Контрольная работа по "Основам экономической теории"

МИНИСТЕРСТВО ОБРАЗОВАНИЯ И  НАУКИ, МОЛОДЁЖИ И СПОРТА УКРАИНЫ

Донецкий Национальный Технический  Университет

 

Кафедра экономической теории

 

 

 

КОНТРОЛЬНАЯ РАБОТА

по дисциплине

«Основы экономической  теории»

 

Выполнила:

студент 1 курса

Кубах Надежда Валентиновна

гр. ОАз-12

Проверил:___________________ 

 
 

 

Донецк - 2013

 

 

 

 

2.7 Які виробничі ресурси необхідні для організації суспільного виробництва? Як Ви розумієте їх обмеженість?

В самом общем понимании  ресурсы (от франц. ressource – вспомогательное средств) – это денежные средства, ценности, запасы, возможности, источники средств, доходов. Обычно особо выделяют экономические ресурсы – все то, что необходимо для процесса производства.

Ресурсы производства - это совокупность тех естественных, социальных, духовных сил, которые могут быть использованы в процессе создания товаров, услуг и других ценностей. 
 
Между понятиями "фактор производства" и "производственный ресурс" является определенными отличиями. Ресурс - это потенциальный фактор: только тот ресурс, который привлекается в производство, становится фактором. В экономической теории ресурсы принято делить на четыре группы:

• естественные - потенциально пригодные для применения в производстве естественные силы и вещества, среди которых различают "неисчерпаемые" и "исчерпывающие" ( а в последних - "восстанавливаемые" и "невосстанавливаемые"; 
  
• материальные - все созданные человеком ("рукотворные") средства производства, что сами является результатом производства(верстать, оборудование, заводы, транспортные средства, дома...);

 

• трудовые - население в работоспособном возрасте, которое в "ресурсном" аспекте оценивают за тремя параметрами: социально-демографическому, профессионально квалификационному и культурно-образовательному; 
  
• финансовые - денежные средства, которые общество выделяет на организацию производства.

Экономические ресурсы, которые  могут использоваться в обществе для удовлетворения потребностей, всегда ограничены, имеют количественный и  качественный пределы. Умение обходить частные ограничения принципиально  ничего не меняют. Ограниченность ресурсов является фундаментальной проблемой  экономической науки: если бы ресурсы  имелись в неограниченном количестве, то и все блага, необходимые для  удовлетворения потребностей общества, производились бы в достаточном  объеме.

В экономической теории выделяют абсолютную и относительную ограниченность ресурсов. Абсолютная ограниченность означает, что ресурсы в принципе невозможно увеличить. Относительная  ограниченность означает, что определенные ресурсы могут быть увеличены, но в меньшей степени по сравнению  с ростом потребностей.

Что же мы вкладываем в понятие "ограниченность"? Пахотные земли, пастбища, полезные ископаемые, лесные массивы и другие разновидности природных ресурсов, ограниченных территорией страны, особенностями геологического состава ее почв, географическим положением, климатическими особенностями и рядом других факторов. 
 
Ограниченность трудовых ресурсов предопределенная общим количеством населения страны и частью работоспособных людей в его составе. Ограниченным является также количество людей определенной специальности и определенного уровня квалификации, крайне необходимых для производства общественных благ. 
 
Ограниченность материальных (капитальных) ресурсов определенная всем предыдущим экономическим развитием каждой страны, досягненим технологическим уровнем производства, имеющимися возможностями импорта капитальных ресурсов. Конечно, можно построить новые фабрики и фермы, изготовить оборудование. однако для этого нужно время и, опять-таки, ресурсы для их создания. 
 
Относительно ограниченности предпринимательских способностей то за некоторыми оценками, лишь 3-5% работоспособного населения страны за своими способностями могут быть удачными предпринимателями. Бесспорно, к стране можно пригласить заграничных квалифицированных менеджеров то ли подготовить собственные квалифицированные кадры, однако это нуждается во времени и средствах. 
Следовательно, поскольку не всем людям свойственные предпринимательские способности, то количество таких людей ограничено. 
 
Таким образом, об ограниченности ресурсов свидетельствует проблема абсолютного исчерпания ресурсов и их количественной определенности в определенном месте и в определенное время, а также их дефицит. 
Следствием ограниченности ресурсов является невозможность удовлетворения всех потребностей общества одновременно в любой определенный момент. Предельность ресурсов. их количественная ограниченность, а также редкость некоторых особенно ценных ресурсов предопределяют определенные пределы производственной деятельности. От имеющихся в обществе ресурсов возможно получить определенный объем материальных благ и услуг. 
 
Общество не способно произвести весь тот объем товаров и услуг, который отвечает абсолютным (идеальным) потребностям людей в стране.

