Господарство первісного суспільства

Тема 2. Господарство первісного суспільства 

 

1. Осьовий  час і його роль в зміні  ролі людини в господарстві.

„Осьовий час” як поняття було запропоновано К. Ясперсом як альтернатива виміру часу з точки зору християнства. Цей період (800-200рр до Р.Х.) є особливим в житті людства  та важливий етап розвитку економіки. Ясперс ввів це поняття для подолання соціально-культурної несправедливості. Він намагався знайти щось спільне для всього людства, те, що поєднує.

Формування двох сучасних цивілізацій пов'язують із так званим «осьовим часом», який, на думку К. Ясперса, припадає десь на проміжок між 800 та 200 рр. до Р.Х. Як він зазначає, саме в цей період відбувається «найрізкіший поворот в історії. З'являється людина такого типу, що зберігається донині. Саме цей час ми коротко й називатимемо осьовим часом»

Саме в цей  час, стверджує Ясперс, відбувається чимало незвичайного: на Сході і  Заході зароджується філософія, виникають  нові релігії та їх пророки, а людина усвідомлює своє буття і саму себе, а також свої межі. «У цю епоху було розроблено основні категорії, якими ми мислимо й нині, закладено основи світових релігій... У всіх напрямах відбувся перехід до універсальності» [21, с. 33]. Нарешті, в цей час відбувається відкриття того, «що пізніше почали називати розумом та особистістю», а людина відкрила у собі витоки, які дозволили їй піднятися над собою та над усім світом.

Власне, осьовий  час розглядається як перехідний період цивілізаційного процесу, який пов'язують із найрізноманітнішими  сферами життєдіяльності людини, яка, нарешті, визначила себе як індивідуальність. Ці зрушення супроводжувалися певними, досить глобальними змінами в господарській та технологічній сферах, які найчастіше пов'язують із переходом до так званого залізного віку, поширенням досконаліших знарядь праці та модернізації виробничих процесів. І, як зауважує Ю. Павленко, цей технологічний переворот у цивілізаціях Старого світу в цілому завершується на середину І тисячоліття до н.е., інакше кажучи, в осьовий час

Зазнає змін та певних трансформацій і соціальна структура суспільства, в якій поряд із традиційною державною владою — власністю та системою розподілу виникають відносини власності індивідуальної, як правило, у вигляді рухомості. Така власність поступово відокремлюється від влади, хоча вона й зберігає у своїх руках власність на землю та воду.

Поява недержавних  власницьких структур безпосередньо  пов'язана з індивідуальною трудовою діяльністю людини (ремесло, торгівля), яка сприяє розвиткові товарно-грошових відносин. Система розподілу (редистрибуція) поступово перетворюється у податковий апарат. Зростає соціальне й майнове розшарування. Крім того, на зміну колишньої системи самореалізації людина (індивіда) відповідно до її місця у системі суспільного поділу праці, яке, як правило, успадковувалося від батьків, приходить більш високий рівень індивідуальної творчої основи людини. Це стає можливим завдяки певному звуженню економічних функцій держави, розвиткові індивідуальних форм власності та ускладненню економічного, суспільно-політичного й культурного життя. У суспільній свідомості утверджуються ідеї самоцінності окремої людини, розуміння місця та ролі її в суспільстві залежно від особистих здібностей, можливостей і рішучості.

Отже, в соціально-економічному плані осьовий час пов'язаний з появою недержавних власних структур, а в суспільному — з визначенням самоцінності людини, її права стати в опозицію до освячених попередніми поколіннями та релігією світоглядних основ і створення теорій, які повинні визначити шляхи найкращого облаштування людства. І, як стверджує К. Ясперс, завершення осьового часу тісно пов'язане із створенням світових імперій та світових релігій

Усі ці зміни  відбуваються одночасно в трьох  точках первісних цивілізацій —  Китаї, Індії та у Середземномор'ї (Заході), незалежно одне від одного. Осьовий час означав руйнування великих стародавніх культур, розчиняв їх у собі, призводив їх до загибелі, незалежно від того, чи був носієм нового народ стародавньої культури, чи інші народи. На цьому етапі стародавні культури продовжують існувати «лише в тих елементах, що увійшли в осьовий час, були сприйняті новим началом»

Отже, осьовий  час поклав початок двом основним сучасним цивілізаціям — Східній  та Західній, кожна з яких увібрала певні риси попередньої історії  вищеназваних регіонів великих стародавніх культур. Слід зауважити, що зміни на Сході були значно меншими, ніж на Заході. Проте до осьового часу ці регіони прийшли з уже досконало сформованими суспільними інститутами — державою, владою, власністю. Поява їх була тісно пов'язана з тими змінами форм господарської діяльності, що відбувалися в різних варіаціях у різних регіонах світу.

