Економічна система та її основні частини

3. перехідні процеси  у постсоціалістичних країнах.

Риси перехідної економіки :

1. Нестійкість, нестабільність розвитку
2. Альтернативний характер розвитку
3. Співіснування старих та нових форм економічного життя та управління господарством
4. Відносна тривалість перетворень у перехідній економіці
5. Зміни в політиці, зростання її ролі, посилення значення різного роду реформаторських програм, законотворчої діяльності держави
6. Якісні зміни в економіці супроводжуються активними змінами в соціальній структурі, соціальних стосунках, політичний надбудові
7. Історичність перехідної економіки

Основними чинниками  перехідної економіки є :

1. Природно - кліматичні фактори
2. Виробничо – економічні
3. Соціо – культурні

Типи перехідних економік :

За масштабами перехідних процесів:

• локальні
• глобальні

За характером перехідних процесів:

1. Природно – еволюційні
2. Реформаторсько – еволюційний

6.2 Моделі переходу

 

Найбільш поширеним  є поділ системних перетворень  на:

1. Радикальні реформи
2. Еволюційні, поступові реформи

Радикальні – рішучі широкі та швидкі перетворення, спрямовані на най скоріше створення ринкової економіки. Він пов”язаний з більшими соціальними тратами( падіння виробництва, розшарування населення, зниження рівня життя населення), з труднощами психологічної адаптації населення, але при цьому, сам економічний механізм проведення реформ є більш цілісним і менш суперечливим, що дозволяє в стислі терміни провести необхідні реформи. Прикладом такої реформи є метод „ шокової терапії” в Польщі.

Поступальні – більш  тривалий і менш радикальний шлях ринкових перетворень. Такі перетворення  характеризуються меншими  втратами у темпах виробництва і соціальній сфері, але присутній більш тривалимй період співіснування старих і нових форм, що може призвести до суперечностей між ними і до хронічного затягування самих реформ.

6.3 Завдання країн с  перехідною економікою

 

Завдання переходу від  адміністративно – командної  до сучасної ринкової економіки в історії виникло вперше. До того ж стартові умови в різних країнах суттєво відрізняються.

Відсутність досвіду, внутрішніх і зовнішні суперечності призвели до вибору свого варіанту проведення реформ. Але незважаючи на це, всі реформи мають спільні завдання, які слід вирішити в перехідний період:³

1. Лібералізація господарства – вона означає ліквідацію обмежень для функціонування ринку підприємництва. Вона включає відміну директивного планування, ліквідації державної монополії, перехід до вільного ціноутворення, забезпечення принципів свободи підприємницької діяльності.
2. Реформування відносин власності – ліквідація монополії державної власності, перехід до різноманітних форм власності, створення ефективної системи захисту прав людини.
3. Формування суб’єктів ринку, а саме підприємств, корпорацій, фінансово – промислових груп, банків, інвестиційних фондів.
4. Створення системи соціального захисту населення. Воно покликане забезпечити захист безробітних, малозабезпечених, сприяння зайнятості.
5. Подолання економічної кризи, фінансова та загальна макроекономічна стабілізація, забезпечення економічного зростання, включення економіки країни у міжнародний поділ праці.

Дані закономірності реалізуються у специфічних умовах кожної з країн, а тому проявляються і вирішуються по різному.

 

7. Підсумки перехідного періоду  Україні

 

Перехідний період позначений докорінною зміною соціально-економічних  відносин, утвердженням принципово нової  економіки. Фактично з нульової позначки сформовано її визначальні атрибути - фінансову, грошову, бюджетну, банківську, митну та інші системи, які в сукупності визначають економічну інфраструктуру незалежності держави.

За ці роки демонтовано  основні підвалини адміністративно-командної  системи економічних відносин. Особливо відчутним став перелом у реформуванні відносин власності. Нині понад 75 % від загального обсягу промислової продукції виробляється недержавними підприємствами. Здійснено роздержавлення сфери будівництва та транспорту, на приватних засадах розвиваються підприємства торгівлі.

Принципові, кардинальні  зміни відбулися на селі, де активно  реалізуються завдання розпочатої ще в 1994 р. земельної реформи. За час  її проведення 6,4 млн. селян безоплатно одержали у власність 26,5 млн. га сільськогосподарських  угідь. Ще 6,2 млн. га земель передано в приватну власність для ведення фермерських, особистих підсобних та присадибних господарств. На недержавній основі нині виробляється практично вся аграрна продукція. Цей найскладніший крок у комплексі ринкових перетворень докорінно змінює систему економічних відносин не лише на селі, а й у всій державі.

