Місце окремих країн у процесах глобалізації

 

Реферат на тему:

Місце окремих країн у процесах глобалізації

 

 

 

 

Зміст

 

Вступ……………………………………………………………………………..3

Розділ 1 Роль деяких розвинених країн у процесах глобалізації……….…...4

Розділ 2 Особливості перехідних економік та їхній вплив на сучасні                      глобалізаційні процеси…………………………………………….…6

Розділ 3 Україна у процесах глобалізації………………………………………9

Висновки ………………………………………………………………………..12

Список використаних джерел………………………………………………….13

 

                                                  Вступ

 

В останній третині ХХ століття виникла і перейшла в ХХІ століття ідеологія глобалізму, як небачений по своїй "потужності" всесвітній ідеологічний проект. Цей феномен є характерною особливістю всієї світової виробничо-господарської діяльності. Сила даного проекту полягає в тому, що його локомотивом, рушійною силою є величезний економічний потенціал США, країн великої сімки і розвинених держав світу..

Особливо швидких темпів глобалізація набрала в другій половині XX ст., що супроводжувалось зростанням світової економіки, обсягів торгівлі та неймовірними міграційними процесами. Основною передумовою стрімкого розвитку процесів глобалізації стала об'єктивна необхідність усунення торговельних бар'єрів між країнами світу з метою розширення ринку та створення умов для більш повної реалізації економічних інтересів окремих держав. Це призвело до активізації обміну товарами та послугами, інформацією, капіталом, робочою силою, створюючи при цьому додаткові умови для зростання країни та підвищення її конкурентоспроможності.

 

 

 

Розділ 1 Роль деяких розвинених країн у процесах глобалізації

 

На окрему увагу заслуговує та роль, яку відіграють в глобалізаційних процесах США. Важливою сучасною прикметною рисою економіки США є систематична еволюційна трансформація під тиском нових і високих технологій. Велику трансформацію економічної і промислової політики США можна побачити, оцінюючи еволюцію цієї країни щодо політики у міжнародній торгівлі та за рівнем її інтеграції у світову економіку. Аж до кінця Другої світової війни США вели жорстку протекціоністську політику. Протекціонізм став однією з причин Великої економічної депресії в США 30-х років. Тому після війни США перейшли до стратегії вільної торгівлі, або стратегії відкритої економіки. Ця стратегія дала свої позитивні результати, але вже починаючи з 70-80-х років багато галузей промисловості США почали відчувати реальні загрози з боку потужних іноземних конкурентів. Почав зростати дефіцит торговельного балансу. Виникла загроза економічній безпеці країни, міжнародній конкурентоспроможності, почалось падіння питомої ваги США в загальному обсязі світової економіки. Міжнародна економічна безпека стала найважливішим пріоритетом національної і міжнародної стратегії США.

На сьогодні вони є безумовним світовим лідером і, очевидно, якнайповніше розкривають сутність сучасного стану глобалізації. Адже саме від них залежить спрямованість більшості акцій планетарного масштабу. Вони користуються і більшістю тих переваг, які надає глобалізація. На них почасти скеровується і вістря антиглобалізаційної критики.

Виникають і поступово набирають сили інші глобалізаційні центри. У даному випадку на першочергову увагу заслуговує КНР, яка в абсолютних вимірах ще знаходиться далеко позаду від світового лідера, але за темпами прогресу і масивом зростання ВВП (у середньому майже на 10% за рік) є потенційним лідером. Якщо пролонгувати цю тенденцію, то через 20 років, за прогнозом спеціалістів, ВНП КНР становитиме 20 трильйонів доларів, тоді як США - лише 13,5 трильйонів. "Великий Китай здатний кинути виклик Заходу", - до такої думки схиляється все більше дослідників. На перспективу гідною альтернативою глобалізації "по-американськи" має стати об’єднана Європа[5].

 

 

Розділ 2 Перехідні економіки та їхній вплив на сучасні глобалізаційні процеси

 

Індустріально розвинуті країни Центральної та Східної Європи здійснюють перехід до ринкової економіки більш плавно та еволюційно, використовуючи історичні прецеденти промислового розвитку країн Заходу, хоча більш стислі строки проведення перетворень та необхідність подолання опору верств, заінтересованих у збереженні старих порядків, свідчили про те, що навіть ці "оксамитові" революції не проходили без антагонізмів, коливань, спроб повернення назад. Це стосується Чехії, Польщі, Угорщини, Словаччини, Словенії, Латвії, в яких занепад економіки припинився вже у 1994 р. і почалося поступальне зростання ВВП (для Литви та Естонії воно почалося в 1995 р.). Ознаками оздоровлення, сприятливого для активного підключення до глобальних процесів, є те, що, за 2010-2011 pp., в цих країнах зберігатимуться високі темпи зростання ВВП, динаміки інвестицій, наявність дефіциту торговельного балансу, викликаного значною мірою зростанням імпорту устаткування для цілей модернізації, і, що дуже цінно, чіткою тенденцією до зменшення безробіття [1, c. 26].

