Економічна система суспільства

Реферат на тему

Економічна  система суспільства

План 

1. Економічна система:сутність, структурні елементи і критерії класифікації
2. Продуктивні сили як матеріальна основа економічної системи
3. Економічні відносини як соціальна форма і спосіб організації економічної системи
4. Типи економічних систем та критерії їх класифікації

Література   
Економічна система:сутність, структурні елементи і критерії класифікації

    Сутність  і основні структурні елементи економічної системи. Класифікація економічних систем та її критерії.

    Сутність  і основні структурні елементи економічної  системи. Економічна система — це об’єктивна єдність закономірно пов’язаних між собою явищ і процесів економічного життя. Вона характеризується багатогранністю, усі її елементи перебувають в органічному взаємозв’язку один з одним і не існують поза її межами. Функціональна подібність до живого організму надає елементам економічної системи органічної цілісності. Цим дана система відрізняється від інших, так званих сумативних систем, що складаються з об’єктів, кожний з яких більш чи менш автономний і може існувати поза зазначеною цілісністю. Якісна однорідність системи не є абсолютною. Вона допускає і передбачає появу елементів нової якості, що відповідають етапам зрілості продуктивних сил і виробничих відносин.

    Економічна  система включає такі елементи: 1) провідний тип власності на ресурси; 2) основні групи суб’єктів суспільного виробництва і відносини між ними; 3) економічну форму результатів виробництва; 4) принципи організації виробництва, розподілу, обміну і споживання; 5) загальні економічні закони. У літературі така структура економічної системи розглядається, як правило, через призму взаємозв’язку продуктивних сил, виробничих відносин (соціально-економічних, організаційно-економічних) та надбудовних відносин у тій їх частині, яка «обслуговує» економіку через формування «стереотипів» господарської поведінки людей. У даному разі класифікація економічних систем базується на такому критерії, як домінуючий тип (форма) власності.

    Слід  зауважити, що підхід до системного аналізу економічних процесів, побудований на характері власності, не дозволяє, на думку багатьох учених, пояснити істотні відмінності в організації господарства в країнах однієї суспільно-економічної формації, оскільки він абстрагується від реальних товарно-грошових відносин.

    Класифікація  економічних систем та її критерії. Класифікація економічних систем в економічній літературі здійснюється по-різному, вона залежить від різних критеріїв.

    Так, типологія економічних систем може ґрунтуватися на загальній теорії систем і застосуванні відповідних принципів господарських процесів (наприклад за Я. Корнаї). З позиції цього підходу економічна система розглядається як загальна система функцій, тобто як сукупність функціональних зв’язків у економіці, що відображують у межах певного «організаційного механізму» діяльність з використання обмежених ресурсів з метою максимального задоволення матеріальних потреб людей. При цьому існування економічної системи можливе лише за наявності зв’язку між її базисними елементами, потоками і формами продуктообміну.

    Можливий  ще один підхід до системно-теоретичних  уявлень, згідно з яким виокремлюється поняття господарської організації  або господарського порядку відповідної  економічної системи (наприклад  за В. Ойкеном). Критеріями класифікації різних типів такого порядку є форми планування та управління, власності, ринку, ціноутворення, підприємництва, організації грошового обігу і фінансів тощо. Кожна із цих організаційних форм, що становлять у сукупності господарський порядок, може існувати в різних варіантах. Так, управління економічними процесами може бути централізованим і децентралізованим, ресурси можуть перебувати в будь-якій формі власності, а обмін товарів може здійснюватися на ринку вільної конкуренції чи на монополізованому ринку тощо. Конкретна в даній економічній системі сукупність організаційних форм закріплюється в законах і нормативних актах, державних адміністративних настановах. До них належать також норми, яким підпорядковується підприємницька діяльність. Загалом усе це в зарубіжній літературі дістало назву господарської конституції. Що ж до економічної системи, то вона тлумачиться як сукупність трьох складових: 1) відносин між господарюючими суб’єктами, котрі забезпечують виробництво, розподіл, обмін і споживання товарів (послуг); 2) системи координації їх взаємодії; 3) системи мотивації і контролю.

