Економічне становище в україні

Збільшується частка коштів на капітальні вкладення та інші витрати  на розширення виробництва. Вона перевищує 30%, що має позитивний вплив на темпи  і пропорції економічного розвитку.

Важливою проблемою посилення  ролі бюджету в розподільчих процесах є досягнення оптимальних співвідношень  між різними ланками бюджетної  системи. З загальнодержавного бюджету  фінансується понад 61,1% усіх витрат. Спостерігається  тенденція збільшення частки місцевих бюджетів у фінансуванні бюджетних витрат, що може позитивно вплинути на розвиток системи місцевого самоврядування, в врешті-решт - на використання бюджетних коштів у цілому.

Ключове значення для досягнення головної мети - переходу від спаду  до зростання - має активізація інвестиційної  та підприємницької  діяльності, завершення реформування податкової системи та підвищення за рахунок цього ділової  активності.

Проведення структурної  перебудови економіки, підтримка і  розширення виробничого потенціалу українських підприємств вимагають  суттєвих змін в інвестиційній політиці.

Сучасна економіка України  характеризується деформованою структурою виробництва і низьким технічним  рівнем. Це є наслідком економічної  політики колишнього радянського уряду, який протягом кількох десятиліть спрямовував  усі ресурси на розвиток галузей  важкої промисловості на збиток соціальній сфері і підприємствам, що випусками  споживчі товари.

Особливе значення для  структурного перевороту України має  подолання однобічної залежності її участі у міжнародному розподілі  праці від економічних зв'язків  з Росією та колишніми республіками СРСР. Україна стала незалежною, маючи 70% промислових підприємств, підпорядкованих  Москві. У зв'язку цим ринки збуту, сировини, інфраструктура виробництва, організаційні структури управління орієнтувалися на центр. У цілому по країні лише 20% підприємств мають  замкнений цикл виробництва в  межах держави. При цьому необхідно  враховувати те, що Росія з власних  сировинних ресурсів може виробляти 65% продукції, Казахстан - 27%, України - 15%, Білорусь - 4%.

Структурні зміни всіх рівнів тісно взаємопов'язані. Тому теорія структурного перевороту формулює не лише принципи обґрунтування окремих  ланок, а й їх інтеграцію. В основу покладена "теорія секторного структурного повороту". Вона розвиває ідею трисекторної побудови галузей, що відповідає їх значенню в процесах економічного розвитку. У первинному секторі згруповані галузі аграрної та сировинної спрямованості, для яких характерна середня інтенсивність технічного прогресу і мала еластичність попиту щодо прибутків. Вторинний сектор об'єднує галузі, які виробляють продукцію ремісничо-технічного характеру з середньою еластичністю попиту щодо доходів і високою інтенсивністю технічного прогресу. І третинний сектор, об'єднуючи сферу послуг й інфраструктуру народного господарства, набуває найважливішого значення для забезпечення економічного зростання.

Характерною особливістю  України є те, що вона має вищий  рівень розвитку науки і техніки, ніж виробничий потенціал. За цих  умов, якщо взяти за основу структурного повороту класичний варіант "секторної  теорії", Україна повинна поступитися  своїм науково-технічним потенціалом  для того, щоб через одне-два  десятиліття почали його створювати знову, а для цього вже знадобиться  ціле століття. Тому секторні процесі  повинні проектуватись не за схемою ланцюгової реакції, а за паралельною  і змішаною схемами при випереджаючому розвиткові пріоритетного сектора  і пріоритетних галузей різних секторів.

Структурні перетворення народного господарства України  спрямовані на формування соціальне орієнтованої ринкової економіки, інтегрованої в світову економіку як її органічна світова частина. При цьому необхідно враховувати процесі глобалізації, які заперечують подвійну спрямованість виробництва: на експорт та локальні ринки. Країни, що інтегровані в міжнародний розподіл праці, повинні випускати конкурентоспроможну продукцію як для зовнішнього, так і для внутрішнього ринків.