Особливості сучасного регіоналізму

 

 

 

Есе

з дисципліни Глобальна  економіка

на тему:

«Особливості сучасного регіоналізму»

 

Вступ

 

Інтернаціоналізація, глобалізація й регіоналізація – це процеси і явища, які вже давно стали типовими рисами сучасного XXI століття. І цілий ряд будь-то позитивних чи негативних наслідків для усіх країн світу вже не одне десятиліття випливає з тісного взаємозв'язку цих явищ у часі й просторі. Сучасна світова економіка характеризується динамічними, інтенсивними тенденціями розвитку, що об’єктивно тягне за собою зміни у різних сферах міжнародної діяльності. Тому просто необхідно знати, в якому ж напрямі розвиватися регіонам, як формувати їхні стратегії розвитку з урахуванням змін на глобальній арені.

Ще до початку нового тисячоліття глобалізація впливала на політичні й економічні відносини між країнами, змінювала структуру світової економіки та трансформувала саму картину сучасного світу.

Регіональна економічна інтеграція це основна складова й утворююча глобалізації. В той же час глобалізація не є механічною сумою інтеграційних процесів. Глобалізація світової економіки й регіональна економічна інтеграція  - поняття не ідентичні, хоча мають у своїй  основі єдиний процес  - інтернаціоналізацію  господарського життя, вони відображають її нову якість.

Отже, що ж таке регіоналізм? Дослідженням цього явища займались в різний час багато науковців, починаючи з відомих Хекшера та Оліна (40-і роки ХХ ст.) і закінчуючи сучасними М. Кітінгом, Я. Гордоном. В працях вітчизняних дослідників таких, як Л. Нагорна, Є. Ніколаєв, О.В. Булатова проблема регіоналізації також знайшла своє відображення.

По суті своїй регіоналізм являється процесом формування інтеграційних об’єднань країн з приблизно однаковим рівнем розвитку; господарське зближення держав на регіональній основі, що набуває форми економічної інтеграції.¹  

Відкрите, екстравертне співробітництво, спрямоване на комплексне розв’язання економічних, політичних, культурних, екологічних та інших проблем і завдань – ось як ще коротко можна охарактеризувати сучасний регіоналізм.

У процеси регіоналізації включилися майже всі «головні діючі особи» на планеті. Європа представила Європейське Співтовариство (ЄС). Канада, Мексика та США сформували Північноамериканську зону вільної торгівлі (NAFTA). В Азії почала успішно діяти Асоціація держав Південно-Східної Азії (ASEAN), яка включила у себе Азіатський банк розвитку (AsBD), інші союзи та об’єднання. Подібні процеси мали місце й на інших континентах. Так наприклад, країни Латинської Америки створили декілька регіональних об’єднань: Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі (LAAFT), яка об’єднала 10 країн Південної Америки й Мексику, а також Центральноамериканський спільний ринок (CACM), згодом виникла Латиноамериканська асоціація інтеграції (LAIA), на базі якої у 1990-і роки було створено загальновідомий Спільний ринок країн Південної Америки (MERCOSUR).

Важливою мотивацією такої масової інтеграції в регіональні об’єднання є сила тяжіння вже до існуючого потужного об’єднання, або так званий «демонстративний ефект» («ефект доміно»). Значні економічні успіхи, які демонструють держави – члени інтеграційного об’єднання, приваблюють оточуючі країни, які можуть і не мати необхідних для інтеграції передумов. Сила тяжіння має важливе значення для, в першу чергу, периферійних країн, яким бракує власних ресурсів для успішного розвитку. Для них масштабні зв’язки із зовнішнім світом, отримання ззовні матеріальних та інтелектуальних імпульсів розвитку стають однією з найважливіших умов виходу на траєкторію сталого зростання.

