарубіжної літератури і, виходячи з викладених мети і завдань роботи, можна зробити  наступні висновки:

1. Стабільність  цін є однією з найважливіших макроекономічних проблем. Інфляція - це підвищення середнього (загального) рівня цін. Існує кілька типів інфляції, які нелегко на практиці відрізнити один від одного, тому що вони тісно пов'язані і постійно взаємодіють.

2. До основних причин інфляційних процесів можна віднести монополістичні тенденції в економіці, зростання державного дефіциту і державного боргу, диспропорції в народному господарстві, кризові явища у валютно-фінансовій системі. Існує також зв'язок між інфляцією та безробіттям.

3. У результаті  інфляції у більшості домашніх  господарств знижуються реальні  доходи, їхній життєвий рівень  падає, відбувається знецінення  заощаджень, у суспільстві зростає  нервозність, соціальну напругу.  Інфляція дезорганізує виробництво,  негативно позначається на обсягах виробництва, порушує інвестиційний процес. Від інфляції можуть виграти ті економічні суб'єкти, яким вдається в умовах інфляції збільшувати свої доходи більш швидкими темпами, ніж зростають ціни, а також позичальники, у тому числі уряд, в разі несподіваного прискорення інфляції.

4. Уряд кожної  країни, що знаходиться в кризі,  слід проводити антиінфляційну  політику. Методи боротьби з інфляцією  можуть бути адаптаційні (заходи  щодо пристосування і стримування  інфляції) і радикальні (проведення грошових реформ). [1, 609-615 стр.]

5. Основною причиною  інфляції в нашій країні була  командно- система, розпад якої  призвів до руйнування господарських  зв'язків і заміни державного  монополізму на корпоративно  бюрократичний і кримінальний  монополізм. Для недопущення економічного колапсу необхідно здійснити ряд заходів, спрямованих на розробку нового податкового кодексу, скорочення штату державних чиновників, здійснення легалізації тіньового капіталу.

Рухаючись до ринку, наша економіка, на жаль, в першу чергу засвоює його негативні сторони. Зрозуміло, що труднощі звільнення від господарського тоталітаризму і відсутність досвіду державного регулювання в умовах ринку часто викликають невдачі. Навряд чи вдасться швидко скинути з себе тягар інфляції, тим більше за допомогою адміністративних заходів. Завдання стоїть, швидше, у стримуванні процесу і пристосуванні до нього.