Асиметричність інформації та наслідки для економіки

Отже, Дж.-Ю. Стігліц, С. Гроссман та Дж. Акерлоф довели, що асиметрична інформація може призвести до зворотної селекції на ринку.

М. Спенс продемонстрував, що за певних умов добре інформовані учасники ринку можуть збільшувати свої ринкові обороти, "передаючи сигнали" іншим, менше поінформованим суб'єктам ринку.

Концепцію сигналів ринку  було вперше опубліковано у статті "Сигнали ринку праці", в якій розглядається освіта як свідчення продуктивності праці на ринку праці. Автор моделює таку ситуацію. Нехай імовірність зустріти хорошого і поганого робітника однакова — 50 %. Хороший робітник здатний виробити 20 одиниць граничного продукту, а поганий — 10 одиниць. Припустимо, фірмі потрібно прийняти на роботу 100 робітників. Це означає, що сукупний граничний продукт буде 50 • 20 + 50 • 10 = 1500 одиниць. Якщо питома вага зарплати у виробленому продукті дорівнює 20 %, фонд зарплати становитиме 300 одиниць. [4]

За умови, що можна  попередньо з'ясувати якості робітника, було б розумніше платити хорошому робітникові чотири одиниці, а поганому — дві. Але оскільки неможливо  відрізнити хорошого робітника від поганого і відповідно спрогнозувати результати їх праці, працедавець виплачує середню зарплату — три одиниці. Якщо обидві категорії робітників погоджуються на це, зарплата перерозподіляється від хороших робітників до поганих. Очевидно, що хороший робітник прагнутиме придбати якусь ознаку (диплом, сертифікат, свідоцтво про кваліфікацію тощо), який відрізнятиме його від гіршого робітника у процедурі оцінювання чи поза нею. Цю ознаку М. Спенс назвав "сигналом".

Головний висновок ученого  полягає в тому, що працедавець вибирає освіту як побічну ознаку майбутнього працівника. Коли працедавець наймає робітників, збирання правдивої інформації про їхню потенційну продуктивність коштує дорого, а тому потрібне деяке свідоцтво (параметр, сигнал, індикатор), що побічно свідчить про це. Один з таких індикаторів — інформація про те, чи закінчив робітник хоча б коледж. Знаючи про це, майбутні робітники завчасно витрачають свій час та гроші на отримання дипломів, щоб "сигналізувати" працедавцю про свою високу продуктивність. Людина може нічому не навчитися у коледжі, але його інвестиції у власну освіту окупаються кращою і високооплачуванішою роботою: "Самі знання тут ні до чого, головне — сигнал".

Продовжуючи наукові  дослідження, М. Спенс вивчає проблеми цінності інформації на ринку. Він аналізує різні аспекти інформації не лише у межах ринку, а й у масштабах економічного розвитку сучасного світу. В епоху динамічних перетворень Америці, Європі та іншим розвинутим регіонам світу слід, на його думку, не відгороджуватися від сусідів високими митними зборами, а шукати шляхи ефективної інтеграції. Зокрема, прагнення повоєнної Канади захистити свій ринок через підвищення ввізного мита позбавило конкурентоспроможності її власну промисловість. Але цілком покладатися на регулюючу дію ринкової економіки не можна. Відсутність достатньої інформації в учасників ринку часто призводить до помилкових рішень. їх може коригувати держава, наприклад на сучасних фінансових ринках, останнім часом навіть виникла потреба в міжнародному законодавстві для них. [2]

У найближчій перспективі  в світовій економіці, на думку вченого, продовжуватиметься спад, зумовлений багатьма причинами. Однією з них  є втрата ілюзій стосовно того, що Інтернет дасть змогу відмовитися від  традиційних методів господарювання. Друга причина — падіння міжнародної кон'юнктури, розповсюдження тероризму та зміни в світі після 11 вересня 2001 року. І, насамкінець, передові держави ігнорують проблеми країн, що розвиваються, а там поширюються екстремістські настрої, породжені усвідомленням своєї бідності, відірваності від процесів глобалізації. Ситуація нагнітається, вважає Спенс, а США, Європа і Японія повною мірою не усвідомлюють нагальної проблеми в сприянні економічному розвитку третього світу, де поширюється бідність та виникають нові вогнища тероризму. У відсталих країнах необхідно створювати ефективну інфраструктуру, щоб підвищити рівень освіченості населення та пристосувати економіку до потреб глобалізації. Багато держав продовжують недооцінювати людський капітал, який завжди був і залишається найважливішим фактором економічного розвитку.

Дж. Акерлофа, М. Спенса і  Дж.-Ю. Стігліца за аналіз ринків з асиметричною інформацією було нагороджено у 2001 році Нобелівською премією. Застосування досліджень цих учених перспективне у таких галузях як макроекономіка, фінансові ринки, угоди зайнятості, що засвідчує екстраординарну широту їхніх наукових інтересів. їх доробок є підґрунтям нового пласту економічної теорії.

 

Розділ 3.