Досвід розвинутих країн Центральної Європи вчить зосереджувати зусилля на пріоритетних напрямах макроекономічного розвитку, проводити системні, а не вузькомонетарні стабілізаційні заходи. При здійсненні структурних реформ робиться акцент на активізації внутрішнього капіталотворення з метою отримання ефективного конкурентного середовища, поєднання залучення капіталу ТНК з включенням національних господарств у глобальну систему розподілу. Особливо цінними є досвід Чехії, Польщі та інших країн Центральної Європи у прийнятті законів на захист прав власності, створення умов для здорової конкуренції та рамкових угод, включаючи зачхист прав власності. Крім того, практика цих країн показує, що стратегія політики модернізації для всіх країн з перехідною економікою повинна полягати у концентрації всіх національних ресурсів на розвитку певних потенціально конкурентоспроможних виробництв, отже, і на селективному цілеспрямованому впливі держави на ці процеси через фінансування, варіювання ставками податків, створення правового режиму і диференціацію соціальних заходів.

Друга група країн з перехідною економікою - це балканські країни, які в минулому не мали зрілої індустріальної бази, пережили тяжкі наслідки воєнних дій, що загальмували економічний розвиток. Хоча в цих країнах панування державного соціалізму було вдвічі коротшим, ніж в СРСР, його риси далися взнаки і тут. Але у цих країнах продовжували весь час існувати більш-менш значні устої приватного сектора, що і позначилося на суспільних перетвореннях на шляху до ринку. В економічному плані ці країни ще "не доросли" до сприйняття засад глобалізації тією мірою, як країни першої групи. Можливості економічного зростання цих країн багато в чому залежатимуть від подолання наслідків минулого і розгортання відкритості країн до інтеграційних процесів.

Нарешті, третю групу країн з перехідною економікою становлять країни, що виникли внаслідок розпаду СРСР (крім країн Прибалтики). При всій різноманітності їх індустріального розвитку, їх об'єднує спільна доля більш як 70-річного панування державного соціалізму. Тут соціалістичний устрій пустив більш глибокі корені. До того ж, у віддаленому минулому в провідних трьох слов'янських країнах цього регіону (крім західних регіонів Білорусі та України) були надзвичайно потужні засади громадського господарювання. Сформувалась ієрархічно-бюрократична система управління, наслідки якої не подолані й понині, незважаючи на перехід до ринкових засад. Що ж стосується країн, що виникли на півдні та сході колишнього СРСР, то крім вказаних недоліків вони відчували вплив недостатнього та одностороннього індустріального розвитку, архаїчності багатьох укладів економіки [2, c. 115-116].

Україні, що належить до третьої групи постсоціалістичних держав, притаманні як спільні для них риси, так і особливості національного розвитку, що роблять перехід до постіндустріальної системи більш тривалим і болісним, поєднаним із значним зниженням добробуту населення. За основними економічними показниками і за деякими показниками глобалізаційних зв'язків Україна помітно поступається не тільки розвинутим країнам з перехідною економікою Центральної Європи, а й країнам балканської групи. Однак в Україні, на нашу думку, і сьогодні є економічні передумови, необхідні для впровадження центральноєвропейської моделі розвитку, - потужна економіка, успіхи в проведенні малої приватизації, відносно стійка валюта, дешева і кваліфікована робоча сила, природні багатства тощо.

 

Розділ 3 Україна у процесах глобалізації

 

В останній період після проголошення незалежності зовнішнє економічне і політичне оточення України характеризується різким посиленням економічного тиску, спробами економічної блокади і "холодної економічної війни" з боку низки крупних держав, у тому числі й сусідніх. В стратегіях і політиці зарубіжних країн аж до останнього часу було відсутнє розуміння ролі і місця України як важливого фактора політичної стабілізації і міжнародної економічної безпеки. Лише починаючи з 1993 року США, Німеччина і деякі інші країни включили існування незалежної, економічно сильної України в свої національні інтереси і стратегії. Це значно покращило її зовнішнє навколишнє середовище, зупинило прояви економічної агресії. США надали Україні режим найбільшого сприяння в торгівлі і режим преференцій, а також велику допомогу, яка через існування ряду причин почала реалізовуватись починаючи практично лише з 1995 року. Під впливом США і провідних країн Європи міжнародні фінансові організації, такі як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк нададуть Україні багатомільярдні пільгові кредити.

Це дасть можливість провести стратегічні стабілізаційні заходи, посилити економічний суверенітет України, зменшити зовнішню економічну і ресурсну залежність від сусідів-монополістів і розпочати радикальні економічні і структурні реформи, що приведе до покращання внутрішнього економічного середовища і посилення економічної безпеки.

Радикальні економічні реформи, приватизація, економічна демократія, зростаюча господарська (економічна) самодіяльність населення посилюють інтенсивність економічної динаміки і формують передумови для соціально-економічного прогресу.