Таким чином, осьовий час — це був період трансформації всієї життєдіяльності людства у межах провідних цивілізацій, він характеризувався принциповими змінами в соціально-економічній, політичній, етнічній та техніко-технологічній сферах. Його слід розглядати як найважливішу віху в історії, яка визначає як попередній, так і наступний розвиток людства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Східна цивілізація її ознаки і вплив на модель Східного господарства.

Механізм  формування Східних держав:

 

 

 

 

 

 

Загальні риси Східних держав:

 

• На Сході держава виникає значно раніше, ніж у Європі. Адже перехід до відтворювального виробництва насамперед відбувається в тих регіонах, що були найкраще пристосованими для сільськогосподарського виробництва.
• Верхівка зосереджує в своїх руках не лише владу, а й власність на основний виробничий ресурс — землю.
• Водночас землеробство є головною галуззю, саме воно забезпечує існування міст-держав.
• Наявності певної верстви населення, здатної забезпечити його, — меритократів, які й стають з часом східними деспотами — царями, князями, фараонами. Саме вони організують господарські процеси.
• Соціальна структура східного суспільства, як вже зазначалося, була стратифікованою.
• Усі члени суспільства фактично перебували в цілковитому підпорядкуванні цареві, який мобілізовував і роздавав споживчі та продуктивні блага, ресурси та привілеї. Можна сказати, що в цьому сенсі східне суспільство було суспільством суцільного рабства.
• Абсолютна відсутність індивідуальної власності, усі землероби та землевласники вважалися лише користувачами землі або доходів з неї. Найвищим і єдиним власником залишався верховний правитель (цар). Як результат — у східних деспотіях сформувалася станово-кастова система, тобто соціальні страти формувалися залежно від господарських або державних функцій їх членів.
• Доходи давньосхідної скарбниці можна визначити як „ренту-податок”, інакше кажучи, одночасно і ренту (плату за землю), і податок (примусові вилучення у підданих держави на її користь), які можуть вилучатися як у грошовій формі, так і в натуральній, а також у вигляді праці.

 

 

• Провідна роль держави в національній економіці;
• Масштабні господарські функції держави;
• Активна участь держави в економічних процесах, регламентації господарського життя;
• Існування общинного землеволодіння при обмеженому використання рабів.

 

Характерними рисами економічної  думки Стародавнього Сходу є:

• глибокий символізм,
• апріорність,
• невіддільність від універсального міфологічного розуміння світу,
• схильність до повчань.

Слід зазначити , що у країнах Стародавнього Сходу  регламентувалось не тільки натуральне господарство, але і зачатки товарно-грошових відносин.

Існувало у країнах Стародавнього сходу (У Стародавньому Єгипті, Месопотамії, Стародавній Індії, Стародавньому Китаї)

Основу економіки складало зрошувальне землеробство, що вимагало будівництва та обслуговування складних іригаційних систем. Державна система тяжіла до автаркії: самозабезпечення та самоізоляції від інших країн, захоплення життєвого простору. Панівною була державна власність на землю, рабів при збереженні общинного землекористування, державний контроль над розподілом, споживанням та мисленням громадян. Натуральне господарство як основа суспільного розвитку, слабкий розвиток товарного виробництва і ринкових відносин. Патріархальне рабство: незначна чисельність і частка рабів, зайнятих в основному будівництві, та обслуговуванні іригаційних систем, культових споруд, царського господарства.

 

Існувало у  Стародавній Греції та Стародавньому  Римі

Основу економіки становило землеробство, тваринництво, ремесло, торгівля (переважно у містах). Поєднання різних політичних та господарських моделей: демократії, деспотії, аристократії, олігархії, республіки, монархії, військової та адміністративно-бюрократичної систем управління. Панівною була власність рабовласника на рабів та продукти їх праці. Основу суспільного розвитку становило натуральне господарство, водночас значного розвитку досягло просте товарне виробництво і ринкові відносини, особливо зовнішня торгівля. Головною продуктивною силою були раби,  водночас зберігалась селянська община , ремесло розвивалось переважно в містах. Античне рабство: висока частка рабів у загальній чисельності населення. Раби зайняті  у всій сфері економіки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Господарський розвиток Давньої  Греції та його висвітлення  у працях Ксенофонта, Платона  , Аристотеля.

Фактори господарського розвитку

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Господарський розвиток Давньої Греції та його висвітлення у працях Ксенофонта, Платона , Аристотеля.

