Международная экономика

 

Важливою ланкою світового господарства є міжнародні валютні відносини, пов'язані з обслуговуванням усього напрямку економічних зв'язків, що розвиваються між окремими країнами, приватними особами та юридичними суб'єктами ринку. Міжнародні валютні відносини виникли з початком функціонування грошей у міжнародному платіжному обороті. Упродовж історії мінялись форми світових грошей і умови міжнародних розрахунків. Одночасно зростало значення системи світового грошового обігу і міра її відносної самостійності.

Інтенсифікація міжнародних  обмінів, руху товарів, послуг, капіталів  і робочої сили супроводжувалася зростанням обсягів грошових мас, що переміщалися з країни в країну. Потреба впорядкувати ці рухи привела до формування міжнародних (регіональних) валютних систем і світової валютної системи.

У повсякденному житті  ми часто зустрічаємося з поняттям „валюта", але при цьому не всі розуміють, що за цим поняттям стоїть. Валюта - це національні паперові гроші, які мають кредитну природу. Але це не вид грошей, а особливий спосіб їх функціонування, коли національні гроші опосередковують міжнародні торгові, кредитні й фінансові відносини. Сьогодні під валютою розуміють або грошову одиницю даної країни - це національна валюта, або грошові знаки іноземних держав та інші платіжні засоби, які використовуються у міжнародних розрахунках, -це іноземна валюта.

Як успіх і значення товару на товарному ринку в значною  мірою залежить від його якості, так і значення тієї чи іншої валюти на світовому ринку (у міжнародних розрахунках) визначається її якістю.

Якість валюти визначає, чи є ця валюта валютою, інакше кажучи, чи може національна валюта виступати як іноземна, використовуватись у міжнародних розрахунках.

У цьому плані валюти поділяються на: 
- вільноконвертовану валюту - національну валюту, яка вільно й необмежено обмінюється на інші іноземні валюти, є об'єктом купівлі-продажу на світових валютних ринках;

- частково конвертовану валюту - національну валюту, яка обмінюється   не   на   всі,   а   на   деякі  іноземні   валюти   і використовується як платіжний засіб не по всіх операціях і не для всіх власників;

- неконвертовану (замкнуту) валюту - національну валюту, яка функціонує тільки в межах однієї країни і не обмінюється на іноземні валюти.

Але якість валюти визначається не тільки її конвертованістю. Важливим є те, якою мірою вона може виконувати функцію засобу міжнародних розрахунків, яка її роль у світовій валютній системі.

Функцію резервної валюти - валюти, яка використовується для обслуговування міжнародних розрахунків по зовнішньоторгівельних операціях, іноземних капіталовкладеннях і при визначенні світових цін - виконують сьогодні долар США, євро, ієна Японії, швейцарський франк, англійський фунт стерлінгів. Основну роль відіграють долари США та євро, у яких здійснюється основна маса міжнародних розрахунків, фіксуються ціни на світовому ринку на багато товарів, на них припадає переважна частка валютних ресурсів.

Валютні відносини, як уже зазначалося, пов'язані з обслуговуванням усього комплексу міжнародних економічних зв'язків. Це відносини, які складаються між учасниками міжнародного обміну при функціонуванні грошей у міжнародному обороті (обігу). Але валютні відносини не є пасивним елементом світової економіки, вони не просто опосередковують платіжними засобами міжнародний рух товарів, послуг, капіталів. Вони самі мають активний зворотний вплив на якісні перетворення у світовій економіці, зокрема на забезпечення збалансованості й економічної рівноваги світогосподарських зв'язків. На основі всебічного розвитку валютних відносин замкнуті економічні системи трансформуються у відкриті.

Валютні відносини не існують  самі по собі, вони втілюються в історично конкретні валютні системи. Валютні системи розглядаються як форма правової та інституціональної організації валютних відносин. Розрізняються національна та світова валютні системи. Світова розвивається на регіональному та глобальному світовому рівнях. Регіональні валютні системи не є автономними. Вони активно взаємодіють між собою, утворюючи на цій основі єдину цілісну структуру міжнародних валютних відносин, світову валютну систему.

Національна валютна система становить частину грошової системи країни, в рамках якої формуються і використовуються валютні ресурси, здійснюється міжнародний платіжний оборот.

