Індивідуалізація навчання та шляхи її впровадження

      Спад мотивації у студентів може викликатися певним дублюванням тем шкільної програми, відсутністю ситуативності, коли у завданнях немає елемента творчості, що, в свою чергу, не дає можливості студентам повністю розкрити свій інтелектуальний потенціал, максимально реалізувати свої особистісні здібності. Існують випадки грубого тиску викладача на студентів, завдяки якому він намагається покращити рівень знань студентів, викликаючи, таким чином, зворотну реакцію – відверте небажання працювати, а тим більше активно й творчо. Отже, відсутність мотивуючих механізмів свідчить про неорганізованість і низьку ефективність викладання.       У зв'язку з цим виникає необхідність подолати і певною мірою компенсувати всі ці обставини, що негативно впливають на ставлення до індивідуальної роботи і її результати. З цією метою пропонується максимально пов'язати та узгодити  зміст і характер індивідуальної роботи з найбільш глибокими, сильними й значущими мотивами діяльності студентів, які відповідають їх профілюючій спеціальності. При цьому вважають, що студенти, зустрічаючись з інформацією, яка має безпосереднє відношення до їх майбутньої спеціальності, будуть достатньою мірою вмотивованими і матимуть досить міцний стимул до виконання поставлених завдань. Викладач, як досвідчений педагог, повинен створити сприятливу обстановку на заняттях для успішного засвоєння знань, блокуючи, таким чином, вплив негативних емоцій, ставлячи студента в центр навчального процесу, де він зможе активно переробляти професійну інформацію та аналізувати поняття. Від "школи пам'яті" необхідно послідовно переходити до "школи пошуку", суть якого Т.П. Кіріна вбачає в тому, щоб студент був поставлений в такі умови, які б викликали у нього потребу в одержанні знань, бажання здобути їх. Це, в свою чергу, викличе у студентів стійкий внутрішній інтерес до навчання. Адже саме інтерес у психології розглядають як мотив, що сприяє орієнтуванню в будь-якій галузі, більш повному й глибокому відображенню дійсності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Індивідуальний підхід як принцип психолого-педагогічної діяльності

           Індивідуалізація навчання – розглядається також як суто дидактичний принцип, що зумовлює необхідність в процесі навчання бачити кожного студента. Індивідуалізація процесу навчання у вищій школі розглядається як організація навчальної діяльності під час якої враховуються індивідуальні відмінності студентів, рівень розвитку їх здібностей до навчання. Подібно до суті індивідуалізації процесу навчання визначається  і сутність поняття індивідуальний підхід. Принцип індивідуального підходу є провідним принципом розвитку індивідуальності студента. Питанням індивідуального підходу займалися провідні вчені О.В.Запорожець, Г.С.Костюк, В.К.Котирло, Г.О.Люблінська, В.М.Мясищев, Д.Ф.Ніколенко, Л.М.Проколієнко, Д.Б.Ельконін, П.Р.Чамата та інші. Так, Г.С.Костюк розглядає індивідуальний підхід, як складову методики навчальної діяльності. Також, автор переконує, що не можна не враховувати індивідуальну своєрідність кожного учня і орієнтуватися на середнього учня, не звертати увагу на труднощі, які виникають під час навчання. Але разом з тим наголошується на тому, що не можна індивідуальний підхід зводити до пристосування навчання до індивідуальних особливостей учнів, відповідно їх скеровувати, забезпечувати максимальний розвиток нахилів, здібностей .Аналізуючи сказане, ми можемо із впевненістю сказати, що  під час організації навчального процесу у вищій школі, викладач повинен враховувати індивідуальну своєрідність кожного студента, але не пристосовувати навчання до індивідуальних особливостей студентів. Викладач так повинен організувати навчальну діяльність, щоб досягти поставлених результатів кожним студентом, розвивати його здібності і нахили, спонукати його до творчої пізнавальної самостійної діяльності у здобутті необхідних знань.У сучасному тлумаченні індивідуальний підхід розглядається психолого-педагогічний принцип, що передбачає таку організацію педагогічного впливу у навчальному процесі, яка б враховувала індивідуальні особливості учня чи студента. На думку В.У.Кузьменко, «індивідуальний підхід – це більш вузьке поняття, аніж індивідуалізація, один з провідних (але не єдиний) принципів педагогічної діяльності, які забезпечують стратегію індивідуалізації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Навчальний процес у вищій школі повинен організовуватися  з урахуванням таких якостей, що дасть можливість забезпечити високий рівень пізнавальної активності студентів, досягти намічених результатів у навчанні.  Педагог має створити оптимальні умови для розкриття можливостей особистості студента, зокрема шляхом довірливих стосунків між самими студентами та викладачем, що мобілізує їх творчий потенціал, формує впевненість у своїх силах і, таким чином, зумовить процес інтенсивного засвоєння матеріалу, викличе стійкий інтерес до вивчення навчальної дисципліни. Студенти працюючи індивідуально, постійно  зустрічатимуться з інформацією, яка має безпосереднє відношення до їх майбутньої спеціальності, то відповідно будуть достатньою мірою вмотивованими і матимуть досить міцний стимул до виконання поставлених завдань. Але дуже важливим є і характер самого завдання. Коли студенти впевнені, що виконують не просто звичайну навчальну роботу, а таку, якою вони будуть займатися в майбутньому, від якості виконання якої залежатиме рівень їх кваліфікації, професіоналізм, – підвищуватиметься їх зацікавленість, мотивація, відзначатиметься більш серйозне й відповідальне ставлення до самостійного навчання. Ні вибір вправ, ні засобів і форм не забезпечить успіху, якщо не буде враховано, у яких стимулюючих формах педагогічного спілкування будуть викладатися студентам знання і як буде організований процес вироблення умінь і навичок.    Провідним принципом розвитку індивідуальності вважається принцип індивідуального підходу, сутність якого полягає у врахуванні та вивченні індивідуальних відмінностей студентів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список літератури

       Ананьев Б.Г. Индивидуальное развитие человека и константность восприятия. – М.: Просвещение, 1968. – 334с.

       Ананьев Б.Г. О проблемах современного человекознания. – М.: Наука, 1977. – 339с.

      Божович Л.И. Изучение мотивации поведения детей и подростков. - М., 1972.

       Володько В.М. Індивідуалізація процесу навчання як принцип неперервної педагогічної освіти /Система неперервної освіти: здобутки, пошуки, проблеми: Матеріали міжнар. наук.-практ. конференції у 6-ти книгах. – Чернівці: Митець, 1996. - кн.. 5. – с. 85-87.

       Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психологічний розвиток особистості / Заг. Ред.. Л.М. Проколієнко. – К.: Рад. школа, 1989. – 608с.

      Общая психология / под ред. А.В.Петровского. – М.: Просвещение, 1977. – 431с.

      Педагогічний словник / За ред. Ярмаченка М.Д. – К.: Педагогічна думка, 2001. – 516с. 

     Фридман Н.Л., Кулагина И.Ю. Психологический справочник учителя. – М., 1993. – 376с.

      Історія педагогіки: курс лекцій / Педагогічні ідеї Жан-Жака Руссо –http://www.info-library.com.ua/books-text-497.html