Формування доходів підприємства в умовах недосконалої конкуренції

ВІЙСЬКОВИЙ ІНСТИТУТ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙ ТА ІНФОРМАТИЗАЦІЇ

НАЦІОНАЛЬНОГО ТЕХНІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ УКРАЇНИ “КПІ”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Доповідь

на тему:

“Формування доходів підприємства в умовах недосконалої конкуренції”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

м. Полтава, 2010р.

Одним із найважливіших чинників, що впливає на визначення у ринковій економіці, є конкуренція. Конкуренція – це тип взаємовідносин між виробниками з приводу встановлення цін і обсягу пропозиції товару на ринку. Її роль у ціноутворенні неоднакова на різних типах ринків.  Розрізняють два типи ринків — ринки досконалої конкуренції та недосконалої.

Ринок досконалої конкуренції. Це ринок, на якому багато продавців, жоден  з яких самостійно не впливає на ціну, за якою він поставляє продукцію  на ринок.

Ринки, на яких вільна конкуренція стримується такими чинниками, як монополія, недостатня інформація і зовнішні чинники, належать до недосконало конкурентних ринків. Це ринки, на яких або продавці, або покупці можуть впливати на ринкову кон'юнктуру, а отже, і на ціни. Виділяють три моделі таких ринків: монополія, монопольна конкуренція і олігополія. Розмежування моделей недосконало конкурентних ринків визначається такими чинниками: кількістю фірм у галузі та їхніми розмірами, рівнем диференціації товарів, що реалізуються на ринку (наскільки подібні і взаємозамінні товари), рівнем перешкод вступу фірми у галузь і виходу з неї та мірою доступності інформації про ринки.

 

Монополія – це окремі підприємства, об'єднання підприємств, господарські товариства, які виробляють значну кількість продукції певного виду і таким чином займають монопольне становище на ринку, впливають на процес цінотворення, і отримують більш високі (монопольні) прибутки.

Головними ознаками ринку  чистої монополії є: 
- відсутність досконалих замінників продукції фірми-монополіста; 
- неможливість входження на ринок інших фірм; 
- велика кількість покупців на ринку; 
- досконала інформованість щодо цін, фізичних ознак товару, інших параметрів ринку. Існують різні види монополій, які можна класифікувати на три основних: природна, адміністративна і економічна.

Природна монополія  виникає унаслідок об'єктивних причин. Вона відображає ситуацію, коли попит  на даний товар в кращому ступені  задовольняється однією або декількома фірмами.

Адміністративна монополія виникає  унаслідок дій державних органів. З одного боку, це надання окремим фірмам виняткового права на виконання певного роду діяльності. З другого боку, це організаційні структури для державних підприємств, коли вони об'єднуються і підкоряються різним міністерствам, асоціаціям.

Економічна монополія є найпоширенішою. Її поява обумовлена економічними причинами, вона розвивається на основі закономірностей  господарського розвитку.

 Монополіст може довільно встановлювати ціну на свою продукцію. Його можливості обмежені рівнем витрат виробництва. Важливим обмежувачем ціни для монополіста є попит на його товар. Тому він має визначити параметри попиту, оскільки при підвищенні ціни попит на товар падає. Отже, визначаючи ціну, монополіст вибирає таку комбінацію «ціна — обсяг виробництва», за якої він отримує максимальний прибуток.

Прагнучи максимізувати прибуток фірма-монополіст може маніпулювати й  цінами, й обсягами продажів, вибираючи  варіант, що забезпечить одержання  прибутку, близького до максимуму. Максимальний прибуток дасть ціна, що відповідає такому обсягу випуску, продаж останньої одиниці якого забезпечує перевищення граничного доходу над граничними витратами.

Маючи можливість маніпулювати цінами, він не тільки буде орієнтуватися  на цілі максимізації прибутку чи мінімізації збитків, а й прагнути створити бар'єри для бажаючих проникнути в галузь. Фірма-монополіст може підтримувати ціни нижчі за ті, що забезпечують максимум прибутку. Поводячись так, фірма хоча й отримає прибуток менший за максимально можливий, але він буде більший за нормальний прибуток, до рівня якого звівся б її дохід у разі вільного проникнення на її ринок фірм-конкурентів.

