Глобализация производства

 
 

     Зміст:  

1. Вступ
2. Глобалізація виробництва
3. Висновок
4. Список використаних джерел

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ

     Характерною ознакою переходу від світової до глобальної економіки та одним з  найважливіших чинників цього процесу  є глобалізація виробництва. Вона супроводжується переходом від фордизму до постфордизму, запровадженням гнучкого виробництва ТНК та нових технологій, які дають змогу своєчасно і ефективно реагувати на зміни попиту на ринках різних країн світу.

     В інтерпретації дослідників глобалізації гнучке виробництво характеризується високою спроможністю підприємств як швидко змінювати один процес чи конфігурацію продукції на інші (динамічна гнучкість), так і швидко регулювати збільшення чи зменшення обсягів випуску продукції без зниження рівня ефективності (статична гнучкість). Гнучкі форми виробництва засновані на гнучких технологіях, гнучких відносинах між центральними фірмами і постачальниками та гнучкій організації трудового процесу.

     Сутність  глобалізації виробництва полягає  в інтеграції економічної діяльності підрозділами приватного капіталу у всесвітньому масштабі. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Головними двигунами глобалізації, яка характерна для всього XX ст., але значно прискорилася в останні десятиріччя, є ТНК. Вихід ТНК на міжнародну арену на початку 70-х років вплинув на зміст виробничих операцій, які раніше здійснювались переважно на національній основі, незважаючи на те, що МНК також продавали свою продукцію на Світовому ринку. Створення нової виробничої системи завдяки інтеграції підприємств МНК дало можливість структурувати виробництво так, щоб забезпечувати складання кінцевої продукції в різних країнах світу з «інтернаціональних» деталей.

     Вибір місць дислокації підприємств ТНК  і причини переведення виробничих операцій в інші країни світу, як правило, зумовлюється пошуком дешевшої та менш організованої в профспілки робочої сили, оскільки зменшення витрат на оплату праці є одним з головних джерел одержання високих прибутків ТНК. У розміщенні своїх філій за кордоном ТНК також керуються стратегією вигідного накопичення капіталу і надають перевагу тим іноземним країнам, де втручання держави в регулювання умов праці та охорони навколишнього середовища є мінімальним, де низькі податки і добре розвинена інфраструктура.

     Глобалізація  виробництва відбувається одночасно  з глобалізацією продукції ТНК і значно прискорюється завдяки інтенсифікації маркетингової діяльності ТНК внаслідок широкого залучення новітніх технологічних, інформаційних та комунікаційних засобів, новітніх методів реклами престижного та масового консюмеризму на підставі наукового вивчення споживчих мотивацій різних соціальних груп. У свою чергу, систематичне запровадження певних норм споживання сприяє соціокультурній інтеграції народів у глобалізовану виробничу систему і глобалізації виробництва.

     Бізнес  традиційно будується на комбінаціях витрат, що характеризуються як високою (ноу-хау і капітал), так і низькою мобільністю (робоча сила) або відсутністю будь-якої мобільності (наприклад, земля).  Оскільки виробники і покупці перебувають на певній відстані, скорочення витрат на транспорт і зв'язок завжди було важливим завданням бізнесу. Протягом попередніх сторіч інтеграції світової економіки невигідне просторове розміщення підприємств значно впливало на його економічне становище та результати міжнародної діяльності, а також було серйозною перешкодою на шляху до забезпечення високих темпів економічного зростання. Глобалізація світогосподарських зв’язків значною мірою є наслідком вирішення цієї споконвічної проблеми «просторової» економіки.

     Як  відомо, в середні віки в Європі і Китаї 3/4 населення ніколи не подорожували далі 5 миль від місця народження. До появи книгодрукування більшість людей майже не мала уявлення про те, що відбувається в світі за межами їхнього проживання. Винахід нових засобів пересування і зв'язку та поступове запровадження їх в економічну практику наприкінці XIX — першій половині XX ст. сприяли розширенню горизонтів світогосподарської діяльності, але використання транспортних та комунікаційних послуг тривалий час стримувалось високою вартістю.

