Грошова реформа 1922-1924 рр. та грошовий обіг в Україні в роки НЕПу

Міністерство освіти і  науки України

Державний вищий навчальний заклад

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

ім. Вадима Гетьмана

 

 

 

 

Реферат

з дисципліни історія  економіки та економічної думки

на тему: «Грошова реформа 1922-1924 рр. та грошовий обіг в  Україні в роки НЕПу»

 

 

 

 

                                                                                                                 Виконала:

                                                                                         Студентка 2 курсу                  

                                                                                               спец.6503

                                                                                              МЕіМ  6 гр.

                                                                                                   Веклич

                                                                                                   Марія

                                                                                             Олександрівна

 

                                                                                                   Перевірила:

                                                                                             Воробйова Л.В.

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ,2010

Зміст

   Вступ

1. НЕП – нова економічна  політика. Причини переходу та  суть НЕПу.

2. Грошова реформа 1922-1924 рр. та грошовий обіг в Україні.

        3. Грошова реформа в працях провідних економістів.

            Історіографія доби НЕПу грошової реформи 1922-1924 рр.

    Висновок

    Список використаної  літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

В результаті громадянської  війни українські землі опинилися  у складі різних держав. Основна  їх частина входила до складу Української  СРР (площа 452 тис. км², населення 25,5 млн чол.).

Східна частина України, яка стала радянською, змогла відтворити свою історичну назву (Україна) і  формально також і державність. Ця державність була досить умовною, оскільки політичні питання вирішувала Москва.

Після закінчення громадянської  війни економіка України знаходилася  в надзвичайно скрутному стані. Загальні збитки народного господарства республіки досягали 10 млрд. золотих  карбованців, промислове виробництво  скоротилось в 9 разів порівняно  з 1913 р., а в деяких галузях ще більше. Так, виробництво сталі становило  лише 1,7% довоєнного рівня, машинобудівної промисловості – 4%. З 57 домен працювала  лише одна невелика. Тож необхідна була нова система економіки.

Неп як система нових економічних відносин склався не одразу. Спочатку керівництво більшовицької партії вважало, що у загальнодержавному масштабі замість торгівлі вдасться налагодити обмін промислових товарів на продукти землеробства. Проте згодом довелося відмовитися від цієї ідеї і до першого заходу непу [термін вперше вжито в резолюції травневого (1921 р.) пленуму ЦК РКП(б)] додалися інші.

Нова економічна політика (неп) являла певну систему заходів  в аграрній, промисловій, торгівельній, фінансовій сферах.

Значне розширення обсягів  торгівлі та виробництва вимагало введення загального еквіваленту, який би регулював  відносини між виробниками та споживачами. Прямий товарообмін в  масштабах країни був нереальним i недосконалим. Потрібна була реформа  фінансової системи, введення правильного  грошового обігу і функціонування банківської системи.

Грошова реформа - це цілеспрямовані перетворення, за допомогою яких здійснюються рішучі комплексні дії, спрямовані на оздоровлення економіки, фінансів, грошового  обігу тощо.

Грошова реформа 1922-1924 рр. викликана  двома причинами: по-перше, величезними  втратами у першій світовій і громадянській  війнах; по-друге, потребою подолати руйнівні наслідки безгрошового обігу часів "воєнного комунізму" та експериментів  впровадження прямого продуктообміну.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. НЕП – нова  економічна політика. Причини переходу  та суть НЕПу.

        В результаті громадянської війни українські землі опинилися у складі різних держав. Основна їх частина входила до складу Української СРР (площа 452 тис. км², населення 25,5 млн чол.).

Східна частина України, яка стала радянською, змогла відтворити свою історичну назву (Україна) і  формально також і державність. Ця державність була досить умовною, оскільки політичні питання вирішувала Москва.

Після закінчення громадянської  війни економіка України знаходилася  в надзвичайно скрутному стані. Загальні збитки народного господарства республіки досягали 10 млрд. золотих  карбованців, промислове виробництво  скоротилось в 9 разів порівняно  з 1913 р., а в деяких галузях ще більше. Так, виробництво сталі становило  лише 1,7% довоєнного рівня, машинобудівної промисловості – 4%. З 57 домен працювала  лише одна невелика.

В тяжкому стані знаходилось  сільське господарство. Посівна площа  зернових культур скоротилась порівняно  з довоєнною на 30%,  виробництво технічних культур зменшилося на 75-90%.

