Політика ціноутворення в аграрній сфері України

МІНІСТЕРСТВО  НАУКИ  І ОСВІТИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

 Кафедра  Загальної экономічної теорії

 

 

 

Реферат

 

 

На тему: «Політика ціноутворення в аграрній сфері України»

 

 

 

 

Виконав:

                                                                                  студент 22 групи КЕФ

                                                                                  Рогулін А.М.

                                                                  Керівник: викладач

Горшкова І.А.    

 

 

Одеса-2012

План

 

Вступ 2

Цінова підтримка аграрного сектору державою за останні роки та на сучасному етапі його розвитку 3

Поліпшення стану державної підтримки цін 8

Висновок 11

Використана література 12

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

У системі державного регулювання  економіки важливу роль відіграє підтримка відповідного рівня цін  і забезпечення цінової рівноваги  в аграрному секторі. Світова  практика державного регулювання цього  сектора економіки засвідчила існування  різних форм державного впливу на виробника. Так, високорозвинуті країни, які традиційно експортують сільськогосподарську продукцію (США, Канада, Австралія) і прагнуть зберегти своє місце на ринку, посилюють підтримку вітчизняного фермерства. Країни, які традиційно імпортують значну частину продуктів харчування (Японія, Норвегія, Австрія та ін.) прагнуть зменшити залежність від країн-експортерів, підтримуючи власного товаровиробника.

На різних етапах економічного розвитку держави змінюють рівень підтримки (посилюють або зменшують) власного сільського господарства. У більшості  країн світу система державного регулювання цін майже однакова і зводиться до запровадження нижніх і верхніх меж ціни, індикативних або умовних цін, які держава прагне підтримувати. Інструментом такого регулювання є політика скуповування або продажу продукції (товарна інтервенція).

Така система цінового регулювання  широко використовується у США на зернові культури, молоко, сир, масло  та ін. Конгрес визначає рівень умовної  ціни кожного виду сільськогосподарської  продукції, і якщо ринкові ціни опускаються  нижче від цього рівня, то продукти скуповує держава.

Особливість політики ціноутворення  в аграрній сфері країн Європейського  Союзу полягає у врахуванні умов кризи надвиробництва сільськогосподарської  продукції, що зумовлює потребу підтримки  національних товаровиробників.

В країнах - членах ЄС широко використовується державне субсидування експорту деяких видів сільськогосподарської продукції, яке має не економічне, а соціальне навантаження. Це робиться з метою уникнення розорення нерентабельних і малорентабельних господарств.

Цінова  підтримка аграрного сектору державою за останні роки та на сучасному етапі його розвитку

За оцінками Світового  банку, зростання ВВП, обумовлене зростанням сільського господарства, щонайменше удвічі ефективніше сприяє скороченню бідності серед населення, ніж зростання  ВВП, отримане за рахунок інших галузей  економіки. На сьогодні українські сільськогосподарські виробники вирощують переважно  зернові, олійні та технічні культури. В той самий час дуже мало сільськогосподарських  підприємств в країні, що спеціалізуються  на виробництві тваринницької продукції. Щоб вирішити цю проблему Міністерству аграрної політики слід розробити заходи, які б забезпечили розвиток тваринництва в Україні, таким чином щоб воно було конкурентоздатним не тільки на внутрішньому, а й на зовнішньому ринках.

У зв’язку з тим,що Україна  проголосила курс на євроінтеграцію та створення зони вільної торгівлі з ЄС, важливим є врегулювання комплексу  питань, пов’язаних з впровадженням  в Україні прийнятих в ЄС форм і методів регулювання міжнародної  торговельної діяльності та сприяння державної регулювання розвитку аграрного сектору. Аграрна політика Європейського Союзу націлена на зростання ефективності виробництва. На першому місці – конкурентоспроможність його аграрної продукції. Нова система  дотації стимулює також підвищення її якості, відповідність екологічним  стандартам. Для ефективного здійснення зовнішньоекономічних операцій, у тому числі у відповідності з прийнятими країною зобов’язаннями зі вступом  до СОТ та адаптації економічної  системи до норм права Європейського Союзу, Україні потрібен розвиток відповідних правових інститутів.

Приєднавшись до СОТ Україна  з однієї сторони має інструменти  виходу на зовнішні ринки, - відкриваються  серйозні можливості щодо експорту вітчизняної  сільськогосподарської продукції, з іншої сторони – пільгового імпорту відповідної продукції з інших країн світу.