Концепція Національної програми інформатизації

 

 

Інформатизація - це сукупність взаємопов'язаних організаційних,  правових, політичних,  соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, що спрямовані на створення умов  для  задоволення  інформаційних  потреб,   реалізації   прав громадян і суспільства на основі створення, розвитку, використання інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій, створених   на  основі  застосування  сучасної  обчислювальної  та  
комунікаційної техніки. [1]

Обчислювальна та  комунікаційна  техніка,   телекомунікаційні мережі, бази і банки даних та знань, інформаційні технології (ІТ), система інформаційно-аналітичних центрів різного рівня, виробництво технічних засобів інформатизації, системи науково-дослідних установ та  підготовки  висококваліфікованих фахівців є складовими національної інформаційної інфраструктури і основними  чинниками,  що  забезпечують економічне піднесення. Як показує досвід інших країн, інформатизація сприяє забезпеченню національних   інтересів,   поліпшенню   керованості економікою, розвитку наукоємних виробництв та  високих  технологій, зростанню продуктивності праці, вдосконаленню соціально-економічних відносин,  збагаченню духовного життя та подальшій  демократизації суспільства.  Раціональна інформаційна інфраструктура,  створена з урахуванням світових тенденцій і досягнень, сприятиме рівноправній інтеграції України у світове співтовариство.

Концепція Національної програми інформатизації включає характеристику сучасного стану інформатизації, стратегічні цілі та основні принципи інформатизації, очікувані наслідки її реалізації.

Загальна ситуація  в  Україні  у  галузі  інформатизації   на сьогодні  не може  бути  визнана  задовільною і не тільки через  кризові явища  в  економіці. Рівень  інформатизації  українського суспільства порівняно з розвинутими країнами Заходу становить лише 2-2,5  відсотка.  Загальна  криза  та технологічне   відставання поставили у скрутне становище галузі,  які займаються створенням і використанням засобів  інформатизації  та відповідної  елементної бази. [1]

Україна з виробника  сучасних машин перетворилася на споживача застарілих  іноземних  моделей  засобів  обчислювальної техніки (ЗОТ), що спричинило    падіння    вітчизняного науково-технічного   потенціалу   і неспроможність    виробляти конкурентні  зразки  ЗОТ  і  елементної бази.

Має місце  технічне  відставання  телекомунікаційних  систем, мереж передачі даних, які  відзначаються  недостатньою  пропускною здатністю  і  надійністю  зв'язку,  низькою  якістю  та  незначним  обсягом  послуг.  Сучасні системи  зв'язку,  що  базуються  на  методах  передачі   цифрової інформації, забезпечують більш якісний та надійний  зв'язок.

Україна має  значний науково-технічний потенціал, фундаментальні досягнення  у  галузі інформатики.  У світі відомі здобутки українських вчених у створенні  нетрадиційних  архітектур обчислювальних машин і у  системному  аналізі,  моделюванні, оптимізації, створенні штучного інтелекту. Україна досягла певного рівня  концентрації  наукоємних  виробництв.  Понад  70  відсотків стратегічних матеріалів для  електронної  промисловості  в  Європі  
було вироблено на українських підприємствах, що зумовлює позитивні  
можливості у справі інформатизації.

Проекти інформатизації розроблялися в багатьох галузях і територіальних ланках за фундаментальними та прикладними програмами. Всі ці програми виконувалися в умовах обмежених фінансових ресурсів, розрізнено, без додержання єдиної державної науково-технічної  політики  та  координації,  залучення  належним чином  до  функціональних завдань відповідних  органів управління, зокрема регіонами,  що призвело до значних  соціально-економічних, моральних та інших збитків. [1]

Тому важливим фактором подолання відставання  України в галузі інформатизації має бути державна політика інформатизації  України, відповідна  Національна  програма інформатизації та ефективний механізм її реалізації. Необхідно здійснити комплекс масштабних і ресурсномістких завдань,  які  в  своїй сукупності повинні скласти основу програми.

Державна політика інформатизації формується як складова частина соціально-економічної політики держави в цілому і спрямовується на   раціональне використання промислового та науково-технічного потенціалу,  матеріально-технічних і фінансових ресурсів для створення сучасної  інформаційної інфраструктури в інтересах вирішення комплексу поточних  та  перспективних  завдань розвитку  України  як  незалежної демократичної держави з ринковою економікою.

Бюджетні кошти  повинні   бути   спрямовані   насамперед   на реалізацію загальнодержавних проектів інформатизації:

- створення національної  інформаційно-телекомунікаційної системи;

- розвиток системи національних інформаційних ресурсів;

- інформатизація  стратегічних   напрямів  розвитку  економіки держави, її безпеки та оборони, соціальної сфери. [1]

Пріоритети  повинні  бути  не  постійними,  а  визначатися  на певний період і коригуватися залежно від ситуації.

