Лекции по "Економіка підприємства"

1. Об'єктом вивчення курсу "Економіка підприємств" є підприємство; предметом курсу є вивчення форм і особливостей прояву і використання економічних законів в основній організаційній ланці народного господарства - підприємстві, закономірностей його розвитку, форм і методів найбільш ефективного управління його діяльністю.

Сучасні кваліфікаційні характеристики спеціалістів,  комерсантів  передбачають: професійне призначення, загальні вимоги до їх ідейно-політичного  рівня, знань загальнотеоретичних, загальноекономічних та спеціальних  дисциплін. Сучасного фахівця в  сфері економіки повинні відрізняти висока компетентність, вміння поновлювати  та розширювати базові знання, здатність  до самостійного вирішення проблем. У зв´язку із складністю вирішуваних  сьогодні питань все більшої актуальності набуває здатність працівника творчо підходити до практичних питань; вміння використати в своїй роботі все  нове, що з´являється в науці та практиці; постійно удосконалювати свою кваліфікацію; швидко адаптуватись до умов виробництва; застосовувати наукові  методи в організації планово-економічної  та фінансової роботи, прогнозування, обліку та аналізу господарської  діяльності підприємств, а також  використовувати сучасну комп´ютерну  техніку, економіко-математичні методи і моделі. Всі ці якості необхідно  виховувати у вищому навчальному  закладі через активну участь студентів у виконанні науково-дослідних  робіт.

     2. Особливості с/г підприємства…Україна — велика аграрна держава. Її сільське господарство — одна з основних галузей матеріального виробництва, що відіграє важливу роль у житті суспільства.Так, в агропромисловому комплексі формується основна частина продовольчих ресурсів та майже три четверті роздрібного товарообігу, що має визначальний вплив на гарантування продовольчої безпеки держави, розвиток внутрішнього і зовнішнього ринку, поліпшення матеріального добробуту населення.

     Тому  відродження українського села і  селянства є одним з найважливіших завдань нашої незалежної держави.Державна політика стимулювання розвитку сільського господарства в Україні спрямована, в першу чергу, на підтримання стабільної законодавчої та нормативно-правової бази, з метою забезпечення передбачуваних умов розвитку підприємництва в сільському господарстві, невтручання органів виконавчої влади у вибір форм господарювання та господарську діяльність суб'єктів підприємництва, крім випадків, передбачених законами, стимулювання розвитку приватного підприємництва, забезпечення суб'єктам господарювання захисту прав власності на землю, майно та результати своєї праці.

     З метою створення сприятливих  умов для прискорення розвитку аграрного ринку, підтримки сільськогосподарських товаровиробників, забезпечення внутрішніх потреб держави у сільськогосподарській продукції пріоритетними напрямами діяльності Кабінету Міністрів України, органів виконавчої влади щодо розвитку аграрного ринку визначено удосконалення державного регулювання у цій сфері з метою створення сприятливих умов для функціонування організованого аграрного ринку, в тому числі прозорих механізмів біржової торгівлі, недопущення значних коливань обсягів продажу і цін на сільськогосподарську продукцію, вирішення соціальних проблем на селі, створення умов для широкого впровадження передових технологій сільськогосподарського виробництва та його організації тощо.

3. Підприємство – це організаційно виокремлена та економічно самостійна основна (первинна) ланка виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукцію, виконує роботу або надає платні послуги.

Правові Основи Функціонування Підприємства

Підприємства мають  діяти в межах законодавства, що регулює усі напрямки його діяльності. З поміж усіх юридичних актів  визначальними є Закон України  про підприємництво та статут підприємства, колективний договір. Закон про  підприємництво: визначає види і організаційні  форми підприємств, правила їх створення  і ліквідації, механізм здійснення ним підприємницької діяльності; створює рівні правові умови  для діяльності підприємств незалежно від  форм власності на майно і системи господарювання; забезпечує самостійність підприємств, чітко фіксує їх права і відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини з іншими господарюючими суб'єктами та державою.Будь-яке підприємство діє на підставі власного статуту, тобто зібрання правил, що регулюють сукупну їх діяльність, взаємовідносини з іншими господарюючими суб'єктами.Велике значення має також трудовий договір - угода між трудовими колективами в особі профспілки та адміністрацією, що укладається щорічно і не може суперечити діючому законодавству.Колективним договором регулюються виробничі, трудові та економічні відносини трудового колективу з адміністрацією усякого підприємсчтва, яке виконристовує найману працю.