Після вступу до СОТ у 2008 році Україна наростила експорт  на 35,8%, а імпорт - на 41,1% у порівняних цінах. Збільшити продажі за кордон вдалося не за рахунок фізичних обсягів, а за рахунок грошових надходжень від зростання цін на метал, міндобрива та зерно. Однак криза різко скоротила  як реальний імпорт, так і експорт.

Маючи значні запаси фуражного  зерна, вітчизняні аграрії могли  б використовувати його для потреб тваринництва і продавати за кордон м'ясо-молочну продукцію. Натомість, Україна продає фуражне зерно за кордон, а м'ясо імпортує.

Заборгованість держави  по поверненню ПДВ зернотрейдерам становить понад 5 млрд. грн. В зв'язку з цим залишки фуражного зерна у виробників зерна удвічі перевищують показники минулого року. А це в свою чергу призведе до знецінення зерна нового врожаю, що негативно вплине на рентабельність виробників зерна. Тому в подальшому слід розробити заходи по своєчасному відшкодуванню ПДВ вітчизняним експортерам зерна.

Продукція олійної галузі успішно експортується до ЄС. Високе експортне мито на насіння і нульове на олію дозволило налагодити масове виробництво і експорт олії, інакше сектор чекала б доля цукрової галузі, яка повністю занедбана внаслідок непродуманої державної політики, яка не стимулювала експорт цукру.

В зв’язку з тим, що більша частина виробленого в Україні зерна не відповідає стандартам СОТ щодо вмісту клейковини, то воно може бути реалізовано як на внутрішньому так і на зовнішньому ринках, як фуражне, яке на 40% дешевше від продовольчого. Тому Україна вимушена майже все зерно експортувати як фуражне, а імпортувати продовольче, яке є значно дорожчим. Це негативно впливає на платіжний баланс держави і конкурентоздатність українських виробників зерна

У 2009 році цукрове виробництво  знизилося, а посіви буряків скоротилися  удвічі. Згідно з угодою з СОТ, Україна  встановлює високі імпортні тарифи на цукор - 50%, натомість дає квоту  на ввезення 267 тисяч тонн цукротростини за пільговою квотою. Це мало частково задовольнити дефіцит цукру, який сягає приблизно 700 тисяч тонн при виробництві на рівні 1,3 мільйона тонн. Насправді ж було завезено лише 64 тисячі тонн цукротростини - 25% від обсягу квоти. Отже механізм кількісних квот на імпорт сільськогосподарської продукції є не дієвим, тому у подальшому при перегляді умов торгівлі в рамках СОТ слід віддати перевагу імпортному миту, як більш прозорому та ефективному методу захисту ринку. Переважна більшість програм державної підтримки аграрного сектору України належить до "жовтої скриньки". "Жовта скринька" – програми, спрямовані на стимулювання виробництва та підвищення прибутковості (підтримка цін на продукцію, здешевлення вхідних матеріально-технічних ресурсів, ін.).

Фінансування за програмою "Компенсація Пенсійному фонду  втрат від застосування платниками фіксованого сільськогосподарського податку спеціальної ставки по сплаті збору на обов’язкове пенсійне страхування " у 2010 році не передбачено і це при тому, що діє вона з 2005 року ( тоді на неї припадало 26,9% коштів від загальної  суми дотації ). За програмами " Здійснення фінансової підтримки підприємств  агропромислового комплексу через  механізм здешевлення кредитів ", "Селекція у рибному господарстві" та інші спостерігається аналогічна тенденція.

За умовами СОТ, фінансування таких програм як пільгове кредитування сільгоспвиробників за рахунок бюджету; дотації аграріям, у тому числі  на племінне тваринництво, елітне насінництво; списання боргів; закупівлю у виробника  товарів за цінами, які перевищують  ринкові; надання сільгоспвиробнику  товарів та послуг за цінами, нижчими  від ринкових можливе або на мінімальному рівні, тобто не більше 5% вартості відповідної  валової продукції (умова de minimis 5%), або за умови, якщо це не справлятиме негативного впливу на торгівлю чи виробництво. У таблиці 1 ми бачимо, що бюджетне фінансування цих програм поступово скорочується. Тобто саме до "жовтої скриньки" належать заходи державної підтримки, які останнім часом мали позитивний вплив для аграріїв. Зокрема, це часткова компенсація агровиробникам, облікової ставки за користування кредитами; доплата сільгоспвиробникам за виробництво продукції відповідної якості; списання господарствам боргів перед державою.