До її складу входять такі елементи:

-  національна грошова (валютна) одиниця;

-  режим валютного курсу;

- умови оберненості валюти;

- система валютного ринку і ринку золота;

- порядок міжнародних розрахунків країни;

- склад і система управління золотовалютними резервами країни;

- статус національних установ, що регулюють валютні відносини країни.

Національні валютні системи  формуються на основі національного  законодавства з урахуванням  норм міжнародного права. їх особливості  визначаються умовами і рівнем розвитку економіки країни, її зовнішньоекономічними зв'язками, завданнями соціального розвитку.

На базі національних валютних систем функціонує світова валютна система — форма організації міжнародних валютних відносин, що склалась на основі розвитку світового ринку і закріплена відповідними міждержавними угодами, виконання яких забезпечується утвореними на колективній основі міжнародними валютно-фінансовими закладами. її складовими елементами є:

1) світовий грошовий товар як міжнародний платіжний засіб;

2)  механізм встановлення і підтримки валютних курсів;

3) порядок балансування міжнародних платежів;

4) умови оберненості (конвертованості) валют;

5) режим міжнародних валютних ринків і ринків золота;

6) статус   міжнародних   інститутів,   що   регулюють   валютні відносини у світі.

Світова валютна система  пройшла в своєму розвитку декілька етапів. Критеріальною ознакою кожного  з цих етапів був той факт, що виступало світовим грошовим товаром, тобто світовою валютою, засобом  міжнародних розрахунків, носієм міжнародних валютно-грошових відносин.

Першим   світовим   грошовим   товаром   виступило   золото. Період, коли засобом міжнародних розрахунків було винятково золото, називався золотим стандартом. Історично золотий стандарт сформувався у 20-х роках XIX сторіччя, а юридично був оформлений на Міжнародній конференції 1867 р. у Парижі. Значно зруйнований під час першої світової війни, але частково проіснував до другої світової війни.

Друга світова валютна система оформлена міжнародною угодою на Генуезькій конференції 1922 р. За нею як засіб міжнародних розрахунків використовувалось золото, а також валюти (девізи) 30 країн. Звідси дана валютна система отримала назву золото-девізного стандарту.

Третя валютна система, - Бреттон-Вудська, отримала свою назву від містечка в США (штат Нью-Гемпшір), де у 1944 році підписано валютну угоду. Як засіб міжнародних розрахунків, використовувалися золото, долар США та англійський фунт стерлінгів, які отримали особливий статус резервних валют. Оскільки фунт виконував цю функцію тільки частково і незначною мірою, а основна частина розрахунків проводилась у доларах, то валютна система була названа„золотодоларовим стандартом".

Четверта, діюча і по сьогодні, валютна система оформлена Ямайськими угодами (1976-1978 рр.). Золото перестало бути світовим грошовим товаром, ним почали виступати валюти провідних країн і спеціальні валюти. Ця система отримала назву багатовалютного стандарту. Колективною валюти, яка застосовується у міжнародних розрахунках, виступають СПЗ (спеціальні права запозичення).

Спеціальні права  запозичення (СПЗ або SDК) - міжнародні платіжні засоби, які випускає Міжнародний валютний фонд і які використовуються для безготівкових міжнародних розрахунків шляхом запису на спеціальних рахунках як розрахункова кодова одиниця МВФ. СПЗ виконують ряд функцій світового грошового товару при регулюванні платіжних балансів, поновленні операційних валютних резервів, порівнянні вартості національних валют, вони надаються зацікавленим країнам, міжнародним і регіональним валютним фондам, банкам.

Початково (до 1974 р.) курс СПЗ  визначався за офіційним золотим  вмістом, прирівняним до долара США, а потім за валютним „кошиком" спочатку 16, а тепер 4 основних валют. До кошика СПЗ входять долар США - 39%, євро - 33%, японська ієна - 17% та англійський фунт - 11%. Питома вага кожної з цих національних валют у кошику визначається з урахуванням частки кожної країни у міжнародній торгівлі, а для долара враховується також його роль у міжнародних розрахунках.

Сукупність усіх платіжних  інструментів, які можуть бути використані у міжнародних розрахунках, називається міжнародною ліквідністю. По суті, це рухомість валютних ресурсів, яка забезпечує можливість безперебійної оплати в строк зобов'язань у міжнародній сфері і характеризується співвідношенням між валютними резервами і сумою зовнішньої заборгованості. Валютні резерви -сукупність валютних ресурсів, що перебувають у розпорядженні держав, банків, транснаціональних корпорацій і використовуються для міжнародних платежів. Найважливішу частину валютних резервів становлять запаси ВКВ і золота, а також міжнародних колективних валют типу СПЗ і резервні позиції країн у МВФ.

