Проблеми інтеграції України у світовий ринок

Проблеми інтеграції України у світовий ринок

Крім того, після проголошення незалежності, певний період ці країни були ізольовані від світових глобальних процесів і приречені на автаркічну замкнутість і самодостатність. Все це стосується і України.На даному етапі Україна прагне до вступу в такі міжнародні економічні організації як ГАТТ та СОТ. Вже багато що зроблено у цьому напрямку: ухвалено ряд законів, які створюють номінальні можливості для включення її економіки у світове господарство, у міжнародний поділ праці. Це, зокрема, Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про режим іноземного інвестування", "Про спеціальні (вільні) економічні зони" та ін. На початок 1999 р. в Україні діяло 7852 спільних підприємств і 2570 підприємств із 100% іноземних інвестицій; у 1999 р. було залучено 754,8 млн. дол. прямих іноземних інвестицій. Цей процес розвивається й далі. Є всі підстави стверджувати, що в Україні формуються економічні, матеріальні інституції та інші передумови для поступового включення її економіки в світові процеси і структури.

Але існують певні перешкоди щодо реалізації цих прагнень. Ця проблема і буде висвітлена в основній частині творчої роботи. На даному етапі існує сім головних причин, через які гальмується інтеграція України в світове економічне суспільству, вступу її до ГАТТ та СОТ, а саме:

1. В Україні тільки розгортається процес визначення того, які фірми та товари мають формувати зовнішньоторговельний профіль країни в середньо- та довготерміновому періодах.

2. Економічна криза в країні гальмує вихід на світовий ринок в цілому та європейський зокрема і утвердження на них потенційно конкурентноспроможних українських підприємств. До того ж нагромадження взаємної заборгованості між підприємствами перешкоджає розвитку нормальної кооперації, без чого неможливо забезпечити випуск кінцевої продукції.

3. Інтеграція України в світову економіку значною мірою гальмується структурою виробництва, успадкованою від СРСР.У минулому Україна спеціалізувалася переважно на випуску проміжної промислової продукції, тоді як виробництво кінцевих товарів знаходилося за межами республіки.

4. Архаїчна структура промисловості України залишається практично без змін. В ній традиційно переважають матеріало та енергомісткі виробництва, наприклад, важке машинобудування, хімічна та будівельна промисловості, виробництво сільськогосподарської техніки та тракторів тощо. Високотехнологічні виробництва сьогодні не визначають промисловий профіль країни. Ось чому значна частина українських виробів мало конкурентноспроможні або й зовсім неконкурентноспроможні на світових ринках.

5. Світовий ринок досить насичений товарами з низьким ступенем обробки, промисловими товарами споживчого призначення та сільськогосподарською продукцією. А саме ці товари сьогодні складають основну частку українського експорту насамперед за рахунок низьких цін. Насиченість ринку світу виробами традиційного машинобудування, що їх випускає вітчизняна промисловість, означає, що утвердження України на світовому ринку як виробника складної продукції об’єктивно вимагає активізації інноваційного процесу в країні.

6. Серед головних причин і чинників, що спонукають до поглиблення участі економіки України в міжнародному поділі праці, до органічного включення її господарства в сучасні економічні процеси, можна назвати високу питому вагу експорту у валовому національному продукті. Досить характерним є те, що третина національного виробництва України опосередкована дією зовнішніх економічних зв’язків. Це підкреслює виняткову важливість даної сфери в системі життєзабезпечення держави і для виходу його з надзвичайно важкої і всеосяжної кризи. Українським експортерам ще явно бракує досвіду діяльності на зовнішніх ринках. Часто-густо міжнародне співробітництво гальмується недостатньою підтримкою виробників з боку відповідних міністерств та відомств. До того ж можна назвати численні випадки, коли Україна втрачала вигідні можливості внаслідок неефективної системи вироблення та реалізації економічної політики в цілому.

7. Українське законодавство ще далеке від ідеального – існують багато суперечностей в законах, які не сприяють розвитку економіки, притоку інвестицій. Треба привести українське законодавство до світових норм, які будуть сприяти розвитку української економіки.

Можна виділити три визначальні передумови, реалізація яких створить сприятливі можливості для включення економіки України в глобальні процеси і структури. Мова йде про системну ринкову трансформацію, реструктуризацію і відкритість економіки. Головним у цій тріаді є, очевидно, перший блок, що передбачає системну трансформацію економіки від ізоляції до відкритості, перехід від тоталітарно-директивної моделі товариства до ринкової. Досвід свідчить, що ринкова трансформація розвивається в трьох основних напрямках: лібералізація економіки, приватизація власності, інституціоналізація (створення ринкової інфраструктури). При цьому виняткову роль для України відіграє створення атрибутів загальноекономічної і ринкової інфраструктури, стан відкритості економіки для більш широкого її включення в торгово-економічні, фінансово-інвестиційні, виробничо-технологічні глобальні процеси.

Однією з умов подолання проблем щодо інтеграції в світове економічне суспільство є формування в Україні відкритої економіки, під яким розуміється не тільки розвиток зовнішньої торгівлі, що переважає на теперішньому етапі, але і поступове відкриття ще двох каналів взаємозв’язку зі світовим господарством (рух капіталів і взаємообмін національними валютами), об’єктивно зумовлений і практично безальтернативний.

Поступова інтеграція української економіки у світові процеси і структури потребує тривалого часу, вона повинна здійснюватися поетапно, в міру дозрівання внутрішніх і зовнішніх передумов. Відповідно до історичного досвіду та існуючих оцінок, процес зміни наукової парадигми здійснюється протягом 5-10 років, технологічної системи – 10-30 років, економічної системи - від 30 до 60 років .

Як показує практика багатьох країн, ці процеси відбуваються на основі посилення регулюючої ролі держави, що здійснює активну структурну, промислову і зовнішньоекономічну політику.

Отже, з огляду на об’єктивно існуючі передумови, внутрішні і зовнішні чинники, можна підтверджувати, що найбільш прийнятною для України є експортне орієнтована модель економічного розвитку, що передбачає всебічне використання світових ринків як додаткового чинника економічного росту. Ця модель знайшла своє практичне втілення не тільки в ряді країн Південно-Східної Азії і Латинської Америки, але й у США при виході з Великої депресії 30-років. Водночас, як показує досвід інших країн, впровадження експортної орієнтованої моделі супроводжується виникненням ряду проблем і протиріч - це труднощі з освоєнням власної ніші на ринках розвинених країн; неопрацьованість механізмів повернення валютних засобів; асиметрія в цінах, що може призвести до розвитку так званого "злидарського росту"; орієнтація на гіпертрофований експорт окремих видів товарів і послуг, що веде до виникнення "голландської хвороби" деіндустріалізації (теорія Рибчинського); залежність внутрішнього економічного росту від можливої кон’юнктури світових ринків. Тому паралельно з впровадженням експортне орієнтованої стратегії повинна здійснюватися обґрунтована імпортозамінна політика (український комбайн, тролейбус, трамвай і т.д.).

Повинні вживатися також відповідні протекціоністські заходи стосовно національних виробників за допомогою жорсткого митно-тарифного регулювання імпорту і встановлення нетарифних бар’єрів (санітарні, екологічні, технічні, технологічні норми і стандарти), які сприяють прискореному росту власного виробництва як базової структури включення України в сучасні цивілізаційні процеси.