Крім того, загострилась політична ситуація. Селянин не був  зацікавлений у продрозкладці, яка  забирала у нього всі надлишки сільськогосподарської продукції. Звідси – зменшення посівних площ і урожайності, бо який сенс вирощувати більше потрібного для прожиття і  посіву, якщо все, що залишалося зверх  цього, забиралося владою.

Селяни почали вирощувати зернові лише у тій кількості, яка була достатньою для задоволення  власних потреб. Це значно погіршило  продовольче становище в містах. У промислових центрах України  денний пайок на одну людину скоротився до 100 г. хліба. У таких умовах більшовицька влада вдалася до застосування сили, складання «чорних списків», до яких нерідко зараховувались цілі села, системи заложників, каральних акцій  проти селян, товарних блокад.

Це призвело до зустрічного  збройного опору селянства. Особливо великого розмаху селянські повстання  набули у Полтавській, Кременчуцькій, Катеринославській, Донецькій губерніях.

Таким чином, застосування згубної  економічної політики призвело не лише до економічних складнощів, але й  до загальнополітичної кризи, військового  протистояння.

Соціально-політичне  та економічне становище республіки ще більше ускладнилося в результаті голоду 1921-1923 рр. на Півдні України.

Причини голоду були, по-перше, в руйнівній для сільського господарства республіки політиці «воєнного комунізму», яка проводилася до березня 1921 р. (а її деякі методи залишилися до осені 1921 р.); по-друге, в залежності України від московського центру, який в умовах посухи на півдні республіки проводив політику не в інтересах  українського населення; по-третє, в  загальній розрусі сільського господарства після семирічних воєн; по-четверте, суттєвим фактором голоду була посуха 1921 р. в основних хлібовиробних районах України. У 1921 р. в УСРР було зібрано лише 27,7% урожаю 1916 р.

Голод призвів до різкого  падіння антибільшовицького повстанського  руху. В умовах голоду політична  активність селян істотно знизилася, і, як наслідок, соціальна база повстанських загонів – зменшилася, вони зазнавали  поразок. Як справедливо зазначає відомий  український історик С.В.Кульчицький, голод виявився фактором, який ефективніше, ніж каральні експедиції, втихомирював повстанців. Збагнувши це, центральний  уряд допоміг природному катаклізму справитися з «куркульським бандитизмом», конфіскуючи злиденні продовольчі  запаси навіть у селян південних  губерній. У 1921 р. в Україні було вперше запроваджено терор голодом.

Перші начерки нової економічної  політики з’явилися ще 18 лютого 1921 р. у вигляді «Проекту постанови  ЦК про заміну розкладки натуральним  податком», який було надіслано в  партійні комітети губерній та національних республік. В ньому пропонувалося  ще до початку посівної кампанії визначити  загальну суму податку і середній відсоток обкладення ним посівних площ, щоб селяни завчасно знали, скільки  зерна треба буде віддати державі. У разі оплати податку селяни мали використовувати залишок врожаю на власний розсуд, в тому числі  збувати хліб «у місцевому господарському обороті» (тобто на місцевих ринках).

Цей документ обговорювався  на пленумі ЦК КП(б)У 27 лютого     1921 р. за участю всіх секретарів губкомів та голів губвиконкомів. В результаті була прийнята хитромудра постанова, яка в цілому негативно оцінювала проект центрального керівництва. Заміна продрозкладки податком у всеросійському масштабі вважалася недоцільною, а на Україні – неприйнятною. Проте було введене і застереження: у випадку здійснення проекту в Росії впроваджувати його і в Україні.

Але на Х з’їзді РКП(б) (березень 1921 р.) перехід до продподатку вже  не зустрів заперечень, і згодом надзвичайна сесія ВУЦВК прийняла закон про заміну розкладки податком, а Раднарком УСРР видав декрет про норми і розмір податку.

Неп як система нових економічних відносин склався не одразу. Спочатку керівництво більшовицької партії вважало, що у загальнодержавному масштабі замість торгівлі вдасться налагодити обмін промислових товарів на продукти землеробства. Проте згодом довелося відмовитися від цієї ідеї і до першого заходу непу [термін вперше вжито в резолюції травневого (1921 р.) пленуму ЦК РКП(б)] додалися інші.

Нова економічна політика (неп) являла певну систему заходів  в аграрній, промисловій, торгівельній, фінансовій сферах.