Одним з найважливіших  елементів кожної валютної системи  є валютний курс, який показує ціну валюти однієї країни, виражену в валюті іншої. Валютні курси поділяються на два види: фіксовані (тверді) і плаваючі (гнучкі).

В основі фіксованого курсу знаходиться монетний паритет, тобто ваговий вміст золота у національних грошових одиницях. Фіксований валютний курс коливається навколо монетного паритету залежно від попиту й пропозиції. Однак ці обмеження не мають перевищувати якийсь відсоток паритету, бо інакше держава повинна примусово понизити чи підвищити золотий вміст своєї валюти. Фіксовані валютні курси були характерними для золотого, золотодевізного і золотодоларового стандартів. Сьогодні, коли золото „вийшло" із змісту грошей, вони можуть тільки годі існувати, коли держава в особі Центрального банку встановлює в адміністративному порядку примусово фіксований валютний курс.

Плаваючі валютні курси не пов'язані з монетними паритетами. Вони визначаються шляхом співставлення паритетів купівельної спроможності валют, інакше кажучи, оцінки у національних грошах вартості однойменного „кошика" товарів. Такі курси зумовлюють обмін однієї валюти на іншу в залежності від попиту й пропозиції, і характерні для сучасного багатовалютного стандарту, коли перестало існувати саме понятгя „золотий вміст" валюти.

Формою існування валютного курсу є валютний режим. У сучасних умовах, коли валютні курси є „плаваючими" (в усякому разі,  в  абсолютній  більшості  країн)  існують  різні  види таких плаваючих курсів, а отже, різні валютні режими - спосоои встановлення і підтримання валютних курсів. Вони можуть „плавати" вільно винятково під впливом попиту і пропозиції на валютному ринку - це режим незалежного плавання. До таких валют відносяться найбільш „сильні", наприклад, долар, євро, ієна. Валютні курси можуть плавати спільно - режим спільного „плавання". Країни, які використовують спільні валютні курси у розрахунках один з одним, фіксують коливання курсів, а з іншими країнами використовують режим незалежного вільного плавання. Валюти можуть „плавати" також пов'язано з іншими валютами. Країни, що використовують режим пов'язаного плавання, прив'язують свою валюту до однієї з провідних країн (наприклад, долара США) або до колективної валюти (СПЗ). Валюти цих країн плавають разом з валютою, до якої вони прив'язані.

До ознак певних валютних режимів належить поняття валютної зони — об'єднання численних і різних за рівнем економічного розвитку держав у більш чи менш єдине валютне угрупування, зумовлене тісними економічними, а інколи й політичними зв'язками у вигляді єдиного валютно-фінансового режиму та однакової, в основному, системи валютних обмежень.

Особливостями валютних зон є:

1)  підтримання усіма учасниками валютної зони твердих курсів своїх валют відносно основної валюти;

2)  зміна курсів своїх національних валют відносно інших валют здійснюється тільки зі згоди держави основної валюти;

3)  зберігання в банках країни основної валюти більшої частини національних валютних резервів;

4) вільний обмін між собою валют країн-учасниць зони;

5) вільний рух коштів у межах зони і наявність обмежень відносно третіх країн тощо.

Найбільшими валютними зонами у світі є стерлінгова зона, доларова зона і зона євро.

Купівля-продаж іноземних  валют і платіжних документів в іноземних валютах здійснюється навалютних ринках. Історично першим таким ринком був ринок золота, як грошового товару, де воно продавалось на основі офіційної, закріпленої міжнародними угодами, ціни. При цьому дану ціну повинні були підтримувати

центральні банки шляхом інтервенцій - продажів із державного золотого запасу, якщо попит на нього перевищував пропозицію. 
Офіційна ціна золота за одну трійську унцію (31,1035 г) складала 20,67 дол. (1837-1934 рр.), 35 дол. (1934-1968 рр.), 38 дол. (1968-1970 рр.). Остання офіційна ціна золота складала 42,22 дол. Цей ринок проіснував до серпня 1971 року, коли офіційна ціна була скасована. Сьогодні ринок золота функціонує за принципами звичайного товарного ринку, і ціна на нього формується під впливом попиту й пропозиції.