Корисність товару і рівновага споживача

 

Використовуючи  дані таблиці, побудуємо криву граничної  корисності.

Рис 1.1. Крива граничної корисності.

Крива граничної корисності прямує зверху вниз зліва направо  і показує зменшення граничної  корисності у міру збільшення кількості  спожитих яблук. Закон спадної граничної  корисності передбачає, що усі решта  чинників, такі як дохід, смаки і  вподобання, є постійними величинами. Загалом цей закон поширюється на абсолютну більшість товарів, хоча є і винятки. Це антикваріат, колекціонування марок чи монет, алкоголь, додаткові сигарети тощо.

 

2.4 Загальна й середня корисність

 

Загальна корисність (ТU) — це корисність, яку отримує споживач від використання товару загалом. Наприклад, від споживання усіх семи яблук. Загальна корисність є звичайною сумою усіх граничних корисностей. Якщо гранична корисність є величиною додатною, то в міру збільшення кількості одиниць спожитого товару його загальна корисність зростатиме, оскільки гранична корисність щоразу додається до загальної Однак темп зростання загальної корисності зменшуватиметься.

Використовуючи дані таблиці, побудуємо  криву загальної корисності.

Рис 1.2. Крива загальної корисності.

Із графіка бачимо, що гранична корисність є додатною (МU>0), коли крива загальної корисності спрямована вгору і зростає у міру збільшення кількості спожитих яблук. Але зростання загальної корисності щоразу зменшується, бо зменшується величина граничної корисності. При МU=0 досягається максимальна точка загальної корисності (у нашому прикладі це 31 ютиль). Наступні одиниці спожитих яблук задоволення не приносять. Коли МU<0, то загальна корисність зменшується дедалі швидшими темпами.

Граничну корисність можна визначити через нахил  кривої загальної корисності.

Середня корисність (АU) – це загальна корисність у розрахунку на кожну одиницю товару.

Наприклад, середня корисність чотирьох яблук розраховується так: 30/4= 7,5(ютилі). Кожне з чотирьох яблук приносить середню корисність або ступінь задоволення у 7,5 ютилі.

Значно глибше пояснення  поведінки споживача на ринку  та досягнення ним максимальної загальної  корисності грунтується на аналізі  кривої індиферентності та бюджетної прямої. Цей аналіз використовує більшою мірою порядкові, ніж кількісні показники, а відтак виграє у порівнянні з теорією граничної корисності.

Загальна умова рівноваги споживача означає, що споживач розподіляє свій бюджет (дохід) на всі товари таким чином, щоб урівняти граничну корисність, що припадає на одну грошову одиницю, яка витрачається на кожний товар, тобто для всіх реально спожитих товарів А, В, С, ... виконується рівність:

 

MU_A/P_A = MU_B /P_B= MU_C /P_C = ... = λ

 

Відношення MU_A/P_A показує приріст загальної корисності в результаті збільшення витрат на товар А на 1 грн. Кожне відношення із рівності (2.3) можна вважати граничною корисністю грошей (точніше, 1 гривні). Величина λ. показує, на скільки ютилів збільшується загальна корисність при збільшенні доходу споживача на 1 грн.

Ця рівність показує, що у стані  рівноваги (максимум корисності при  заданих смаках споживача, цінах  та доходах) корисність, отримана від  останньої грошової одиниці, витраченої на придбання будь-якого товару, однакова незалежно від того, на який товар вона витрачена. Це положення отримало назву другого закону Госсена.

З цієї формули також  випливає, що ціна обернено пропорційно  впливає на обсяг попиту на певний товар. Дійсно, із збільшенням ціни на товар А зменшується перше відношення рівності, щоб встановити втрачену рівність та максимізувати загальну корисність, споживачеві необхідно зменшувати споживання товару А. Отже, із збільшенням ціни на певний товар зменшується попит на нього.

 

3 Рівновага споживача.

Споживач максимізує корисність при наявності певних бюджетних обмежень, тому завданням моделі поведінки споживача є пояснення того, як на його вибір впливають уподобання, доход і ціни на товари. Для наочної демонстрації процесу вибору сумістимо на одному графіку карту кривих байдужості та лінію бюджетних обмежень якогось споживача (рис. 1). як бачимо, лінія бюджетних обмежень перетинає Риву байдужості, що відповідає корисності в точках

Рис.1. Рівновага споживача.

Це означає, що доход споживача при максимальному  використанні дає змогу придбати як і перший, так і другий набір. Чи буде це означати, що в точках А₁ і А₂ споживач отримає максимальну корисність, яка доступна йому при існуючих бюджетних обмеженнях? Очевидно, що ні. Адже будь-яка точка, що лежить на відрізку буде доступна споживачеві і матиме корисність більшу, ніж оскільки більш віддалена від початку координат. Максимальна корисність, яка доступна при заданому бюджеті, досягається тоді, коли споживається комбінація товарів, що відповідає точці, де бюджетна лінія дотикається до найвіддаленішої від початку координат кривої байдужості.

