Фізіократія

Фізіократія (з грец. – «влада природи») – напрям класичної політичної економії у Франції, що центральну роль в економіці відводив сільськогосподарському виробництву.

Фізіократи піддавали критиці меркантилізм, вважаючи, що увага виробництва має бути спрямована не на розвиток торгівлі та нагромадження грошей, а на створення достатку «творів землі», в чому, на їхню думку, полягає справжній достаток нації.

Фізіократизм виражав інтереси великого капіталістичного фермерства.

Нейтральні ідеї теорії фізіократії такі.

Економічні закони мають природний характер (тобто зрозумілі кожному), і відхилення від них призводить до порушення процесу виробництва.

Джерелом багатства є сфера виробництва матеріальних благ – насамперед землеробство. Тільки землеробство є продуктивним, оскільки при цьому працюють природа і земля.

Промисловість фізіократи вважали безплідною, невиробничою сферою.

Під чистим продуктом вони розуміли різницю між сумою всіх благ і витратами на їх виробництво. Цей надлишок (чистий продукт) – унікальний дар природи. Промислова праця лише змінює його форму, не збільшуючи розміру чистого продукту.

Безплідною фізіократами вважалася і торгова діяльність.

 Фізіократи проаналізували речовинні складові капіталу, розрізняючи «щорічні аванси», річні витрати і «первинні аванси», які становлять фонд організації землеробського господарства і витрачаються відразу на багато років уперед. «Первісні аванси» (витрати на землеробське облаштування) відповідають основному капіталу, а «щорічні аванси» (щорічні витрати на сільськогосподарське виробництво) – оборотному капіталу. 

            Гроші не зараховувалися до жодного з видів авансів. Для фізіократів не було поняття грошового капіталу, вони стверджували, що гроші самі по собі безплідні, і визнавали лише одну функцію грошей – «як засіб обігу». Нагромадження грошей вважали шкідливим, оскільки воно вилучає гроші з обороту і позбавляє їх єдиної корисної функції – слугувати обміну товарів. 

            Фізіократи дали визначення «первинних авансів» (основний капітал) – витрати на землеробське облаштування – і «щорічних авансів» (оборотний капітал) – щорічні витрати на сільськогосподарське виробництво.

Оподаткування фізіократи зводили до трьох принципів:

оподаткування є джерелом прибутку;

наявність співвідношення між податками і прибутками;

витрати на стягнення податків не повинні обтяжувати.

  Основоположник  школи фізіократів Франсуа Кене (1694– 1774) був придворним медиком Людовіка XV, а проблемами економіки почав займатися у 60 років. Кене – автор «економічної таблиці», в якій показано, як сукупний річний продукт, що створюється в сільському господарстві, розподіляється між класами: продуктивним (особи, зайняті в сільському господарстві, – фермери і сільські наймані робітники), безплідним (особи, зайняті в промисловості, а також купці) і власниками (особи, що одержують ренту, – землевласники і король). У цьому творі Кене представив основні шляхи реалізації суспільного продукту у вигляді напрямленого графіка з трьома вершинами (класами), об'єднавши всі акти обміну в масовий рух грошей і товарів, але при цьому виключивши процес накопичення.

 Сам оборот  річного продукту, на думку Кене, складається з п'яти актів: 

1)     клас землевласників купує у класу фермерів засоби існування на один мільярд ліврів. Внаслідок цього до класу фермерів повертається один мільярд ліврів і одна третина річного продукту виходить з обігу; 

2)     клас землевласників на другий мільярд ліврів отриманої ренти купує у «безплідного» класу промислові вироби; 

3)     клас «безплідних» на отриманий за свої товари мільярд ліврів купує у класу фермерів продукти харчування. Отже, до класу фермерів повертається другий мільярд ліврів і дві третини продукту виходять з обігу; 

4)     клас фермерів купує у «безплідного» класу на мільярд ліврів промислові вироби, що йдуть на відновлення інструментів і матеріалів, вартість яких увійшла до вартості виробленого річного продукту; 

5)     клас «безплідних» на цей мільярд ліврів закуповує сировину в класу фермерів. 

            Таким чином, обіг річного продукту забезпечує відшкодування використаних фондів сільського господарства та промисловості як передумову поновлення виробництва. 

            Податки, на думку Кене, повинні стягуватися тільки із землевласників у розмірі 1/3 чистого продукту. Кене розробив концепцію природного порядку, в основі якої лежать моральні закони держави, тобто інтереси окремої особи не можуть іти врозріз зі спільними інтересами суспільства. 

            Анн Робер Жак Тюрго (1727–1781) народився у Франції. Згідно із сімейною традицією закінчив теологічний факультет Сорбонни, але захопився економікою. У 1774–1776 р. займав посаду генерального контролера фінансів. Співробітничав із просвітителями в «Енциклопедії» Д. Дідро. 

            Головна праця Тюрго – «Роздуми про створення і розподіл багатств» (1770 р.). 

            Услід за Кене та ін. фізіократами він обстоював принцип свободи економічної діяль-ності і поділяв їх погляд на землеробство як єдине джерело додаткового продукту. Впер-ше виділив усередині «землеробського класу» і «класу ремісників» підприємців і найманих працівників. Тюрго вперше сформулював  закон спадної родючості грунту, який свідчить: кожне додаткове вкладення капіталу і праці в землю дає менший порівняно з попереднім вкладанням ефект, а після певної межі всякий додатковий ефект стає неможливим. 

            Взагалі вчення Тюрго збігається зі вченням фізіократів, але слід виділити такі ідеї:

прибуток від капіталу поділяється на витрати для створення продуктів і прибуток на капітал (заробітна плата власника капіталу, підприємницький прибуток і земельна рента);

обмін взаємовигідний обом товаровласникам, тому відбувається зрівнювання цінностей благ, що обмінюються;

сплата позичкового відсотка виправдовується втратою прибутку позикодавця при наданні позики;

поточні ціни на ринку, на думку Тюрго, формуються з урахуванням попиту і пропозиції, будучи критерієм, за яким можна судити про надлишок або нестачу капіталів.