 

18.1. Яке з положень не характеризує екстенсивного типу економічного зростання?

А) щоб збільшити обсяг  продукції удвічі, слід удвічі більше ввести в дію засобів праці;

Б) щоб збільшити обсяг  продукції удвічі, слід удвічі більше витратити сировини;

В) щоб збільшити обсяг  продукції удвічі, слід використати  незмінну кількість засобів виробництва  кращої якості.

Екстенсивний тип економічного зростання - це розширення виробництва  на основі кількісного збільшення його функціонуючих факторів при збереженні попередніх техніко-технологічних  і кваліфікаційних параметрів їх. Це розширення виробництва за рахунок  збільшення кількості тих самих  засобів і предметів праці, робочої  сили тієї самої кваліфікації при  практично незмінних економічних  виробничих відносинах. За таких умов продуктивність праці та ефективність її залишаються фактично незмінними. Тому збільшення обсягу продукції за рахунок покращення якості засобів виробництва не є характерною рисою екстенсивного типу економічного зростання.

 

 

 

 

 

24.11. Яке практичне значення  для економіки України має  визнання позитивних рис монополій?

А) допомагає усвідомити економічну недоцільність здійснення всебічної демонополізації виробництва;

Б) допомагає методологічно  і теоретично обґрунтувати основи антимонопольного законодавства;

В) допомагає проводити  політику стимулювання процесу диференціації  продуктів.

Монополія, як тип економічної поведінки на ринку, має позитивні і негативні сторони. З одного боку, велике виробництво дає змогу понизити витрати виробництва і в цілому економити ресурси, воно менш схильне до банкрутства, а тому стримує зростання безробіття, має великі можливості для проведення науково-дослідних робіт і т. д. В існуванні деяких монополій при умові регулювання їх діяльності з боку держави зацікавлене суспільство в цілому, так як ефект масштабу дозволяє скорочувати витрати виробництва на одиницю продукції, економити ресурси.

З іншого боку, в ринковій економіці монополія є перешкодою вільної конкуренції, що не сприяє зменшенню цін, підвищенню якості продукції і т. д. і зрештою призводить до зниження життєвого рівня населення.

Важливим засобом регулювання діяльності монополій є антимонопольне законодавство, основи якого закладаються в законодавчі акти держави, яке веде господарство на основі ринкових відносин.

Якщо для економіки  Західної Європи загрозою були переважно  фірми, які займають монопольне положення, та деякі природні монополії, то підчас "перебудови" радянські економісти зіткнулися зі зверхконцентрованими і зверхспеціалізованими, так званими, "державними" монополіями. Враховуючи це, а також те, що саме поняття монополії є досить різноплановим, і може сприйматися як суто негативне або суто позитивне явище в економіці, зрозумілою стає поява деяких розбіжностей в поглядах на антимонопольну політику та її необхідність.

Оскільки чисті монополії  зустрічаються украй рідко, у повсякденній свідомості і в пресі закріпилося ототожнення монополії з великою олігополістичною фірмою. Маються на увазі великі компанії, які володіють високою долею продажу на галузевому ринку, значними розмірами фінансових активів і прибутків.

Підсумовуючи зазначені властивості монополій, треба визнати, що ряд обставин говорить на захист монополій. Розвиток науково-технічного прогресу ефективний лише в крупних формах. Загальновідомо, що хоча й значна частина видатних технічних відкриттів XX ст. зроблена дрібними підприємцями, реалізувалися вони у великому бізнесі. Велике виробництво дозволяє краще використовувати ефект масштабу і широко розгортати науково-дослідні і конструкторські розробки. Все це при інших рівних знижує собівартість і підвищує якість продукції. Стереотипи мислення початку XX ст., нібито монополія завжди прагне паразитувати на досягнутому, гальмувати НТП, сильно застаріли. Сучасна монополія існує в умовах розвиненого ринкового господарства, яке постійно приховує загрозу конкуренції - внутрішньогалузевої чи міжгалузевої, національної чи іноземної, реальної чи потенційної.

Можемо сказати, що вплив монополій на розвиток світового господарства був різноманітний, шкідливий і корисний, і відповідним може бути відношення до них різних людей, проте їх існування — це частина історії розвитку світового суспільного виробництва, і сутність цього суперечливого явища ніколи не залишить байдужими провідних спеціалістів від економіки.

Вирішальну роль у створенні на ринку сприятливого конкурентного середовища грають антимонопольне законодавство і діяльність антимонопольних органів, правильне поводження яких сприяє стабілізації всієї економіки в цілому.

