Фінансова система

— відносне скорочення бюджетних видатків на оборону та управління завдяки втіленню принципу розумної достатності щодо чисельності та структури Збройних сил, а також раціональної побудови й використання апарату державних владних структур.

    Важливою умовою успішного функціонування бюджетної системи має стати поглиблення реформи бюджетних взаємовідносин між центральними та регіональними рівнями влади на основі розмежування відповідальності за розв’язання еконо­мічних і соціальних проблем країни та окремих адміністративно-територіальних утворень шляхом відповідного розподілу державних видатків і доходів.

    Для реалізації цього положення буде визначено розмір га­рантованого рівня витрат на соціально-економічний розвиток адміністративно-територіальних утворень. Забезпечення такого рівня мас здійснюватися з урахуванням сукупності відносин щодо розподілу й використання фінансових ресурсів, що створюються на відповідній території, та перерозподільчих міжрегіональних процесів.

    Потребує також удосконалення дохідна частина бюджетів. Загальний рівень оподаткування, розміри ставок податків, їхня кількість і база оподаткування повинні набути стабільності. Загалом, система оподаткування має забезпечити оптимізацію структури розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту через бюджет у межах 45—47% від ВВП. Дохідна частина бюджету повинна набути стабільності й забезпечити обов'язковість і рівномірність у сплаті податків усіма юридичними та фізичними особами, неприпустимість будь-яких проявів дискримінаційного ставлення до окремих платників. Удосконалення системи мобілізації доходів до бюджетів потребує змін у підходах щодо надання пільг деяким платникам. Надмірна перевантаженість чинного податкового законодавства великою кількістю наданих пільг призводить до всіляких викривлень економічних умов господарювання різних господарських суб'єктів і невиправданого, з економічної точки зору, перерозподілу доходів.

    Нагальною щодо удосконалення чинної системи мобілізації доходів є потреба законодавчого забезпечення захисту прав платників податків, розробка норм і правил ведення обліку та форм звітності для цілей оподаткування з використанням міжнародних стандартів. Усе це повинно бути відображено у податковому кодексі держави. У фінансовій системі України виникла та розвивається нова підсистема, яка одержала назву "Централізовані і децентралізовані фонди цільового призначення". До неї належать: Пенсійний фонд, Фонд зайнятості, Фонд конверсії, Державний інноваційний фонд, позабюджетні фонди місцевих рад та інші. Загалом в Україні нині налічується понад 350 різних позабюджетних фондів.

    Усі централізовані та децентралізовані фонди на сьогодні концентрують у своєму розпорядженні майже чверть усіх фінансових ресурсів держави. Кошти означених фондів витрачаються, як правило, на соціальні потреби, вони допомагають насамперед підтримувати життєвий рівень значної частини населення, які закінчили свою трудову діяльність за віком, у зв"язку з втратою працездатності або безробіттям. Ці фонди сприяють локалізації негативних соціальних виявів у суспільстві, допомагають певним громадянам здійснити перекваліфікацію тощо.

    Приміром, Фонд конверсії та Державний інноваційний фонд впливають на розвиток економіки завдяки фінансуванню інноваційних проектів, створенню нових виробництв і технологій, форм організації господарської діяльності. Тому актуальними є питання наукового обгрунтування обсягу та цільового призначення фондів, а також контролю за цільовим використанням їхніх коштів.

    Підсистема "Державний кредит" покликана мобілізувати фінансові ресурси для фінансування витрат із бюджету, які не відшкодовуються його доходами. Назва "Державний кредит" не зовсім відповідає своїй суті. Тут точнішою була б назва "Державний борг". Державний борг буває зовнішній і внутрішній. Усі кошти як у межах держави, так і за зовнішніми запозиченнями, як правило, спрямовуються на покриття дефіциту бюджету. Мобілізація коштів через державний кредит дає змогу впливати на інфляційні процеси в державі в бік їхнього зменшення.

    На сьогодні ця підсистема не розвинена і, як правило, втілена в двох формах: вкладів населення в Ощадному та інших банках, а також продажу державних боргових зобов'язань. Із розвитком фондового ринку перерозподіл фінансових ресурсів, що здійснюється за допомогою згаданої підсистеми, зростатиме і в абсолютних, і у відносних розмірах. Це досягатиметься за рахунок збільшення продажу державних цінних паперів як фізичним, так і юридичним особам. У 1995 році започатковано проведення аукціонів із продажу державних цінних паперів. Ця діяльність держави на фондовому ринку триватиме. Зростатимуть також і вклади населення в банках. Про це свідчить динаміка щодо збільшення обсягів банківських депозитів останніми роками. Так, на і січня 2000 року грошові заощадження населення становили 126 млрд. гривень. Деякі зміни сталися в структурі заощаджень — готівка зменшилася з 82,6 до 80,5%, а за­лишки їхніх вкладів в Ощадному та комерційних банках під­вищилися з 17,3 до 19,5%.

    Для успішного функціонування згаданої підсистеми треба насамперед законодавче закріпити гарантії держави щодо повернення коштів громадян і збереження їх від знецінення. Законом "Про державний внутрішній борг" передбачені лише перші кроки у напрямку вирішення цього питання.