У Програмі  пріоритети  надаються   інформаційній   підтримці заходів  виходу  України  з економічної кризи,  формуванню ринкових відносин,   створенню   сучасної   інформаційної   інфраструктури, інформатизації  соціальної сфери,  фінансової та грошової системи, діяльності Національного банку України,  податкової  адміністрації та  митної  служби,  стратегічних  напрямів  розвитку державності, безпеки та оборони, пріоритетних галузей     економіки (агропромисловий, паливно-енергетичний, військово-промисловий комплекси, транспорт, зв'язок).

Першочергові  пріоритети надаються створенню нормативно-правової бази інформатизації, включаючи систему захисту авторських прав і особистої інформації,  розробленню  національних стандартів у галузі інформатизації;  формуванню телекомунікаційної інфраструктури, перш за все оптимізації діючої мережі магістралей передачі даних, будівництву нових сучасних каналів, включаючи волоконно-оптичні та супутникові системи зв'язку;   формуванню комп'ютерної мережі освіти, науки та культури як частини  
загальносвітової мережі INTERNET; здійсненню заходів щодо інформаційної безпеки.

Важливе значення має інформатизація у сфері захисту навколишнього середовища та раціонального природокористування. [1]

У розвитку   національної   інфраструктури   особливе   місце належить виробництву  елементної бази, власних конкурентоспроможних засобів обчислювальної техніки  та інформатики, що акумулювали б  у собі  досягнення  вітчизняної та світової науки і орієнтувалися на реалізацію перспективних інформаційних технологій.

Державна інвестиційна політика у сфері інформатизації полягає в  тому,  що цільові  бюджетні  інвестиції  одержують  тільки  ті національні  виробники,  які можуть забезпечити збільшення обсягів виробництва  за  рахунок  кінцевого  продукту, послуг, чистого експорту чи створення продукції, що замінює імпортовану.

Державна політика  інформатизації  повинна  спрямовуватися на всебічну   демократизацію   процесів   створення   та   споживання інформації,  загальнодоступність інформаційних ресурсів та послуг, захист прав особи від інформаційного вторгнення тощо. В основу оцінки ефективності інформатизації необхідно покласти комплексний підхід,  який  ґрунтується  на  врахуванні  не  тільки   ресурсних показників,  а  й  впливу  інформаційних  процесів у цілому на всі сфери життєдіяльності  суспільства,  у  тому  числі  на  зростання обсягу виробництва валового внутрішнього продукту.

 

Висновки

 

 

У ході дослідження було розглянуто асиметричну інформація як загрозу у діяльності економічних суб’єктів, оскільки одним із найменш досліджених питань проблеми асиметричної інформації є її вплив на економічну безпеку ринкових суб’єктів. Запропоновано результати досліджень таких всесвітньо відомих економістів, як: Дж. Акерлоф, М. Спенс, Дж. Стігліц.

З огляду на вище сказане, можна зробити висновок, що асиметрична інформація є опосередкованою загрозою для функціонування підприємств. Вона впливає на споживчий вибір, а отже, і на кількість проданого товару та прибутковість.

Ринок не можна повністю очистити від асиметричної інформації. Однак, її впливи можна мінімізувати шляхом ринкових сигналів та морального навантаження на виробника.

Детальне вивчення механізмів поширення асиметричної інформації на різних ринках могло б сприяти формуванню принципово нового підходу в фінансовому аналізі, плануванні та прогнозуванні діяльності продавців та більш ефективному розподілу ресурсів на ринках.

Для вирішення проблеми впливу асиметричної інформації на ринки й економіку країни вцілому прийнято закон України «Про Концепцію Національної програми інформатизації».

 

 

 

 

Список використаних джерел

 

 

1. Закон України «Про Концепцію Національної програми інформатизації».
2. Spence M. Job Market Signaling. // The Quarterly Journal of Economics. – 1973. – Vol. 87. P. 355–374.
3. Довбенко М. Нобелівська премія за розробку теорії асиметричної інформації // Економіка України. – 2003. – № 10.
4. Вечанков Г.С., Вечанкова Г.Р. Микроэкономика: Учебное пособие. –СПб.: Питер, 2003. – 368 с.
5. Карагадова О.О., Червоньов Д.М. Мікроекономіка: Навчальний посіб. –К.: Четверта хвиля, 1997. – 208 с.
6. Будаговська С., Кілієвич О., Луніна І. та ін. Мікроекономіка і макроекoноміка: Підручник для студентів екон. спец. / За заг. ред. С. Будаговської. – К.: Основи, 1998. – 518 с.
7. Пиндайк Р.С., Рубинфельд Д.Л. Микроэкономика. – М: Дело, 2001.
8. Піндайк Р., Рубінфелд Д. Мікроекономіка / Пер. з англ. – К.: Основи, 1996.
9. Ястремський О.І., Гриценко О.Г. Основи мікроекономіки: Підручник. – К.: Знання, 1998. – 674 с.
10. Ястремський О.І. Основи теорії економічного ризику: Навчальний посібник для студ. екон. спец. вищ. навч. закладів. – К.: АРТЕК, 1997.