Існує ціла низка економічних і політичних  чинників, що прискорюють інтеграційні регіональні процеси в якості відповідної захисної реакції держав на загострення конкуренції в умовах глобалізації. До них  відносяться: відкриття економік багатьох країн; посилення економічної й фінансової залежності  країн від світових кризових потрясінь; відсутність діючої міжнародної системи регулювання й узгодження, що різняться  за своїм змістом національно-державних інтересів  різних країн; кінець "холодної війни"; силовий метод насадження  америкоцентричної системи  світо устрою й уніфікованих норм лібералізації економіки й міжнародних економічних відносин.

Процес формування нових регіонів супроводжується перебудовою їхніх відносин з державою, всередині якої вони виникли, й одночасно – зміною відносин з сусідніми територіями як всередині держави, так і за її межами. Як наслідок, глобальна регіоналізація змінює і геополітичну, й геоекономічну структуру світу. Тому без перебільшення сучасний глобальний регіоналізм можна кваліфікувати як початок історично нової, вищої фази розвитку глобальної економіки.

Втягування регіонів у глобалізацію відбувається шляхом формування просторово розподіленої мережевої  системи виробництва й обміну. Регіони стають учасниками глобальної конкуренції за ресурси (матеріальні, фінансові, соціальні, інтелектуальні та ін.), оскільки для прийняття рішень про інтенсивні капіталовкладення вирішальною обставиною стає знаходження відповідних умов, а не географічне положення території. З цього випливає, що глобалізація кидає виклик регіонам й обумовлює необхідність активізації їх позиції як учасника глобальних процесів виробництва й обміну.

Я розділяю думку економістів, що в таких умовах глобальних економічних трансформацій ані Китай, ані Росія, ані США та інші країни не домінуватимуть повністю. Скоріше за все, це буде вплив декількох міцних держав.

Розвиток регіоналізації, як візитної картки сучасного світового господарства, не можливий без зміцнення позицій в світовій архітектурі  інтеграційних об’єднань та зростання ролі регіональних угод з розвитку міжнародної економічної діяльності.  Як результат, країни світу залучаються до глобалізаційних процесів через інтенсифікацію своїх зовнішньоекономічних зв’язків з одним з регіонів,  що формують сучасну тріаду міжнародних регіонів: європейський, північноамериканський та азійсько-тихоокеанський. Формування зазначених регіонів стало наслідком міждержавної економічної взаємодії,  яка,  як правило,  була зосереджена в певних територіальних межах,  і поступово стала впливати на формування певних просторових сегментів в структурі світового господарства.²

Отже, які тенденції  та особливості є характерними для  процесу регіоналізації? Розповсюдженими є тенденція прискореного процесу глобалізації економічної діяльності, і тенденція росту регіональної й субрегіональної інтеграції. І хоча  обидва ці феномена не нові для міжнародної економіки, в останні десятиліття сфера й хід цих процесів придбали ряд нових змістовних елементів, найважливішим з яких є «сучасний регіоналізм», який отримав ряд особливостей:

• регіональні угоди  охоплюють усе зростаюче число  країн, про що свідчать тенденції  до розширення Європейського Союзу (ЄС) і  поширення НАФТА на Латинську Америку. В Азії АТЕС уже включає 21 країну, і число   бажаючих приєднатися до нього збільшується.  Наступає, можна сказати, епоха "мегарегіоналізму";

• важливу роль в інтеграційних  угодах  відіграють тепер світові  економічні центри, які раніше взагалі  не брали участь у них, віддаючи перевагу глобалізму;

•  сучасні регіональні  об'єднання включають  розвинені країни та країни, що  розвиваються. Наприклад,  НАФТА поєднує США, Канаду й Мексику, АТЕС - розвинені, нові індустріальні та країни , що розвиваються. ЄС до 2004 р. був  більш однорідним,  аніж НАФТА й АТЕС, але й тут різноманітність збільшується  по мірі  розширення  Союзу. Нова модель регіонального співробітництва  відкриває можливість економічної інтеграції країн з великою диференціацією економік, з різними традиціями й моделями розвитку;