Антимонопольна служба України ще дуже молода, але вже зроблені Ії перші кроки до нормалізації ситуації за даними проблемам. Їй ще багато потрібно зробити рішучих дій, та ці дії повинні здійснюватися одночасно з удосконаленням антимонопольного законодавства України. У даному напрямку потрібно звернути особливу увагу на більш ніж віковий досвід антимонопольного законодавства США і на антимонопольну практику інших розвитих країн. Я вважаю, що усі вищезазначені позитивні та негативні риси монополій допомагають обґрунтувати основи антимонопольного законодавства для подальшого розвитку ринкових відносин в Україні.

 

26.16. На конкретних прикладах  поясніть значення економічного  та науково-технічного сприяння  України розвитку світової економіки.

Україна як член ООН входить  до держав світового співтовариства. Це означає, що вона визнає і виконує  Статут ООН, міжнародне право, які регулюють  міждержавні, політичні, соціальні, культурні  і, безумовно, економічні міжнародні відносини. Останні мають важливе значення для економічного розвитку України. Але раціональне використання переваг  міжнародних економічних відносин можливе лише у разі інтегрування економіки України у світове  господарство.

Розгляд проблеми розвитку України у системі світового  господарства свідчить, що її економіка  має значний інтеграційний потенціал, усі підстави і значні можливості для поступового входження у  світову економіку. Україна традиційно займає одне з провідних місць  серед держав СНД щодо розвитку зовнішньоекономічних зв'язків. Це зумовлено тим, що в нашій  країні існують вагомі об'єктивні  матеріальні передумови, які, виступаючи як       інтеграційний        потенціал,        сприяють        розвиткові зовнішньоекономічних зв'язків: природні й трудові ресурси, виробничі потужності, науково-технічний потенціал, географічне розташування, транспортне забезпечення, геополітичне становище.

Опираючись на ці передумови, Україна досягла певних результатів  у розвитку експортного виробництва. Зіставлення показників, які характеризують місце України у загальному експортному  потенціалі країн, що входили до колишнього СРСР, показує значну роль України  у цьому процесі. Так, частка України  в останні роки існування СРСР становила 20% загальносоюзного експорту. Він направлявся з України  у 123 країни світу, об'єктами міжнародних  зв'язків були понад 1400 підприємств  України. Частка України у колишньому загальносоюзному експорті по окремих  видах продукції досягала 50-100 відсотків.

Регіональні можливості експортного  потенціалу України залежать від  рівня розвитку окремих економічних  районів, серед яких, безумовно, виділяється  Донецько-Придніпровський, на який припадає 2/3 експорту України. Належне місце  у розвитку зовнішньоекономічних зв'язків  України посідає прикордонне  співробітництво, в першу чергу  економічні зв'язки західних областей з відповідними прикордонними районами Польщі, Словаччини, Угорщини, Румунії. Існують, наприклад, достатньо тісні  зв'язки між Чернівецькою областю  України і Сучавським повітом Румунії. Але в цілому прикордонне співробітництво у загальному обсязі зовнішньої торгівлі невелике, має місцеве значення і потребує подальшого розвитку.

Незважаючи на значні потенціальні можливості входження України у  систему світового господарства, нині існують об'єктивні причини, що стримують її рух до світового  ринку. По-перше, треба мати на увазі, що Україна, як молода суверенна держава, ще не має достатнього досвіду  налагодження економічних зв'язків  з країнами світового співтовариства. Це стримує процес інтеграції національної економіки у світову. По-друге, значною  перешкодою є те, що Україна, як частина, що входила у минулому до складу СРСР, певною мірою ліквідувала структури, за допомогою яких здійснювалася  загальносоюзна зовнішньоекономічна  діяльність. Але нових органів, які  можуть проводити на всіх рівнях національну  зовнішньоекономічну політику України, ще недостатньо. Відбувається формування відповідних структурних елементів  на рівні міністерств, відомств, об'єднань підприємств, територіальних органів  державної влади, які мають сприяти  виходу на міжнародну арену. Сьогодні Україна як суверенна держава  є членом таких міжнародних економічних  організацій, як МВФ, Світовий банк, ЮНКТАД та ін. У цих організаціях Україна  не тільки може проводити політику захисту своїх економічних інтересів, але й сама впливати на хід подій  у світовій економіці. Але головні  причини стримування руху України  до світових ринків сьогодні - це, насамперед, наслідки глибокої загальної кризи, яка сьогодні долається інтегрування з державами СНД (які теж знаходились  у стані економічної кризи), що об'єктивно зумовлено існуванням традиційних зв'язків між ними; низький рівень якості продукції, яка випускається та неконкурентоспроможність її на світових ринках; недосконалість системи управління зовнішньоекономічними відносинами і відсутність чіткої й сталої правової бази для них; відсутність кваліфікованих кадрів.