4. Види підприємств та їх об’єднань

Для багатоукладної економіки характерним є існування  різних форм власності і різноманітних  організаційних форм господарювання. Відповідно до закону «Про підприємства в Україні» в нашій державі  можуть діяти такі види підприємств:

1. Приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи.

2. Колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства.

3. Господарське  товариство, створене юридичними  особами і громадянами на засадах  угоди шляхом об’єднання їх  майна та підприємницької діяльності  з метою одержання прибутку.

4. Підприємство, яке засноване на власності об’єднання громадян.

5. Комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади.

6. Державне підприємство , засноване на державній власності. . Воно може бути перетворене у казенне підприємство у випадках, коли таке підприємство проводить виробничу чи іншу діяльність, яка відповідно до законодавства може здійснюватися тільки державним підприємством, або коли головним споживачем продукції (понад 50 %) є держава чи коли підприємство є суб’єктом природних монополій. Органами управління казенними підприємствами є міністерства та інші центральні органи виконавчої влади

Асоціації —  це договірні об’єднання з найбільш м’якими внутрішніми зв’язками. Головною функцією їх є постійна координація  господарської діяльності підприємств-учасників  без втручання в їх виробничу  чи комерційну діяльність.

Консорціуми — це статутні тимчасові об’єднання промислового і банківського капіталу, що створюються для досягнення певної мети.

Концерни  є також статутними об’єднаннями. До їх складу можуть входити різнопрофільні підприємства — промисловості, транспорту, торгівлі, банків, наукових організацій  тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємств.

У сільському господарстві України вже створені і функціонують деякі види об’єднань. Так, у 1992 р. стала функціонувати  асоціація селянських (фермерських) господарств, яка розробляє рекомендації щодо координації спільної діяльності, надає фермерам юридичну допомогу тощо. На асоціативних засадах працюють виробничі  і науково-виробничі системи.

Корпорації  – договірні об’єднання суб’єктів  господарювання на засаді інтеграції їхніх науково-технічних, виробничих та комерційних інтересів. З делегуванням окремих повноважень для централізованого регулювання діяльності кожного  з учасників. 

Трести  – монополістичне об’єднання підприємств, що раніше належали різним підприємствам, в єдиний виробнично-господарський  комплекс. При цьому підприємства повністю втрачають свою юридичну й  господарську самостійність оскільки інтегруються всі напрямки їхньої діяльності.

Холдинги (холдингові компанії) – специфічна організаційна форма об’єднання капіталів: інтегроване товариство, що безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої кошти  для придбання контрольних пакетів  акцій інших підприємств, які  є учасниками концерну або іншого добровільного об’єднання. Завдяки  цьому холдингова компанія здійснює контроль за діяльністю таких підприємств.

5. Реструктуризація підприємств - це здійснення організаційно-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на зміну структури підприємства, його управління, форми власності, організаційно-правової форми, з метою фінансового оздоровлення підприємства, збільшення обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищення ефективності виробництва. Одним із засобів фінансового оздоровлення підприємств є реструктуризація. Ефективність реструктуризації забезпечується заходами, які покладені в основу плану реструктуризації і спрямовані на вдосконалення організації та управління виробничо-господарською діяльністю, поліпшення фінансового стану підприємства.