Рівновага споживача відповідає такій комбінації придбаних товарів, яка максимізує корисність при; заданому бюджетному обмеженні. Як тільки спожи- вач отримує такий набір, у нього зникають стимули замінювати його на інший.

Рівновазі споживача можна дати геометричне тлумачення. Якщо рівновага досягається у точці дотику лінії бюджетних обмежень до кривої байдужості означає, що у точці нахил цих двох ліній збігається (довідково: нахил кривої у будь-якій точці відповідає нахилу дотичної, проведеної до неї у цій точці). Тоді або

Споживач, який максимізує свою корисність, купуватиме два види товару таким чином, щоб їх граничні корисності у розрахунку на грошову  одиницю піни були рівні. Цей підхід називається еквімаржикальним принципом.

Рівновага споживача, при  якій він придбає обидва товари, називається внутрішньою. Однак може статися, що споживач буде максимізувати свою корисність, зупинившись на придбанні лише одного товару. Така рівновага називається кутовою. Наприклад, хтось із студентів вирішив обмежити споживання борошняних виробів, тоді кут нахилу кривої байдужості значно зросте, і в жодному місці лінія бюджетних обмежень не зможе бути дотичною. Рівновага буде досягатися в точці, яка відповідає максимально можливій кількості котлет, що може придбати студент залежно від його бюджета (рис. 2).

Рис. 2. Кутова рівновага споживача.

У наведеному прикладі кутова рівновага може перетворитися у внутрішню, коли ціни значно знизяться на пиріжки чи значно зростуть на котлети. Якщо споживач взагалі не бажатиме відмовлятися від котлет заради пиріжків, то крива байдужості матиме вигляд вертикальної прямої, і перехід від кутової рівноваги до внутрішньої буде взагалі неможливий.

Виключно кутовою рівновага  споживача буде і тоді, коли один з товарів є антиблагом, тобто таким, що має від'ємне значення корисності для споживача. У цьому разі зміниться сам характер кривої байдужості: замість спадної вона стане зростаючою. Наприклад, через якесь захворювання споживач взагалі не може вживати м'ясо, тоді його приваблюватиме той набір, де менше котлет, а рівновага (максимізація корисності) досягатиметься у точці, що відповідає максимальній кількості пиріжків, яку він може придбати, виходячи з бюджету. Адже споживач ніколи добровільно не придбає антиблаго. Зауважимо, що практично кожен товар може перетворитися на антиблаго, коли він доступний у такій кількості, що повністю задовольняє потреби споживача. Точка, в якій споживач перестає розглядати додаткове споживання як таке, що приносить йому користь, називається точкою насичення.

Рис.3. Рівновага споживача для ідеально комплементарних благ.

Треба звернути особливу увагу на споживання товарів, що ідеально доповнюють один одного, тобто, коли ефективне  споживання одного товару без певної кількості іншого взагалі неможливе (автомобілі та номерні знаки, черевики та шнурки до них тощо). У цьому випадку ні зміна співвідношення цін, ні доход споживача не впливатимуть на співвідношення цих товарів у наборі, який обирає споживач (рис. 3).

Теорія споживацького вибору має широке практичне застосування. Найпоширенішою сферою її використання є маркетингові дослідження. Прогнозування поведінки споживача, розуміння механізму прийняття ним рішення про вибір того чи іншого набору товарів дають змогу опрацьовувати ефективнішу стратегію фірми та приймати більш обгрунтовані економічні рішення.

У наведеному прикладі кутова рівновага може перетворитися у  внутрішню, коли ціни значно знизяться  на пиріжки чи значно зростуть на котлети. Якщо споживач взагалі не бажатиме відмовлятися від котлет заради пиріжків, то крива байдужості матиме вигляд вертикальної прямої, і перехід від кутової рівноваги до внутрішньої буде взагалі неможливий.

Виключно кутовою рівновага  споживача буде і тоді, коли один з товарів є антиблагом, тобто таким, що має від'ємне значення корисності для споживача. У цьому разі зміниться сам характер кривої байдужості: замість спадної вона стане зростаючою. Наприклад, через якесь захворювання споживач взагалі не може вживати м'ясо, тоді його приваблюватиме той набір, де менше котлет, а рівновага (максимізація корисності) досягатиметься у точці, що відповідає максимальній кількості пиріжків, яку він може придбати, виходячи з бюджету. Адже споживач ніколи добровільно не придбає антиблаго. Зауважимо, що практично кожен товар може перетворитися на антиблаго, коли він доступний у такій кількості, що повністю задовольняє потреби споживача. Точка, в якій споживач перестає розглядати додаткове споживання як таке, що приносить йому користь, називається точкою насичення. 

