Економічна історія

 Отже, промислова революція, яка тривала в Англії із 60-х років XVIII ст. до 30-х років XIX ст., перетворила її не тільки в індустріальну країну, а й в індустріальну "майстерню світу". Встановилися англійська світова промислова та торгова монополії. Цьому сприяло здійснення програми вільної торгівлі уряду Р. Піля (прем'єр-міністр у 1841—1846 pp.). У червні 1846 р. промислова буржуазія, незважаючи на опір земельної аристократії, домоглася скасування хлібних законів, після чого було значно знижено тарифи на ввезення багатьох видів сировини і продовольчих товарів. Уряд Дж. Рассела (прем'єр-міністр у 1846—1852 pp.) у 1849 р. скасував навігаційні акти, які відіграли велику роль у захисті англійської морської торгівлі від іноземної конкуренції, але втратили своє значення із зростанням торговельно-промислової сили Великої Британії. 

Важливим наслідком  промислового перевороту є індустріалізація виробництва, яка розвинулася в 60-ті роки. 

Концентрація  і централізація капіталу дала можливість створювати великі підприємства з чисельністю робітників понад 10 тис. осіб. Велика Британія посіла перше місце у світі за рівнем і темпами розвитку промисловості. Спостерігалося особливо значне зростання важкої промисловості. Видобуток кам'яного вугілля в 60-х роках становив більше половини світового, виплавка чавуну в 1870 р. — половину світового виробництва. 

Економіка країни після промислового перевороту почала розвиватися циклічно, все частіше  зазнаючи криз. Перші з них спостерігалися у Великій Британії після перемоги у війні з Францією (1815—1816 і 1819 pp.). Саме в цей період закладено основи промисловості, колоніальної і торговельної монополії Великій Британії. Завдяки використанню машин випуск промислової продукції у воєнні роки зріс у 15—20 разів. Континентальна блокада і Англо-американська війна призвели до перевиробництва товарів і скорочення зовнішнього та внутрішнього ринків. 

Після економічного піднесення 1820—1825 pp. у Великій Британії вибухнула циклічна криза, що охопила  майже всі галузі економіки. З 1825 р. капіталістичне виробництво періодично супроводжувалося його скороченням і подальшими депресіями. Це відбулося у 1825, 1836, 1847, 1866 pp. З часом кризи ставали все глибшими, а в 50—60-х роках вони значною мірою паралізували провідну галузь тодішньої англійської економіки — бавовняне виробництво. Спустошливою стала промислова криза 1866 p., яка перетворилася у довгострокову депресію і поклала початок падіння гегемонії країни. 

Промисловий переворот завершив формування промислового пролетаріату, чисельність якого в 1851 р. становила 4,8 млн осіб із 21 млн населення Великої Британії (без населення Ірландії). Специфічною формою його боротьби у другій половині XVIII — на початку XIX ст. став рух руйнівників машин — луддитів. У 1782 р. влада провела через парламент спеціальний закон, який карав за навмисне пошкодження машин. У 1799 і 1800 pp. ухвалено закони про заборону будь-яких робітничих об'єднань, належність до яких і участь у заворушеннях підлягали покаранню як кримінальні порушення. 

Для того щоб  загнати на фабрики збанкрутілих ручних ткачів і дрібних ремісників, у 1834 р. видано новий "Закон про  бідних". Він ліквідував грошові  допомоги і створив так звані  робітничі будинки з тюремним режимом, куди поміщали бідняків, що зверталися за допомогою. 

Рух англійського пролетаріату в 30—40-х роках XIX ст. проходив під гаслом боротьби за проведення "Народної хартії". Головною вимогою  руху, який дістав назву чартизм, було введення загального виборчого права. Важливими наслідками цього руху стали, створення в 1840 р. першої в історії пролетарської партії — Національної чартистської асоціації, реформування парламенту Великої Британії, розширення фабричного законодавства; введення 10-годинного робочого дня для жінок і підлітків (1847). 

Унаслідок промислового перевороту різко знизилася частка сільського населення (у 1811 р. воно становило 35 %, у 1817 р. — 14,2 %). Швидко зростали перші  промислові центри — Манчестер, Ліверпуль, Бірмінгем, Лідс та ін. Англія перетворилась у країну міст і фабричних поселень. 

У своїх колоніях, які охоплювали територію 6,5 млн  кв. км із населенням 145 млн осіб, Велика Британія діяла методами насилля  і грабежу. Услід за США вона домоглася  в 50-х роках XIX ст. насильницького "відкриття" для своєї торгівлі японського ринку. 

Отже, Велика Британія, що першою з країн світу пережила промислову революцію, до середини XIX ст. перетворилася у наймогутнішу країну. Вона стала найбільшою колоніальною імперією, яка забезпечувала промисловість метрополії необхідною і дешевою сировиною, робочою силою, а також широким ринком збуту готових виробів. Орієнтація найважливіших галузей виробництва, особливо текстильної, в основному на колоніальний ринок пізніше негативно позначилася на економічному розвитку Великої Британії. 

П. М. Леоненко, П. І. Юхименко

Економічна історія

Навчальний посібник

Київ

Знання-Прес

2004

Розділ 5