6Санація – це комплекс послідовних взаємозв’язаних заходів фінансово – економічного, виробничо-технічного, організаційного, соціального характеру, спрямованих на виведення суб’єкта господарювання з кризи і відновлення або досягнення ним прибутковості та конкурентоспроможності. Процес фінансового оздоровлення починається з виявлення та аналізу причин фінансової кризи. Проведення такогого аналізу дає змогу або прийняти рішення щодо доцільності проведення санації, або, якщо це зробити неможливо, щодо повної ліквідації підприємства.За проведення процесу санації необхідно визначити її цілі та стратегію. На підставі обгрунтованої стратегії розробляється система санаційних заходів, формується програма та проект плану санації. На кінцевому етапі здійснюється реалізація цього плану. Стратегія – це узагальнена модель дій, необхідних для досягнення поставлених цілей через координацію та розподіл ресурсів компанії. Кінцева мета санаційної стратегії полягає в досягненні довгострокових конкурентних переваг, які б забезпечили компанії високий рівень рентабельності, а суть самої стратегії – у виборі найліпших варіантів розвитку фірми та в оптимізації політики капіталовкладень. Відповідно до вибраної стратегії розробляється програма санації, тобто система взаємозв’язаних заходів, спрямованих на вихід підприємства з кризи. Вона формується на підставі комплексного вивчення причин фінансової кризи, аналізу внутрішніх резервів, стратегічних завдань санації та висновків про можливості залучення капіталу. Наступним елементом класичної моделі оздоровлення є проект санації, який розробляється на базі санаційної програми і містить техніко-економічне обгрунтування санації, розрахунок обсягів фінансових ресурсів, необхідних для досягнення стратегічних  цілей, конкретні графіки та методи мобілізації фінансового капіта-лу, строки освоєння інвестицій та їхньої окупності, оцінку ефективності санаційних заходів, а також прогнозовані результати виконання проекту. План фінансового оздоровлення може бути складений у формі бізнес-плану. Такий бізнес-план спрямовано на відновлення платоспроможності і досягнення ефективної діяльності з урахуванням наданої державної підтримки для проведення санаційних заходів.

8. Персонал підприємства - являє собою сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної діяльності.

У відовідності з характером виконуваних функцій персонал підприємства поділяється звичайно на чотири категорії: керівники, спеціалісти, службовці, робітники.

Керівники - це працевники, що займають посади керівників підприємств та їх структурних підрозділів. До них відносяться директори (генеральні директори), начальники, завідуючі, керуючі, виконроби, майстри на підприємствах, у структурних одиницях та підрозділах, головні спеціалісти (головний бухгалтер, головний інженер, головний механік тощо), а також заступники відповідно до вищепереличених посад.

Спеціалісти - працівники, що займаються інженерно - технічними, економічними та іншими роботами, зокрема - інженери, економісти, бухгалтери, нормувальники, адміністратори, юрисконсульти, соціологи тощо.

Службовці - працівники, що здійснюють підготовку та оформлення документації, облік та контроль, господарське обслуговування (тобто виконують суто технічну роботу), зокрема - діловоди, обліковці, архіваріуси, агенти, креслярі, секретари - друкарки, стенографісти тощо.

Робітники - безпосередньо зайняті у процесі створення матеріальних цінностей, а також ремонтом, переміщенням вантажів, перевозкою пасажирів, наданням матеріальних послуг та інші. Окрім того, до робітників відносяться двірники, прибіральниці, охоронці, кур"єри, гардеробники.

Важливим напрямом класифікації персоналу підприємства є його розподіл за професіями та спеціальностями. Професія - це вид трудової діяльності, здійснювання якої потребує відповідного комплексу спеціальних знань та практичних навичок.

Спеціальність - це більш або меньш вузька разновідність трудової діяльності в межах професії.

Класифікація працівників за квліфікаційним рівнем базується на їх можливостях виконувати роботи тієї чи іншої складності.

Кваліфікація - це сукупність спеціальних знань та практичних навичок, що визначають ступінь підготовленності працівника до виконання професійних функцій обумовленної складності. За рівнем кваліфікації робітники поділяються на чотири групи: висококвліфіковані, кваліфіковані, малокваліфіковані, некваліфіковані.  структура – це склад персоналу за структурними підрозділами підприємства.