У високорозвинутих країнах дана підтримка сільського господарства набагато вища. За офіційними даними, щороку у світі на субсидування аграрного сектора економіки використовується щонайменше 355 – 360 млрд дол.. США. На високорозвинуті країни, яких небагато, припадає 70 % від цієї суми. Так ціна на пшеницю там демпінгова на 18 – 20 % . Це наслідок того, що у Євросоюзі та США традиційно існують великі внутрішні субсидії для сільського господарства і їм вигідніше продавати продукцію на експорт, щоб у такий спосіб контролювати певні ринки збуту своєї продукції.

По програмах " зеленої скриньки" є можливість збільшення асигнувань оскільки вони не обмежуються вимогами СОТ. " Зелена скринька" – це заходи державної підтримки, що зовсім не впливають або впливають мінімально на виробництво і торгівлю. Вони фінансуються з держбюджету і не мають своїм наслідком підтримку цін виробників. Держава має право фінансувати заходи "зеленої скриньки" у будь-якому необхідному обсязі, залежно від можливостей бюджету. До них відносяться:

- підтримка доходів виробників  сільськогосподарської продукції,  що непов’язана з виробництвом;

- допомога на структурну перебудову та реструктуризацію виробничої діяльності з метою підвищення конкурентоздатності виробництва;

- відшкодування збитків від стихійних лих;

- створення державних резервів для забезпечення продовольчої безпеки;

- боротьба з шкідниками та хворобами;

- розвиток інфраструктури на селі;

- підтримка депресивних територій;

- консультації та дорадчі послуги;

- охорона навколишнього середовища;

- науково-дослідні роботи, підготовка і підвищення кваліфікації спеціалістів для села;

- підтримка діяльності пов’язаної з забезпеченням рівня якості та стандартів харчової продукції ( утримання інспекцій, тощо).

Поліпшення стану державної підтримки цін

Серед стратегічних напрямів розвитку сільського господарства України, згідно з концепцією Міністерства аграрної політики, є фінансування програм "зеленої  скриньки", а саме:

• розвиток рекламних та інших маркетингових послуг; інформаційне забезпечення всіх учасників ринку кон’юнктурною інформацією, створення системи сільськогосподарської дорадчої служби (потреба до 2010 року – 200 млн. грн.);
• реформування системи аграрної науки з метою підвищення ефективності наукових досліджень і запровадження їх у практику виробництва (потреба – 500 млн. грн.);
• розробка програми соціального розвитку села в напрямі розвитку інфраструктури невиробничого призначення на селі (потреба – 1 млрд. грн.);
• прийняття програми створення нових робочих місць, працевлаштування та перекваліфікації; розробка програми підвищення рівня загальної і профільної освіти в сільській місцевості (потреба – 500 млн. грн.);
• екологізація виробництва сільськогосподарської продукції, забезпечення екологічної безпеки землекористування, охорона навколишнього середовища (потреба – 150 млн. грн.);
• виплати за регіональними програмами надання допомоги (потреба – 50 млн. грн.);
• інші (потреба –300 млн. грн.).

Загалом потреба до 2010 р. – 2,7 млрд. грн., що в 1,4 рази більше рівня 1994-1996 рр., що беруться за базовий період [2].

Однак сьогодні Україна у  свої переговорах із СОТ наполягає  на отриманні права надавати підтримку  з "жовтої скриньки" вище мінімального рівня "de minimis".

Відповідно до проведених розрахунків Міністерством аграрної політики, потреба коштів Державного бюджету для підтримки сільського господарства України становить  близько 9 млрд. грн. Але Україна у  переговорному процесі із СОТ  відстоює сукупний вимір підтримки  на рівні 7 млрд. грн. До того ж, якщо проаналізувати відносні показники підтримки, то побачимо, що в Україні вони значно менші, ніж  існують сьогодні у країнах ОЕСР. Так, за даними цієї організації [4], у  середньому по ОЕСР підтримка виробника  становить 32% від обсягу виробництва  продукції у вартісному вираженні, а у ЄС – 37%. Тоді як в Україні – не більше 10%.