Палацове  господарство. У південній частині Балканського півострова і на прилеглих островах на рубежі III—II тис. до н. є. виникла давньогрецька цивілізація. її ранньому економічному розвитку сприяло вигідне географічне положення (торгові шляхи з'єднували цей район із Малою Азією, Сирією, Північною Африкою), удосконалення продуктивних сил (освоєння виробництва міді, потім бронзи), сусідство стародавніх цивілізацій Переднього Сходу. Основою сільського господарства стало землеробство нового полікультурного типу — так звана середземноморська тріада, зорієнтована на одночасне вирощування трьох злакових культур, в основному ячменю, а також винограду і маслин. Значні порушення спостерігалися в ремісничій діяльності — близько 2200 р. до н. є. став відомий гончарний круг, розвивався обмін.

В економічній  історії Стародавньої Греції можна  виділити чотири періоди економічного розвитку: крито-мікенський (XXX—XII ст. до н. є.), гомерівський (XI—IX), архаїчний (VIII—VI), класичний (V—IV ст. до н. є.)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

У VI ст. до н. є. в Греції функціонували дві грошові системи — егінська і евбейська (від назви островів Егіна та Евбея). Основою кожної системи був талант — вагова одиниця, яка на Евбеї становила 26,2 кг, а на Егіні — 37 кг. В еллінську епоху почали карбувати золоті монети.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Каталізатори торгівлі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Господарство Давнього Риму  і його висвітлення у документальних  та літературних джерелах.

В еволюції рабовласницького способу виробництва в Стародавньому  Римі (виник у 754—753 рр. до н. є.) виділяються такі періоди: ранній Рим (VIII – VI ст. до н. є.) – період розкладу родового ладу; VI – І ст. до н. є. – період республіки; II – І ст. до н. є. – І – II ст. н. є. – період розквіту Римської імперії; III – IV ст. н. є. – період кризи і розкладу античної економічної системи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Характеристика  господарства Риму за періодами розвитку

ранній Рим (VIII—VI ст. до н. е.)	(VI—І ст. до н. е.) період республіки	(II—І ст. до н. е. – І—II ст. н. є.)період розквіту Римської імперії	(III—IV ст. н. е.) — період кризи і розкладу античної економічної системи
Виникла сусідська община; посилилося соціальне розшарування; Велике значення для руйнації родового ладу мали реформи царя Сервія Тулія: Римську територію було поділено на 21 трибу (округ) — 4 міських і 17 сільських; Запровадив цензовий принцип поділу населення Рима на шість майнових розрядів; На основі майнового цензу комплектувалося військо;     реформи створили новий державний устрій;     Настав період республіки.	Переважання розвитку сільського господарства; вирощували пшеницю, ячмінь, просо, боби, полбу, ріпу, виноград, населення займалося тваринництвом; земля належала або знатним патриціанським родам, або плебеям, але частина її була власністю міста; землю можна було займати, вносячи до казни орендну плату; "Закони XII таблиць" закріпили приватну власність, рабство, обмежили свавілля патриціїв, зменшили позичковий процент до 8 % за рік; До кінця III ст. до н. є. плебеї домоглися також політичної рівноправності з патриціями; Рим до початку III ст. перетворився в громадянську общину — цівітас; Найпоширенішим із ремесел було керамічне; Торгували предметами розкоші, залізом, металевими виробами, керамікою, хлібом, вином, маслиновою олією; Існувало рабство (37.5%); Рабство у досконалій формі сприяло переходу до великого централізованого виробництва.	Піднесення сільського господарства можна пояснити трьома причинами: —широким запровадженням рабства; —встановленням  ринкових зв'язків між містом і селом, які мали потребу в продукції один одного; —  переходом  від дрібного до великого землеробства. обмежувалась кількість земель, які можна було взяти в оренду в держави; Рабство проникало також у ремесла, переважали майстерні, у яких працював вільний майстер з 1 — 2 рабами; спостерігався також розвиток торгівлі - вивозили готову продукцію в обмін на сировину; Внутрішньоіталійська торгівля набувала великого значення; римляни почали будувати дороги з твердим покриттям, мости, прокопували тунелі; Склалися такі типи латифундій: 1) централізована  рабська, 2) децентралізована з колонами  3) змішана; поширювалось імператорське землеволодіння; введено золоту монету високої проби — ауреус, а також золоту монету — солід (4,55 г).	в римському суспільстві все виразніше відчуваються труднощі, які переростають у загальну кризу; здійснювалося поступове закріплення окремих категорій населення за місцем проживання або професією; значного поширення на державних, муніципальних, приватних землях набула оренда; пекулій фактично став своєрідною формою умовного землеволодіння, самостійним господарством. поширився патронат, що називалось комендацією; Колони мало відрізнялися від рабів, вони закріплювалися за маєтком; Формувалися нові протофеодальні відносини, складався тип господарства, пов'язаний з експлуатацією дрібних землевласників у великих господарствах; рабовласницькі форми господарства поступово деградували; Поділ Римської імперії на Західну та Східну (Візантію) відбувся у 395 р. Історичний розвиток пішов різними шляхами; Кінцем Стародавнього світу вважається 476 р!