Протягом 90-х років  сформовано основний каркас ринкової інфраструктури та ринкових інститутів, утверджено основи відповідної законодавчої бази. Здійснено важливі заходи в  лібералізації господарських зв'язків, зокрема цінового механізму, грошового та валютного ринків, ринків товарів та капіталів. Наслідком цих кроків стало подолання хронічного дефіциту товарів, нескінченних черг, які 70 років були невід'ємним атрибутом повсякденного життя кожної сім'ї.

Змінюється характер поведінки суб'єктів господарювання, які щодалі більше орієнтуються на платоспроможний попит, кон'юнктуру  ринку, максимізацію прибутку.

Докорінно перебудовано й економічні функції держави. Замість  системи директивного управління сформовано основні важелі та інструменти державного макроекономічного регулювання.

Нині економіка України  на противагу системній замкнутості, характерній для попереднього періоду, є у своїй основі відкритою. Маємо  стабільну конвертовану національну валюту, а також законодавство, що регулює зовнішньоекономічну діяльність, яка останнім часом дедалі більше наближається до стандартів і вимог Світової організації торгівлі.

Звачаючи на всі зміни  в економіці можна дійти до принципового висновку: незважаючи на проблеми і труднощі, за перехідний період в економіці України, практично в усіх її сферах в основному сформовано фундамент ринкової економіки, нагромаджено критичну масу ринкових перетворень. Це відкриває реальну перспективу динамічного зростання та якісного розвитку вітчизняної економіки, підвищення рівня життя народу. У суспільстві зміцнюється переконаність у тому, що альтернативи обраному шляху ринкових перетворень немає.

 Також важливим  підсумком попереднього етапу  стало подолання тривалої руйнівної економічної кризи, що сягає корінням у часи радянської системи. За роки кризи (1990 - 1999 рр.) обсяг ВВП скоротився на 59,2 %, промислової продукції - на 48,9, сільськогосподарської - на 51,5 %. Реальна заробітна плата зменшилася в 3,82 раза. Найвідчутніші втрати припали на стартовий етап перехідного періоду - 1991 - 1994 рр. За цей час обсяг ВВП зменшився на 45,6 %, промислового виробництва - на 40,4, сільськогосподарського - на 32,5 %.

Були повністю розбалансовані грошова та фінансова системи. Особливо болісними виявилися наслідки найвищої у світі гіперінфляції, яка в 1993 р. досягла 10256 %. Дефіцит державного бюджету покривався грошовою емісією НБУ.

Проте слід відзначити , що перехід від збанкрутілої адміністративно-командної  системи до ринкової економіки не міг не супроводжуватися глибоким падінням виробництва, яке у своїй основі було неконкурентним та неефективним. Водночас потрібно враховувати й складність органічного поєднання реалізації завдань системної трансформації з розв'язанням всього комплексу проблем, пов'язаних з утвердженням державності. Через специфіку економічних, соціально-політичних, гуманітарних та екологічних чинників утвердження та зміцнення державного суверенітету виявилося в Україні набагато складнішим, ніж це уявлялося на перших порах.

Треба визнати і надто  завищені сподівання на зовнішню допомогу. До того ж фінансово-кредитна підтримка  українських реформ супроводжувалася (і часто супроводжується тепер) умовами та вимогами, які далеко не завжди адекватні об'єктивним обставинам та специфіці здійснюваних трансформаційних процесів.

Далася взнаки і відсутність  не тільки практичного досвіду, а  й суто теоретичного осмислення шляхів переходу від адміністративно-командної  економіки до ринкової. У багатьох випадках неадекватними були і рекомендації міжнародних фінансових інституцій та зарубіжних експертів, які часто зводилися до застосування штучно сконструйованих стандартних стереотипів, були механічною калькою з чужого досвіду, не враховували специфіку нашої держави. Ці рекомендації ми сприймали некритично. Давалася взнаки недосвідченість кадрового потенціалу, а точніше - "кадровий голод", який був особливо відчутним на старті реформ. Звідси - численні помилки та прорахунки, невпевненість у здійсненні управлінських рішень. Вони цілком закономірні. Уникнути їх було вкрай важко або просто неможливо.

Економічна криза та суперечності попереднього етапу реформ мають ще одне підгрунтя. Життя потребує неупередженої оцінки трансформаційної моделі, яка сформувалася в перші  роки перетворень. Змінити її спрямованість у період глибокої економічної кризи, яка сама по собі деформує соціально-економічні та політичні відносини, було практично неможливо.