На порозі XXI століття стався величезний глобальний вибух - крах тоталітарних політичних, економічних і соціальних систем, внаслідок якого кардинально змінилась глобальна ситуація і загальна політична картина світу. Розпад СРСР і світової системи соціалізму, ліквідація Варшавського пакту, реінтеграція Німеччини, інтенсивна інтеграція Західної Європи, створення великої кількості нових незалежних держав в Європі та Євразії, зміни політичних і соціальних систем у нових незалежних країнах, посилення процесів глобальної інтеграції- все це матиме величезні історичні наслідки. Під впливом цих процесів на порозі XXI століття світ зіткнувся з низкою нових глобальних проблем, до вирішення яких він не був і ще не є підготовленим. Серед цих нових проблем найважливіше місце посідають проблеми виживання, трансформації і розвитку.

Враховуючи вищезазначене, ситуація в Україні виглядає не досить оптимістично, її позитивне зрушення до економічного зростання є лише початковою стадією "відлиги" після затяжної кризи. У світовому рейтингу конкурентоспроможності 2004 р. Україна посіла 84-е місце, підвищивши рейтинг на шість позицій.

Але сусідами по рейтингу зверху є Кенія, Уганда, Сенегал, а знизу - Еквадор, Нігерія і Замбія. Це свідчить про відносність економічної стабілізації в Україні.

У рейтингу глобалізації, опублікованому журналом Foreign Policy у 2004 p., серед 162-х країн світу Україна посіла 43-є місце. При складанні рейтингу враховувались чотири основні параметри. По-перше, економічна інтеграція - обсяг міжнародної торгівлі, інвестицій. По-друге, персональні контакти - міжнародні поїздки, туризм, обсяг міжнародних телефонних переговорів. По-третє, технологія - кількість користувачів Інтернет, кількість інтернет-серверів. І по-четверте, втягнення до міжнародної політики - членство держав у міжнародних організаціях, кількість посольств [3].

За даними Світового банку на сьогодні інвестиційні потоки в основному спрямовані до країн Східної Азії, Латинської Америки та Європи. Причому близько 80% капіталу припадає на невеликий клуб усього з десяти країн, які повністю відповідають умовам інтеграції до світової системи. Звісно, ще існують країни, які володіють левовою часткою передових технологій (тільки США належить 2/3 світових новітніх технологій), дуже доходними виробництвами в країнах "третього світу" (на США, Великобританію, Японію, Німеччину та Францію припадає понад 70% експорту та прибутків капіталу за кордоном), а також можливими явними та прихованими інструментами регулювання світової економіки. Такими є результати глобалізації сьогодні.

Для України дуже важливим є врахування негативних наслідків глобалізації та кризи азіатських країн. Необхідним є розробка власної обґрунтованої стратегії розвитку, а не перенесення досвіду розвинутих країн на українську економіку. Прикладом такої практики є успіх китайської економіки, реформування якої здійснювалось всупереч рекомендаціям міжнародних організацій. Сьогодні Китай є лідером за темпами розвитку та обсягом залучених іноземних інвестицій.

Адаптація України до світового співтовариства вимагає проведення реформування правової системи, яка забезпечить відповідність національного законодавства міжнародним вимогам. Необхідним є дотримання ринкових умов господарювання, спрямування на інтенсивний розвиток, зниження податкового тиску, скорочення внутрішньої та зовнішньої заборгованості, проведення соціальної політики. Для виходу на світову арену країна повинна створити потужний національний ринок, який дозволить їй визначити та закріпити пріоритетні ніші на міжнародних ринках. Усі ці умови сприятимуть підвищенню конкурентоспроможності України та покращанню інвестиційного клімату [4, c. 17].

 

Висновки

 

Великі «глобальні» країни, такі як США, Японія, Китай, Індія, Росія, Європейський Союз несуть особливу відповідальність за розробку нових і менш жорстких правил «глобальної гри». Вони повинні відмовитись від політики глобального тиску сильних країн на менш розвинені країни та країни перехідного періоду. Цього об'єктивно вимагають і їхні власні інтереси і весь хід світового розвитку.

На сьогоднішній день особливо гостро проявляють себе нові закономірності, які діють синхронно і однонаправлено. Це, по-перше, колосальне зростання масштабів глобалізації, по-друге, стрімке прискорення процесів глобалізації, по-третє, посилення і поглиблення глобальної інтеграції. Відмінити, відкласти, загальмувати глобалізацію нікому не вдасться. Неможливо сховатись від глобалізації або спрямувати її лише в своїх егоїстичних інтересах, як того хочуть деякі великі країни. Досвід показує, що під ударами глобалізації не здатна вистояти жодна окремо взята супермодерна фінансова імперія, навіть така як Японія чи США.

Дослідження останніх років, проведені як на Заході, так і на Сході, переконливо показують, що некерована або егоїстично керована Заходом глобалізація неминуче призведе до глобальної “загибелі” світу, до кінця його гуманістичної «людської» історії і до початку технотронної історії світу, де людині буде відведена другорядна роль в умовах далеко не солодкого технотронного рабства. Це призведе до незворотних негативних змін у розвитку людської цивілізації. Сучасна світова демократія, яка є ще дуже далекою від високих рівнів розвитку, впаде в «технократичну», технотронну підпорядкованість, що призведе до негативної зміни самого характеру розвитку цивілізації. Це буде розвиток не для людини, як вищої цінності, а проти людини.