Першим заходом непу була заміна продрозкладки продподатком. Згідно з цим у селян уже  не забирали надлишки сільськогосподарської  продукції, а встановлювали певну  норму їх здачі. Таким чином, реквізиційний  принцип у відносинах з селянством, який виключав товарно-грошові відносини, змінювався принципом еквівалентності. Тепер селянин, знаючи обсяг податку, міг планувати своє господарювання, став зацікавлений у розширенні посівних площ і підвищенні урожайності, адже все, що залишалося зверх продподатку, належало йому.

Продподаток з урожаю 1921 р. для України встановлювався в  розмірі 117 млн пудів замість установленої раніше розкладки в 160 млн пудів. Це складало близько 73% від того, що визначалося раніше. По всій же країні продподаток по зерновим було зменшено з 423 млн пудів до 240, і це складало близько 56% від визначеного раніше. До того ж, Україна повинна була давати майже половину всього продподатку. Навряд чи таке рішення центральної  більшовицької влади можна назвати  справедливим, навіть враховуючи те, що Україна була житницею держави. Це була перша особливість непу в Україні. Другою рисою було те, що продподаток  мали розпочати стягувати з урожаю 1921 р., тобто з осені, а поки що діяв попередній закон щодо продрозкладки  з урожаю 1920 р. лише зменшений на 20%. Третя особливість була в тому, що стягування продподатку  з урожаю 1921 р. здійснювалась уже звичними методами продрозкладки.

Накопичення надлишків сільськогосподарських  продуктів у селян призвело до виникнення проблеми її реалізації. Тому логічним став другий крок непу – введення вільної приватної торгівлі, причому  не тільки сільськогосподарськими товарами, але й промисловими. За рахунок  торгівлі та обміну передбачалося додатково  отримати ще 160 млн пудів і довести  плановий мінімум, необхідний для споживання, до 400 млн пудів. З введенням вільної  торгівлі змінилися розподільчі  відносини – картки замінив ринок.

Наступним кроком непу стала  часткова денаціоналізація промисловості, розширення можливостей для створення  приватних та функціонування орендних підприємств. В руках держави  залишились великі підприємства, значна частина дрібних передавалась у  приватну власність або в оренду. В Україні з 1921 р. було здано в  оренду 5200 дрібних підприємств харчової, шкіряної та інших галузей промисловості. Приватний капітал контролював  у перші роки непу 75% роздрібного  товарообігу.

В результаті цих заходів  непу в країні з’явилася нова буржуазія: промисловці,  приватні торговці, біржові маклери, орендарі. Їх стали називати «непманами» – людьми непу.

Серед усіх видів  підприємницької діяльності більшовицьке керівництво надавало перевагу державному капіталізму, зокрема концесіям. Великі промислові підприємства могли передаватися в концесію лише іноземним капіталістам. Проте ця форма не набула поширення, оскільки певні політичні та економічні міркування (недовіра до радянської влади, невигідність умов) завадили закордонному капіталу зробити суттєві інвестиції в економіку країни. Так, Україні  в 20-ті роки існувало лише одне концесійне підприємство.

Розширення можливостей  для функціонування приватного капіталу, оренди вимагало ліквідації ще одного постулату «воєнного комунізму» – заборони наймати робітників і  примусової обов’язкової праці. Зростаючі промисловість, торгівля, сільське господарство потребували робочих рук і встановлення нового типу виробничих відносин (порівняно з попереднім періодом) між власником і робітниками. Керівництво більшовицької партії змушено було дещо приглушити своє гасло про експлуатацію людини людиною і, хоч і з деякими обмеженнями і застереженнями (наприклад, на селі можна було наймати робітників, якщо члени сім’ї також працюють разом з ними), наймана праця була дозволена.

Суттєві зміни  відбулися в роки непу у аграрній сфері. Землекористування бідняцько-середняцьких господарств збільшилося в 1,5 рази за рахунок передачі їм поміщицьких удільних і церковних земель, а також вилучення частини земель заможного селянства, яка перевищувала трудову норму. (Трудова норма – земельна площа, яку селянин був здатний обробити силами власної сім’ї без застосування найманої праці. Вона диференціювалася в залежності від земельного фонду). В цілому у користування селянам було передано понад 31 млн десятин землі (92% земельного фонду України). Внаслідок цього відбулися істотні зміни в соціальній структурі села: кількість заможних і бідняцьких господарств зменшилась, а середняцьких – зросла.