    На  підставі господарського порядку можна  доповнювати і конкретизувати уявлення про елементи, що характерні для  даної економічної системи.

    Таким чином, об’єктивна різноманітність якостей економічних систем та їх властивостей обумовлює наявність багатокритеріального поділу в типології систем. В узагальненому вигляді критерії економічних систем можна поділити на структуроутворюючі, соціально-економічні (змістовні), об’ємні і динамічні. За структуроутворюючими критеріями економічні системи класифікуються на основі структурних елементів, що становлять предмет політекономії. За соціально-економічними — на основі виділення ключових змістовних сторін економічної системи (наприклад, за способом поєднання виробництва та споживання, що визначає спосіб координації економічної діяльності; за способом поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва, що обумовлений типом власності; за роллю соціокультурного фактора; за ступенем індустріального та економічного розвитку). Класифікація за об’єктами і динамічними критеріями здійснюється за ступенем складності систем та їх мінливості (наприклад, однорідні чи різнорідні системи, динамічні системи).

    Відповідно, економічні системи розподіляються за цими групами критеріїв на: 1) системи виробничих відносин, системи функціональних зв’язків, інституціональні системи; 2) економічні системи за формами господарювання, за формаційними ознаками, за цивілізаційними ознаками і за типом технологічного розвитку; 3) економічні системи «чисті» та «змішані», статичні та такі, що історично розвиваються. Слід звернути увагу на те, що в реальності всі вказані критерії та класифікації накладаються одне на одне, взаємопереплітаються, хоча і відображають різні сторони економічних систем. І тільки розгляд усієї сукупності критеріїв та класифікацій може дозволити скласти цілісне, всеосяжне уявлення про економіку як систему.

    Таким чином, економічна система — це сукупність видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованих на виробництво, розподіл, обмін та споживання товарів і послуг, а також на регулювання такої діяльності відповідно до мети суспільства.

    2. Продуктивні сили  як матеріальна 
основа економічної системи

    Сутність продуктивних сил. Суспільний поділ праці і структура продуктивних сил. Виробнича функція та її складові.

    Сутність  продуктивних сил. Продуктивні сили — це система факторів виробництва, яка забезпечує перетворення речовин природи, відповідно до потреб людей створює матеріальні та духовні блага і визначає зростання продуктивності суспільної праці. Вони виступають серцевиною економічної системи, становлять її матеріальну основу. На цьому етапі аналізу виробництва його можна визначати як цілеспрямоване функціонування продуктивних сил, яке забезпечує людина.

    Розглядаючи місце людини в системі виробництва, перш за все треба мати на увазі, що вона є фактором виробництва і його основною продуктивною силою. Без людини, людського фактора виробництво неможливе. Саме людина оживляє речові фактори виробництва, приводить їх у рух. По-друге, людина є творцем більшості відтворюваних засобів виробництва, таких як машини, сировина, інструменти, споруди, будівлі тощо. По-третє, людина організує виробництво матеріальних благ і послуг відповідно до своїх потреб, тобто забезпечує цілеспрямоване функціонування всієї системи продуктивних сил суспільства.

    Суспільний  поділ праці і структура продуктивних сил. Структура продуктивних сил не обмежується структурою факторів виробництва, основними з яких є людський ресурс, земля і створювані людиною різноманітні засоби виробництва. Структуру продуктивних сил слід розглядати за сферами, галузями, первинними ланками виробництва тощо. Структуризацію продуктивних сил забезпечує суспільний поділ праці.

    Поділ праці являє собою процес відособлення різних видів виробничої діяльності, завдяки чому окремі групи виробників закріплюються на тривалий період за певними видами виробничої діяльності. Розрізняють кілька типів, або видів поділу праці. Загальний поділ праці — розчленування продуктивних сил на великі сфери та на такі найбільші його галузі, як промисловість, сільське господарство, транспорт тощо. Під частковим поділом праці розуміють поділ найбільших галузей людської діяльності на складові частини. Так, промисловість складається з великої кількості галузей, а саме: машинобудування, легка промисловість, харчова промисловість тощо. До часткового поділу праці відносять і таку структурну ланку продуктивних сил, як підприємство. Одиничний (індивідуальний) поділ праці складається всередині підприємств на основі професіоналізації виробництва.