     Революційний  прорив у цій сфері відбувся після  реалізації досягнень НТП, які започаткували  комп'ютеризацію та інформатизацію індустріально  розвинених країн і зробили економічно доступними ці послуги для міжнародного бізнесу. Залучення супутникового  телебачення, комп'ютерних мереж, факс-зв'язку, Інтернету, реактивної авіації, контейнерних перевезень, швидкісних поїздів тощо в сферу міжнародного бізнесу поряд з іншими технологічними, організаційними та соціальними змінами привели до безпрецедентного підвищення мобільності фінансових, матеріальних, людських та інформаційних ресурсів.

     Відомий американський дослідник, професор Каліфорнійського університету в Берклі М. Кастелс зазначає, що інформаційні технології не є причиною змін, які  ми переживаємо. Проте без нових інформаційних та комунікаційних технологій нічого з того, що змінює наше життя, не могло б статися. У 90-ті роки життя цілої планети організовується навколо телекомунікаційних мереж комп'ютерів, що перебувають у центрі інформаційних систем та комунікаційних процесів.

     Сучасна технологічна та економічна трансформація  тісно пов'язана з організаційними  перетвореннями, які зводяться передусім  до запровадження в економічну практику нових організаційних форм мереж. Відносини  між вузловими пунктами мереж  асиметричні, але вони необхідні для ефективного функціонування мережі в цілому — для забезпечення циркуляції грошей, інформації, технологій, товарів, послуг чи людей по всій мережі. У вирішенні цього завдання важливу роль відіграють саме інформаційні та комунікаційні технології.

     Поширення технологій, що розглядаються, має надто  нерівний характеру світі, що стримує  глобалізацію виробництва. «Оптимісти»  глобалізації рідко пропускають  нагоду, щоб не нагадати, які гігантські можливості людству відкриває, наприклад, Інтернет, кількість користувачів яким подвоювалась щороку впродовж 90-х років і перевищує 100 млн. чол.  Однак вони забувають про те, що мільярдам людей на нашій планеті недоступний не тільки Інтернет, а й телефон.

     Сьогодні  в центральному районі Нью-Йорка  — Манхеттені — налічується телефонів більше, ніж в усіх країнах Африки, взятих разом, на південь від Сахари. Як свідчить «Доповідь про розвиток людини — 1999», видана Програмою розвитку ООН (ПРООН) під назвою «Глобалізація з людським обличчям», у наші дні найбагатша п'ята частина населення світу (так званий золотий мільярд) володіє 74 відсотками всіх світових телефонних ліній, найбідніша п'ята частина — 2 відсотками ліній.

     За  даними ЮНЕСКО, загальна кількість  користувачів Інтернету в 1996—1997 pp. у розрахунку на 10 тис. жителів становила: в Фінляндії — 555 чол.; Норвегії— 394; США — 384; Чилі — 9,3; Уругваї — 2,8; Україні — 0,9; Індонезії — 0,3; Кенії — 0,1 чол. Частка п'ятої частини населення світу, що проживає у розвинених країнах, становить 91 відсоток усіх користувачів Інтернету в сучасному світі. Близько 90 відсотків інформації, розміщеної сьогодні у всесвітній павутині, — англійською мовою, що, з одного боку, суттєво обмежує можливості її використання мільярдами людей на планеті, з другого, зумовлює американізацію та вестернізацію трансконтинентальної еліти.

     Коментуючи  величезний розрив в інформатизації сучасного світу, редактор американської 4-томної енциклопедії з питань глобалізації М. Кастелс зазначає, що поширення інформаційної та комунікаційної технологій є надзвичайно нерівним. Більша частина Африки залишається у стані технологічного апартеїду. Те саме можна сказати про багато інших регіонів світу. І цю ситуацію важко виправити в той час, коли третина населення світу все ще має продовжувати існувати на еквівалент одного долара на день.

     Наведений висновок щодо перспектив глобалізації підтверджує побоювання багатьох західних економістів щодо того, що вельми модну  сьогодні концепцію «глобального села»  в недалекому майбутньому може спіткати така сама доля, що й попередні, не менш популярні свого часу концепції «масового суспільства», «народного капіталізму», «суспільства споживання», «суспільства відпочинку», «постіндустріального суспільства», «інформаційного суспільства».

