Проблеми відтворення робочої сили в Україні

Київський національний університет  імені Тараса Шевченка

Економічний факультет

 

 

 

 

 

Самостійна робота

З курсу мікроекономіки

За темою: «Проблеми відтворення  робочої сили в Україні»

 

 

 

 

 

Виконала:

Студентка 1 курсу 2 групи

Спеціальності: Економіка  підприємства

Кондрашова Ксенія

Науковий керівник:

Філюк Галина Міхайлівна,

Доктор економічних наук

 

 

Київ 2013

Вступ

Однією з найскладніших соціально-економічних  проблем в умовах ринкової трансформації  економіки України є формування національного ринку праці. Перехід  від командно-адміністративної системи  до ринкової супроводжується зростанням рівня та тривалості безробіття, розвитком  вимушеної неповної та неформальної зайнятості, нелегальної трудової міграції тощо.

Зайнятість і безробіття – найважливіші показники використання людських ресурсів у виробничому процесі. Разом  з інформацією про інші аспекти  економіки вони є базою для  оцінки та аналізу макроекономічної політики уряду будь-якої країни.

Безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором активності працюючого населення, а з іншого – великим суспільним лихом. Всі  країни світу прикладають багато зусиль для подолання безробіття, але ні одній ще не вдалося ліквідувати  його повністю.

У перехідний період в Україні формування ринку праці неможливе без  активного втручання держави. Головною формою його виявлення в умовах сучасної економіки є державна політика зайнятості.

Стан та розвиток ринку праці  тієї чи іншої країни, а також  ступінь та методи його регулювання  з боку держави обумовлені різними  за своїм характером і ступенем впливу чинниками: рівнем та історичними особливостями  соціально-економічного розвитку, макроекономічною політикою, співвідношенням основних політичних сил, політичною культурою  суспільства і, нарешті, глобальними  тенденціями у сфері зайнятості

Якісне відтворення людських ресурсів, формування трудового потенціалу та раціональне його використання –  все це залежить від управління людськими  ресурсами на всіх рівнях.

В даний час система  управління трудовими ресурсами  як складова частина управління соціально-економічним  розвитком держави включає три  взаємозв'язаних підсистеми, кожна  із яких має свої чітко виражені проблеми.

- Підсистема формування трудового потенціалу.

1.управління процесом відтворення населення:

• регулювання демографічних процесів;
• покращення умов життя жінки та дитини; піклування про здоров'я людини.

2. Управління процесами підготовки робочої сили:

• загальноосвітня школа;
• професійна орієнтація;
• підготовка, перепідготовка кадрів для народного господарства, підвищення їх кваліфікації.

3. Управління відтворенням робочої сили:

• оплата праці;
• суспільні фонди споживання;
• розвиток соціальної інфраструктури;
• використання вільного часу.

ІІ. Підсистема управління зайнятістю населення:

• управління процесами утворення вільних робочих місць в матеріальній і нематеріальній сферах;
• управління розподілом робочої сили через центри зайнятості, бюро працевлаштування;
• управління перерозподілом робочої сили в територіальному і міжгалузевому аспектах.

ІІІ. Підсистема управління процесом використання трудових ресурсів:

1. Управління технічним процесом;

2. Управління організацією праці;

3. Управління економікою праці.

Кожна підсистема вирішує  певні проблеми, але вони всі разом  спрямовані на вирішення проблеми відтворення  трудового потенціалу, розподілу  й перерозподілу його в межах  регіонів, галузей та раціональному  його використанню.

Трудові ресурси – важлива  частина економічного потенціалу країни. Кількість трудових ресурсів постійно змінюється. Якщо в 1991 році чисельність  трудових ресурсів становила 29,8 млн. чол., то за даними, наведеними в проекті прогнозу економічного і соціального розвитку України до 2015 року, чисельність зайнятих в галузях економіки, досягне свого мінімального значення у 2010 році – 19,5 млн. чол., в подальшому очікується поступове зростання зайнятих на 1-2 млн. чол. за 10 років.

Чисельність та динаміка трудових ресурсів справляють певний вплив на характер розвитку виробництва та економіку (інтенсивний чи екстенсивний тип  розвитку) скорочення приросту трудових ресурсів обмежує можливість екстенсивного розвитку виробництва й збільшує залежність економічного зростання від підвищення продуктивності праці на базі науково-технічного прогресу та створення високоефективного трудового потенціалу.

Трудовий потенціал –  сукупність працездатного населення  з врахуванням інтелектуального розвитку, здібностей, знань, умінь, досвіду, духовних цінностей, звичаїв, традицій, переконань і патріотизму. Управління ефективним використанням трудового  потенціалу повинно виходити із оцінки його якості та забезпечувати її покращення.

Збереження та відтворення  трудового потенціалу повинно здійснюватись  за такими напрямками:

• постійне відслідковування визначальних показників стану трудового потенціалу в галузях і регіонах, що дасть можливість їх оцінити і на цій основі розробляти відповідні заходи на державному та регіональному рівнях;
• впорядкування регулюючої функції мінімальної заробітної плати;
• обґрунтування міжгалузевої, міжкваліфікаційної та міжпосадової диференціації заробітної плати;
• застосування цілеспрямованої, суворо вибіркової підтримки висококваліфікованих трудових колективів та окремих категорій спеціалістів;
• перехід до нової моделі відтворення робочої сили, яка б забезпечила відповідність трудового потенціалу вимогам, пов'язаним з процесом входження України в світовий економічний простір.

Переважна більшість наукових досліджень в галузі відтворення  трудового потенціалу й ринку  праці лягла в основу розробки таких програм, як Державна та регіональна  програми зайнятості; Державна програма соціально-економічного розвитку; програма розвитку підприємництва, довгострокова  програма поліпшення становища жінок, сім'ї, охорони материнства і дитинства; програма „Діти України”. Всі ці програми направлені на відтворення  якісного трудового потенціалу.

Висновки: 

Будь-яка  держава зацікавлена у високій  зайнятості робочої сили. Проте жодне  суспільство не здатне забезпечити  усіх працездатних роботою. В національній економіці з різних причин виникає  безробіття. 
Зростання масштабів безробіття, розвиток вимушеної, неповної та неформальної зайнятості, нелегальної трудової міграції є свідченням того, що в умовах перехідної економіки в Україні ще не створено ефективних механізмів перерозподілу робочої сили, внаслідок чого формування національного ринку праці відбувається вкрай повільно. Причиною цього є недостатній рівень економічних реформ. Державна політика зайнятості має спрямовуватись на створення нових продуктивних робочих місць. Навіть в умовах фінансової кризи політику створення нових робочих місць можна було б реалізувати за допомогою використання непрямих економічних важелів - податкових пільг, розвитку малого й середнього бізнесу, залучення іноземних інвестицій тощо.

.