Треба звернути особливу увагу на споживання товарів, що ідеально доповнюють один одного, тобто, коли ефективне споживання одного товару без певної кількості іншого взагалі неможливе (автомобілі та номерні знаки, черевики та шнурки до них тощо). У цьому випадку ні зміна співвідношення цін, ні доход споживача не впливатимуть на співвідношення цих товарів у наборі, який обирає споживач (рис. 4).

 

Рис. 4. Рівновага споживача для ідеально комплементарних благ.

Теорія споживацького  вибору має широке практичне застосування. Найпоширенішою сферою її використання є маркетингові дослідження. Прогнозування  поведінки споживача, розуміння  механізму прийняття ним рішення про вибір того чи іншого набору товарів дають змогу опрацьовувати ефективнішу стратегію фірми та приймати більш обгрунтовані економічні рішення.

 

4. Висновок

 

Кожен індивід, використовуючи блага  для задоволення своїх потреб, виступає у ролі споживача. Здійснюючи вибір необхідних йому товарів та послуг за ринковими цінами, що склалися, він оцінює діяльність їх виробників. Така оцінка впливає безпосередньо на об’єм продажу того чи іншого товару, тому від неї залежить доля виробників даних благ. Маючи на увазі цей факт, економісти говорять про „суверенітет” виробника, тобто його здатність визначати виробництво.

Таким чином, сьогодні задоволення  потреб споживачів є базовим принципом  здійснення управлінської діяльності будь-якої організації. І особливу увагу потрібно приділяти задоволенню українського споживача саме вітчизняною продукцією.

Існує поняття національного індексу  задоволеності споживача, який теж  повинен враховуватися та аналізуватися  як провідний індикатор економічної  діяльності. Для цього існують певні форми соціологічного опитування.

Отже, можна зробити висновок про  необхідність ґрунтовного вивчення українськими підприємствами проблем  задоволення споживачів. Саме за такого підходу можна досягнути високої  конкурентоспроможності вітчизняного виробника на внутрішньому і світовому ринках. Це сприятиме розвитку ринкової економіки в Україні та руху нашої держави до процвітання.

Отже, Споживач максимізує корисність при наявності певних бюджетних обмежень, тому завданням  моделі поведінки споживача є пояснення того, як на його вибір впливають уподобання, доход і ціни на товари.

Рівновага споживача відповідає такій комбінації придбаних товарів, яка максимізує корисність при; заданому бюджетному обмеженні. Як тільки споживач отримує такий набір, у нього зникають стимули замінювати його на інший.

 

5. Використана література:

1. Кириленко В.І. Мікроекономіка. Київ: Таксон, 1998, с.334.
2. Максимова В.Ф. Микроэкономика. Москва: Сомитэк, 1996, с.328.
3. Наливайко А.П., Євдокимова Н.М., Задорожна Н.В. Мікроекономіка.Київ: КНЕУ,1999, с.208.
4. Нуреев Р.М. Курс микроэкономики. Москва: НОРМА – ИНФРА*М, 1998, с.572.
5. Овчинников Г.П. Микроэкономика. Макроэкономика. Санкт-Петербург: Михайлов В.А., 1997, с.750.
6. Огибин Ю.А. Микро-, макроэкономика. С-Пб.: Литера плюс, 1997, с.512.
7. Рябикина А.А., Быкова Т.В. Основы микроэкономики. С-Пб., Лань, 1997, с.304.
8. Семюельсон,Пол А., Нордгауз,Вільям Д. Мікроекономіка. Київ: Основи, 1998, с.676.
9. Задоя А. О., Мікроекономіка: Курс лекцій. – К.: Знання, 2002. – 216 с.
10. Кириленко В. І., Мікроекономіка. – К.: Таксон, 1998. – 334 с.
11. Лисовицкий В. Н., Мікроекономіка: учебное пособие для эконом. спец. вузов. – К.: ИМСО МО Украины, НВС „Студцентр”, 1997. – 160 с.
12. Лісовий А. В., Мікроекономіка: Курс лекцій. – К.: ЦУЛ, 2003. – 192 с.
13. Піндайк Роберт С., Рубінфелд Деніел Л., Мікроекономіка /пер. з англ. А. Олійник, Р. Скільський. – К.: Основи, 1996. – 646 с.
14. Ястремський О. І., Гринченко О. Г., Основи мікроекономіки. – К.: Знання, 1998. – 714 с.