 

Олігополія – це галузь, в якій більша частина продажу здійснюється кількома великими фірмами, кожна з  яких спроможна впливати на ринкову ціну власними діями. Олігополія існує, коли число фірм в галузі настільки мале, що кожна з них у визначенні своєї цінової політики повинна приймати до уваги реакцію з боку конкурентів.

Можна виділити наступні риси олігополістичних ринків:

- усього кілька фірм забезпечують весь ринок. Продукт може бути як диференційованим, так і стандартизованим.

- принаймні, деякі фірми в олигополістичній галузі володіють великими ринковими частками. Отже, деякі фірми на ринку здатні впливати на ціну товару, варіюючи його наявність на ринку.

- фірми в галузі усвідомлюють свою взаємозалежність.

Особливістю олігополії є взаємозалежність між фірмами, яка визначає специфіку ціноутворення  — формуючи цінову політику, кожна  з фірм галузі "приречена" враховувати  поведінку та реакцію конкурентів.

Одним із методів ціноутворення  на олігопольному ринку є принцип  «витрати плюс». За цим методом фірми, встановлюючи ціни, визначають свої витрати  на одиницю продукції за певного  планового рівня виробництва  і додають надбавку в розмірі певного відсотка до них. Такий метод ціноутворення використовують ті фірми олігопольного ринку, які виробляють широкий асортимент товарів.

 

Однією з моделей  недосконало конкурентних ринків є  ринок монопольної конкуренції. Це така ринкова ситуація, за якої відносно висока кількість невеликих виробників пропонує схожу, але не ідентичну продукцію.

Ознаки монополістичної  конкуренції можна сформулювати таким чином:

- ринок складається  з відносно великої кількості  продавців, кожен з яких володіє  невеликою (але не нескінченно малою) часткою ринку;

- товар кожного продавця  є недосконалим замінником товарів  інших фірм;

- встановлюючи ціни, продавці  не враховують реакцію конкурентів;

- ринок не має бар'єрів для входу та виходу.

На ринку монополістичної  конкуренції кожна фірма контролює ціну на свій товар і  водночас є багато фірм, що постачають схожий товар, але відрізняється за якістю, оформленням або престижністю, і кожна фірма є монопольним виробником своєї марки товару.

Високий прибуток, одержуваний конкурентно монопольною фірмою, буде стимулювати вхід у ринок інших фірм. У міру випуску такими фірмами нових товарів фірма втрачатиме свою частку реалізації товарів, а отже, і зменшуватиме свою ринкову владу, а це призведе і до зниження ціни. Щоб забезпечити одержання певного надприбутку, фірми мають посилити диференціацію своїх товарів, що дасть змогу їм утримувати певну монопольну владу, а отже, і ціни, що перевищують середні витрати виробництва.

Спеціалісти вважають, що ринки монопольної конкуренції  є неефективними. З одного боку, рівноважна ціна на ньому перевищує граничні витрати. Це означає, що ціна, яку платять покупці за споживання додаткових одиниць продукції, перевищує їх витрати виробництва. З другого боку, фірми на цьому ринку мають резервні виробничі потужності, тобто не повністю використовують свої виробничі потужності.

Для забезпечення високою рівня  доходу фірмі за умов монополістичної конкуренції необхідно розгортати нецінову конкуренцію, широко застосовуючи рекламу.

Зміст нецінової конкуренції полягає у прагненні досягти переваг над конкурентами за рахунок підвищення якості реалізованих товарів, пошук нових товарів і оригінальних параметрів, збільшення гарантійного періоду тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

 

В умовах олігополії специфічним чинником ціноутворення є багатоваріантний стратегічний план реакції виробника на очікувані дії нечисленних конкурентів. Через неоднозначності у відповідь реакцій олігополістів не існує єдиної теорії олігопольного ціноутворення. Але у будь-якому випадку ціна на ринку олігополії пропозиції за інших рівних умов перевищує ціну, що складається на ринку монополістичної конкуренції, і нижче за монопольну ціну.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Використана література

 

1. Воробйов Є. М., Гриценко А. А. та ін. «Економічна теорія», Харків-Київ, 2003.
2. Гребенников П.И., Леусский А.И., Тарасевич Л.С.     «Микроэкономика», С., 1996.
3. Базилевич В.Д., Гражевська Н.І. та ін. «Історія економічних учень». Навчальний посібник.  К., 2004.