    Важливу роль у фінансовій системі повинна відігравати підсистема "Страхові та резервні фонди". Реформування економіки передбачає виникнення великої кількості господарських суб'єктів, зацікавлених у забезпеченні захисту своєї підприємницької діяльності, майна та доходів від різних негативних наслідків і непередбачених ситуацій. Саме в цей час повинна набути значного розвитку страхова справа і насамперед ті види страхування, які майже не розвивалися раніше.

    Наприкінці 1999 року в Україні налічувалося 700 страхових організацій, яким було видано ліцензії на здійснення страхової діяльності. Як відомо, створення страхових організацій відбувається у формі господарських товариств переважно закритого типу. Становище у страхуванні дає підставу для висновку, що тут слід вжити рішучих заходів щодо його розвитку та перетворення в надійний інструмент ринкових відносин.

    Нині потрібна науково обгрунтована концепція розвитку страхової справи у напрямках:

— створення  правового поля для забезпечення ефективного функціонування ринку страхових послуг, регулювання страхової діяльності та дотримання прав і зобов'язань усіх сторін, що беруть участь у страхуванні;

— визначення форм і напрямків страхової діяльності, які найточніше відповідають сучасному стану в економіці та потребам як страховиків і страхувальників, так і держави;

— обгрунтування засобів та форм державного контролю і регулювання страхового ринку, включення страхування до переліку важливих фінансових інструментів регулювання економіки;

— створення  умов стабільності розвитку страхових підприємств;

— забезпечення пріоритетного розвитку тих видів страхування, що сприяють фінансовій стабілізації в державі;

— створення  конкурентного середовища між суб'єктами, що здійснюють страхову діяльність;

— забезпечення гарантії компенсації коштів юридичним  і фізичним особам у разі настання страхового випадку;

— створення  системи обліку та звітності страхової  діяль­ності з метою формування банку достовірної інформації та її доступності.

    Неабияке значення для ефективного функціонування фі­нансової системи має підсистема "Фінансовий ринок". Фінансовий ринок має у своєму складі ринок грошей, ринок кредитів, ринок цінних паперів і ринок фінансових послуг, що лише формується в Україні. Упродовж 1999 року інтенсивного розвитку набув лише один напрям фінансового ринку — ринок цінних паперів.

    Прийняття Указу Президента України "Про інвестиційні компанії" дало поштовх до розвитку спільного інвестування в цінні папери, що створює механізм захисту дрібних інвесторів. На фондовому ринку нині працює понад 500 торговців цінними паперами, які отримали відповідні дозволи. Розроблена й подана на розгляд урядові концепція створення та розвитку фондового ринку України, її погоджено з відповідними відомствами, фондовою біржею та Асоціацією торговців цінними паперами.

    Протягом 1999 року закінчено формування законодавчої бази для випуску державних цінних паперів, які забезпечують державі неінфляційні засоби фінансування бюджетного дефіциту.

    Створення повноцінного фінансового ринку потребує прискореного розвитку ринку кредитів і ринку грошей. Надалі ці напрямки матимуть сприятливі умови для свого удосконалення й активніше впливатимуть на стабілізацію фінансового стану в державі.

    Функціонування кожної зі складових фінансової системи держави можливе лише за умов чіткого законодавчого урегулювання їхньої взаємодії та якщо вони доповнюють одна одну. Так, наприклад, при недоліках в організації фінансової діяльності підприємницьких структур, їхньої збитковості зменшуються надходження до бюджетної системи, централізованих позабюджетних фондів, страхових і резервних фондів. Це звужує фінансові можливості держави, зумовлюючи дефіцит бюджету. Дефіцит бюджету може призвести до зростання інфляції або державного боргу, що негативно позначиться на діяльності всіх учасників фінансового ринку.

    Схожих взаємозумовлених як негативних, так і позитивних варіантів може бути багато. Важливо в цьому разі своєчасно їх спрогнозувати та розробити заходи щодо їх локалізації.

    Висновок

    Отже,фінансова система — це сукупність урегульованих фінансово-правовими нормами окремих ланок фінансових відносин і фінансових установ, за допомогою яких держава формує, розподіляє і використовує централізовані і децентралізовані грошові фонди. Фінансова система виникла разом з появою держави і нерозривно зв'язана з її функціонуванням. За допомогою фінансової системи держава нагромаджує та використовує кошти для утримання свого апарату, а також спрямовує їх на виконання своїх функцій. Фінансова система охоплює грошові відносини між державою і підприємствами та організаціями, державою і населенням, між підприємствами і всередині них.

    Основними елементами фінансової системи є: загальнодержавні фінанси; місцеві фінанси; фінанси суб'єктів господарювання усіх форм власності; фінанси невиробничої сфери діяльності; фінанси населення; фінансовий ринок; фінансова інфраструктура.

    Джерела:

 -Василенко Л. І., Василенко А. В. Фінанси: Навч.посіб./За ред. Л. І. Василенко. — К.: Київ.нац.торг.-екон.ун-т, 2003. — 199 с.

  -Карпінський Б. А., Шира Т. Б. Фінанси: термінологічний словник. — К.: "Видавничий дім «Професіонал», 2007. — 608 с.