• як і колись, однією із цілей регіональних угод є заохочення торгівлі між їхніми учасниками, однак тепер вони  надають усе більше значення зв'язкам з іншими регіонами. При чому характерно, що дотепер  зміцнення зв'язків із зовнішнім  світом не послаблювало, а  підсилювало регіональну солідарність; • регіоналізм ґрунтується переважно на відносинах між державами й охоплює всю економіку кожної країни  - учасниці угоди.  Останнім часом відбувається формування  спільностей, які можна назвати  "природними економічними зонами" (ПЕЗ). Прикладом може  служити так званий Трикутник  росту, що включає південь  Малайзії, Сінгапур і індонезійську провінцію Ріау. Хоча ПЕЗ утворюються з територій суміжних країн, вони не розраховані на інтеграцію економік цілих держав. Країни, що  йдуть на створення таких зон,  перебувають на  різних рівнях економічного розвитку. Ціль, яку вони переслідують при цьому,  - забезпечення експорту за межі регіону; єдиний критерій для участі  - ефективне  з'єднання факторів виробництва.

Але невже все так гладко з регіоналізацією? Слід відзначити і негативи, пов’язані з цим процесом. В першу чергу, слід згадати про преференційний режим, що встановлюється країнами-учасницями для розвитку взаємовигідного співробітництва, одночасно дискримінує інші країни. Тому «регіоналізація» світового інтеграційного процесу, розсмикуючи його по різних квартирах і економічно ці квартири виділяючи, не усуває бар’єрів на шляху глобальної інтеграції, а лише змінює їх просторову конфігурацію.

Існує також небезпека, що регіоналізація може порушити підвалини  вільної торгівлі, що так важко впроваджувалися, через використання регіональними блоками практики нетарифного регулювання.

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

Підводячи підсумок вищесказаному, хотілося б звернути увагу на те, що, незважаючи на всі плюси чи мінуси регіоналізму. На мій погляд, регіоналізація  є необхідним етапом на  досить тривалому шляху до реальної глобалізації світового господарства й відбиває протиріччя між поточними груповими й довгостроковими глобальними інтересами.  Очевидно, XXI ст. буде мати одну важливу особливість - зростаючу роль регіонів як  безпосередніх діючих осіб на світовій арені. Регіональний розвиток  міняє свою парадигму. Конкуренція між регіонами буде усе більше й більше загострюватися й усе далі виходити за  межі національного рівня.

Регіоналізація стала важливим реальним аспектом сучасної світової системи, однією із найвпливовіших сил, що характеризує подальший розвиток економіки в цілому. Вона торкається усіх галузей суспільного життя, в тому числі політики, соціальної сфери, культури, екології безпеки тощо.

І хоч для багатьох регіонів цей процес йде надзвичайно повільно, але регіони зараз набирають все більшої ваги у світовій економіці – це не просто консолідація великих і дрібних сил, це, перш за все, наявність сильного позитивного ефекту, який буде неможливий при сепаратному господарюванні. Проте в цьому випадку важливою залишається загальна координація зусиль усієї спільноти.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел:

 

1. «Особливості сучасного етапу регіоналізація в контексті глобалізації» О.М. Ложачевська, А.С. Ложачевська;
2. «Теорія регіоналізму. Сучасне бачення» Л. Нагорна;
3. «Об’єднуючий регіоналізм» Є. Ніколаєв;
4. «Глобальна регіоналізація як сучасний вектор розвитку глобальних економічних трансформацій» В. Є. Реутов;
5. «Глобалізм та регіоналізм в сучасному глобальному просторі»

О.О. Фурса;

6. «Основні тенденції формування регіональної структури світового господарства» О.В. Булатова.

 

¹ «Об’єднуючий регіоналізм» Є. Ніколаєв, с. - 1

² «Основні тенденції формування регіональної структури світового господарства» О.В. Булатова