За своєю економічною  сутністю⁴ та спрямованістю це була модель, що базувалася на рекомендованих ззовні спрощених принципах ринкової трансформації і здебільшого безрезультатно (або з низькою ефективністю) упроваджувалася протягом багатьох десятиліть у Латинській Америці й Африці.

Потреба в критичному перегляді моделі трансформації  з відповідним коригуванням вектора суспільних перетворень постала не лише перед Україною, а й перед іншими пострадянськими державами. Ця модель фактично зводилася до логіки однобічного економізму без урахування пріоритетності інституційних перетворень, необхідності посилення в процесі реформ дієздатності держави, взаємозв'язку економічних та неекономічних чинників суспільного розвитку, економіки та суспільства загалом. Тому значна частина проблем, що накопичилася, породжена саме розбалансуванням економічних, соціальних та політичних чинників суспільних перетворень.

Запроваджена модель ринкової трансформації не мала необхідної соціальної спрямованості. Формула "спочатку реформи, а потім реалізація завдань  соціального розвитку", визначена  вже на початку перехідного періоду, виявилася не просто помилковою, а глибоко деструктивною. На практиці вона звелася до того, що реформи здійснювалися ціною соціальних утрат. У багатьох випадках демонтовано навіть ті соціальні цінності, які свого часу були запозичені західними країнами та інтегровані в сучасні цивілізаційні процеси. Відповідно економічні реформи не сприяли досягненню визначальної мети трансформаційного процесу - становлення середнього класу як основного носія демократії, соціальної та політичної стабільності в суспільстві, економічного прогресу. Не було забезпечено становлення принципово нової, адаптованої до ринкової економіки соціальної інфраструктури. Реформи не сприяли подоланню бідності, глибокого матеріального розшарування населення, яке набагато перевищує відповідні показники розвинених країн і не сприяє утвердженню в суспільстві надійної соціальної та політичної стабільності.

Помилковість прийнятої  на старті реформ⁵ моделі ринкової трансформації полягала (як це нині стає очевидним) в оцінці України як держави нерозвиненої не лише з економічної, а й науково-технічної і технологічної точок зору, з усіма наслідками, що з цього випливали. Ця хибна позиція не дозволила створити необхідні умови для примноження та зміцнення інтелектуального потенціалу суспільства, інноваційного розвитку економіки, освоєння нових високих технологій, подолання структурних деформацій, успадкованих від адміністративно-командної системи. У кінцевому підсумку економічна динаміка не набула сучасної постіндустріальної спрямованості, що мало стати стрижнем трансформаційного процесу. Ми фактично почали рухатися у зворотному напрямі - демонтажу відповідного потенціалу розвитку, до запровадження стандартів країн, що нині спеціалізуються на обслуговуванні потреб постіндустріального центру.

Слід відзначити, що через допущені прорахунки, насамперед низьку дієздатність держави, становлення ринкових відносин супроводжувалося глибокими деформаційними процесами. Набули поширення нецивілізовані форми нагромадження капіталу, істотні суперечності в практиці приватизації, зростали рівень тінізації економіки, корупції та економічної злочинності, обсяги позабанківського грошового обігу.

 

Висновок

 

Наша держава є дуже молодо і її економіка також. Процес переходу нашої економіки від  командно – адміністративної до сучасної ринкової є дуже важливим і складним, проте розпочався набагато пізніше, ніж в країнах Центральної на Східної Європи. До того ж перехідний період в Україні характеризується не тільки, що почався набагато пізніше, ніж в інших країнах, але й тим, що всі зміни проходять тут набагато повільніше, ніж десь у іншій країні.

У зв’язку з відносною  замкненістю України і відсутністю  досвіду будівництва незалежної держави, знання про ринкову економіку  були мінімальні. Пояснюється це тим, що комуністична ідеологія та принципи управління у нашій державі були набагато глибше укорінені, ніж у інших країнах Східної Європи. По-друге, тому, що в економічній політиці не розрізнялися перехідний період і сама ринкова економіка й нерідко застосовувались ринкові методи в умовах, коли економіка ще не стала ринковою. Все це безперечно, значно поглиблювало економічну кризу, зумовлювало спад виробництва і падіння життєвого рівня народу, посилювало соціальну напруженість у державі, а також зумовлювало нестабільність внутрішньої політичної ситуації. Слід також зазначити, що спад економічного розвитку почав простежуватись у Радянському Союзі пізніше, ніж в інших соціалістичних країнах, а в Україні – ще пізніше, ніж в інших республіках СРСР. Тому готовність як економіки, так і суспільства до реформ була в Україні з самого початку значно меншою.