     Концепції «постіндустріального» та «інформаційного» суспільств, як і концепція глобалізації, виходять з визнання того, що характерними ознаками нашого часу є, по-перше, надзвичайно  швидкі опрацювання і передавання  інформації, по-друге, зростання стратегічної важливості інформації та знань в усіх сферах людської діяльності. На аналогічних основах побудовані концепції «інформаційної економіки» та «економіки знань», що набули великої популярності наприкінці XX ст. На жаль, нерівномірний розподіл досягнень НТП в умовах глобалізації виробництва залишає великі ареали світу за бортом цього процесу і зумовлює їхню локалізацію та деіндустріалізацію, в тому числі на «постсоціалістичному» просторі.

     Справа  в тому, що глобалізація виробництва  вимагає глобального доступу до інформаційних та комунікаційних технологій. Зниження вартості цих технологій дійсно сприяло подальшому розширенню міжнародної транспарентності ринків, особливо в традиційних секторах оброблювальної промисловості. У той же час далеко не всі країни та регіони можуть скористатися цією нагодою, оскільки, по-перше, ці технології, як правило, є інтелектуальною власністю розвинених країн, по-друге, розвиток нового виробництва на базі нових інформаційних та комунікаційних технологій висуває нові підвищені вимоги до індивідів, організацій і мереж.

     Ці  вимоїн передбачають наявність певного  рівня професійної підготовки та компетентності тих, хто обслуговуватиме  ці технології та трансформуватиме «кодифіковані» знання. Відсутність відповідної  робочої сили чи дорожнеча її підготовки у тій чи іншій країні світу часто-густо ведуть до того, що у виборі місця дислокації своїх зарубіжних філіалів ТНК віддають перевагу іншим країнам, де витрати на підготовку персоналу зводяться до мінімуму.

     З цього випливає, що інформаційні та комунікаційні технології відіграють двояку роль у глобалізації виробництва і стимулюванні економічного розвитку. З одного боку, вони відкривають нові можливості країнам, які можуть успішно модернізувати свої виробничі системи згідно з вимогами часу, швидше подолати ступені економічного зростання і підвищити конкурентоспроможність своїх товарів та послуг на глобальному ринку. Про це свідчить досвід «малих драконів» та «нових індустріальних країн» Пів-денно-Східної Азії. З іншого боку, країни, нездатні адаптуватися до функціонування нових інформаційних і комунікаційних систем, опиняються перед загрозою ще більше законсервувати своє економічне відставання на фоні динамічного розвитку країн «тріади» — США, Європейського Союзу та Японії.

     М. Кастелс пише, що без інкорпорування в технологічну систему інформаційної ери у будь-якої країни залишається мало шансів трансформуватися в нову економіку. Незважаючи на те, що це не обов'язково означає необхідність виробляти інформаційно-технологічне устаткування локально, це дійсно передбачає здатність використовувати передові інформаційні та комунікаційні технології, що, в свою чергу, потребує суцільної реорганізації суспільства. Він наголошує, що розвиток культури та освіти поліпшує стан економічного розвитку, що, у свою чергу, поліпшує стан соціального розвитку, який ще більше стимулює розвиток культури та освіти. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Висновок 

     Отже, розвиток культури та освіти сьогодні може стати важливим чинником або  благодатного циклу економічного розвитку, або низхідної спіралі економічної відсталості. Напрям цього процесу визначають не інформаційні та комунікаційні технології, а суспільство. Складність вирішення цього питання полягає в тому, що глобалізація не об'єднує локальні та національні суспільства, а, навпаки, роз'єднує їх, незважаючи на інтеграційну діяльність ТНК. У цьому контексті держава не може покладатися на невидиму руку ринку, а має спрямовувати траєкторію соціально-економічного розвитку суспільства в бажане русло. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Список використаних джерел: 

• Основи  економічної теорії: Підручник / А. А. Чухно, П. С. Єщенко, Г. Н. Климко та ін.; За ред. А. А. Чухна. — К.: Вища шк., 2001. — 606 с.
• http://library.if.ua/book/61/4433.html