    Виділяють також територіальний поділ праці, який являє собою поділ праці всередині країни між окремими регіонами. Поділ праці між різними країнами називається міжнародним.

    Поділ праці чітко пов’язаний із розвитком  продуктивних сил і є водночас умовою їх розвитку.

    У своєму розвитку продуктивні сили проходять  ряд щаблів: природні продуктивні сили; суспільні продуктивні сили; загальноінтелектуалізовані продуктивні сили.

    Природні  продуктивні сили, панування яких характерне для найнижчого щабля розвитку суспільства — первіснообщинного ладу, можуть бути повністю зведені до природи самої людини і до сил навколишнього середовища — природного багатства, засобів життя і праці. На основі природних продуктивних сил здійснюється процес перетворення привласнюючої економіки у виробничу.

    Суспільні продуктивні сили виникають у результаті історичних процесів об’єднання і поділу праці, тобто в результаті зростання суспільного характеру виробництва. На цьому етапі розвитку продуктивних сил людина все більше спирається на засоби праці, створені нею. Суспільні продуктивні сили сформувались у період розкладу первіснообщинного ладу і свого найвищого розвитку досягли в ХХ ст.

    У передових країнах відбувається процес формування загальноінтелектуалізованих продуктивних сил. Це такі продуктивні сили, коли людський фактор виступає як загальний інтелект, а праця, як загальна наукова праця. На цьому етапі розвитку продуктивних сил виникають і стають основними принципово нові знаряддя праці: комплексна автоматизація виробничих процесів, масове використання електронно-обчислювальних машин, розвинута система інформації, екологічно чисті способи виробництва тощо.

    Сучасні продуктивні сили виступають у двох формах: 1) безпосередніх органів матеріального виробничого процесу; 2) духовно-соціальних продуктивних сил. Перша форма продуктивних сил є первинною, тобто є базою, на якій здійснюється розвиток духовно-соціальних продуктивних сил. Це продуктивні сили сфери матеріального виробництва, до якої належать такі галузі, як промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт і зв’язок, торгівля тощо.

    Друга форма продуктивних сил забезпечує духовне оволодіння світом — розвиток знань, виробництво духовних багатств, науковий прогрес. Вона функціонує в нематеріальній сфері, особливо в таких її галузях, як освіта, наука і наукове обслуговування, культура і мистецтво, охорона здоров’я, соціальне забезпечення, фінансово-кредитна сфера, державне управління.

    Одним із показників прогресу продуктивних сил є випереджаючий розвиток духовно-соціальних продуктивних сил.

    Синтетичним показником розвитку продуктивних сил  прий- 
нято вважати рівень продуктивності праці. Продуктивність праці — це ефективність, плідність праці людського фактора, тобто основної продуктивної сили суспільства, галузі, підприємства. Більш конкретно, продуктивність праці — це кількість продукції, виробленої одним зайнятим за певний період часу (годину, зміну, рік). Тобто це реальний виробіток на одного зайнятого. Тому суспільний продукт, створений за рік, можна обчислити за формулою:

    Суспільний  продукт = Кількість відпрацьованих 
людино-годин _× Продуктивність праці.

    Уважається, що середньорічний приріст продуктивності праці на рівні 2—3% є суспільно нормальним.

    Зростання продуктивності праці, а у зв’язку  з цим економія робочого часу є  законами розвитку продуктивних сил, які  пов’язані між собою. Якщо продуктивність вимірюється кількістю продукції, виробленої за одиницю часу, то у широкому розумінні вона є лише іншим виразом економії робочого часу. Економію часу К. Маркс характеризував як перший економічний закон, який віддзеркалює найбільш загальну основу і внутрішню логіку економічного, а значить, і всього суспільного прогресу.

    До  економії робочого часу зводиться будь-яка економія, тобто продуктивні зміни в техніці і технології, в організації управління, у професійній майстерності працівників і підприємців. Зміни, якщо вони не забезпечують реальне зростання продуктивності праці, зниження витрат на одиницю корисного ефекту, — невиправдані і неефективні.